#поезія
Місто спить.
Його накриває ковдрою
кольору попелу сиза пітьма.
Його огортає спокоєм,
сповненим стишених сполохів.
Скроні посивіли
мереживом споминів:
солодко пахло з пекарні за рогом, коли спозаранку бредеш іще сонний, за кави зчорнілим шовком і дрібкою сходу – кунжутом посипаний коржик...
плотом розкроєний парк,
а кронами – просинь небес,
на мурах міських залишає спотворену творчість непевна юнацька рука – когось з перехожих проймає незрілий стріт-арт...
потиском рук одне одному
вітаються постарілі сусіди по двору, порпаючись у новинах,
неспішно плетуть розмову,
обурені на погоду та влади похибки...
сонце околицю пестило променем, ввечері крадучись гілками сосен,
що проросли крізь узбіччя,
а в душу пустили корені...
хтось невдоволений школою,
де вчаться діти, й своєю
розмовою по телефону про це сповістив півмаршрутки –
не шутки ж: попкорнові пристрасті, чи буде з дітей там толк...
пара іде коридорами:
молодість і закохані погляди,
скоро вже стануть дорослими,
в спільносімейному просторі
роститимуть нових людей...
озеро гладь затамовану
стелить в одному з районів,
щоб омивати холодом в спеку,
а поночі зоряне борошно
вмішувати до гомону,
що розчиняється у його водах повністю, бо час додому...
Повзають спогади містом, що спить.
Його накриває попелом
пітьма
і війна.
Місто, якого на мапі більше нема...
16.07.2025
Олеся Репа
#поезія
Місто спить.
Його накриває ковдрою
кольору попелу сиза пітьма.
Його огортає спокоєм,
сповненим стишених сполохів.
Скроні посивіли
мереживом споминів:
солодко пахло з пекарні за рогом, коли спозаранку бредеш іще сонний, за кави зчорнілим шовком і дрібкою сходу – кунжутом посипаний коржик...
плотом розкроєний парк,
а кронами – просинь небес,
на мурах міських залишає спотворену творчість непевна юнацька рука – когось з перехожих проймає незрілий стріт-арт...
потиском рук одне одному
вітаються постарілі сусіди по двору, порпаючись у новинах,
неспішно плетуть розмову,
обурені на погоду та влади похибки...
сонце околицю пестило променем, ввечері крадучись гілками сосен,
що проросли крізь узбіччя,
а в душу пустили корені...
хтось невдоволений школою,
де вчаться діти, й своєю
розмовою по телефону про це сповістив півмаршрутки –
не шутки ж: попкорнові пристрасті, чи буде з дітей там толк...
пара іде коридорами:
молодість і закохані погляди,
скоро вже стануть дорослими,
в спільносімейному просторі
роститимуть нових людей...
озеро гладь затамовану
стелить в одному з районів,
щоб омивати холодом в спеку,
а поночі зоряне борошно
вмішувати до гомону,
що розчиняється у його водах повністю, бо час додому...
Повзають спогади містом, що спить.
Його накриває попелом
пітьма
і війна.
Місто, якого на мапі більше нема...
16.07.2025
Олеся Репа