ТРИЛОГІЯ - "ЛЮДИНА З НІЗВІДКИ"
--------

ПЕРША КНИГА - "АНІКА"

Читаю вже першу книгу "Аніка" з трилогії "Людина з нізвідки". Напевно, кожна людина хотіла б опинитися в минулому чи в майбутньому столітті, або навіть тисячоліття, і саме про це йдеться в цій книзі. Про що йдеться, зараз поясню. В якомусь недалекому майбутньому нашого тисячоліття техніка настільки придвинута, що не потрібно керувати странпортом, усе робить замість людині штучний інтелект. А ще є інші цікаві технології. Складно описати, що я маю на увазі, але цікаво читати таку фантастику, хоча мені і не звично таку книгу читати, але мені дуже подобається!👍 І там на такій техніки не їздять, а літають і така техніка називається льотка, це ніби капсула, в якій сідає людина, наказує ШІ куди летіти, або навіть спускатися, що називається кротовиною, я її уявляю як ямою з трубопроводами у вигляді американських гірок. Через цю кротовину за допомогою льотка людина і потрапляє до минулого, або майбутнього часу. І за цей час треба встигнути повернутися назад, бо кротовина закривається і герої не можу потрапити до свого століття. До речі, про плутанину з часом. Це нагадало мені оці григоріанські, юліанські і новоюліанські календарі, через що немає згоди в церковном світі. Як відомо, через деякий час, якщо за нашим новоюліанським стилем 25 грудня Різдво Христове ще буде визначатися, то за старим юліанським календарем Різдво Христове вже не 7, а 8 січня буде визначатися. Щось подібне відбувається й в цій фантастичній книзі коли герої потрапляють в різний час в минулому чи в майбутньому столітті, чи тисячолітті, там теж час не так йде, навіть години, хвилини, секунди, пори року, місяці і так далі. І одне невірне рішення, дія, чи крок може все змінити у часі. Головне що там немає інопланетян, а якщо і буде, то сподіваюся їх буде мало. Мені дуже сподобався оцей момент, коли Анхалія з майбутнього у часі зустрілася з своєю прабабусею, і через те що вона розговорилася з нею, у часі, роках і століття все заплуталося і тепер героям доведеться все розплутати і повернути все на своєму місці. А ще, я не буду вдаватися в подробицях, мені дуже сподобалася історія з маленьким динозавриком, хто читав цю книгу зрозуміє, про що йдеться.😉 Дякую Вам, пане Романе за такі цікаві історії. Міцного здоров'я, творчого натхнення та хай Вас береже Бог!💙💛🙏

04.06.2025 року.
--------

ДРУГА КНИГА - "НОВИЙ ПОВОРОТ"

Читаю вже другу книгу Романа Кирнасова "Новий поворот" з трилогії "Людина з нізвідки". В першій книзі Аніка, коли потрапила до іншого тисячоліття потрапила в пастку, з якої не змогла вибратися і загинула, але як я зрозуміла, вона ще з'явиться в іншому часу. Ну це ж фантастика, і як це є в кожній фантастичній книзі дива існують, то ж сподіваюся, що Аніка ще з'явиться в цій чи в наступній книзі. Але це вже буде інша Аніка, просто коли люди змінюють подальше життя інших людей, товсе навколо теж змінюється і в часовому просторі теж так само змінюється, і через людина в іншому часі стає "Людиною з нізвідки". Отже так:

Льотка на ім'я Сардія, була знайдена 12-річним хлопцем, на ім'я Микола. І як усі хлопці у такому віці, йому стало цікаво, що це таке. Він зрозумів, що перед ним незвичний об'єкт, щось з фантастики, про яку він ніколи не знав і не бачив. Він одразу зрозумів, що про це ніхто не повинен знати, особливо, коли він знайшов в середині льотці труп Аніки і коли сама льотка заговорила з ним. Сардія все пояснила Миколи, розповіла, хто вона, звідки прибула і ким була Аніка, і чим вона займалася до своєї смерті. Також показала, як виглядала Аніка і показала її щоденник, який вона вела і в якому вона просила потурбуватися про свою дочку, якщо вона помре, а льотку хтось знайде. Ось стільки, щоби знайти кротовину, щоби потрапити до іншого минулого, де перебуває дочка Аніки на ім'я Сінтія, потрібен час, а хлопцеві потрібно було багато всьому навчитися, щоби управляти літальним апаратом штучного інтелекту, то ж він вирішив до закінчення другої світової війни закопати Сардію, йти на війну, здобувати освіту, а по закінченні війни і навчання, повернутися до Сардії і вже на місці зрозуміти, що робити далі. Минуло десять років війні, він знайшов це місце, де закопав Сардію, і тут вже зрозуміли, що треба буде зробити так, щоби запобігти третьої світової війни, для того треба сучасну зброю, щоби вбити батьків тих людей, через яких через кілька років розпочнеться війна, тобто не дати їм народитися. Микола вирішив продати все своє майно та купити собі круту зброю. Під час продажі майна, чи то купівлі зброї, (я вже не пам'ятаю, бо вже далеко читаю), він розговорився з своїм знайомим. Спочатку він не хотів йому розповідати, але Арсеній наполіг і Микола все йому розповів.

