• #поезія
    Як перейдем цю осінь аж до краю,
    ступивши капцями у перший чистий сніг,
    забудуться жалі... я — обіцяю...
    заблудять тіні на старий поріг.
    Закотяться в льохú підмерзлі ябка,
    затихне вітер-шибеник в кутку,
    паде на голе гілля біла шапка,
    не зрушивши ідилію крихку...
    Не буде сліз. Лиш каяття за літом.
    Безмовна тýга у пустих очах
    на мить мигне... І вештатися світом
    од тебе злине, розчинивши страх...

    Як перейдем цю осінь аж до краю,
    впокорюючись долі жовтим листом,
    чи трапимо до раю? Я — не знаю...
    Аби дійти... тим снігом першим, чистим...


    Людмила Галінська
    #поезія Як перейдем цю осінь аж до краю, ступивши капцями у перший чистий сніг, забудуться жалі... я — обіцяю... заблудять тіні на старий поріг. Закотяться в льохú підмерзлі ябка, затихне вітер-шибеник в кутку, паде на голе гілля біла шапка, не зрушивши ідилію крихку... Не буде сліз. Лиш каяття за літом. Безмовна тýга у пустих очах на мить мигне... І вештатися світом од тебе злине, розчинивши страх... Як перейдем цю осінь аж до краю, впокорюючись долі жовтим листом, чи трапимо до раю? Я — не знаю... Аби дійти... тим снігом першим, чистим... Людмила Галінська
    75переглядів
  • У Полтаві відкрився третій центр ментального здоров’я всеукраїнської мережі ПОВЕРНЕННЯ — для військових, ветеранів та їхніх родин.
    Мережу ПОВЕРНЕННЯ заснували Віктор та Олена Пінчуки, щоб підтримати тих, хто пережив психологічні травми через війну. У полтавському центрі ПОВЕРНЕННЯ понад 4 000 захисників і захисниць і їхніх родин зможуть отримати у полтавському центрі безоплатну допомогу мультидисциплінарної команди.
    У центрі ПОВЕРНЕННЯ облаштовано сучасний безбар’єрний простір із кабінетами для індивідуальної та сімейної терапії, залою для групових занять і палатою денного стаціонару. Полтавський осередок відповідає вимогам фізичної та психологічної інклюзивності: кожен може звернутися по допомогу без страху осуду чи стигми, а атмосфера довіри та повага до приватності є невід’ємною частиною роботи фахівців.
    👉Мережа ПОВЕРНЕННЯ надає безоплатну психологічну допомогу військовим, ветеранам та членам їхніх родин. На першому етапі передбачено відкриття 20–25 центрів по всій Україні, які щороку зможуть підтримувати понад 100 тисяч воїнів і їхніх близьких.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    У Полтаві відкрився третій центр ментального здоров’я всеукраїнської мережі ПОВЕРНЕННЯ — для військових, ветеранів та їхніх родин. Мережу ПОВЕРНЕННЯ заснували Віктор та Олена Пінчуки, щоб підтримати тих, хто пережив психологічні травми через війну. У полтавському центрі ПОВЕРНЕННЯ понад 4 000 захисників і захисниць і їхніх родин зможуть отримати у полтавському центрі безоплатну допомогу мультидисциплінарної команди. У центрі ПОВЕРНЕННЯ облаштовано сучасний безбар’єрний простір із кабінетами для індивідуальної та сімейної терапії, залою для групових занять і палатою денного стаціонару. Полтавський осередок відповідає вимогам фізичної та психологічної інклюзивності: кожен може звернутися по допомогу без страху осуду чи стигми, а атмосфера довіри та повага до приватності є невід’ємною частиною роботи фахівців. 👉Мережа ПОВЕРНЕННЯ надає безоплатну психологічну допомогу військовим, ветеранам та членам їхніх родин. На першому етапі передбачено відкриття 20–25 центрів по всій Україні, які щороку зможуть підтримувати понад 100 тисяч воїнів і їхніх близьких. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    58переглядів
  • #вистави
    «РЕБЕЛІЯ [1991]» – це розповідь про той день, який українці вибороли попри страх, втрати й тиск. Це історія про світло серед ночі. Бо навіть коли здається, що все втрачено, всередині живе сила, яка допомагає вистояти.

