"Маша і ведмідь" "Три богатирі" ...
Це ж мультики "дитячі" так ви собі думаєте ?
А ось подивіться та послухайте. Можливо і "дійде" до тих кому й досих пір "какаяразница" ...
Тому не дивуйтесь, чому що ночі на наші Українські міста летять ракети та шахеди...Все починається з дитинства, і якщо вам тим кому "какаяразница"...Байдуже, навіть після всього що ви бачите на власні очі, та відчуваєте і біль і втрати і смерть...Але всеодно "какаяразница" як ті жаби на болоті "какаєтє" То чому оркам ті що прийшли вас знищити, їхнім орчицям з орчинятами, там на їхніх болотах повинно бути вас "жалко"? Вони ж також дивилися, те саме лайно що і ви ...І "им" тим більше какаяразница 🤬🤢🤮 на вас .
Для них це "руZZkaя Zeмля" ну бо так їх з дитинства запрограмували...А ви те саме робите зі своїми дітьми, бо різниці ви не бачите, вам блять "КАКАЯРАЗНИЦА "🤬🤬🤬
А тепер задайте питання собі(якщо ще взмозі це зробити) А що діється в головах ваших дітей? (яким ви показуєте це лайно) Як дитячому розуму те ЗРОЗУМІТИ? Якщо навіть ви того не взмозі усвідомити...МИ УКРАЇНЦІ .МИ ОКРЕМИЙ НАРОД.ОКРЕМИЙ ЄТНОС.ЗІ СВОЄЮ МОВОЮ. КУЛЬТУРОЮ.СВІТОГЛЯДОМ.МИ ІНШІ...!
Тож не дивуйтесь чому Київ горить...Чому Схід України сплюндровано і знищенно вщент міста та села...?
БО какаяразница - це ваш світогляд(парадигма "руZZkoго мира") який вкорінився в ваше життя.А все починалося з дитинства в СІМ'Ї...
ТОЖ КОЛИ БУДЕТЕ СИДІТИ ПІД ЗАВАЛАМИ ВАШИХ БУДИНКІВ(якщо виживете) ДОБРЕ ПОДУМАЙТЕ...А ЗА ЩО?
Можливо коли вас врятують рятівники...Вам стане НЕБАЙДУЖЕ!
❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗❗
Мій допис в FACEBOOK який забанили , із за скарг "какаяразница"(українців?)
Надіюсь що тут таких не має...Чи як?

ПЛАЧУ $$$ ЗА ЦІННУ ІНФОРМАЦІЮ ВІД ВІЙСЬКОВИХ І ГРОМАДЯНСЬКИХ РФ!
Куплю агентів/паліїв. :
- цивільні та рядові до $3k
- Офіцери від $3k+
- ТОПи від $10k+
Чому варто співпрацювати зі мною?
• Гарантія конфіденційності: Ваша безпека є моїм пріоритетом.
• Стабільна робота: чіткість та оперативність
• Щедра винагорода за достовірні та цінні дані
Алгоритм:
1) ви даєте інформацію
2) я перевіряю
3) я виплачую
виплати у будь-якому зручному вигляді!
Контакти для зв'язку:
• WhatsApp: +380638205013
• Telegram: @ApostleMoney
• Email: [email protected]
• Signal: ApostleMoney.01
Мій VPN для безпечного спілкування
Важливо:
• Не спілкуюсь у шифрованих чатах.
• Можу відповідати із затримкою – не видаляйте повідомлення!
• Прошу репост цього оголошення у ваші канали та групи.
• Розгляну варіанти реклами мого посту

#поезія
Я сильна, мій Боже, я знаю,
що маю нести хреста..
Здається у мріях літаю,
насправді — під серцем зима.
Живу, як усі, без правил:
грішу, виправдовуюсь, йду...
Не прагну овацій та слави,
хапаючи дні на льоту.
Я знаю, мій Боже, що крила,
даровані в спадок од Тебе
латала, чіпляла, губила,
шукаючи відповідь в неба.
І думала — все у цім світі
як треба, ніщо не минеш.
Любила волошки в житі,
і маки... О, маки...Авжеж...

Я сильна, мій Боже, я знаю,
хоч бракне, буває, сил.
Я вірю, що ще політаю
із крилами, чи без крил.
І знаю: за літом — осінь,
а десь на краю — зима.
Мені би набігатись босій
у маках... Та йде війна.
І літо — уже не літо,
кровить той червоний цвіт...
А нас би усім дожити
до завтра. Зникає рід...
Криваві обжинки править
чиясь демонічна рука,
хоч жінка дитятко бавить
і шиє свогò рушника...

