Є в українській мові слова, які не просто важко перекласти — їх майже неможливо передати іншими мовами без втрати тієї глибини, теплоти й образності, що закладені в них століттями. Це маленькі скарби нашої культури, унікальні й самобутні. 1. Вирій — це красиве й поетичне слово не має іноземних аналогів. А називають так теплі краї, куди птахи відлітають зимувати. 2. Тужити — відчувати глибокий сум за кимось або чимось, що виходить за межі звичайного. Перекласти це слово дослівно — дуже важко. 3. Непереливки — так говорять, коли опиняєшся у складній ситуації або зазнаєш труднощів. Це народне влучне слово, яке ніколи не перекладеш буквально. 4. Шахівниця — цікаво, що в багатьох мовах немає окремого слова для шахової дошки, але в українській воно є. 5. Манівці — колоритне слово, яке не має точної відповідності в інших мовах. Воно означає обхідні шляхи, незвідані стежки. 6. Кохати — українська мова — одна з небагатьох у світі, де чітко розрізняють два поняття: «любити» — це широке поняття (любов до родини, друзів, речей), а «кохати» - лише глибоке, романтичне почуття між закоханими. 7. Щем або щемити — це винятково українські слова, які описують особливий стан емоційного болю. Це одне з найпоетичніших українських слів, якому важко знайти аналог у будь-якій мові. 8. Добродій — людина, що безкорисливо допомагає іншим. Це слово в українській мові є унікальним звертанням, яке поєднує формальність і теплоту. В інших мовах для цього поняття зазвичай використовуються окремі слова або вирази, що не передають такої ж емоційної насиченості. 9. Майоріти — це дієслово описує легкий, плавний рух у повітрі — зазвичай прапора чи тканини. Це поетичне, емоційне зображення граційного коливання. 10. Наснага — означає внутрішнє палке натхнення, піднесення духу, енергію для творчості або дії. Більше, ніж просто «мотивація» — це глибока внутрішня сила, яка веде до натхненної праці. 11. Чимчикувати — крокувати дрібненько, жваво, легко, часто з гумористичним відтінком. Жодна інша мова не має настільки яскравого слова для опису такого способу ходи. 12. Начувайся — застереження з легким натяком на погрозу або суворе попередження. Це слово несе в собі одночасно емоцію і драматизм, який складно передати іншими мовами одним словом. Кожне з цих слів — мов крихітний всесвіт, у якому поєднані емоції, досвід, світогляд і душа українського народу. Вони не просто збагачують мову — вони нагадують, ким ми є, і чому наша культура така неповторна. Милуймося українською мовою🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Ілюстрація — Орест Скоп

#дати #свята 🐾 Голос за безмовних: Міжнародний день захисту прав тварин. Сьогодні, 10 грудня, поруч із Днем прав людини, світ відзначає Міжнародний день захисту прав тварин (International Animal Rights Day). Це важлива дата, яка підкреслює, що етичні принципи справедливості та гуманності мають поширюватися і на наших менших, безмовних сусідів по планеті. 🦁 ⚖️ Спільна дата, спільна ідея День захисту прав тварин не випадково відзначається саме 10 грудня. Це було свідоме рішення, прийняте активістами: 1998 рік: Цей день був заснований активістами на 50-ту річницю прийняття Загальної декларації прав людини. Основний принцип: Спільна дата покликана підкреслити, що, якщо ми визнаємо універсальні права людей, то варто розширити наше поняття справедливості, включивши в нього права всіх живих істот, здатних відчувати біль, страх та радість. 📜 Декларація прав тварин Хоча немає єдиного глобального юридично зобов'язуючого документа, подібного до Декларації прав людини, активісти часто посилаються на Загальну декларацію прав тварин, яка була проголошена Міжнародною лігою прав тварин у Парижі у 1978 році. Цей документ включає такі основні положення: Рівність життя: Усі тварини мають рівне право на існування. Право на повагу: Кожна тварина має право на повагу. Людина як розумний вид не може присвоювати собі право винищувати інших тварин, безсоромно їх експлуатувати чи жорстоко з ними поводитися. Право на умови: Тварина, яку людина вибрала собі за компаньйона, має право на довге життя та догляд. Заборона болю: Будь-яке використання тварин, яке передбачає біль чи страждання, є несумісним з правами тварин. 🎯 Заклик до свідомості Цей день використовується для проведення просвітницьких акцій, демонстрацій та освітніх програм, спрямованих проти жорстокого поводження з тваринами у різних сферах: Промислове тваринництво (фабрики, скотобійні). Використання тварин у наукових експериментах та тестах (вівасекція). Використання хутра та шкіри. Експлуатація диких тварин у цирках, зоопарках та інших розвагах. Мета Міжнародного дня захисту прав тварин — не лише припинити страждання, а й змінити світогляд людей, заохочуючи їх до гуманного, етичного та відповідального ставлення до всіх живих істот. Це щоденна робота, яка починається з нашого вибору! 💚

