• #поезія
    На старих фотографіях всі молоді.
    За роками людина сама себе кличе.
    У зіницях печалі, як в чорній воді,
    відбиваються люди, дерева, обличчя.
    І стонадцятий сніг ті поля притрусив,
    і уже прилетять не ті самі лелеки.
    Біля каси такий незворушний касир,
    зафіксовану мить вибиває, мов чеки.
    Білі, білі обличчя у чорній воді,
    неповторні обличчя навік зостаються.
    На старих фотографіях всі молоді.
    На старих фотографіях мертві сміються.

    Ліна Костенко
    #поезія На старих фотографіях всі молоді. За роками людина сама себе кличе. У зіницях печалі, як в чорній воді, відбиваються люди, дерева, обличчя. І стонадцятий сніг ті поля притрусив, і уже прилетять не ті самі лелеки. Біля каси такий незворушний касир, зафіксовану мить вибиває, мов чеки. Білі, білі обличчя у чорній воді, неповторні обличчя навік зостаються. На старих фотографіях всі молоді. На старих фотографіях мертві сміються. Ліна Костенко
    Like
    1
    104views
  • Пам’ять найвищого українця Леоніда Стадника, який свого часу потрапив до Книги рекордів Гіннеса зі зростом 2 м 54 см (!), вшанували на Житомирщині

    У селі Подолянці, де він народився і прожив усе життя, встановили пам’ятний знак. Його встановили біля рідного дому Стадника. Поруч облаштували вітраж із його особистими речами — фотографіями, картиною з побутовими сценами, а також одягом та взуттям 62-го розміру. Все зробили без бюджетних коштів, завдяки доброчинцям і небайдужим.

    Леонід Стадник народився у 1970 році, працював ветеринаром. Через порушення роботи гіпофіза після операції в дитинстві його зріст почав стрімко збільшуватися. Помер він 24 серпня 2014-го у 44 роки. Відтепер його постать увіковічена не тільки в рекордах, а й у рідному селі.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе
    Пам’ять найвищого українця Леоніда Стадника, який свого часу потрапив до Книги рекордів Гіннеса зі зростом 2 м 54 см (!), вшанували на Житомирщині У селі Подолянці, де він народився і прожив усе життя, встановили пам’ятний знак. Його встановили біля рідного дому Стадника. Поруч облаштували вітраж із його особистими речами — фотографіями, картиною з побутовими сценами, а також одягом та взуттям 62-го розміру. Все зробили без бюджетних коштів, завдяки доброчинцям і небайдужим. Леонід Стадник народився у 1970 році, працював ветеринаром. Через порушення роботи гіпофіза після операції в дитинстві його зріст почав стрімко збільшуватися. Помер він 24 серпня 2014-го у 44 роки. Відтепер його постать увіковічена не тільки в рекордах, а й у рідному селі. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе
    293views 1 Shares
  • #архів
    Рекламна фотографія експортного варіанта ЗАЗ 968.
    На задньому плані - дамба ДніпроГЕС.
    Запоріжжя, 1970-ті.

    #архів Рекламна фотографія експортного варіанта ЗАЗ 968. На задньому плані - дамба ДніпроГЕС. Запоріжжя, 1970-ті.
    Love
    1
    162views
  • #архів
    🙏 Вшанування загиблих під час війни тварин.
    На цій фотографії 1918 року американські солдати віддають данину мільйонам коней, осликів та мулів, які були вбиті під час Першої світової війни. Вони об’єдналися, щоб сформувати голову коня, і ця рухома фотографія згадує забутих тварин, які віддали своє життя нації.

    Загалом під час війни у бою було жорстоко забито понад 8 мільйонів коней, осликів та мулів.

