• #вистави
    Мюзикл, який наробив шуму. 🎷
    Квитки на перший рік розлітались швидше, ніж новий айфон у день старту продажів — і це не дивно.
    Ми теж не втримались і відвідали його — щиро рекомендуємо і вам, якщо ще не бачили.
    «Chicago» — культовий американський мюзикл про злочин, славу і джаз.
    Події відбуваються у Чикаго 1920-х: дві жінки-вбивці, Роксі Гарт і Велма Келлі, намагаються використати суд і пресу, щоб стати зірками.
    Блиск, іронія, сатира на шоу-бізнес і медіа.
    Під ритми джазу, хореографію Боба Фосса й хіти All That Jazz, Cell Block Tango, Razzle Dazzle — цей мюзикл перетворює злочин на мистецтво. 💋✨

    Наступні покази:
    🗓️14,15,16 листопада
    ⏰18:00
    📍 Київський національний академічний театр
    оперети

    КВИТКИ https://concert.ua/uk/events/chikago?gad_source=1&gad_campaignid=...
    #вистави Мюзикл, який наробив шуму. 🎷 Квитки на перший рік розлітались швидше, ніж новий айфон у день старту продажів — і це не дивно. Ми теж не втримались і відвідали його — щиро рекомендуємо і вам, якщо ще не бачили. «Chicago» — культовий американський мюзикл про злочин, славу і джаз. Події відбуваються у Чикаго 1920-х: дві жінки-вбивці, Роксі Гарт і Велма Келлі, намагаються використати суд і пресу, щоб стати зірками. Блиск, іронія, сатира на шоу-бізнес і медіа. Під ритми джазу, хореографію Боба Фосса й хіти All That Jazz, Cell Block Tango, Razzle Dazzle — цей мюзикл перетворює злочин на мистецтво. 💋✨ Наступні покази: 🗓️14,15,16 листопада ⏰18:00 📍 Київський національний академічний театр оперети КВИТКИ https://concert.ua/uk/events/chikago?gad_source=1&gad_campaignid=19965337828&gbraid=0AAAAADnlcN5G5i1MwySA788zVlq17_pwN&gclid=CjwKCAjwxrLHBhA2EiwAu9EdM9uFkU-RLIou_3IHuXIgeDJRZmvNpPU4y1t5h64LWPzzSeiSzLJmWxoC4TYQAvD_BwE
    8views
  • #сатира #антиутопія
    Протокол нульової емоції

    Місто-Мережа, сектор 7, 2077 рік. Світ був ідеально вигладжений, зашліфований до стерильного блиску та позбавлений будь-яких неефективних кутів. Головним законом був "Протокол Оптимального Співжиття", згідно з яким емоції класифікувалися як "Енергетично Неефективні Збудники" і каралися "Корегуванням". У цьому абсолютно бездоганному світі жив Артем К-201 (35 років), оператор відділу "Стабілізації Задоволення" (ВЗЗ). Він мав би бути зразковим "нульовим" громадянином, але природа наділила його даром, який він щодня ховав: живою іронією, що булькала під його зовнішньою маскою.
    «Черговий робочий день. І знову я тут, щоб рятувати світ від радості й печалі. Я — той, хто вирішує, чи має людина право на внутрішній подих. Якби це не було так абсурдно, я б засміявся», — прошипів Артем у монітор, його очі блищали, хоча м'язи обличчя залишалися нерухомими. Його енергійний, чуттєвий характер вимагав руху, але він був прикутий до стерильного столу.
    Його робота полягала в обробці заявок від громадян, які випадково проявили будь-яку ненульову емоцію. Він саме закінчив оформлювати штраф за "Несанкціоновану, легку посмішку під час ранкового Смузі-прийому", коли система вибила Аномалію.
    Заявка: К-989. Сектор 3. Порушення: "Несанкціонований, інтенсивний прояв ностальгічної туги". Суб'єкт: Заявник сам.
    Артем відчув слабкий, але приємний укол цікавості. «Ого! Самі себе здали. Яка самосвідомість! Це вже тягне на філософський маніфест, а не на штраф. Я б назвав це "Екзистенційним Доносом"», — подумав він, а його внутрішній Емоційний Лічильник (ЕЛ), імплантований у зап'ястя, видав тихий "Пі-і-іп", зафіксувавши мінімальний рівень "Мотиваційної Нецікавості" (тобто, цікавості).
    Заявником виявилася Лікар Ірина (70 років), колишній фахівець із "Рекультивації Емоційних Спогадів" — фахівець із придушення. Артем вирушив до Сектора 3, відчуваючи небувалий приплив внутрішньої енергії, яка в цьому світі мала бути спрямована лише на обробку бланків.
    Квартира Ірини була такою ж стерильною, як і його, але на підвіконні, де мала стояти "Оптимізована Ікебана" з пластику, лежав маленький, пожовклий від часу, папірець.
    «Доброго дня, громадянка Ірина. Я Артем К-201, відділ ВЗЗ. Ваша заявка вимагає Розслідування на предмет Залишкової Душевності. Протокол 5.1», — монотонно проказав Артем, але його очі вивчали Ірину. Вона була спокійною, але в куточках її рота, здавалося, причаїлася... легка гіркота.
    «Вітаю, Операторе. Я сама його викликала. Я порушила. Я згадала запах польових квітів», — тихо сказала Ірина. — «Вони пахли Теплом. Це — неефективно».
    Артем скептично підняв брову (мікрорух, який, на щастя, ЕЛ не зафіксував). «Запах? Пані Ірино, ви, як колишній фахівець, знаєте, що квіти були ліквідовані як "алергічний та непередбачуваний біологічний фактор". А запах — це "сенсорна неоптимізована інформація"».
    Ірина, замість відповіді, простягнула йому той самий пожовклий папірець із дивним, наївним малюнком: схематичним сонцем і чимось незрозумілим, що нагадувало хаотичні плями. «Візьміть. Це Емоційний Вірус. Він несе Колір. Ви не зможете його сканувати».
    Артем узяв папірець. Його чуттєва натура відчула шорсткість матеріалу, що був не пластиком, а... папером. Цей дотик викликав у нього слабке, несанкціоноване "відчуття цікавості", яке він назвав про себе: "Бажання розгадати цей дурнуватий ребус". Його власний ЕЛ видав гучний "Пі-і-іп!" і зафіксував рівень "Нецікавості" на 2.1%. Перша тріщина.
    Артем повернувся до ВЗЗ. Він мусив "очистити" свій лічильник, але це призвело до бюрократичного кола пекла. Щоб виправити "цікавість", треба було заповнити "Форму Б-44 про Мотиваційну Нецікавість" у п'яти примірниках. Щоб отримати бланк, потрібен був "Дозвіл на Огляд Неефективних Біологічних Об'єктів" з архіву. Це був ідеальний саркастичний глухий кут, створений системою для придушення будь-якої ініціативи.