#історія #особистості 🌾 Душа Села і Чесність Прози: Григір Тютюнник. 5 грудня 1931 року народився Григір Михайлович Тютюнник (1931–1980) — видатний український письменник-прозаїк, один із найяскравіших представників покоління шістдесятників. Його творчість, пронизана гострою соціальною чутливістю та глибоким психологізмом, досі вважається еталоном реалістичної малої прози в українській літературі. Доля і Витоки Таланту Григір Тютюнник народився на Полтавщині (с. Шилівка). Його доля була трагічною: у віці шести років він пережив арешт батька, що пізніше відобразилося на його світогляді та темах. Майбутній письменник виховувався в родині свого дядька на Донбасі, а згодом пройшов важку школу життя — працював слюсарем, токарем, колгоспником. Цей досвід праці та спілкування з простими людьми, особливо з мешканцями українського села, став невичерпним джерелом для його творчості. Він завжди підкреслював: «Я виношував свої твори усе своє життя». Мова, Психологізм і Тематика Літературний стиль Тютюнника вирізняється філігранною точністю, лаконічністю та надзвичайною увагою до деталі. Він майстерно поєднував поетичний ліризм із суворим реалізмом, уникаючи фальшивого пафосу та ідеологічних кліше. Його проза не просто описувала життя, вона досліджувала душу людини. Ключові риси його творчості: Народна мова: Тютюнник віртуозно використовував народну лексику, діалектизми та фразеологізми, що надавало його творам неповторної автентичності та барвистості. Моральна проблематика: У центрі його уваги завжди стоїть моральний вибір, боротьба за людську гідність, чесність і вірність собі в умовах важкого повоєнного життя. Герої: Його персонажі — це діти, селяни, фронтовики — люди з глибинними, але часто прихованими стражданнями, чиї внутрішні світи розкриваються через побутові деталі та діалоги. Золотий Фонд Прози Серед найвідоміших його творів, що увійшли до золотого фонду української літератури: "Зав'язь" (1966) — перша збірка новел, яка одразу принесла йому визнання. "Климко" (1976) — зворушлива повість для дітей про сироту, який під час війни йде шукати сіль, щоб вижити. "Вогник далеко в степу" (1979) — повість про юнацьке дорослішання. "Три зозулі з поклоном" — одна з найглибших новел про нерозділене кохання та самотність. Григір Тютюнник тяжко переживав цензуру, тиск та неможливість публікувати все, що було написано. 6 березня 1980 року, у віці 48 років, він трагічно пішов із життя, залишивши незавершені твори та величезний слід у літературі. Його творчість стала маяком для наступних поколінь письменників, демонструючи, як чесно і глибоко можна писати про життя простої людини.

#історія #особистості 🕊️ Мелодія світу: Райнер Марія Рільке та його українське натхнення. 4 грудня 1875 року в Празі, яка тоді входила до складу Австро-Угорської імперії, народився Райнер Марія Рільке (Rainer Maria Rilke, повне ім'я Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія Рільке) — один із найбільш глибоких та впливових поетів-модерністів європейської літератури ХХ століття. Його творчість, наповнена філософськими роздумами про самотність, смерть, красу та божественне, значно вплинула на формування європейської поезії, зокрема німецькомовної. До його ключових творів належать «Сонети до Орфея» та «Дуїнезькі елегії». Український слід Хоча Рільке відомий насамперед як німецькомовний автор, його зв'язок з українськими землями та культурою є надзвичайно важливим для розуміння його світогляду і творчого шляху. У 1899 та 1900 роках Рільке здійснив дві великі подорожі Російською імперією разом зі своєю музою — відомим психоаналітиком і письменницею Лу Андреас-Саломе. Під час цих подорожей він відвідав значні міста та місця, що нині знаходяться в Україні: Київ: У Києві Рільке відвідав Києво-Печерську лавру, де був глибоко вражений величчю православної культури та атмосферою стародавніх монастирів. Канів: Найбільше враження на нього справив Канів, де він відвідав могилу Тараса Шевченка. Рільке був вражений постаттю українського Кобзаря, якого він сприйняв як символічного, народного пророка. Полтавщина: Він також подорожував глибинкою, щоб краще відчути життя простого селянства. Вплив на творчість Свої враження від цих подорожей Рільке зафіксував у листах, щоденниках та віршах. Багата духовна культура Сходу, її містицизм, відчуття простору та глибинна народна віра стали потужним джерелом натхнення: Зокрема, він перекладав «Слово о полку Ігоревім» німецькою мовою. Образи святенника, ченця, старця та відчуття божественної самотності у його віршах значною мірою сформовані під впливом побаченого у православних монастирях та його спілкування з простими людьми. Сам Рільке пізніше згадував, що його подорож на Схід була одним із найважливіших етапів його самопізнання. Хоча він не завжди чітко розрізняв українські та російські культурні особливості, його захоплення «багатим, темним, повним Богом» світом Східної Європи, зокрема України, мало визначальний вплив на його лірику. Твори Рільке досі залишаються однією з найскладніших та найзагадковіших сторінок світової літератури, а його зв'язок з Україною є предметом постійних досліджень літературознавців.