    Дійові особи: Іван Світличний, Віктор Кукса, Василь Стус, Вʼячеслав Чорновіл, Іван Драч, Леонід Кравчук, Георгій Москаленко, Алла Горська, Микола Вінграновський, Лесь Танюк, Василь Симоненко, Іван Дзюба, а також – усі ми.

    Фото: Pavlo Tishenko

    20 листопада - Чернігів
    https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-chernigiv?utm_source=tel...
    24 листопада - Полтава
    https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-poltava?utm_source=teleg...
    25 листопада - Дніпро
    https://concert.ua/uk/event/mur-rebelija-dnipro-25-11?utm_source=tele...
    26 листопада - Черкаси
    https://concert.ua/uk/event/mur-rebelija-cherkasy-26-11?utm_source=te...
    18 березня - Одеса
    https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-odesa?utm_source=telegra...
    23 березня - Київ
    https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-nova-vistava?utm_source=...
    #вистави «РЕБЕЛІЯ [1991]» – це розповідь про той день, який українці вибороли попри страх, втрати й тиск. Це історія про світло серед ночі. Бо навіть коли здається, що все втрачено, всередині живе сила, яка допомагає вистояти. Дійові особи: Іван Світличний, Віктор Кукса, Василь Стус, Вʼячеслав Чорновіл, Іван Драч, Леонід Кравчук, Георгій Москаленко, Алла Горська, Микола Вінграновський, Лесь Танюк, Василь Симоненко, Іван Дзюба, а також – усі ми. Фото: Pavlo Tishenko 20 листопада - Чернігів https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-chernigiv?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rebelija-vid-mur-chernigiv&utm_content=post 24 листопада - Полтава https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-poltava?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rebelija-vid-mur-poltava&utm_content=post 25 листопада - Дніпро https://concert.ua/uk/event/mur-rebelija-dnipro-25-11?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rmur-rebelija-dnipro-25-11&utm_content=post 26 листопада - Черкаси https://concert.ua/uk/event/mur-rebelija-cherkasy-26-11?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_mur-rebelija-cherkasy-26-11&utm_content=post 18 березня - Одеса https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-odesa?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rebelija-vid-mur-odesa&utm_content=post 23 березня - Київ https://concert.ua/uk/event/rebelija-vid-mur-nova-vistava?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=teatrgo_rebelija-vid-mur-nova-vistava&utm_content=post
    Like
    1
    154переглядів
  • #історичний #оповідання
    Срібло на роздоріжжі

    Світанкова імла стелилася над Подолом, обволікаючи хати та вузькі вулички, неначе дихання Дніпра. У майстерні ювеліра Данила тиша порушувалась лише розміреним ритмом його роботи. Легкий свист горна, що випльовував полум’я, та глухий стук молотка об ковадло – ось симфонія ранку, що віщувала великі зміни. Данило, високий чолов’яга з кремезною статурою, вправними руками карбував візерунки на срібному скроневому кільці.

    Запахи в майстерні були густі та насичені: дим від горна, запах розжареного металу, ледь вловимий аромат дерева, з якого були виготовлені його інструменти. Він використовував молоток, ковадло, тиглі, щипці, різці – кожен предмет був для нього продовженням руки, знаряддям для втілення задумів. Данило був сином волхва, спадкоємцем давніх знань, котрі передавалися в їхньому роду з покоління в покоління. Батько навчив його секретам ювелірного мистецтва, розумінню суті металів та каменів, а найголовніше – вкладати душу у свою роботу.

    Срібло, що виблискувало в його руках, віддзеркалювало світло горна, наче маленьке сонце, даруючи світло та тепло. Візерунки, які він вибивав, мали глибокий сенс. Данило карбував знаки Велеса, покровителя достатку, мудрості та магії. Кожен завиток, кожна риска були не випадковими, а наповненими силою. Він відчував, як срібло під його пальцями набуває форми, оживає, сповнюється енергією. Але за цією зосередженістю відчувалася тривога. Майбутнє, наче важкий дим, нависло над Подолом, і Данило розумів, що настав час вибору. Срібло в його руках було символом його роздвоєності, вагань перед долею, що невпинно наближалася.

    Двері майстерні відчинилися, і в прорізі постала Лада, сестра Данила. Її очі виблискували від хвилювання.

    – Брате, – мовила вона, – новини з княжого двору невтішні, але обнадійливі.

    Данило відклав молоток і обернувся до сестри.

    – Що чути?

    – Князь Володимир прийняв рішення. Він прагне єдності для всіх земель. Він хоче, щоб всі були, як один, щоб не було розбрату. І він схиляється до нової віри, до віри греків.