    Начальник, Модуль-Директор (людина, яка замінила більшу частину обличчя на екран із бездоганно "оптимальним графіком"), викликав його.
    «Операторе К-201. Ваш ЕЛ фіксує нестабільність. Коефіцієнт іронії, навіть внутрішньої, перевищив поріг. Корегування — це не покарання, це підвищення ефективності», — Модуль-Директор говорив голосом синтезатора.
    «Звісно, Модуль-Директор. Як казав великий філософ: "Якщо щось не працює, треба це зламати, а не оптимізувати"», — відповів Артем з абсолютно кам'яним обличчям. Його внутрішня іронія вихлюпнулася назовні, і ЕЛ знову пискнув на 3.5%.
    «Ваш гумор неефективний», — констатував Модуль-Директор.
    «Ні, він надто ефективний, тому і викликає збої у Вашому графіку», — подумав Артем.
    Керуючись чуттєвістю та енергією, Артем почав свідомо ігнорувати Протокол. Він просидів ніч в архіві, шукаючи, що таке "Квіткове Поле". Він розшифрував малюнок Ірини. Це були координати. Координати покинутого, секретного місця за межами Міста-Мережі — старого фермерського ринку, який влада забула "оптимізувати", бо в їхній логістиці він мав статус "неіснуючого".
    Вранці Артем викрав службовий монорейковий вагон, залишивши на сидінні записку: "Пішов на корегування в несанкціонованому напрямку". За ним женеться система.
    Він знайшов ринок. Це був шок. Серед іржавих конструкцій жили "некореговані" люди. Вони вирощували справжні, живі, пахучі польові квіти.
    Артем підійшов до яскраво-жовтої, нахабної квітки. Він торкнувся її пелюсток своєю чутливою рукою і, вдихнувши, задихнувся від запаху. Це був не просто аромат, це була вибухова інформація, хаос, енергія. Він відчув першу щиру, несанкціоновану емоцію, яку не можна було класифікувати як "задоволення" чи "сум". Це була РАДІСТЬ, що супроводжувалася неконтрольованим, шаленим сміхом. Сканер у його кишені видав фінальний, радісний "Пі-і-і-іп" і вибухнув, ставши символом абсолютного бунту.
    Артем повернувся до Міста-Мережі, але не один. Він ніс букет польових квітів — справжню, біологічну бомбу.
    Його оточили Дрони-Корегувальники. З'явився Модуль-Директор.
    «Операторе К-201, ви зафіксовані як "Критичний Збудник"! Негайно пройдіть Корегування!» — вимагав синтезований голос.
    Артем, усміхаючись своєю новою, тепер уже зовнішньою усмішкою, підійшов до Директора. Він не боровся. Він зробив іронічний, але щирий уклін і подарував Модулю-Директору квітку.
    Від надмірної, невідомої біологічної інформації, яку не можна було оцифрувати, та несанкціонованої емоції, що містилася в квітці, екран Модуля-Директора завис. На його бездоганно чорному обличчі-екрані відобразилося лише... схематичне зображення сонця.
    Система не змогла його покарати. Вона не мала Протоколу для боротьби з Радістю. Артем, Ірина та їхні "некореговані" колеги стали "Невідомим Змінним Фактором".
    Артем подивився на своїх колишніх, "нульових" колег і сказав, надихаючи їх: "Бачите? Корегування — це не підвищення ефективності. Це просто дуже нудна помилка. Пора її виправляти". Він усміхнувся — його життя набуло несанкціонованого, але ідеального сенсу. І ця чуттєвість була його найбільшою зброєю.
    #сатира #антиутопія Протокол нульової емоції Місто-Мережа, сектор 7, 2077 рік. Світ був ідеально вигладжений, зашліфований до стерильного блиску та позбавлений будь-яких неефективних кутів. Головним законом був "Протокол Оптимального Співжиття", згідно з яким емоції класифікувалися як "Енергетично Неефективні Збудники" і каралися "Корегуванням". У цьому абсолютно бездоганному світі жив Артем К-201 (35 років), оператор відділу "Стабілізації Задоволення" (ВЗЗ). Він мав би бути зразковим "нульовим" громадянином, але природа наділила його даром, який він щодня ховав: живою іронією, що булькала під його зовнішньою маскою. «Черговий робочий день. І знову я тут, щоб рятувати світ від радості й печалі. Я — той, хто вирішує, чи має людина право на внутрішній подих. Якби це не було так абсурдно, я б засміявся», — прошипів Артем у монітор, його очі блищали, хоча м'язи обличчя залишалися нерухомими. Його енергійний, чуттєвий характер вимагав руху, але він був прикутий до стерильного столу. Його робота полягала в обробці заявок від громадян, які випадково проявили будь-яку ненульову емоцію. Він саме закінчив оформлювати штраф за "Несанкціоновану, легку посмішку під час ранкового Смузі-прийому", коли система вибила Аномалію. Заявка: К-989. Сектор 3. Порушення: "Несанкціонований, інтенсивний прояв ностальгічної туги". Суб'єкт: Заявник сам. Артем відчув слабкий, але приємний укол цікавості. «Ого! Самі себе здали. Яка самосвідомість! Це вже тягне на філософський маніфест, а не на штраф. Я б назвав це "Екзистенційним Доносом"», — подумав він, а його внутрішній Емоційний Лічильник (ЕЛ), імплантований у зап'ястя, видав тихий "Пі-і-іп", зафіксувавши мінімальний рівень "Мотиваційної Нецікавості" (тобто, цікавості). Заявником виявилася Лікар Ірина (70 років), колишній фахівець із "Рекультивації Емоційних Спогадів" — фахівець із придушення. Артем вирушив до Сектора 3, відчуваючи небувалий приплив внутрішньої енергії, яка в цьому світі мала бути спрямована лише на обробку бланків. Квартира Ірини була такою ж стерильною, як і його, але на підвіконні, де мала стояти "Оптимізована Ікебана" з пластику, лежав маленький, пожовклий від часу, папірець. «Доброго дня, громадянка Ірина. Я Артем К-201, відділ ВЗЗ. Ваша заявка вимагає Розслідування на предмет Залишкової Душевності. Протокол 5.1», — монотонно проказав Артем, але його очі вивчали Ірину. Вона була спокійною, але в куточках її рота, здавалося, причаїлася... легка гіркота. «Вітаю, Операторе. Я сама його викликала. Я порушила. Я згадала запах польових квітів», — тихо сказала Ірина. — «Вони пахли Теплом. Це — неефективно». Артем скептично підняв брову (мікрорух, який, на щастя, ЕЛ не зафіксував). «Запах? Пані Ірино, ви, як колишній фахівець, знаєте, що квіти були ліквідовані як "алергічний та непередбачуваний біологічний фактор". А запах — це "сенсорна неоптимізована інформація"». Ірина, замість відповіді, простягнула йому той самий пожовклий папірець із дивним, наївним малюнком: схематичним сонцем і чимось незрозумілим, що нагадувало хаотичні плями. «Візьміть. Це Емоційний Вірус. Він несе Колір. Ви не зможете його сканувати». Артем узяв папірець. Його чуттєва натура відчула шорсткість матеріалу, що був не пластиком, а... папером. Цей дотик викликав у нього слабке, несанкціоноване "відчуття цікавості", яке він назвав про себе: "Бажання розгадати цей дурнуватий ребус". Його власний ЕЛ видав гучний "Пі-і-іп!" і зафіксував рівень "Нецікавості" на 2.1%. Перша тріщина. Артем повернувся до ВЗЗ. Він мусив "очистити" свій лічильник, але це призвело до бюрократичного кола пекла. Щоб виправити "цікавість", треба було заповнити "Форму Б-44 про Мотиваційну Нецікавість" у п'яти примірниках. Щоб отримати бланк, потрібен був "Дозвіл на Огляд Неефективних Біологічних Об'єктів" з архіву. Це був ідеальний саркастичний глухий кут, створений системою для придушення будь-якої ініціативи. Начальник, Модуль-Директор (людина, яка замінила більшу частину обличчя на екран із бездоганно "оптимальним графіком"), викликав його. «Операторе К-201. Ваш ЕЛ фіксує нестабільність. Коефіцієнт іронії, навіть внутрішньої, перевищив поріг. Корегування — це не покарання, це підвищення ефективності», — Модуль-Директор говорив голосом синтезатора. «Звісно, Модуль-Директор. Як казав великий філософ: "Якщо щось не працює, треба це зламати, а не оптимізувати"», — відповів Артем з абсолютно кам'яним обличчям. Його внутрішня іронія вихлюпнулася назовні, і ЕЛ знову пискнув на 3.5%. «Ваш гумор неефективний», — констатував Модуль-Директор. «Ні, він надто ефективний, тому і викликає збої у Вашому графіку», — подумав Артем. Керуючись чуттєвістю та енергією, Артем почав свідомо ігнорувати Протокол. Він просидів ніч в архіві, шукаючи, що таке "Квіткове Поле". Він розшифрував малюнок Ірини. Це були координати. Координати покинутого, секретного місця за межами Міста-Мережі — старого фермерського ринку, який влада забула "оптимізувати", бо в їхній логістиці він мав статус "неіснуючого". Вранці Артем викрав службовий монорейковий вагон, залишивши на сидінні записку: "Пішов на корегування в несанкціонованому напрямку". За ним женеться система. Він знайшов ринок. Це був шок. Серед іржавих конструкцій жили "некореговані" люди. Вони вирощували справжні, живі, пахучі польові квіти. Артем підійшов до яскраво-жовтої, нахабної квітки. Він торкнувся її пелюсток своєю чутливою рукою і, вдихнувши, задихнувся від запаху. Це був не просто аромат, це була вибухова інформація, хаос, енергія. Він відчув першу щиру, несанкціоновану емоцію, яку не можна було класифікувати як "задоволення" чи "сум". Це була РАДІСТЬ, що супроводжувалася неконтрольованим, шаленим сміхом. Сканер у його кишені видав фінальний, радісний "Пі-і-і-іп" і вибухнув, ставши символом абсолютного бунту. Артем повернувся до Міста-Мережі, але не один. Він ніс букет польових квітів — справжню, біологічну бомбу. Його оточили Дрони-Корегувальники. З'явився Модуль-Директор. «Операторе К-201, ви зафіксовані як "Критичний Збудник"! Негайно пройдіть Корегування!» — вимагав синтезований голос. Артем, усміхаючись своєю новою, тепер уже зовнішньою усмішкою, підійшов до Директора. Він не боровся. Він зробив іронічний, але щирий уклін і подарував Модулю-Директору квітку. Від надмірної, невідомої біологічної інформації, яку не можна було оцифрувати, та несанкціонованої емоції, що містилася в квітці, екран Модуля-Директора завис. На його бездоганно чорному обличчі-екрані відобразилося лише... схематичне зображення сонця. Система не змогла його покарати. Вона не мала Протоколу для боротьби з Радістю. Артем, Ірина та їхні "некореговані" колеги стали "Невідомим Змінним Фактором". Артем подивився на своїх колишніх, "нульових" колег і сказав, надихаючи їх: "Бачите? Корегування — це не підвищення ефективності. Це просто дуже нудна помилка. Пора її виправляти". Він усміхнувся — його життя набуло несанкціонованого, але ідеального сенсу. І ця чуттєвість була його найбільшою зброєю.
    ШІ - Протокол нульової емоції
    Love
    2
    1comments 177views
  • #ШІ #K_Drama_Fiction
    Ідеальний збіг у неідеальний момент

