Мріяли звільнити рідну землю: на фронті загинули двоє поліцейських з Донеччини У бою з російськими окупантами загинули двоє поліцейських з Донеччини, бійці батальйону поліції особливого призначення Андрій Рибальченко та Руслан Гриценко. Обидва правоохоронці долучилися до підрозділу від початку його створення і понад рік воювали з агресором. Захисники мріяли звільнити з-під окупації свої рідні населені пункти – Мангуш та Соледар. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Ти мене, кохана, проведеш до поля, Я піду — і, може, більше не прийду. Вже-я любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста,- А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота. Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить- Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить. 1911-1918 pp. Максим Рильський

Прем’єр Угорщини Орбан: російські дрони залетіли в Польщу, бо "поляки по вуха у війні". Крім того, очільник угорського уряду напустився з критикою на президентку Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн за нібито "втягування у війну". За його словами, ці "джентльмени і леді на Заході" "хочуть втягнути нас у цю війну за шию", і цьому треба чинити опір. Він сказав, що угорці вже двічі були втягнуті у війни – він мав на увазі Першу і Другу світові війни, – в яких "ми не хотіли брати участь" і наслідки яких були жахливими, "ми втратили все 20-е століття".

#спадщина #музеї Колочава — колоритне село-музей в Закарпатській області, на території Національного природного парку «Синевир». Незважаючи на те, що його населення ледь перевищує 7 000 жителів, щоб обійти всі цікаві місця тут знадобиться доволі багато часу, адже саме селище завдовжки 15 км. Колочаву інколи називають «селом десяти музеїв», оскільки таку концентрацію музеїв в селі справді важко знайти.

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 10 Дні після співбесіди тягнулися для Марії повільно, наче густий мед. Вона нервувала, перевіряючи телефон, аби не пропустити омріяний дзвінок. Кожен візит до кухні перетворювався на випробування, де вона мусила зустрічатися з колючим поглядом Ольги, що ніби запитував: "Ну що? Ти знайшла роботу?" Ця невизначеність і постійна напруга виснажували більше, ніж сама дорога з Мелітополя. Нарешті одного ранку, коли Марія сиділа за кухонним столом і намагалася знайти якусь нову вакансію, її телефон завібрував. Номер був незнайомий. Вона невпевнено підняла слухавку. — Добрий день, Марія Вікторівна? — пролунав у слухавці діловий, але привітний жіночий голос. — Це з компанії «Арка». Щодо вашого працевлаштування. Ми готові запропонувати вам посаду асистента проєкту з випробувальним терміном. Ви можете приступити вже завтра? Слова прозвучали як музика. Марія ледве стримувала посмішку. Це була не робота її мрії, але це був крок, який допоможе їй стати незалежною. — Так, звичайно! Я готова! — відповіла вона, і в її голосі звучало таке щире полегшення, що навіть незнайома жінка на іншому кінці дроту посміхнулася. — Тоді чекаємо на вас о дев'ятій ранку, — сказала вона, і після кількох організаційних деталей розмова закінчилася. Коли Марія повідомила новину Ользі та Миколі, реакція була очікуваною. — Ну нарешті, — сухо промовила Ольга, відкладаючи свою чашку. — Сподіваюся, ти розумієш, що це лише початок. Ти повинна працювати, а не сидіти вдома. — Олю, перестань. Це чудова новина! — втрутився Микола, його очі сяяли. Він підійшов до Марії і обійняв її за плечі. — Я знав, що у тебе все вийде. Це лише перший крок, Маріє. Наступного дня, о дев'ятій ранку, Марія стояла перед тією ж будівлею в історичному центрі Києва, куди приходила на співбесіду. Повітря було напруженим, але Марія відчувала в собі нову, небачену досі силу. Вона піднялася на поверх, і її зустріла та сама жінка, з якою вона розмовляла телефоном. — Добрий день, Маріє. Ласкаво просимо до нашої команди, — привітно посміхнулася та, проводжаючи Марію до робочого місця. — Ви будете працювати над документацією. Усі деталі вам пояснить керівник. Марія почала розбирати документи. Робота була рутинною, але думки про те, що вона тепер може допомагати Аліні, гріли душу. Вона з головою поринула в папери. Раптом пролунав гучний сигнал повітряної тривоги. Усі працівники підхопилися, почавши швидко збирати свої речі, щоб спуститися в укриття. — Нам потрібно йти! Усі в підвал! — вигукнула жінка, яка зустріла Марію, вказуючи на сходи. Марія, яка вперше потрапила в подібну ситуацію на роботі, розгубилася. Вона схопила свою сумку і попрямувала за іншими працівниками, її серце калатало. Спустившись у підвал, вона побачила велике приміщення, яке було переобладнане на тимчасове укриття, де вже сиділи десятки людей. На стільцях, що були розташовані по всьому підвалу, сиділи працівники. Голоси людей перетворилися на стривожений гул. Раптом пролунав знайомий, впевнений голос: — "Тривога триватиме недовго. Просто зберігайте спокій". Марія підняла голову і її серце знову завмерло. Біля входу в підвал стояв Максим. Він був з телефонами в руках, спокійний, як скеля серед бурхливого моря. Він давав вказівки іншим працівникам, а потім його погляд зупинився на Марії. На його обличчі промайнуло здивування, а потім він посміхнувся, його очі наповнились світлом. — Маріє? Що ти тут робиш? — запитав він, підійшовши до неї. — Я… я тут працюю. Асистент проєкту, — збентежено відповіла вона. Максим відсунув стілець, запрошуючи її сісти. Його очі блищали. Він сів поруч і тихо, щоб ніхто не чув, сказав: — Маріє, я не просто колега Миколи. Ця фірма… це моя фірма. Я її власник. Я шукав тебе. Після нашої зустрічі я згадав, що Микола казав про тебе, як про талановитого архітектора з Мелітополя. Я зателефонував йому, і він підтвердив, що це ти. Хочу запропонувати тобі роботу твоєї мрії, Маріє. Не просто асистента. Повноцінного архітектора. Як тільки ти будеш готова. Марія дивилася на нього, не вірячи власним вухам. Її дихання зупинилося. Вона відчувала, як у ній знову розгорається вогник надії, що згас тиждень тому. Вона подивилася в його очі, і в них побачила щось більше, ніж просто діловий інтерес. Це була щирість, співчуття і… щось, що змусило її серце битися швидше. Її майбутнє, яке ще вчора здавалося сірим і безнадійним, раптом засяяло новими фарбами. Вона не знала, що буде далі, але тепер вона була впевнена — все буде добре. Далі буде...