    У голосі Лади звучала рішучість, що вразила Данила. Він пам’ятав, як щиро вона вірила в давніх богів, як шанувала традиції.

    – Ти… Ти вже прийняла рішення? – здивовано запитав він.

    Лада кивнула, важко зітхнувши.

    – Бачу в цьому силу, брате. Бачу майбутнє.

    Тієї миті до майстерні зайшла Орина, донька заможного купця. Вона прийшла забрати замовлену прикрасу, котру Данило виготовляв для неї. Її постать була струнка, риси обличчя витончені, погляд сповнений розуму та гідності.

    Данило вклонився Орині. Їхня розмова була стриманою, сповненою поваги, але між ними відчувалася прихована напруга. Вони обидва розуміли, що стоять на порозі великих змін, і майбутнє кожного з них залежало від Данилового рішення.

    – Даниле, – звернулася Орина, – твоя майстерність відома далеко за межами Подолу. Ми з батьком завжди цінували твою роботу.

    – Я радий чути це, Орино, – відповів Данило, намагаючись не видати свого хвилювання.

    – Але часи змінюються, – продовжила вона. – І я прошу тебе, будь мудрим. Не йди проти води, – її погляд на мить зупинився на срібному кільці. – Батько чекає на стабільність. Родина потребує миру. Ми чекаємо.

    Данило вловив натяк. Орина та її родина бачили в ньому надію на стабільне майбутнє, яке міг забезпечити лише той, хто прийме новий порядок. Їхнє кохання, їхня доля залежала від його вибору.

    Наступного дня до Данила прийшли старійшини-язичники. Їхні обличчя були затьмарені тривогою та розпачем. Старійшина, зморшкуватий дідок з сивою бородою, почав:

    – Даниле, сину волхва, – звернувся він, – ми просимо тебе про останню послугу. Нам необхідно прикрасити Перуна, щоб він почув наші молитви, щоб врятував нас.

    Данило кивнув. Він розумів, що це – його останній обов’язок перед батьком, перед старим світом, який невпинно відходив у минуле. Останнє замовлення – останній символ старої віри. Він пам’ятав, як батько навчав його секретам ремесла, передаючи знання про символи, про їхню силу.

    Того ж дня, коли сонце схилилося до обрію, Данило вирушив на берег Дніпра. Йому потрібно було знайти спокій, розібратися у власних сумнівах. Там він зустрів грецького ченця Іларіона. Іларіон стояв, спираючись на посох, його очі світилися мудрістю та спокоєм.

    – Мир тобі, юначе, – промовив Іларіон.

    Данило відповів на уклін. Вони розговорилися. Іларіон розповідав про нового Бога, про любов, про жертовність.

    – Язичницький бог вимагає жертви, – сказав Іларіон, – а християнський – сам приносить себе в жертву. Справжній Майстер не боїться переплавити стару форму, щоб створити нову, досконалішу. Головне – це душа, а не матеріал.

    Слова Іларіона торкнулися серця Данила. Він побачив у них ключ до свого майбутнього. Замість страху, він відчув надію. Він усвідомив, що перехід до нового не є зрадою, а шляхом до оновлення, до кращого.

    На ранок, коли сонце лише починало сходити, почалося Хрещення. У Києві стояла метушня. Натовп вирував, змішуючи плач язичників, рішучість воїнів князя та спокій перших християн. Данило стояв осторонь, спостерігаючи за подіями, що розгорталися.

    На горі, де стояла статуя Перуна, воїни князя з криками та прокльонами скинули ідола в Дніпро. Цей момент став кульмінацією змін, символом руйнування старого світу. В повітрі витав запах диму та страху.

    У хаосі, що вирував, Данило побачив Орину. Вона стояла біля берега Дніпра, і на неї насувалися розлючені язичники, готові покарати її за прихильність до нового порядку. Не вагаючись, Данило кинувся в натовп, захищаючи Орину. Він вибрав кохання, і цей вибір був вище за релігійну ворожнечу.

    Бійка швидко припинилася, коли натовп побачив рішучість Данила. Він захистив Орину, показавши, що його вибір зроблено.

    У цю мить Лада, сестра Данила, вийшла з натовпу. Вона прийняла хрещення у водах Дніпра. Данило не побачив у її діях зради. Він побачив силу, спокій та віру.