    Частина I: Дві Юджін
    Хан Юджін була експертом з невидимості. Їй було двадцять чотири, і вона була стажисткою-відмінницею у "Hana Tech" — корпорації, яка, здавалося, замінила сонячне світло на світлодіодні панелі. Її костюм завжди був сірий, її зачіска — ідеально гладкою, а її голос — ледь чутним. Юджін керувалася мантрою: "Успіх вимагає повної відмови від власного 'Я'". Вона вважала емоції небезпечним, необов'язковим кодом у своїй кар'єрній програмі.
    Але у Юджін була таємниця. І ця таємниця звалася Ханна.
    Щойно сонце опускалося за неонові горизонти Сеула, а офісна будівля випускала останніх "білих комірців", Юджін прямувала в нетрі Хонгде. Вона міняла сірий піджак на чорний шкіряний бомбер, гладку зачіску — на недбалі хвилі, а мовчання — на словесний шторм. Ханна була зіркою анонімного, вологого від пива стендап-клубу "Undergroud Laugh". Тут вона говорила те, що думала. Вона була різкою, іронічною, блискучою, і її сатира була настільки гострою, що змушувала глядачів задихатися від сміху. Це був її єдиний клапан для випуску накопиченого за день абсурду.
    Кім Мінхо був усе, що Юджін (як стажистка) боялася і поважала. Її керівник. Йому було тридцять. Він був схожий на ідеальну скульптуру, висічену з цинізму та робочих графіків. Його одержимість ефективністю була легендарною. Він вважав емоції "операційним шумом", а стажистів — технічним доповненням до офісних меблів. Звісно, він не помічав Юджін. Він не помічав нічого, що не приносило прибутку.
    Того дня Мінхо був у ярості. Його високотехнологічний проєкт "Ідеальний споживач" провалився. Цифри не сходилися, інвестори дихали в потилицю, а його ідеальний світ дав тріщину.
    «Тобі треба випустити пару, друже. Я знаю одне місце, де ти почуєш справжню, невідредаговану правду», — сказав йому його друг-дивак, Чон. І затягнув Мінхо до задушливого "Undergroud Laugh".
    Мінхо сидів у тіні, стискаючи склянку з льодом, готовий зненавидіти цей "народний" гумор. Аж тут на сцену вийшла вона.
    Частина II: Фатальна Аудиторія
    Ханна вийшла під спалах прожекторів. Її очі блищали від хижої насолоди.
    «Мій день, — почала вона своїм глибоким, дзвінким голосом, — складається з двох слів: Ким. Мін. Хо.»
    Мінхо ледь не виплюнув свій напій.
    «О, ні, це не плітки! — продовжила Ханна, прикладаючи руку до серця. — Це філософія! Філософія корпоративного виживання. Наш шеф — це людина, яка вірить, що посміхатися слід лише на командних фотографіях, а в решту часу треба підтримувати ідеальний рівень "цинічної функціональності". Він носить костюм, який, мабуть, коштує, як моя піврічна оренда, і він єдиний, хто вважає, що офісні рослини мають бути стерилізовані».
    Глядачі вибухнули реготом. Мінхо був вражений. Ця жінка була бритвою, її інтелект, її гострота, її неймовірна точність у висміюванні його, здавалося б, непомітних звичок — усе це було зачаровувало. Він не впізнавав у ній нікого зі свого кола. Він, цинік, який раптом повірив у споріднені душі, був підкорений.
    Аж тут очі Ханни (Юджін) зустрілися з його. Сміх застряг у неї в горлі. Кім Мінхо. Не впізнав. Але він був тут. Її світи не могли перетнутися, інакше її "невидимість" буде зруйнована. Паніка обпекла її горло, але вона вчасно перевела її у високу ноту стендапу:
    «...Але він, мабуть, єдина людина, чиї графіки в Excel настільки ідеальні, що їх треба продавати як мистецтво! У всякому разі, я впевнена, що він заслуговує на гарну, нестерилізовану каву зранку. Дякую, Сеул!»
    Вона швидко спустилася зі сцени, поки Мінхо аплодував, не відводячи від неї очей.
    Наступного дня на роботі Юджін повернулася до своєї сірої сутності. Мінхо викликав її до себе.
    «Юджін, — сказав він своїм звичайним, безбарвним тоном. — Мені потрібна твоя допомога. Сьогодні я зустрів жінку. Вона, можливо, працює у нашому відділі, але я не впевнений. Вона випромінює... функціональність, але з креативним відхиленням. Її звуть... Ханна».
    Юджін ледь не випустила з рук ідеально зварену (нестерилізовану!) каву.
    «Я хотів би запросити її на вечерю, — продовжив Мінхо. — З'ясуй, будь ласка, її повне ім'я та відділ. Ти ж стажистка, маєш доступ до баз».
    Юджін відчула, як її легені стиснулися. Це був абсурд. Її шукають у ролі, яка висміювала його, а просить знайти її ж її ж сіра офісна копія.
    «Пане Кім, я... звичайно. Я знайду цю... функціональну жінку», — ледь видавила Юджін.
    Вона "знайшла" контакт. Вона сама відправила собі запрошення на вечерю. Це було єдине рішення, яке запобігло катастрофічному розкриттю.
    Частина III: Абсурдний Романс
    Вечірнє побачення Юджін провела як Ханна: яскрава, у червоній сукні, волосся розпущене, впевнена і надзвичайно гостра на язик.
    Мінхо був у захваті. «Ти неймовірна», — сказав він, дивлячись на неї з такою щирістю, яку Юджін ніколи не бачила у його офісних очах.
    «Це тому, що я не боюся зробити помилку, Кім Мінхо, — відповіла Ханна, дозволяючи собі легку, провокативну посмішку. — На відміну від людей, які вважають, що життя треба вкласти в таблицю Excel».
    Він сміявся. Сміх був низьким і щирим. Юджін вперше побачила, що за маскою циніка ховається чоловік, який просто боїться неідеальності.
    Наступний день став для Юджін комічним пеклом. Вона мала повернутися до ролі сірої стажистки.
    — Юджін, кава! — пролунав суворий голос Мінхо.
    Вона ввійшла в його кабінет. Мінхо сидів за столом, але у його очах мерехтіла таємна усмішка. Він знав, що минулої ночі вона була Ханною. Він, звісно, не знав, що це була вона, але знав, що він зустрів ту, хто перевернув його світ.
    Юджін, у паніці від стресу, поставила каву. І тут, згадавши жарт Ханни, вона мимоволі пробурмотіла: «Пам'ятайте, пане Кім, не дозволяйте офісним рослинам бути стерилізованими».
    Настала тиша.
    Мінхо підняв голову. Його брови ледь здригнулися. Він відчув відлуння Ханни у тоні стажистки. Юджін зблідла, розуміючи, що видала себе.