    #архів 🙏 Вшанування загиблих під час війни тварин. На цій фотографії 1918 року американські солдати віддають данину мільйонам коней, осликів та мулів, які були вбиті під час Першої світової війни. Вони об’єдналися, щоб сформувати голову коня, і ця рухома фотографія згадує забутих тварин, які віддали своє життя нації. Загалом під час війни у бою було жорстоко забито понад 8 мільйонів коней, осликів та мулів.
    Sad
    3
    220views
  • #архів
    Біле ведмежа обіймає свою мертву матір, біля Шпіцбергена.
    Ведмедик весь день і ніч просидів у цьому становищі, відмовляючись від їжі. Фотографія була зроблена відомим фотографом Леннарт Нільссоном на Шпіцбергені і стала однією з перших його фотографій для опублікованої статті під назвою "Полювання на білих ведмедів"
    1947 рік.
    #архів Біле ведмежа обіймає свою мертву матір, біля Шпіцбергена. Ведмедик весь день і ніч просидів у цьому становищі, відмовляючись від їжі. Фотографія була зроблена відомим фотографом Леннарт Нільссоном на Шпіцбергені і стала однією з перших його фотографій для опублікованої статті під назвою "Полювання на білих ведмедів" 1947 рік.
    Sad
    1
    240views
  • #новини
    AImagine: у Брюсселі відкрилася виставка фото, створених за допомогою ШІ.
    Хто боїться штучного інтелекту? Точно не всі фотографи, вважає куратор виставки AImagine — Мішель Пуавер. Експозиція стала частиною 9-го Брюссельського фестивалю фотографії.

    Усі роботи тут — це переосмислення історичних образів через ШІ.
    Стиль — дуже різний: від сюрреалістичних фантазій до зображень, які легко сплутати зі справжніми фото.

    Хтось використовував нейромережі для обробки світлин, а хтось — генерував усе з нуля.

    Пуавер закликає сприймати ШІ як інструмент, а не загрозу: адже саме фотографія надихає штучний інтелект.
    #новини AImagine: у Брюсселі відкрилася виставка фото, створених за допомогою ШІ. Хто боїться штучного інтелекту? Точно не всі фотографи, вважає куратор виставки AImagine — Мішель Пуавер. Експозиція стала частиною 9-го Брюссельського фестивалю фотографії. Усі роботи тут — це переосмислення історичних образів через ШІ. Стиль — дуже різний: від сюрреалістичних фантазій до зображень, які легко сплутати зі справжніми фото. Хтось використовував нейромережі для обробки світлин, а хтось — генерував усе з нуля. Пуавер закликає сприймати ШІ як інструмент, а не загрозу: адже саме фотографія надихає штучний інтелект.
    Like
    2
    563views
  • #архів
    Фотографія з кіномайданчика "Один Дома"
    1990 рік
    #архів Фотографія з кіномайданчика "Один Дома" 1990 рік
    Love
    1
    213views
  • #дати
    19 липня у світі відзначають Всесвітній день фотографа — професії, що поєднує мистецтво, техніку й миттєвість. Це день усіх, хто зупиняє час одним кліком, залишаючи історії у світлинах.

    Першу у світі фотографію зробив Жозеф Нісефор Ньєпс у 1826 році — вона створювалася 8 годин!

    Перша кольорова фотографія з’явилась у 1861 році, а цифрова епоха почалася з 1975 року, коли була створена перша цифрова камера.

    За оцінками, ми робимо приблизно 5,3 мільярда фото щодня — це понад 61 400 знімків щосекунди

    Смартфони — основні інструменти для фіксації моментів, адже вони забезпечують близько 94 % світових фото

    Сьогодні кожен із нас — трохи фотограф. Але справжній майстер — той, хто вміє побачити момент, перш ніж натисне кнопку.

    #дати 19 липня у світі відзначають Всесвітній день фотографа — професії, що поєднує мистецтво, техніку й миттєвість. Це день усіх, хто зупиняє час одним кліком, залишаючи історії у світлинах. Першу у світі фотографію зробив Жозеф Нісефор Ньєпс у 1826 році — вона створювалася 8 годин! Перша кольорова фотографія з’явилась у 1861 році, а цифрова епоха почалася з 1975 року, коли була створена перша цифрова камера. За оцінками, ми робимо приблизно 5,3 мільярда фото щодня — це понад 61 400 знімків щосекунди Смартфони — основні інструменти для фіксації моментів, адже вони забезпечують близько 94 % світових фото Сьогодні кожен із нас — трохи фотограф. Але справжній майстер — той, хто вміє побачити момент, перш ніж натисне кнопку.
    Love
    1
    509views
  • Ми — те покоління, яке вже не повернеться.
    Ми росли з пилом на черевиках, подертими колінами і серцем, що поспішало —
    не до екранів, а на вулицю,
    щоб швидше доїсти перекус і мчати грати з друзями.

    Тоді головним був м’яч і ті, хто біг поруч.
    Ми йшли зі школи пішки — сміялись, жартували або просто мовчки мріяли.
    Думками вже були в наступній пригоді:
    десь між піском, калюжею та секретом, що ховався за рогом.