    Повернувшись до майстерні, Данило зробив остаточний вибір. Він зібрав старі форми, срібло, призначене для Перуна, і розплавив його.

    З цього срібла він викував хрест. Хрест, що символізував нову віру, але зберіг у собі слов’янські солярні знаки, символи сонця, життя та родючості. Також він виготовив обручку для Орини.

    Через деякий час Данило прийшов до купця Миколи, батька Орини. Він не просив, а стверджував.

    – Я, Данило, син волхва, майстер ювелірної справи, – почав він, – приймаю новий Закон князя Володимира. Я буду вірним чоловіком Орини, забезпечу її стабільність і процвітання.

    Купець Микола, спостерігаючи за Данилом, побачив у його очах мудрість та сміливість. Він погодився.

    Минули роки. Київ змінився. З’явилися перші церкви.

    Данило та Орина стояли біля Дніпра, дивлячись на місце, де будували першу християнську церкву. Їхні руки були переплетені. Хрест на шиї Орини виблискував на сонці. Вони символізували сильний, мудрий український народ, який зберіг свою сутність, прийнявши новий шлях.

    Поділ процвітав, а майстерня Данила продовжувала працювати. Він виготовляв прикраси, що стали символом єднання, кохання та нового життя. Його майстерність, як і його серце, знайшли спокій на роздоріжжі. Срібло перестало бути символом роздвоєності, ставши знаком надії та майбутнього.
    #історичний #оповідання Срібло на роздоріжжі Світанкова імла стелилася над Подолом, обволікаючи хати та вузькі вулички, неначе дихання Дніпра. У майстерні ювеліра Данила тиша порушувалась лише розміреним ритмом його роботи. Легкий свист горна, що випльовував полум’я, та глухий стук молотка об ковадло – ось симфонія ранку, що віщувала великі зміни. Данило, високий чолов’яга з кремезною статурою, вправними руками карбував візерунки на срібному скроневому кільці. Запахи в майстерні були густі та насичені: дим від горна, запах розжареного металу, ледь вловимий аромат дерева, з якого були виготовлені його інструменти. Він використовував молоток, ковадло, тиглі, щипці, різці – кожен предмет був для нього продовженням руки, знаряддям для втілення задумів. Данило був сином волхва, спадкоємцем давніх знань, котрі передавалися в їхньому роду з покоління в покоління. Батько навчив його секретам ювелірного мистецтва, розумінню суті металів та каменів, а найголовніше – вкладати душу у свою роботу. Срібло, що виблискувало в його руках, віддзеркалювало світло горна, наче маленьке сонце, даруючи світло та тепло. Візерунки, які він вибивав, мали глибокий сенс. Данило карбував знаки Велеса, покровителя достатку, мудрості та магії. Кожен завиток, кожна риска були не випадковими, а наповненими силою. Він відчував, як срібло під його пальцями набуває форми, оживає, сповнюється енергією. Але за цією зосередженістю відчувалася тривога. Майбутнє, наче важкий дим, нависло над Подолом, і Данило розумів, що настав час вибору. Срібло в його руках було символом його роздвоєності, вагань перед долею, що невпинно наближалася. Двері майстерні відчинилися, і в прорізі постала Лада, сестра Данила. Її очі виблискували від хвилювання. – Брате, – мовила вона, – новини з княжого двору невтішні, але обнадійливі. Данило відклав молоток і обернувся до сестри. – Що чути? – Князь Володимир прийняв рішення. Він прагне єдності для всіх земель. Він хоче, щоб всі були, як один, щоб не було розбрату. І він схиляється до нової віри, до віри греків. У голосі Лади звучала рішучість, що вразила Данила. Він пам’ятав, як щиро вона вірила в давніх богів, як шанувала традиції. – Ти… Ти вже прийняла рішення? – здивовано запитав він. Лада кивнула, важко зітхнувши. – Бачу в цьому силу, брате. Бачу майбутнє. Тієї миті до майстерні зайшла Орина, донька заможного купця. Вона прийшла забрати замовлену прикрасу, котру Данило виготовляв для неї. Її постать була струнка, риси обличчя витончені, погляд сповнений розуму та гідності. Данило вклонився Орині. Їхня розмова була стриманою, сповненою поваги, але між ними відчувалася прихована напруга. Вони обидва розуміли, що стоять на порозі великих змін, і майбутнє кожного з них залежало від Данилового рішення. – Даниле, – звернулася Орина, – твоя майстерність відома далеко за межами Подолу. Ми з батьком завжди цінували твою роботу. – Я радий чути це, Орино, – відповів Данило, намагаючись не видати свого хвилювання. – Але часи змінюються, – продовжила вона. – І я прошу тебе, будь мудрим. Не йди проти води, – її погляд на мить зупинився на срібному кільці. – Батько чекає на стабільність. Родина потребує миру. Ми чекаємо. Данило вловив натяк. Орина та її родина бачили в ньому надію на стабільне майбутнє, яке міг забезпечити лише той, хто прийме новий порядок. Їхнє кохання, їхня доля залежала від його вибору. Наступного дня до Данила прийшли