#особистості
Євген Маланюк – талановитий український письменник, публіцист, культуролог та літературний критик, який народився 1 лютого 1897 року. Він був не тільки творчою особистістю, але й активним учасником буремних подій Української революції 1917–1921 років, воюючи в лавах Армії УНР та отримавши звання лицаря Хреста Симона Петлюри.
У своїх спогадах Євген Маланюк згадував, що завдячує матері своїм серцем та мистецтвом, тоді як батькові – життєвими невдачами. Батько письменника був інтелігентом, який, незважаючи на всі труднощі та спокуси, залишився вірним своїм національним ідеалам.
Народившись на Кропивниччині, Євген Маланюк пройшов складний життєвий шлях, сповнений випробувань та боротьби. Він брав участь у Першій світовій війні, а з початком Української революції став на захист незалежності своєї країни, вступивши до лав Армії УНР. Після поразки національно-визвольних змагань опинився в еміграції – спочатку в Польщі, а згодом у Чехословаччині, де навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах та активно друкувався в журналі «Державна нація». У цей період він зблизився з такими видатними постатями української еміграції, як Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Олена Теліга, Олекса Стефанович та Оксана Лятуринська.
У 1925 році в Подєбрадах вийшла перша збірка поезій Євгена Маланюка «Стилет і стилос», яка засвідчила його неабиякий літературний талант. Згодом він знову опинився в Польщі, а після закінчення Другої світової війни емігрував до Німеччини, а потім до США.
У своїх творах Євген Маланюк часто звертався до осмислення причин поразки Української Народної Республіки. Він писав про те, що українці не завжди шанують своїх героїв, що призводить до втрати традицій та ускладнює формування національної ідентичності. Серед головних проблем він також виділяв індивідуалізм, який, на його думку, приніс більше шкоди, ніж користі.
Ідея утвердження української державності була центральною у творчості Євгена Маланюка. Він звертався до різних етапів історії України – від князівсько-дружинницької доби до гетьманства Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та Пилипа Орлика, намагаючись знайти в них підґрунтя для побудови сучасної незалежної держави. Водночас, він бачив Україну як внутрішньо роздвоєну, дуалістичну країну, де поєднуються Степова Еллада та Чорна Еллада, що, на його думку, було джерелом внутрішньої неструктурованості українського суспільства.
Євген Маланюк розробив власну історіософську концепцію буття України, в якій важливу роль відігравали Еллада, варяги та Рим. Він вважав, що для успішного розвитку країни необхідно поєднати еллінський індивідуалізм з варязьким активізмом та ієрархічністю Риму. У своїх роздумах про Україну він виходив з конкретних історичних та географічних реалій, підкреслюючи її роль як місця зустрічі Заходу та Сходу.
Особливе місце у творчості Євгена Маланюка займала теорія «мазепинства», в якій він бачив ідеального провідника України, здатного поєднати державний досвід Мазепи, патріотизм Орлика та цілісність світогляду Шевченка.
Водночас, Євген Маланюк був не тільки глибоким філософом та істориком, але й ніжним ліриком, тонким метафористом. Його поезія відзначається суворою аскетичністю вислову, глибиною почуттів та витонченою ритмомелодикою. Він створив чудові зразки любовної лірики, в якій оспівував кохання та жалкував за втраченими почуттями.
Євген Маланюк помер 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку, залишивши після себе багату творчу спадщину, яка й донині залишається актуальною та цікавою для читачів.
#особистості
Євген Маланюк – талановитий український письменник, публіцист, культуролог та літературний критик, який народився 1 лютого 1897 року. Він був не тільки творчою особистістю, але й активним учасником буремних подій Української революції 1917–1921 років, воюючи в лавах Армії УНР та отримавши звання лицаря Хреста Симона Петлюри.
У своїх спогадах Євген Маланюк згадував, що завдячує матері своїм серцем та мистецтвом, тоді як батькові – життєвими невдачами. Батько письменника був інтелігентом, який, незважаючи на всі труднощі та спокуси, залишився вірним своїм національним ідеалам.
Народившись на Кропивниччині, Євген Маланюк пройшов складний життєвий шлях, сповнений випробувань та боротьби. Він брав участь у Першій світовій війні, а з початком Української революції став на захист незалежності своєї країни, вступивши до лав Армії УНР. Після поразки національно-визвольних змагань опинився в еміграції – спочатку в Польщі, а згодом у Чехословаччині, де навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах та активно друкувався в журналі «Державна нація». У цей період він зблизився з такими видатними постатями української еміграції, як Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Олена Теліга, Олекса Стефанович та Оксана Лятуринська.
У 1925 році в Подєбрадах вийшла перша збірка поезій Євгена Маланюка «Стилет і стилос», яка засвідчила його неабиякий літературний талант. Згодом він знову опинився в Польщі, а після закінчення Другої світової війни емігрував до Німеччини, а потім до США.
У своїх творах Євген Маланюк часто звертався до осмислення причин поразки Української Народної Республіки. Він писав про те, що українці не завжди шанують своїх героїв, що призводить до втрати традицій та ускладнює формування національної ідентичності. Серед головних проблем він також виділяв індивідуалізм, який, на його думку, приніс більше шкоди, ніж користі.
Ідея утвердження української державності була центральною у творчості Євгена Маланюка. Він звертався до різних етапів історії України – від князівсько-дружинницької доби до гетьманства Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та Пилипа Орлика, намагаючись знайти в них підґрунтя для побудови сучасної незалежної держави. Водночас, він бачив Україну як внутрішньо роздвоєну, дуалістичну країну, де поєднуються Степова Еллада та Чорна Еллада, що, на його думку, було джерелом внутрішньої неструктурованості українського суспільства.
Євген Маланюк розробив власну історіософську концепцію буття України, в якій важливу роль відігравали Еллада, варяги та Рим. Він вважав, що для успішного розвитку країни необхідно поєднати еллінський індивідуалізм з варязьким активізмом та ієрархічністю Риму. У своїх роздумах про Україну він виходив з конкретних історичних та географічних реалій, підкреслюючи її роль як місця зустрічі Заходу та Сходу.
Особливе місце у творчості Євгена Маланюка займала теорія «мазепинства», в якій він бачив ідеального провідника України, здатного поєднати державний досвід Мазепи, патріотизм Орлика та цілісність світогляду Шевченка.
Водночас, Євген Маланюк був не тільки глибоким філософом та істориком, але й ніжним ліриком, тонким метафористом. Його поезія відзначається суворою аскетичністю вислову, глибиною почуттів та витонченою ритмомелодикою. Він створив чудові зразки любовної лірики, в якій оспівував кохання та жалкував за втраченими почуттями.
Євген Маланюк помер 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку, залишивши після себе багату творчу спадщину, яка й донині залишається актуальною та цікавою для читачів.
Українська
English