Що було далі, я не буду розповідати, хай це залишиться інтригою для тих, хто читає цю книгу з самого спочатку!🫠😉🙃

25.09.2025 року.
--------

ТРЕТЯ КНИГА - "УЩЕЛИНА ЧАСУ"

Третя книга "Ущелина часу" з трилогії "Людина з нізвідки" виявилася ще більш цікавою, ніж попередні дві книги "Аніка" і "Новий поворот". Цього разу мова йде про Романа, правнука Миколи і Надії з попередньої книги "Новий поворот". Він живе в такій час, коли жінки прагнули мати більш досконалості в своєму тілі, хотіли бути більш гарнішими, постійно робили пластичні операції, весь день тільки і робили, що фарбували губи, щоби постійно бути гарнішими за всіх. Це не сподобалося Романові, то ж коли він познайомився з Юрієм, який практикується на здійснення бажань та мрій, вони вирішили трішечки змінити минуле, щоби жінки не гонялися за тим, хто з них найгарніша, а цінували домашнє вогнище, та цінували те що зараз мають та любили себе такими, якими вони є. А для того щоби все було так, як має бути, то треба повернутися в це століття, з якого розпочався перший в світі фемінізм і боротьба за рівні права жінок та чоловіків. А для цього щоби не допустити народження першого руху фемінізму, потрібно буде не допустити народження першої феміністки. Тож друзям вдалося потрапити до кінця 19 століття і звісно, що завадили зустрічі батькам першої феміністки, тобто вони не зустрілися і ця феміністка не народилася. Але трапилося так, що історія тільки трішечки змінилася, і через це вже інша феміністка з'явилася, більш жорстка, тверда, яка взагалі хотіла мати такі самі права, як в чоловіків і бути на рівні з чоловіками. Через це, коли друзі повернулися до свого століття, в 2057 року, то там жінки вже стали такими нахабними, що керували чоловіками. Взагалом, вже жінки працювали, а чоловіки сиділи вдома і не мали ніяких прав.

Оце мені і сподобалося. Я уявляю, як це було б добре, якби ми мали можливість потрапити в минуле, чи в майбутнє і не дати можливість комусь зустрітися, і завдяки цьому, історія пішла б по іншому. Тому, я рада, що читаю цю книгу, бо це допомагає зрозуміти, що якби ми мали можливість побачити, або мали можливість змінити майбутнє чи минуле, то історія пішла б по-іншому і не було б війні і таке інше. Одним словом, якби хоча би трішечки змінити минуле, то, або путін взагалі не народився, або у нього була б інша професія, і тоді б війні не було б. Або ж, якби сини Володимира Великого і Володимира Мономаха не пересварилися, то зараз це була б інша Україна і я впевнена, рф взагалі не було б на мапи. І там, де зараз знаходиться рф, це були б інші народи з своєю мовою та культурою.

Що там далі було в цій книзі, я не розповідатиму, щоби не спойлерити сюжет книги, тому я тільки одне додам, третя книга крутіша за ці дві попередні книги, там такі пригоди з тими людьми, з минулого та з майбутнього, що мені хочеться читати і читати, щоби дізнатися, чим ж закінчиться вся ця історія.

16.06.2026 року.

Дрони атакували три пов'язані з Росією танкери біля берегів Туреччини, — Reuters із посиланням на судноплавне агентство Tribeca.