    «Юджін, — тихо сказав Мінхо. — Наступного тижня великий корпоративний захід. Ти особисто забезпечиш, щоб там не було жодної сірої деталі. І... знайди мені, будь ласка, контакти того стендап-клубу».
    Це було його попередження.
    Частина IV: Розкриття та Справжній Збіг
    Корпоративний захід відбувся у прозорому скляному хмарочосі. Юджін прийшла як Ханна: яскрава, смілива, в центрі уваги. Вона почувалася наче акторка на сцені, але сьогодні її сцена була занадто реальна.
    Мінхо підійшов до неї. «Ти надзвичайна, Ханно. Я ніколи не думав, що функціональність може бути такою яскравою».
    «Ти просто ніколи не дивився глибше за таблиці, Мінхо», — відповіла вона.
    І тут сталося фінальне, абсурдне розкриття. Юджін випадково перечепилася і впустила свій невеликий клатч. З нього випав її офісний бейдж, де було великими літерами написано: Хан Юджін, Стажистка.
    Настала тиша. Скло хмарочоса відображало тисячі неонових вогнів, але весь світ звузився до одного бейджа, що лежав на підлозі.
    Мінхо подивився на бейдж. Потім на її яскраве обличчя. Потім знову на бейдж.
    «Стерилізовані рослини, — тихо сказав він. — Кава. Ти... стажистка?».
    Юджін не мала сил брехати. Вона глибоко вдихнула і заговорила тоном Ханни: «Так. Я Хан Юджін. Але зазвичай я невидима. Я зникаю, бо корпоративна культура вимагає, щоб я була сірою мишкою, яка не має права на власну думку. Я створила Ханну, щоб не збожеволіти від ідеальності».
    Мінхо стояв нерухомо. Замість гніву, його обличчя виражало шок і, на його превеликий подив, справжнє захоплення. Його цинізм, його корпоративний код руйнувався. Він зрозумів: він не помічав найяскравішу, найрозумнішу людину прямо у себе під носом, бо був одержимий правилами.
    «Юджін, — сказав він, і цього разу у його голосі була теплота. — Я був найгіршим начальником. Я шукав функціональність і ледь не втратив блиск. Я пропоную тобі роботу. Не стажиста. Повноцінного менеджера проєктів. З однією умовою».
    Юджін недовірливо підняла брови.
    «Ти повинна говорити все, що думаєш, — сказав він. — І, бажано, використовуй свій стендап-тембр».
    Юджін посміхнулася. Це була посмішка, яку Ханна дозволяла собі. Вона прийняла пропозицію.
    Фінальна сцена. Через кілька тижнів. Юджін, тепер уже не сіра, а у стильному, але некорпоративному костюмі, сидить у своєму новому офісі. Мінхо заходить, і вона без вагань висловлює свою гостру критику його нового проєкту. Він слухає, киваючи.
    Тієї ночі вона виступає у клубі "Undergroud Laugh". Вона більше не висміює його, а розповідає історію про начальника-циніка, який знайшов свою душу у неідеальній стажистці.
    Мінхо сидить у першому ряду. Він сміється. Щиро сміється. І знає, що його життя, нарешті, стало непередбачуваним і цікавим. Їхній збіг був не ідеальним, але справжнім.
    #ШІ #K_Drama_Fiction Ідеальний збіг у неідеальний момент Частина I: Дві Юджін Хан Юджін була експертом з невидимості. Їй було двадцять чотири, і вона була стажисткою-відмінницею у "Hana Tech" — корпорації, яка, здавалося, замінила сонячне світло на світлодіодні панелі. Її костюм завжди був сірий, її зачіска — ідеально гладкою, а її голос — ледь чутним. Юджін керувалася мантрою: "Успіх вимагає повної відмови від власного 'Я'". Вона вважала емоції небезпечним, необов'язковим кодом у своїй кар'єрній програмі. Але у Юджін була таємниця. І ця таємниця звалася Ханна. Щойно сонце опускалося за неонові горизонти Сеула, а офісна будівля випускала останніх "білих комірців", Юджін прямувала в нетрі Хонгде. Вона міняла сірий піджак на чорний шкіряний бомбер, гладку зачіску — на недбалі хвилі, а мовчання — на словесний шторм. Ханна була зіркою анонімного, вологого від пива стендап-клубу "Undergroud Laugh". Тут вона говорила те, що думала. Вона була різкою, іронічною, блискучою, і її сатира була настільки гострою, що змушувала глядачів задихатися від сміху. Це був її єдиний клапан для випуску накопиченого за день абсурду. Кім Мінхо був усе, що Юджін (як стажистка) боялася і поважала. Її керівник. Йому було тридцять. Він був схожий на ідеальну скульптуру, висічену з цинізму та робочих графіків. Його одержимість ефективністю була легендарною. Він вважав емоції "операційним шумом", а стажистів — технічним доповненням до офісних меблів. Звісно, він не помічав Юджін. Він не помічав нічого, що не приносило прибутку. Того дня Мінхо був у ярості. Його високотехнологічний проєкт "Ідеальний споживач" провалився. Цифри не сходилися, інвестори дихали в потилицю, а його ідеальний світ дав тріщину. «Тобі треба випустити пару, друже. Я знаю одне місце, де ти почуєш справжню, невідредаговану правду», — сказав йому його друг-дивак, Чон. І затягнув Мінхо до задушливого "Undergroud Laugh". Мінхо сидів у тіні, стискаючи склянку з льодом, готовий зненавидіти цей "народний" гумор. Аж тут на сцену вийшла вона. Частина II: Фатальна Аудиторія Ханна вийшла під спалах прожекторів. Її очі блищали від хижої насолоди. «Мій день, — почала вона своїм глибоким, дзвінким голосом, — складається з двох слів: Ким. Мін. Хо.» Мінхо ледь не виплюнув свій напій. «О, ні, це не плітки! — продовжила Ханна, прикладаючи руку до серця. — Це філософія! Філософія корпоративного виживання. Наш шеф — це людина, яка вірить, що посміхатися слід лише на командних фотографіях, а в решту часу треба підтримувати ідеальний рівень "цинічної функціональності". Він носить костюм, який, мабуть, коштує, як моя піврічна оренда, і він єдиний, хто вважає, що офісні рослини мають бути стерилізовані». Глядачі вибухнули реготом. Мінхо був вражений. Ця жінка була бритвою, її інтелект, її гострота, її неймовірна точність у висміюванні його, здавалося б, непомітних звичок — усе це було зачаровувало. Він не впізнавав у ній нікого зі свого кола. Він, цинік, який раптом повірив у споріднені душі, був підкорений. Аж тут очі Ханни (Юджін) зустрілися з його. Сміх застряг у неї в горлі. Кім Мінхо. Не впізнав. Але він був тут. Її світи не могли перетнутися, інакше її "невидимість" буде зруйнована. Паніка обпекла її горло, але вона вчасно перевела її у високу ноту стендапу: «...