Я сильна, мій Боже, я знаю,
се чаша моєї землі.
Ще мрію, пишу, зберігаю
насіння, аби навесні
засіяти квітами густо
всі грядки і всі горшки.
Аби не було лиш пустки,
опісля глухої зими.
І міряю часом крила,
зневіра — то тяжкий гріх.
Любов — є велика сила,
дай, Боже, аби для всіх...


Людмила Галінська

#цитати
Сміх витрачає енергію, тому сприяє схудненню. Смійтеся на здоров'я

#поезія
Усе в мені давно тобою
Живе, коханий, рідний мій
Спасибі долі, мабуть, й Богу
Що ми рАзом на цій землі...

Що серце в грудях палко б'ється
І поруч мене, чуєш, Ти
З тобою все в житті вдається
З тобою хочеться рости...

З тобою все пройду, коханий
Коли з тобою ми рАзом
Тепло твоє я відчуваю
А пам'ятаєш, під дощом?

Це був не дощ, весняна злива
Коли в обіймах я твоїх
Була з тобою я щАслива
Здавалось, вперше у житті...

Ти цілував так ніжно губи
І міцно-міцно обіймав
Здавалось, все німіло - руки
Мої ти руки цілував...

Між нАми океан емоцій
І серце рвалось із грудей
Ти так дивився в мої очі
У моїх - ніч, в твоїх - був день...

Іскра палала поміж нАми
І зупинився цілий світ
Тепло у грудях - це коХання
Живе у Нас багато літ...

Усе в мені давно тобою
Живе, коханий, рідний мій
Спасибі долі, мабуть, й Богу
Що ми рАзом на цій землі...

Галина Завидовська

#поезія
Листування

Вітаю, друже. Сьогодні кепсько.
У небі гучно, у стінах – страшно.
Я дуже радий, що ти в безпеці,
Хоча заблизько руїна княжить.
До тебе нині мої дітиська
Майнули знову, прийми, мій любий,
Допоки ворог літає низько,
Плює підступно сталеву згубу.
Скажи, як справи, і що там з мером,
Новин багато, не все встигаю.
Летять до тебе мої кур’єри,
Листи та хмари до хати з краю.

Вітаю, милий мій старший брате,
Вокзал працює, відкриті двері,
В моїх готелях відсутні ґрати,
Чого не скажеш про вікна мерій.
Але як чесно, давай про інше,
У мене нині спекотні чвари,
Це просто грози, вони тихіші,
Та після шквалу я – нечупара.
…Тримай, будь ласка, оту навалу
Плечем дніпровим від нас чимдалі,
В моїх будинках міцні підвали,
Але ти знаєш, вже кілька впало.

Вітаю, Львове, молодший друже,
Мої Ворота тепер сталеві,
Ніколи я не бував байдужим
До кави, пива та диких левів.
Люблю всім серцем, плекаю волю,
Ніколи, любий, війни не бійся –
Монахи міцно тримають зброю,
Стоять гармати в твоїх обійстях.
У твоїм серці – моя держава,
На Святоюрській – палає світоч.
Давай робити потрібні справи,
Нехай гуляють веселі діти.

Вітаю, Києве невгамовний,
Слова смакують, як та цукерка,
Сплітають рейки районні грона
Та над Подолом зоріє церква.
Люблю всім серцем, пиши вдостачу,
Заходь новими людьми на свято.
Бажаю щастя, мостів, удачі
Та перемоги нам всім завзято.

Червень 2025 р.
Олександра Дорога

ГІДНІСТЬ

Хай знання мовчать до свого дня,
Та настане мить і блисне тут
Все, що ти зібрав в добу знання,
Врешті у житті як твій статут.

Хтось зітре усі твої сліди,
Слово щире більше, ніж скарби
І в мовчанні зріють ці плоди,
Бо в обіймах мало є журби.

Світ не буде тільки лиш один,
Не завжди відчує суть і біль.
Та не варто жити для хвилин,
Щоб ловити славу серед хвиль.

Велич в тім, щоб гідність зберегти,
Не просити сонця: хай мовчить.
Хто живе, аби добро гребти,
Той у тиші дійсно сяє вмить.