старійшини-язичники. Їхні обличчя були затьмарені тривогою та розпачем. Старійшина, зморшкуватий дідок з сивою бородою, почав: – Даниле, сину волхва, – звернувся він, – ми просимо тебе про останню послугу. Нам необхідно прикрасити Перуна, щоб він почув наші молитви, щоб врятував нас. Данило кивнув. Він розумів, що це – його останній обов’язок перед батьком, перед старим світом, який невпинно відходив у минуле. Останнє замовлення – останній символ старої віри. Він пам’ятав, як батько навчав його секретам ремесла, передаючи знання про символи, про їхню силу. Того ж дня, коли сонце схилилося до обрію, Данило вирушив на берег Дніпра. Йому потрібно було знайти спокій, розібратися у власних сумнівах. Там він зустрів грецького ченця Іларіона. Іларіон стояв, спираючись на посох, його очі світилися мудрістю та спокоєм. – Мир тобі, юначе, – промовив Іларіон. Данило відповів на уклін. Вони розговорилися. Іларіон розповідав про нового Бога, про любов, про жертовність. – Язичницький бог вимагає жертви, – сказав Іларіон, – а християнський – сам приносить себе в жертву. Справжній Майстер не боїться переплавити стару форму, щоб створити нову, досконалішу. Головне – це душа, а не матеріал. Слова Іларіона торкнулися серця Данила. Він побачив у них ключ до свого майбутнього. Замість страху, він відчув надію. Він усвідомив, що перехід до нового не є зрадою, а шляхом до оновлення, до кращого. На ранок, коли сонце лише починало сходити, почалося Хрещення. У Києві стояла метушня. Натовп вирував, змішуючи плач язичників, рішучість воїнів князя та спокій перших християн. Данило стояв осторонь, спостерігаючи за подіями, що розгорталися. На горі, де стояла статуя Перуна, воїни князя з криками та прокльонами скинули ідола в Дніпро. Цей момент став кульмінацією змін, символом руйнування старого світу. В повітрі витав запах диму та страху. У хаосі, що вирував, Данило побачив Орину. Вона стояла біля берега Дніпра, і на неї насувалися розлючені язичники, готові покарати її за прихильність до нового порядку. Не вагаючись, Данило кинувся в натовп, захищаючи Орину. Він вибрав кохання, і цей вибір був вище за релігійну ворожнечу. Бійка швидко припинилася, коли натовп побачив рішучість Данила. Він захистив Орину, показавши, що його вибір зроблено. У цю мить Лада, сестра Данила, вийшла з натовпу. Вона прийняла хрещення у водах Дніпра. Данило не побачив у її діях зради. Він побачив силу, спокій та віру. Повернувшись до майстерні, Данило зробив остаточний вибір. Він зібрав старі форми, срібло, призначене для Перуна, і розплавив його. З цього срібла він викував хрест. Хрест, що символізував нову віру, але зберіг у собі слов’янські солярні знаки, символи сонця, життя та родючості. Також він виготовив обручку для Орини. Через деякий час Данило прийшов до купця Миколи, батька Орини. Він не просив, а стверджував. – Я, Данило, син волхва, майстер ювелірної справи, – почав він, – приймаю новий Закон князя Володимира. Я буду вірним чоловіком Орини, забезпечу її стабільність і процвітання. Купець Микола, спостерігаючи за Данилом, побачив у його очах мудрість та сміливість. Він погодився. Минули роки. Київ змінився. З’явилися перші церкви. Данило та Орина стояли біля Дніпра, дивлячись на місце, де будували першу християнську церкву. Їхні руки були переплетені. Хрест на шиї Орини виблискував на сонці. Вони символізували сильний, мудрий український народ, який зберіг свою сутність, прийнявши новий шлях. Поділ процвітав, а майстерня Данила продовжувала працювати. Він виготовляв прикраси, що стали символом єднання, кохання та нового життя. Його майстерність, як і його серце, знайшли спокій на роздоріжжі. Срібло перестало бути символом роздвоєності, ставши знаком надії та майбутнього.
    ШІ - Срібло на роздоріжжі
    Love
    1
    319переглядів
  • Україна повернула ще двох підлітків із тимчасово окупованих територій.
    У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA вдалося повернути з російської окупації ще двох українських підлітків.
    Обоє провели роки під окупацією – у страху, тиску та постійних обмеженнях. У школах їм забороняли українську мову, нав’язували російські програми, а будь-які прояви української ідентичності переслідували. Один із хлопців мріяв вступити до українського університету, інший – просто жити без страху та контролю.
    Коли з'явилася можливість виїхати на підконтрольну Україні територію, вони погодилися без вагань. І зараз уже в безпеці, поруч із рідними.
    Їхнє повернення стало можливим завдяки зусиллям "Української мережі за права дитини", волонтерської ініціативи Humanity та міжнародних партнерів.
    Завдання, поставлене Президентом, виконується: усі українські діти мають повернутися додому.
    Національне інформаційне бюро