Танкер James II під прапором Палау слідував без вантажу і зазнав атаки приблизно за 80 км на північ від району Тюркелі. Ще два танкери - Altura та Velora під прапором Сьєрра-Леоне - були атаковані під час перевалки між суднами. Туреччина направила до місця пригоди катери берегової охорони. За даними Tribeca, ніхто із членів екіпажів не постраждав.

Усі три судна раніше перевозили російську нафту та потрапили під санкції.

ДО МИРОСЛАВА

На березі тихім стояла з тобою
І досі тримає твій погляд свідомість,
Неначе пливу по життю без турботи.

А потім під каву сиділи ми вдома,
Ти мовив про мандри крізь дощ і тумани,
Крізь всі океани, країни відомі...

Я слухала довго про ці твої мандри,
Як хвилі важкі до причалів приходять,
А човен цілує усі океани.

Твої небезпечні бажання й пригоди,
Немов у вині незнайомі букети:
Від них я постійно живу в насолоді.

Мені не забути ці спільні вікенди,
Бо шарм твій лишився як подихи вітру
І досі бринять поетичні куплети.

Я знала людей, що не зовсім привітні,
Та ти усміхнувся, попавши в десятку
І став назавжди сингулярним на світі.

Тепер я дивлюся на обрій завзято,
Де ти розриваєш великі простори
І хочу для тебе лишити дитятко.

Щоб разом утрьох нам дивитись на зорі.

Пані L (Паніель)
24.05.2026

🕯️ Помер Євген Сивокінь — людина, яка намалювала частину нашого дитинства.

Йому було 88.

Ми не завжди пам’ятаємо імена.
Але пам’ятаємо відчуття.

Ті самі мультики, де козаки варили куліш, грали в хокей, потрапляли в пригоди.
Ту легкість, гумор і щось дуже своє, українське, що було в кожному кадрі.

За цим стояли люди. І один із них — Євген Сивокінь.

Він був не просто мультиплікатором. Він був серед тих, хто створював українську анімацію, коли її ще тільки вигадували. Коли не було готових рішень, шаблонів і чітких правил.

Євген Сивокінь створив понад два десятки фільмів.

“Як козаки куліш варили”
“Пригоди козака Енея”
“Як козаки у хокей грали”
І зовсім інші роботи — “Засипле сніг дороги”, де вже не смішно, а глибоко і трохи боляче.

Його називали “філософом мультиплікатором”.

І це відчувається.

Бо його роботи — не тільки для дітей.
Вони про час. Про пам’ять. Про людей.

Він навчав інших.

Стояв біля витоків анімаційної освіти в Україні.
Передавав те, що сам будував роками.

І робив це з серцем, добром і відданістю.
Є люди, які створюють тренди.
А є ті, хто створює основу.
Сивокінь був із других.

І от тепер його не стало. Але залишилось те, що не зникає: кадри, які ми пам’ятаємо, щасливе дитинство і відчуття, що це — наше. Українське!

Світла пам’ять.

Ми Українці

ЗНАКИ ВІЙНИ

Каска лежала в порожній кімнаті,
Пам'ять тримала глухі перехрестя,
Стіни збирали холодні печатки.

Чоботи міряли тиск інтересів,
Сходи лишали прямі інтервали,
Кроки шукали звичайну адресу.

Прапори різали зір під завалом,
Барви лишали сліди під очима,
Люди ховали біду на привалах.

Мапи до бою вели побратимів,
Долі звертали убік без узгоджень,
Шрами зростали уже за режимом.

Грубий метал поспішав до пригоди,
Ставив осколок короткі поділи,
Куля лишала завершену згоду.

Після удару пропав дух довіри,
Люди лічили всі двері й пороги,
Вчора змішалося з попелом сірим.

Сон виникав тільки з сутінком строго,
Навіть проміння ішло обережно,
Світло ховалося тут від тривоги.

Мир залишався в далекій мережі.

Мирослав Манюк
03.05.2026

Втекли з місця теракту в Києві: правоохоронців відсторонили від служби

10:50, 19 квітня
Пригоди
Співробітників поліції відсторонили від виконання своїх обов’язків. Про це повідомляє голова Національної поліції Іван Вигівський.

Перебуваючи на місці вуличної стрілянини, правоохоронці відмовились від протидії тероризму з боку злочинця та захисту місцевого населення. За кілька секунд вони втекли з місця вбивства.