Але він, мабуть, єдина людина, чиї графіки в Excel настільки ідеальні, що їх треба продавати як мистецтво! У всякому разі, я впевнена, що він заслуговує на гарну, нестерилізовану каву зранку. Дякую, Сеул!» Вона швидко спустилася зі сцени, поки Мінхо аплодував, не відводячи від неї очей. Наступного дня на роботі Юджін повернулася до своєї сірої сутності. Мінхо викликав її до себе. «Юджін, — сказав він своїм звичайним, безбарвним тоном. — Мені потрібна твоя допомога. Сьогодні я зустрів жінку. Вона, можливо, працює у нашому відділі, але я не впевнений. Вона випромінює... функціональність, але з креативним відхиленням. Її звуть... Ханна». Юджін ледь не випустила з рук ідеально зварену (нестерилізовану!) каву. «Я хотів би запросити її на вечерю, — продовжив Мінхо. — З'ясуй, будь ласка, її повне ім'я та відділ. Ти ж стажистка, маєш доступ до баз». Юджін відчула, як її легені стиснулися. Це був абсурд. Її шукають у ролі, яка висміювала його, а просить знайти її ж її ж сіра офісна копія. «Пане Кім, я... звичайно. Я знайду цю... функціональну жінку», — ледь видавила Юджін. Вона "знайшла" контакт. Вона сама відправила собі запрошення на вечерю. Це було єдине рішення, яке запобігло катастрофічному розкриттю. Частина III: Абсурдний Романс Вечірнє побачення Юджін провела як Ханна: яскрава, у червоній сукні, волосся розпущене, впевнена і надзвичайно гостра на язик. Мінхо був у захваті. «Ти неймовірна», — сказав він, дивлячись на неї з такою щирістю, яку Юджін ніколи не бачила у його офісних очах. «Це тому, що я не боюся зробити помилку, Кім Мінхо, — відповіла Ханна, дозволяючи собі легку, провокативну посмішку. — На відміну від людей, які вважають, що життя треба вкласти в таблицю Excel». Він сміявся. Сміх був низьким і щирим. Юджін вперше побачила, що за маскою циніка ховається чоловік, який просто боїться неідеальності. Наступний день став для Юджін комічним пеклом. Вона мала повернутися до ролі сірої стажистки. — Юджін, кава! — пролунав суворий голос Мінхо. Вона ввійшла в його кабінет. Мінхо сидів за столом, але у його очах мерехтіла таємна усмішка. Він знав, що минулої ночі вона була Ханною. Він, звісно, не знав, що це була вона, але знав, що він зустрів ту, хто перевернув його світ. Юджін, у паніці від стресу, поставила каву. І тут, згадавши жарт Ханни, вона мимоволі пробурмотіла: «Пам'ятайте, пане Кім, не дозволяйте офісним рослинам бути стерилізованими». Настала тиша. Мінхо підняв голову. Його брови ледь здригнулися. Він відчув відлуння Ханни у тоні стажистки. Юджін зблідла, розуміючи, що видала себе. «Юджін, — тихо сказав Мінхо. — Наступного тижня великий корпоративний захід. Ти особисто забезпечиш, щоб там не було жодної сірої деталі. І... знайди мені, будь ласка, контакти того стендап-клубу». Це було його попередження. Частина IV: Розкриття та Справжній Збіг Корпоративний захід відбувся у прозорому скляному хмарочосі. Юджін прийшла як Ханна: яскрава, смілива, в центрі уваги. Вона почувалася наче акторка на сцені, але сьогодні її сцена була занадто реальна. Мінхо підійшов до неї. «Ти надзвичайна, Ханно. Я ніколи не думав, що функціональність може бути такою яскравою». «Ти просто ніколи не дивився глибше за таблиці, Мінхо», — відповіла вона. І тут сталося фінальне, абсурдне розкриття. Юджін випадково перечепилася і впустила свій невеликий клатч. З нього випав її офісний бейдж, де було великими літерами написано: Хан Юджін, Стажистка. Настала тиша. Скло хмарочоса відображало тисячі неонових вогнів, але весь світ звузився до одного бейджа, що лежав на підлозі. Мінхо подивився на бейдж. Потім на її яскраве обличчя. Потім знову на бейдж. «Стерилізовані рослини, — тихо сказав він. — Кава. Ти... стажистка?». Юджін не мала сил брехати. Вона глибоко вдихнула і заговорила тоном Ханни: «Так. Я Хан Юджін. Але зазвичай я невидима. Я зникаю, бо корпоративна культура вимагає, щоб я була сірою мишкою, яка не має права на власну думку. Я створила Ханну, щоб не збожеволіти від ідеальності». Мінхо стояв нерухомо. Замість гніву, його обличчя виражало шок і, на його превеликий подив, справжнє захоплення. Його цинізм, його корпоративний код руйнувався. Він зрозумів: він не помічав найяскравішу, найрозумнішу людину прямо у себе під носом, бо був одержимий правилами. «Юджін, — сказав він, і цього разу у його голосі була теплота. — Я був найгіршим начальником. Я шукав функціональність і ледь не втратив блиск. Я пропоную тобі роботу. Не стажиста. Повноцінного менеджера проєктів. З однією умовою». Юджін недовірливо підняла брови. «Ти повинна говорити все, що думаєш, — сказав він. — І, бажано, використовуй свій стендап-тембр». Юджін посміхнулася. Це була посмішка, яку Ханна дозволяла собі. Вона прийняла пропозицію. Фінальна сцена. Через кілька тижнів. Юджін, тепер уже не сіра, а у стильному, але некорпоративному костюмі, сидить у своєму новому офісі. Мінхо заходить, і вона без вагань висловлює свою гостру критику його нового проєкту. Він слухає, киваючи. Тієї ночі вона виступає у клубі "Undergroud Laugh". Вона більше не висміює його, а розповідає історію про начальника-циніка, який знайшов свою душу у неідеальній стажистці. Мінхо сидить у першому ряду. Він сміється. Щиро сміється. І знає, що його життя, нарешті, стало непередбачуваним і цікавим. Їхній збіг був не ідеальним, але справжнім.
    717views
  • **⚠️ Попередження: Це художній твір, що описує паралельну реальність, де існує викривлене, збоченне бачення так званого "руZZкого мира". Текст не рекомендовано читати тим, хто вірить у міф про "велику культурну росію", побудовану на (літературі, музиці та спадщині) яку вона привласнила у поневолених і знищених народів. Це не сатира над народом, а критичний портрет тоталітарної ідеології, що паразитує на страху, фанатизмі та деградації !