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Україна повернула ще двох підлітків із тимчасово окупованих територій. У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA вдалося повернути з російської окупації ще двох українських підлітків. Обоє провели роки під окупацією – у страху, тиску та постійних обмеженнях. У школах їм забороняли українську мову, нав’язували російські програми, а будь-які прояви української ідентичності переслідували. Один із хлопців мріяв вступити до українського університету, інший – просто жити без страху та контролю. Коли з'явилася можливість виїхати на підконтрольну Україні територію, вони погодилися без вагань. І зараз уже в безпеці, поруч із рідними. Їхнє повернення стало можливим завдяки зусиллям "Української мережі за права дитини", волонтерської ініціативи Humanity та міжнародних партнерів. Завдання, поставлене Президентом, виконується: усі українські діти мають повернутися додому. Національне інформаційне бюро https://t.me/Ukraineaboveallelse
    54переглядів
  • СИЛА НАДІЇ

    У тінях тривог завмирає душа,
    І в сутінках вже непомітні вогні.
    Та крок — і стихають кошмари нічні,
    Зникає у темряві чорна межа.

    І я, попри біль трепетливий та страх,
    На помацки йду в обіймах туману,
    На поклик чуттів, слідами обману,
    Стежками, дорогами в мареннях, снах.

    Хоч гріх намагається душу схилить,
    Неначе стискає в облуднім ярмі,
    Та розум знаходить ідеї нові,
    Коли настає невідомості мить.

    І серце заб'ється в нерівний набат,
    Як туга з небес грозою спадає.
    Коли вже здається, що шляху немає,
    Надія стає порятунком без втрат.

    У дії народиться дух бойовий,
    Де сумнів слабкий, а надія міцна,
    Нарешті впаде у вагання стіна
    І голос в душі зазвучить як новий.

    Автори: Мирослав Манюк
    Ю.С.

    16.10.2025 – 19.10.2025
    СИЛА НАДІЇ У тінях тривог завмирає душа, І в сутінках вже непомітні вогні. Та крок — і стихають кошмари нічні, Зникає у темряві чорна межа. І я, попри біль трепетливий та страх, На помацки йду в обіймах туману, На поклик чуттів, слідами обману, Стежками, дорогами в мареннях, снах. Хоч гріх намагається душу схилить, Неначе стискає в облуднім ярмі, Та розум знаходить ідеї нові, Коли настає невідомості мить. І серце заб'ється в нерівний набат, Як туга з небес грозою спадає. Коли вже здається, що шляху немає, Надія стає порятунком без втрат. У дії народиться дух бойовий, Де сумнів слабкий, а надія міцна, Нарешті впаде у вагання стіна І голос в душі зазвучить як новий. Автори: Мирослав Манюк Ю.С. 16.10.2025 – 19.10.2025
    Like
    1
    111переглядів
  • #література #заходи
    25 жовтня в Івано-Франківську відбудеться презентація книги ветерана та письменника Артура Дроня — «Гемінґвей нічого не знає»

    Книга «Гемінґвей нічого не знає» — це збірка короткої прози, у якій автор без прикрас і пафосу розповідає про власний досвід війни. Через історії про страх, братерство, віру, смерть і Любов він фіксує життя на межі, спогади та переживання, що можуть стати своєрідною терапією не лише для нього, а й для читачів.