Службове розслідування
За даним фактом розпочато службове розслідування, яке здійснюється під керівництвом голови Національної поліції в Голосіївському районі:

"За дорученням міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка щодо дій патрульних поліцейських на місці стрілянини в Голосіївському районі розпочато службове розслідування", - повідомляє голова Національної поліції Іван Вигівський у фейсбук.

Ще не підписані на наш Telegram-канал "Головні новини Києва – 44.ua"? Тоді долучайтесь, щоб бути в курсі усіх актуальних, важливих та перевірених новин Києва, Київської області та України.

Головна мета
Як пояснив Іван Вигівський, наразі тривають слідчо-оперативні дії для встановлення всіх подробиць втечі правоохоронців з місця теракту. Для цього також залучаються свідки події.

Усі отримані дані будуть проаналізовані фахівцями Державного бюро розслідувань:

"Ми маємо встановити всі обставини події без винятків: вивчаються доступні відеоматеріали, зокрема розповсюджені в мережі, допитуються свідчі. Уся зібрана інформація буде передана до Державного бюро розслідувань", - додав він.

Інформація щодо кваліфікації дій правоохоронців, яких тимчасово відсторонили від виконання службових обов’язків, буде оприлюднена найближчим часом:

"Ми зацікавлені в об’єктивному та неупередженому розслідуванні. Про результати службового розслідування повідомимо суспільство найближчим часом", - зазначив Іван Вигівський.

Усі пригоди починаються саме так 😄🤪🤣

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂

У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко.
Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу.
Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій.
Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти.

Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів.
— Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального!
Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив:
— Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат!

Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці.
Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь.

Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс.
— Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції.

Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів.

— Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він.

Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів:
— Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм!

Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося!
На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя:
“Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…”
І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”.
Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту.
Гриць відступив, визнавши поразку.
— Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити.

Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися.
Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич:
— Повний бак — і в атаку!
-----

Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві.

Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді.

— Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні...

Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав:
— Повний бак?
— Два! — відповів голова.

Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано.
На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність.

Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала!

— Вона боїться?! — здивувався він. — Або...

І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць.
— Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі.

Семен прикусив пиріжок.

— Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву!

Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів".
Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою.
Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода.

Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив".

Семен усім відповів одне:

— Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком!
-----

Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби.

І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою.

— Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла!

Семен підняв брову.
— Трава, що косить людей?
— Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком!

У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці.

Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу.

— Ви впевнені, що впораєтесь?

— У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий.

Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити.

— Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження!

Семен не розгубився:

— Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу!

І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана".

Але головний бос чекав попереду…

У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора.

— Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею!

— Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой.
Вони зійшлися у бою, де:
Семен рубав лезом і логікою,
МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!”

Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот).
— Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння.

Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі.

Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту".
А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.”
---
THE END
Але не кінець історії.
Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян.
І вже лунає знайомий звук:

бзззззззз…

Всім привіт)
#добірка_книг для гарних вихідних (або що мені дуже сподобалося з останнього прочитаного)

Не та сестр
К. Дуглас
Про двох сестер, Ташу та Еліс, чиї життя кардинально відрізняються, але одна трагічна подія ставить під сумнів усе, що вони знали одна про одну.

Хранителі книги
Дж.Брукс
Пригодницька та інтелектуальна драма, в центрі якої — доля реального середньовічного манускрипту, відомого як Сараєвська Агада. Яу люди різних віросповідань (євреї, мусульмани, християни), ризикуючи життям, рятували цей манускрипт протягом п’ятисот років.

Перші 15 життів Гаррі Оґеста
К. Норс
Фантастичний трилер про людину, яка приречена проживати власне життя знову і знову. Кожного разу, коли він помирає, він народжується знову в тому самому місці, у той самий час, маючи повну пам'ять про всі свої попередні життя.

Що з цього читали? Як вам?

#добіркакниг #щопочитати #трийлер #фантастика #подорожучасі #пригоди #історичнийроман #українськоюмовою #книгиукраїнською #сучасналітература

https://youtube.com/shorts/_mW6triZ7fs?feature=shared

Вийшло перше відео на каналі 🐧❄️

Pingvik вже починає свої маленькі пригоди — коротка, добра 3D-анімація для дітей англійською мовою ✨

Буду дуже радий, якщо підтримаєте старт:
• подивитесь відео
• поставите лайк
• напишете коментар

І звісно — підписка дуже допоможе розвитку каналу 🙏

Дякую кожному за підтримку ❤️