#історія #особистості Хронікер пекла та майстер "Нової Речовості". Отто Дікс (Otto Dix), народжений 2 грудня 1891 року, є однією з найважливіших і найбільш неприємних (у художньому сенсі) фігур німецького мистецтва XX століття. Він не просто малював — він проводив хірургічну операцію над реальністю, оголюючи її травми та потворність. 🎨 🩸 Фронтовий Досвід як Творчий Вибух Ключ до розуміння творчості Дікса — Перша світова війна. На відміну від багатьох, він пішов на фронт добровольцем, спочатку романтизуючи війну. Однак чотири роки, проведені в окопах на Західному фронті, назавжди перетворили його світогляд. Його роботи про війну — це не героїчні баталії. Це: * "Траншеї" (зруйнована, пізніше втрачена робота) та цикл графіки "Війна" (Der Krieg). * Він зображував гниючі тіла, понівечених інвалідів, солдатів-калік, які повзуть, як черв'яки. Це був жорстокий, неромантичний реалізм, який шокував і став графічним звинуваченням усьому мілітаризму. Його картини — це посттравматичний стресовий розлад, перенесений на полотно. 🎭 "Нова Речовість" і Веймарська Республіка Після війни Дікс став одним із провідних представників художнього напрямку "Нова Речовість" (Neue Sachlichkeit). Його інтереси змістилися на післявоєнне німецьке суспільство — Веймарську республіку, де за зовнішнім блиском ховалися: * Соціальна нерівність: Бідність, проституція, ветерани-жебраки. * Цинізм: Його портрети буржуазії та представників еліти — це сатиричні, майже гротескні карикатури, що викривають їхню моральну деградацію. Він малював портрети, де обличчя людей були спотворені цинізмом та втомою, часто підкреслюючи фізичні недоліки. 🚫 "Дегенеративне Мистецтво" і Заборона Коли до влади прийшли нацисти у 1933 році, мистецтво Дікса, яке було надто чесним, стало для них ворожим. * Його звільнили з Дрезденської академії мистецтв. * Нацисти включили його роботи до сумнозвісної виставки "Дегенеративне мистецтво" (Entartete Kunst), де роботи модерністів виставлялися як приклад "єврейсько-більшовицького" розкладу. * Понад 260 його робіт було конфісковано та знищено або продано за кордон. Дікс вижив, перейшовши на більш "нешкідливі" пейзажі та релігійні сюжети, хоча його пізні роботи все одно зберігали похмуру, експресіоністичну напругу. Він залишається голосом тієї епохи, яка не дозволила собі забути свої рани. 💔

#історія #особистості 🖋️ Аристократка духу: Ольга Кобилянська, голос модерну та фемінізму (1863–1942). 27 листопада 1863 року народилася Ольга Кобилянська — одна з найяскравіших зірок в історії української літератури, чия творчість стала символом раннього модернізму та жіночої емансипації. На відміну від багатьох своїх сучасників, які зосереджувалися на етнографічному реалізмі, Кобилянська вивела українську прозу на новий рівень, досліджуючи глибокі психологічні конфлікти, теми духовного аристократизму та боротьби особистості проти консервативного суспільства. Її життя пройшло на Буковині, яка тоді належала до Австро-Угорщини, і саме це європейське оточення сформувало її світогляд. Вона не лише читала європейських філософів, але й активно долучалася до жіночого руху. Її твори, зокрема «Царівна», пройняті ідеями фемінізму: самоповага, право на освіту, незалежність і повноцінний розвиток жінки, вільної від патріархальних пут. Найвидатніші її твори: * «Земля» (1901): Глибока соціально-психологічна повість про трагічну владу землі над селянською душею та родинні конфлікти. * «Valse mélancolique» (1898): Новела, що стала маніфестом європейськи освіченої, самотньої та творчої жінки. Кобилянська також активно використовувала символізм та імпресіонізм, перетворюючи буковинську природу та людські переживання на тонкі художні образи. Вона була однією з тих, хто довів, що українська література є невіддільною частиною європейського культурного процесу, а її героїні — це складні, психологічно насичені особистості, а не просто типажі. Її вплив на формування нового, інтелігентного та вільного жіночого образу в Україні неоціненний.