    Артур Дронь уже відомий читачам поетичними книгами «Гуртожиток №6» (2020) та «Тут були ми» (2023). А також він — один із найпомітніших голосів нової воєнної літератури. Після важкого поранення 2024 року та тривалої реабілітації він написав книжку короткої прози, аби більше і глибше розповісти про пережите.

    Місце зустрічі: Книгарня «Сенс на Промприладі» (вул. Української Перемоги, 23)
    Коли: 25 жовтня о 17:00
    Модеруватиме розмову Юрій Андрухович
    Вхід вільний.
    #література #заходи 25 жовтня в Івано-Франківську відбудеться презентація книги ветерана та письменника Артура Дроня — «Гемінґвей нічого не знає» Книга «Гемінґвей нічого не знає» — це збірка короткої прози, у якій автор без прикрас і пафосу розповідає про власний досвід війни. Через історії про страх, братерство, віру, смерть і Любов він фіксує життя на межі, спогади та переживання, що можуть стати своєрідною терапією не лише для нього, а й для читачів. Артур Дронь уже відомий читачам поетичними книгами «Гуртожиток №6» (2020) та «Тут були ми» (2023). А також він — один із найпомітніших голосів нової воєнної літератури. Після важкого поранення 2024 року та тривалої реабілітації він написав книжку короткої прози, аби більше і глибше розповісти про пережите. Місце зустрічі: Книгарня «Сенс на Промприладі» (вул. Української Перемоги, 23) Коли: 25 жовтня о 17:00 Модеруватиме розмову Юрій Андрухович Вхід вільний.
    Like
    1
    162переглядів
  • День пам’яті Великомученика Артемія
    20 жовтня за новоюліанським календарем (2 листопада за юліанським) відзначають День пам’яті великомученика Артемія.

    Святий Артемій Антіохійський жив у IV столітті. Він був видатним воєначальником за правління святого рівноапостольного імператора Костянтина Великого та його сина Констанція. За хоробрість і вірність Артемій отримав високі нагороди й був призначений намісником Єгипту, де ревно підтримував християн і захищав Церкву.

    Після смерті Констанція владу захопив Юліан Відступник, який намагався відновити язичництво й переслідував християн. Коли Артемій відкрито виступив проти жорстокостей імператора, його піддали катуванням.

    Під час ув’язнення святому з’явився Господь Ісус Христос у сяйві слави та сказав: «Мужайся, Артемію! Я з тобою й дарую тобі вінець слави».

    Невдовзі після цього мучитель наказав відтяти святому голову.
    Тіло великомученика поховали з честю в Антіохії, а згодом його мощі були перенесені до Константинополя, де стали джерелом численних чудес і зцілень.

    Великомученик Артемій є покровителем воїнів, тих, хто бореться за правду, а також людей, які зазнають несправедливих переслідувань. Церква навчає у цей день, що віра сильніша за страх, і що жодна земна влада не може перемогти праведника, який служить Богові.
    День пам’яті Великомученика Артемія 20 жовтня за новоюліанським календарем (2 листопада за юліанським) відзначають День пам’яті великомученика Артемія. Святий Артемій Антіохійський жив у IV столітті. Він був видатним воєначальником за правління святого рівноапостольного імператора Костянтина Великого та його сина Констанція. За хоробрість і вірність Артемій отримав високі нагороди й був призначений намісником Єгипту, де ревно підтримував християн і захищав Церкву. Після смерті Констанція владу захопив Юліан Відступник, який намагався відновити язичництво й переслідував християн. Коли Артемій відкрито виступив проти жорстокостей імператора, його піддали катуванням. Під час ув’язнення святому з’явився Господь Ісус Христос у сяйві слави та сказав: «Мужайся, Артемію! Я з тобою й дарую тобі вінець слави». Невдовзі після цього мучитель наказав відтяти святому голову. Тіло великомученика поховали з честю в Антіохії, а згодом його мощі були перенесені до Константинополя, де стали джерелом численних чудес і зцілень. Великомученик Артемій є покровителем воїнів, тих, хто бореться за правду, а також людей, які зазнають несправедливих переслідувань. Церква навчає у цей день, що віра сильніша за страх, і що жодна земна влада не може перемогти праведника, який служить Богові.
    151переглядів
  • #музика
    Anna Petrash презентує соціальний маніфест проти знеособлення — «Люди-цифри».
    Українська режисерка, кліпмейкерка, композиторка та співачка Anna Petrash презентує новий музичний проєкт — пісню та відеороботу «Люди-цифри», у якій поєднала сучасні кадри та архівні зйомки Києва 1970–80-х років. Це емоційний маніфест про цінність людської присутності у світі, де домінують алгоритми, статистика й цифрова анонімність.