    Палка перетворювалася на меч,
    калюжа — на море.
    Наші скарби — це кульки, наклейки, паперові кораблики.
    А єдиною межею було небо.

    У нас не було хмарних сховищ.
    Лише спогади — в голові та на плівці.
    Фото друкувалися, торкалися руками, зберігались у коробках.
    Там же лежали листи від руки, листівки від бабусі й тата,
    та малюнки, які мама берегла, наче скарби.

    Ми називали “мамою” ту, хто обіймала, коли боліло.
    І “татом” — того, хто біг поруч, коли вчив нас їздити на велосипеді.
    І нам цього було досить.

    А ввечері, вже під ковдрою,
    шепотілися з братом чи сестрою з сусіднього ліжка,
    сміялися через дурниці —
    і боялися, щоб дорослі не почули й не вимкнули той наш маленький, теплий світ.

    Це покоління відходить потихеньку —
    мов фотографія, що з роками втрачає кольори,
    але яку ніхто не хоче викидати.

    Ми йдемо мовчки,
    несучи із собою невидиму валізу:
    з дитячим сміхом на вулиці,
    запахом свіжого хліба,
    безтурботними біганинами
    і тією свободою, де ще не було жодної “сповіщення”.

    Ми були дітьми — тоді, коли це ще справді було можливо.
    І, мабуть, саме в цьому — наше найбільше щастя.
    Ми — те покоління, яке вже не повернеться. Ми росли з пилом на черевиках, подертими колінами і серцем, що поспішало — не до екранів, а на вулицю, щоб швидше доїсти перекус і мчати грати з друзями. Тоді головним був м’яч і ті, хто біг поруч. Ми йшли зі школи пішки — сміялись, жартували або просто мовчки мріяли. Думками вже були в наступній пригоді: десь між піском, калюжею та секретом, що ховався за рогом. Палка перетворювалася на меч, калюжа — на море. Наші скарби — це кульки, наклейки, паперові кораблики. А єдиною межею було небо. У нас не було хмарних сховищ. Лише спогади — в голові та на плівці. Фото друкувалися, торкалися руками, зберігались у коробках. Там же лежали листи від руки, листівки від бабусі й тата, та малюнки, які мама берегла, наче скарби. Ми називали “мамою” ту, хто обіймала, коли боліло. І “татом” — того, хто біг поруч, коли вчив нас їздити на велосипеді. І нам цього було досить. А ввечері, вже під ковдрою, шепотілися з братом чи сестрою з сусіднього ліжка, сміялися через дурниці — і боялися, щоб дорослі не почули й не вимкнули той наш маленький, теплий світ. Це покоління відходить потихеньку — мов фотографія, що з роками втрачає кольори, але яку ніхто не хоче викидати. Ми йдемо мовчки, несучи із собою невидиму валізу: з дитячим сміхом на вулиці, запахом свіжого хліба, безтурботними біганинами і тією свободою, де ще не було жодної “сповіщення”. Ми були дітьми — тоді, коли це ще справді було можливо. І, мабуть, саме в цьому — наше найбільше щастя.
    650views
  • #виставки
    ​Виставка FUTURESPECTIVE: Сучасна українська арт- і фешн-фотографія
    У Центрі сучасного мистецтва М17 відкрилась масштабна виставка FUTURESPECTIVE, ініційована редакцією українського Vogue. До експозиції увійшли роботи 39 авторів – як знаних митців, так і нових імен, що досліджують теми дорослішання й надії молоді в часи війни, розриву поколінь, пошуків ідентичності та історичної пам'яті. Зібрані разом, ці фото- та відеопроєкти формують візуальний портрет покоління, що говорить про свій час з унікальною чутливістю й силою.

    Виставка триває до 24 серпня за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 102-104
    #виставки ​Виставка FUTURESPECTIVE: Сучасна українська арт- і фешн-фотографія У Центрі сучасного мистецтва М17 відкрилась масштабна виставка FUTURESPECTIVE, ініційована редакцією українського Vogue. До експозиції увійшли роботи 39 авторів – як знаних митців, так і нових імен, що досліджують теми дорослішання й надії молоді в часи війни, розриву поколінь, пошуків ідентичності та історичної пам'яті. Зібрані разом, ці фото- та відеопроєкти формують візуальний портрет покоління, що говорить про свій час з унікальною чутливістю й силою. Виставка триває до 24 серпня за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 102-104
    Like
    1
    310views
More Results