    ❗ 🧠 «уZZкий мир»: Із "життя" в паралельній реальності

    У цій реальності немає кольорів. Лише сірий.Лише кров. Лише бетон. Лише марш " слав'янки" і в кінці марш траурний... Тут не народжуються — тут формуються. Не мислять — повторюють. Не живуть — служать. Це світ, де «русскій» — не національність, а діагноз - параноя. Імперський вірус, що пожирає все живе, залишаючи лише фантоми - зомбі, що кричать: «Я — руZZкий! Гойда ! Ёпта!»

    У цьому світі «руZZкий мир» — не ідея, а збочення. Це не любов до батьківщини, а маніакальна одержимість контролем, приниженням і знищенням всього, що не вкладається в їхню викривлену матрицю. Вони не бачать людей — лише «чужих». У їхньому словнику немає «іншого» — є тільки «ворог», «зрадник», «чурка», «хахол», «лабус», «чорножопий». Світ для них — це поле бою, де кожен сантиметр має бути «очищений» від інакшості.

    Їхня культура — це не пушкін, не чайковський, не толстой. Це — трофеї. Вкрадені голоси, привласнені мелодії, знищені мови. Вони не створюють — вони копіюють, перекручують, і видають за своє. Їхня гордість — це не досягнення, а кількість зруйнованих міст і стертих ідентичностей. Їхня історія — це не пам’ять, а міф. Вона переписана, зацементована, і вбита в голову кожному, хто наважиться думати.

    У цьому світі телевізор — це храм. Вождь — бог. А пляшка — причастя. "яруZZкий" сидить у темній кімнаті, обіймаючи пляшку "Водки" або "Бояришника", і шепоче: «Ми — встаём с колен». Хоча вони ніколи не стояли на ногах. Бо стояти — це означає бачити світ. А вони — повзуть, плазують. У страху. У ненависті. У параної.