    «Цей проєкт народився зі страху одного дня не прокинутись і залишитись лише цифрою серед загиблих від чергового обстрілу. Ми звикаємо до сухих даних і забуваємо, що за ними — люди. Ця пісня про імена, які ховаються за цифрами, і про важливість діяти, щоб не зникнути серед безликих номерів», — розповідає Анна.

    Кліп «Люди-цифри», режисеркою якого виступила сама артистка, — подорож між минулим і теперішнім. У ньому сплітаються образи Києва різних епох, створюючи діалог часу та пам’яті. Через ці зображення Анна нагадує: за кожним числом — обличчя, історія, життя.

    https://youtu.be/HARNcXHdGQE?si=1WDXbHrYxXRTTyBU
    #музика Anna Petrash презентує соціальний маніфест проти знеособлення — «Люди-цифри». Українська режисерка, кліпмейкерка, композиторка та співачка Anna Petrash презентує новий музичний проєкт — пісню та відеороботу «Люди-цифри», у якій поєднала сучасні кадри та архівні зйомки Києва 1970–80-х років. Це емоційний маніфест про цінність людської присутності у світі, де домінують алгоритми, статистика й цифрова анонімність. «Цей проєкт народився зі страху одного дня не прокинутись і залишитись лише цифрою серед загиблих від чергового обстрілу. Ми звикаємо до сухих даних і забуваємо, що за ними — люди. Ця пісня про імена, які ховаються за цифрами, і про важливість діяти, щоб не зникнути серед безликих номерів», — розповідає Анна. Кліп «Люди-цифри», режисеркою якого виступила сама артистка, — подорож між минулим і теперішнім. У ньому сплітаються образи Києва різних епох, створюючи діалог часу та пам’яті. Через ці зображення Анна нагадує: за кожним числом — обличчя, історія, життя. https://youtu.be/HARNcXHdGQE?si=1WDXbHrYxXRTTyBU
    Love
    1
    119переглядів
  • #цікаве
    Той самий чоловік, який подарував світові усмішку 🙂
    У 1963 році американський дизайнер Гарві Росс Болл створив знамените “смайлик-обличчя” всього за 10 хвилин. Його попросили придумати простий символ, який би підняв настрій співробітникам страхової компанії. Гарві взяв жовтий аркуш, чорний маркер і намалював коло, дві овальні очі та широку усмішку.

    Він отримав за роботу лише 45 доларів — і ніколи не запатентував свій малюнок. Уже через кілька років його ідея розлетілася по всьому світу, стала символом радості та оптимізму, а інші заробляли на цьому мільйони.

    Сам Болл не шкодував. Він казав:

    “Якщо кожен день хтось усміхнеться трохи більше — цього вже достатньо.”

    У 1999 році він навіть започаткував Всесвітній день усмішки, який святкують щороку у першу п’ятницю жовтня.

    Символ щастя народився без жодного розрахунку на прибуток — просто з бажання подарувати людям добрий настрій

    #цікаве Той самий чоловік, який подарував світові усмішку 🙂 У 1963 році американський дизайнер Гарві Росс Болл створив знамените “смайлик-обличчя” всього за 10 хвилин. Його попросили придумати простий символ, який би підняв настрій співробітникам страхової компанії. Гарві взяв жовтий аркуш, чорний маркер і намалював коло, дві овальні очі та широку усмішку. Він отримав за роботу лише 45 доларів — і ніколи не запатентував свій малюнок. Уже через кілька років його ідея розлетілася по всьому світу, стала символом радості та оптимізму, а інші заробляли на цьому мільйони. Сам Болл не шкодував. Він казав: “Якщо кожен день хтось усміхнеться трохи більше — цього вже достатньо.” У 1999 році він навіть започаткував Всесвітній день усмішки, який святкують щороку у першу п’ятницю жовтня. Символ щастя народився без жодного розрахунку на прибуток — просто з бажання подарувати людям добрий настрій
    Love
    Like
    3
    211переглядів
Більше результатів