Зрозумій, не кожен бачить все,
Та це не причина згаснуть вмить.
Той, хто не втрачає що несе,
То у того серце не болить.

Мирослав Манюк
19.06.2025

СОН

Сон упав на нього, як мокре простирадло — липкий, важкий, незрозумілий. Він не пам’ятав, як заснув, але тепер усе бачив ясно, занадто ясно.

Він лежав у труні. Дерев’яна кришка була знята, над ним схилились обличчя — сумні, знайомі й чужі водночас. Хтось зітхав, хтось стискав губи, а хтось просто дивився крізь нього, немов через вікно, що давно не мили.

— Та я ж… я ж живий, — прошепотів він і спробував підвестися. І, на подив, легко це зробив.

Сів у труні, звісив ноги й подивився на процесію. Люди рушили вперед, гірко, повільно, з квітами, вінками, вигладженими костюмами. Хтось плакав, хтось фотографував. Вони не бачили його. Він ішов поряд, навіть махав рукою — марно.

Він не кричав. Уже ні. Лише спостерігав.

Процесія дійшла до цвинтаря, де земля була свіжа, м’яка, чорна. Йому показали яму — рівна, як коробка з-під телевізора. В цей момент у ньому щось клацнуло.

— Ви теж… ви всі… — прошепотів він і підійшов до першої людини в процесії.

Це була тітка Марія — завжди носила чорне, навіть на весілля. Він поклав їй долоню на очі. Вона здригнулась, зупинилась, злегка розплющила губи… і завмерла.

Далі була його вчителька математики, потім сусід-алкоголік, потім колишній товариш по роботі. Кожному він торкався очей. І кожен завмирав.

Очі. Вони були останнім, що живе.

Зрештою, дійшов до самого себе. До труни. Заглянув — там був він. Спокійний, тихий, майже смішний. Як хтось, хто щойно зняв важку маску після довгого спектаклю.

Він підніс руки до власного обличчя. Повільно, з повагою. І закрив собі очі.

Темрява була теплою. І тиха.

А коли він прокинувся — світ уже був іншим. Люди все ще поспішали, жували, сперечались, хрестились навмання. Але він знав: усі вони йдуть у тій самій процесії. Просто ще не помітили.

З городу ледве в вирій не знесло?
З ослінчика у дворі також?
Зраз ледве не зносить в тому ж напрямку з канапи!!!

Так, якось непомітно та без особливих зусиль я схудла на 20 кг, та дупа все ще грунтовно якорить мене до тієї канапи!:)
Тільки завдяки її наявності мене ще й не здуло!:)
Тому настирливо вікно в кімнаті не зачиняю!

Собака Цуцилія всвердлилася дзьобом під мій плед!:) Гріє мені ту саму дупу!:) Чи навпаки?:) Об неї гріється?:)

Кілька випускників престижного університету, які зробили блискучу кар’єру, завітали до свого старого професора. Очікуючи на каву, вони завели розмову про роботу, життя, проблеми та втому від постійної гонитви.

Професор приніс каву у великому глечику, а разом із нею - тацю з різноманітними горнятками: фарфоровими, скляними, кришталевими, глиняними, пластиковими.
Одні – звичайні, інші - вишукані, дорогі, деякі трохи оббиті, деякі виглядали на справжні коштовності.

Коли кожен обрав собі горнятко, професор усміхнувся й сказав:

- Ви, мабуть, помітили: майже всі дорогі, гарні чашки одразу розібрали. Ніхто не взяв простого чи скромного кухля. Бажання мати лише найкраще – саме воно є джерелом багатьох ваших труднощів і незадоволення.

Зрозумійте: сама чашка не робить каву смачнішою. Вона лише обгортка. Іноді дорога. Іноді - така, що відволікає увагу від того, що в ній є насправді.
Ви ж хотіли каву, правда? Але інстинктивно обирали не напій, а найкращу оболонку. А ще й крадькома поглядали: хто що взяв.

Любі мої, життя - це кава.
А робота, гроші, статус, престиж — це чашки.
Вони - лише посуд, у якому подається життя.

Іноді, надто зосереджуючись на горнятку, ми втрачаємо смак самої кави.

Насолоджуйтесь своєю кавою.
Цінуйте її смак.
Бо найщасливіші - це не ті, хто має все найкраще.
Це ті, хто вміє витягати найкраще з того, що має.