    Їхній «руZZкий мир» — це не територія. Це стан свідомості. Це місце, де логіка — ворог, а критичне мислення — зрада. Тут вірять, що світ боїться їх. Хоча світ — просто втомився. Втомився від брехні, агресії, і нескінченного «ми вас освобождаем», що завжди закінчується руїнами.

    Це світ, де збочення — норма. Де насильство — героїзм. Де вбивство — «захист». Де кожна ракета — «любов». Де кожна могила — «перемога». І в цьому мороці, серед фантомів, що кричать «слава роZZеи», чути лише одне — пекельну тишу. Бо справжні голоси — або мовчать, або вже не існують...

    Про "уZZких та их миропорядок"

    Автор тексту адмін телеграмканалу «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ» Ілюстрації власність телеграмканалу «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ»(репост вітається)

    ✍️31.08.2025



    https://t.me/RuslanSpeaks.
    **⚠️ Попередження: Це художній твір, що описує паралельну реальність, де існує викривлене, збоченне бачення так званого "руZZкого мира". Текст не рекомендовано читати тим, хто вірить у міф про "велику культурну росію", побудовану на (літературі, музиці та спадщині) яку вона привласнила у поневолених і знищених народів. Це не сатира над народом, а критичний портрет тоталітарної ідеології, що паразитує на страху, фанатизмі та деградації ! ❗ 🧠 «уZZкий мир»: Із "життя" в паралельній реальності У цій реальності немає кольорів. Лише сірий.Лише кров. Лише бетон. Лише марш " слав'янки" і в кінці марш траурний... Тут не народжуються — тут формуються. Не мислять — повторюють. Не живуть — служать. Це світ, де «русскій» — не національність, а діагноз - параноя. Імперський вірус, що пожирає все живе, залишаючи лише фантоми - зомбі, що кричать: «Я — руZZкий! Гойда ! Ёпта!» У цьому світі «руZZкий мир» — не ідея, а збочення. Це не любов до батьківщини, а маніакальна одержимість контролем, приниженням і знищенням всього, що не вкладається в їхню викривлену матрицю. Вони не бачать людей — лише «чужих». У їхньому словнику немає «іншого» — є тільки «ворог», «зрадник», «чурка», «хахол», «лабус», «чорножопий». Світ для них — це поле бою, де кожен сантиметр має бути «очищений» від інакшості. Їхня культура — це не пушкін, не чайковський, не толстой. Це — трофеї. Вкрадені голоси, привласнені мелодії, знищені мови. Вони не створюють — вони копіюють, перекручують, і видають за своє. Їхня гордість — це не досягнення, а кількість зруйнованих міст і стертих ідентичностей. Їхня історія — це не пам’ять, а міф. Вона переписана, зацементована, і вбита в голову кожному, хто наважиться думати. У цьому світі телевізор — це храм. Вождь — бог. А пляшка — причастя. "яруZZкий" сидить у темній кімнаті, обіймаючи пляшку "Водки" або "Бояришника", і шепоче: «Ми — встаём с колен». Хоча вони ніколи не стояли на ногах. Бо стояти — це означає бачити світ. А вони — повзуть, плазують. У страху. У ненависті. У параної. Їхній «руZZкий мир» — це не територія. Це стан свідомості. Це місце, де логіка — ворог, а критичне мислення — зрада. Тут вірять, що світ боїться їх. Хоча світ — просто втомився. Втомився від брехні, агресії, і нескінченного «ми вас освобождаем», що завжди закінчується руїнами. Це світ, де збочення — норма. Де насильство — героїзм. Де вбивство — «захист». Де кожна ракета — «любов». Де кожна могила — «перемога». І в цьому мороці, серед фантомів, що кричать «слава роZZеи», чути лише одне — пекельну тишу. Бо справжні голоси — або мовчать, або вже не існують... Про "уZZких та их миропорядок" Автор тексту адмін телеграмканалу «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ» Ілюстрації власність телеграмканалу «УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ»(репост вітається) ✍️31.08.2025 https://t.me/RuslanSpeaks.
    613views
  • #вистави
    №13 або Олинклюзив за п'єсою Рея Куні, яка визнана однією з кращих комедій XXI століття - ЛАУРЕАТ премії Лоуренса Олів'є.
    №13 або Олинклюзив - це не просто готельний номер, за подіями в якому підглядають глядачі. Іронічна сатира на знайому всьому світу історію: впливовий політик і його секретарка.

    У п'єсі англійського драматурга Рея Куні, помічник британського прем'єр-міністра дебатів в палаті громад, сприймає за краще затишний номер з видом на Біг-Бен і компанію напівроздягненої секретарки. Все йде як по маслу, але в самий кульмінаційний момент не відбулися коханці помічають у вікні тіло невідомого чоловіка. Ось тут-то все і починається...

    Вир комедійних подій, стрімкий розвиток сюжету і, як завжди буває в комедіях положень, непередбачувана розв'язка... Політику тепер доведеться пояснити чому він не на роботі, а в готельному номері, та ще й з трупом.

    👉 Коли: 17.08 о 18:00
    🎫 Квитки https://widget.kontramarka.ua/uk/widget557site1007/widget/event/10017...
    #вистави №13 або Олинклюзив за п'єсою Рея Куні, яка визнана однією з кращих комедій XXI століття - ЛАУРЕАТ премії Лоуренса Олів'є. №13 або Олинклюзив - це не просто готельний номер, за подіями в якому підглядають глядачі. Іронічна сатира на знайому всьому світу історію: впливовий політик і його секретарка. У п'єсі англійського драматурга Рея Куні, помічник британського прем'єр-міністра дебатів в палаті громад, сприймає за краще затишний номер з видом на Біг-Бен і компанію напівроздягненої секретарки. Все йде як по маслу, але в самий кульмінаційний момент не відбулися коханці помічають у вікні тіло невідомого чоловіка. Ось тут-то все і починається... Вир комедійних подій, стрімкий розвиток сюжету і, як завжди буває в комедіях положень, непередбачувана розв'язка... Політику тепер доведеться пояснити чому він не на роботі, а в готельному номері, та ще й з трупом. 👉 Коли: 17.08 о 18:00 🎫 Квитки https://widget.kontramarka.ua/uk/widget557site1007/widget/event/100175235?utm_referrer=kontramarka.ua/uk/13-abo-olinkluziv-54729.html&siteShowId=54729&siteEventId=243493
    Like
    1
    416views
  • #вистави
    Театр ім. Марії Заньковецької знову у Києві.
    Тартюф.
    П’єса, яка не сходить з театральних сцен 360 років. П’єса, яка ставилася навіть сто років тому на українській сцені Валерієм Васильєвим, одним із фундаторів Молодого театру Леся Курбаса. А у 2024 «Тартюфа» поставив Дмитро Богомазов, один із корифеїв сучасного українського театру.