#мистецтво Захоплююся людьми, які вміють малювати, адже вони створюють красу, що надихає і приносить радість іншим. Їхній талант дозволяє передати емоції, думки та унікальний світогляд через мистецтво. Малюнки можуть збагачувати наше життя, додаючи гармонії та естетичного задоволення. Життя чудове, треба навчитися лише насолоджуватися ним кожною хвилиною 🤗

#історія #особистості #дати 1838 — Іван Нечуй-Левицький, український письменник, етнограф, фольклорист. Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький; 25 листопада 1838, Стеблів — 2 квітня 1918, Київ) — один із найвизначніших творців української прози XIX століття, автор понад 50 художніх творів, повістей та драм, талановитий етнограф, фольклорист, мовознавець і педагог. Дитинство, освіта та формування світогляду Іван народився у сім'ї сільського священника на Київщині. Завдяки батьківській бібліотеці змалку ознайомлюється з історією України, народною мовою та побутом. Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), а пізніше — у Київській духовній академії (1859–1865), отримав ступінь магістра. Вчителювання, етнографічна діяльність Працював учителем у духовних семінаріях і гімназіях, зокрема в Полтаві, Кишиневі, на теренах Польщі. Фольклорно-етнографічна спадщина Нечуя-Левицького охоплює тисячі записаних народних приказок, міфів, пісень та обрядів. Літературна творчість Нечуй-Левицький одним із перших створює реалістичний тип української прози, показує глибоке соціальне розшарування та долю селянина: - «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки» — його найвідоміші твори, насичені народними характерами та мовою. - Сатиричний та гумористичний стиль, майстерне змалювання побуту та діалектизм — характерні риси його письма. Також він автор мовознавчих і етнографічних праць: «Граматика української мови», «Світогляд українського народу», низка критичних статей з проблем літератури та національного виховання. Національні погляди Письменник був переконаним українофілом, гострим публіцистом, палким захисником української літератури й культури під час русифікації на Наддніпрянщині. Його статті і твори критикували великодержавний націоналізм, підтримували розвиток власної літератури: «Писати треба так, як люди говорять!» — говорив Нечуй-Левицький, наполягаючи на природності та народності української мови. Останні роки Після виходу на пенсію переїхав у Київ, де повністю присвятив себе літературі. Помер у бідності та самотності. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Спадщина Нечуй-Левицький — класик української літератури, чиї твори і сьогодні читають у школах і театрах, його «Кайдашева сім’я» екранізована, а етнографічна та мовознавча спадщина цінується науковцями й літераторами. ***

Міжнародний день філософії Щороку у третій тиждень листопада відзначається Міжнародний день філософії (World Philosophy Day). Історія заснування Міжнародного дня філософії Свято започаткувала Всесвітня організація ЮНЕСКО у 2002 році, а вже у 2005 році Організація Об’єднаних Націй оголосила свято своїм Міжнародним днем, тому його перейменували на «Всесвітній день філософії». Подію святкують понад 70 країн. В Україні ж День філософії почали відзначати у 2006 році, тоді у Київському університеті відбувся науковий симпозіум. Що таке філософія? Філософія (з давньогрецької перекладається як любов до мудрості) – це світогляд, особлива форма пізнання світу, що вивчає загальні суттєві поняття, характеристики, принципи реальності, буття тощо. Ця форма пізнання перетворюється в філософські вчення, які сформували цілу науку та дисципліну. Мета події Свято має за мету популяризацію філософії серед усіх верств суспільства та всіх, хто цікавиться філософськими ідеями. Вчені ж збираються задля обговорення глобальних соціокультурних питань та з метою залучення суспільства до філософської спадщини.

Боротьба з картелями – це теж частина цієї логіки. Вона подається як боротьба з нелегальною міграцією, з наркотрафіком, як реакція на проблеми, які відчуває електорат Трампа. Він педалює це питання: націлення сил на великі міста, боротьба з картелями. І це "я пообіцяв – я роблю". І одночасно це спосіб підсилити позиції США в Латинській Америці. За радянських часів казали: США – жандарм світу, жандарм Латинської Америки. Це повернення до силового домінування в регіоні. І це абсолютно вписується в світогляд Дональда Трампа. – Хіба Трамп не розуміє, що такими кроками американські інтереси в Європі підриваються? Чи, може, початок цього виведення – це частина майбутньої угоди між Трампом і Путіним? Трамп неодноразово казав, що він "розуміє" занепокоєння Путіна щодо натовських баз у Східній Європі. Тепер ми спостерігаємо реальні кроки. І це відбувається саме тоді, коли Путін нарощує військові та інші провокації проти країн Балтії та Східної Європи.