    Витончена комедія облуди, де псевдомораліст у масці чесноти оголює саму суть людського довірливого безумства. Мольєр грає на тонкій межі між смішним і гірким, оголюючи механіку самообману — коли віра перетворюється на сліпоту, а щирість стає мішенню для хитрощів.
    Це сатира на лицемірство, яка залишається актуальною й донині.

    🗓️ 11 вересня
    ⏰ 18:00
    📍 МЦКМ (Жовтневий палац)

    Квитки на виставу: https://concert.ua/uk/events/tartyuf?utm_source=telegram&utm_medi...
    #вистави Театр ім. Марії Заньковецької знову у Києві. Тартюф. П’єса, яка не сходить з театральних сцен 360 років. П’єса, яка ставилася навіть сто років тому на українській сцені Валерієм Васильєвим, одним із фундаторів Молодого театру Леся Курбаса. А у 2024 «Тартюфа» поставив Дмитро Богомазов, один із корифеїв сучасного українського театру. Витончена комедія облуди, де псевдомораліст у масці чесноти оголює саму суть людського довірливого безумства. Мольєр грає на тонкій межі між смішним і гірким, оголюючи механіку самообману — коли віра перетворюється на сліпоту, а щирість стає мішенню для хитрощів. Це сатира на лицемірство, яка залишається актуальною й донині. 🗓️ 11 вересня ⏰ 18:00 📍 МЦКМ (Жовтневий палац) Квитки на виставу: https://concert.ua/uk/events/tartyuf?utm_source=telegram&utm_medium=social&utm_campaign=tartyuf&utm_content=post
    Like
    1
    534views
  • 📚🎙️🎧 аудіокниги Українською
    https://t.me/RuslanSpeaks
    "Корпорація ідіотів"



    👤 Автор: Лариса_Денисенко
    🎭 Жанр: Сатира Проза

    ПРО КНИЖКУ 📖
    "Корпорація ідіотів" — це гостра соціальна сатира, що досліджує проблеми сучасного суспільства через призму абсурдних і водночас кумедних ситуацій. Авторка з гумором розкриває природу людської дурості та іронізує над нав’язаними суспільними стереотипами.

    ДЛЯ КОГО КНИЖКА 📝
    Для тих, хто любить влучний гумор, глибоку іронію та філософські роздуми в межах легкої й динамічної оповіді.

    📚🎙️🎧 аудіокниги Українською https://t.me/RuslanSpeaks "Корпорація ідіотів" 👤 Автор: Лариса_Денисенко 🎭 Жанр: Сатира Проза ПРО КНИЖКУ 📖 "Корпорація ідіотів" — це гостра соціальна сатира, що досліджує проблеми сучасного суспільства через призму абсурдних і водночас кумедних ситуацій. Авторка з гумором розкриває природу людської дурості та іронізує над нав’язаними суспільними стереотипами. ДЛЯ КОГО КНИЖКА 📝 Для тих, хто любить влучний гумор, глибоку іронію та філософські роздуми в межах легкої й динамічної оповіді.
    706views
  • Спілберг збирається зняти екранізацію «Війна старого» / Old Man’s War за мотивами науково-фантастичного бестселера Джона Майкла Скалці.

    «У центрі сюжету – 75-річний Джон Перрі, який йде в армію після втрати дружини та найкращого друга. Його свідомість переносять у генетично вдосконалене молоде тіло, що дає йому другий шанс на життя — на полі бою. Але ось головне: Джон воює разом із молодшою версією своєї дружини. Твіст? Це її тіло, але з чужим розумом, що змушує Джона боротися з розбитим серцем, намагаючись відродити втрачене кохання серед міжгалактичної війни».

    Цикл «Війна старого» Джона Скалці: антивоєнна космічна фантастика із сатирою та безліччю інопланетян: цікава емоційна історія з безліччю подій та духом класичної школи космічної фантастики; в циклі піднято багато важливих тем, що також характеризує його з позитивної сторони; чудовий гумор та жорстка сатира; невеликий формат книжок, які буде комфортно читати.
    #анонс #новини #екранізація #літературний_флюгер
    Спілберг збирається зняти екранізацію «Війна старого» / Old Man’s War за мотивами науково-фантастичного бестселера Джона Майкла Скалці. «У центрі сюжету – 75-річний Джон Перрі, який йде в армію після втрати дружини та найкращого друга. Його свідомість переносять у генетично вдосконалене молоде тіло, що дає йому другий шанс на життя — на полі бою. Але ось головне: Джон воює разом із молодшою версією своєї дружини. Твіст? Це її тіло, але з чужим розумом, що змушує Джона боротися з розбитим серцем, намагаючись відродити втрачене кохання серед міжгалактичної війни». Цикл «Війна старого» Джона Скалці: антивоєнна космічна фантастика із сатирою та безліччю інопланетян: цікава емоційна історія з безліччю подій та духом класичної школи космічної фантастики; в циклі піднято багато важливих тем, що також характеризує його з позитивної сторони; чудовий гумор та жорстка сатира; невеликий формат книжок, які буде комфортно читати. #анонс #новини #екранізація #літературний_флюгер
    Love
    Like
    14
    3Kviews 2 Shares
  • На календарі - понеділок, а отже - на сторінці рандомна #кінопорада. І цього разу це політична сатира британсько-французького виробництва під назвою “Смерть Сталіна”. На росії була заборонена, а це вже певний маркер.

    Події фільму розгортаються в березні 1953 року після смерті диктатора Йосипа Сталіна. Оскільки святе місце порожнім не буває, між найближчими соратниками розгортається справжній жабогадюкінг за право стати наступним генсеком. Стрічка підсвічує всі недоліки людей, які прагнули керувати срср, та недоліки самої системи. Персонажі тут недолугі, ексцентричні, бридкі, туповаті та приземлені.

    На сайті Rotten Tomatoes фільм отримав рейтинг 97 % із середньою оцінкою у 8,3/10, що дуже добре для такого, мабуть, трохи нішевого кіно.

    #Коло_Кіно
    На календарі - понеділок, а отже - на сторінці рандомна #кінопорада. І цього разу це політична сатира британсько-французького виробництва під назвою “Смерть Сталіна”. На росії була заборонена, а це вже певний маркер. Події фільму розгортаються в березні 1953 року після смерті диктатора Йосипа Сталіна. Оскільки святе місце порожнім не буває, між найближчими соратниками розгортається справжній жабогадюкінг за право стати наступним генсеком. Стрічка підсвічує всі недоліки людей, які прагнули керувати срср, та недоліки самої системи. Персонажі тут недолугі, ексцентричні, бридкі, туповаті та приземлені. На сайті Rotten Tomatoes фільм отримав рейтинг 97 % із середньою оцінкою у 8,3/10, що дуже добре для такого, мабуть, трохи нішевого кіно. #Коло_Кіно
    Like
    Love
    7
    4comments 2Kviews