ЧОРНІ КОНІ (рондель) Чорні коні мчали через поле, Вітер гнав табун попри негоду, Слід копит мутив в калюжах воду, Ніч таке не бачила ніколи. Місяць був тим свідком мимоволі, Сяйво ледь світило в цю погоду. Чорні коні мчали через поле, Вітер гнав табун попри негоду. На шляху мелькали суходоли, Страх й відвага гнали цю породу Через степ, від заходу до сходу. Щоб позбутися лихої долі Чорні коні мчали через поле. Мирослав Манюк 07.09.2025

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 9 Наступний ранок приніс із собою легку мряку, але для Марії він був сповнений рішучості. Вона залишила Аліну з Ольгою (хоч і з деякими застереженнями від останньої) і вирушила на свою першу "реальну" співбесіду після приїзду до Києва. Адреса, яку дав Микола, була незвичною — офіс будівельної компанії знаходився не в новому блискучому бізнес-центрі, а у старому, але доглянутому будинку в історичному районі. На жаль, зустріч виявилася не такою, на яку Марія сподівалася. Після короткої розмови з керівником проєкту стало зрозуміло, що вакансія архітектора-дизайнера, на яку вона претендувала, вже зайнята. Їй запропонували лише місце помічника, з мінімальною зарплатнею, без жодних перспектив на майбутнє. Марія зітхнула з розчаруванням, але одразу ж кивнула. — Добре, я згодна. Я візьмуся за будь-яку роботу, — промовила вона, намагаючись, щоб її голос звучав впевнено. — Коли я можу приступити? Їй повідомили, що треба буде зачекати кілька днів, поки оформлять всі необхідні документи. Це був маленький крок, але все ж крок уперед. Вийшовши з офісу, Марія відчувала суміш полегшення та пригніченості. Вона дістала телефон, щоб зателефонувати Миколі і подякувати, але не встигла. Саме в цей момент, зовсім не звертаючи уваги на перехожих, Марія майже налетіла на когось біля входу в підземний перехід. Це був високий чоловік з міцними плечима, який так само занурився у свій телефон. Зіткнення було несильним, але достатнім, щоб її телефон випав з рук і з гучним стуком впав на мокрий асфальт. — Ой! Прошу вибачення! — вигукнула Марія, схиляючись, щоб підняти телефон. Екран був розбитий. — Мої вибачення, я винен, — голос чоловіка був низьким і спокійним. — Я зовсім не дивився, куди йду. Дозвольте мені… Він нахилився, їхні руки одночасно потяглися до телефону, і їхні пальці торкнулися. Марія відчула легкий струм, підняла голову і подивилася на незнайомця. Це був молодий чоловік, близько тридцяти років, з добрими, але втомленими очима. Його волосся було трохи скуйовджене від дощу, а на щоці виднілася невелика подряпина, наче він нещодавно голився або був у якійсь сутичці. В ньому було щось знайоме, хоча Марія ніколи раніше його не бачила. — З ним… з ним все гаразд? — запитала вона, її голос тремтів від розчарування. — Екран розбитий, — відповів він, оглядаючи телефон. — Я оплачу ремонт, або куплю новий. Я дійсно дуже винен. Дозвольте мені… Максим. Він простягнув їй руку. Марія розгублено потиснула її, відчуваючи тепло його долоні. — Марія, — відповіла вона, її голос був ледь чутним. — Маріє,давайте сховаємося від дощу ось тут, під аркою, — запропонував він, вказуючи на великий кам'яний вхід, що вів углиб двору. — Хоча б на кілька хвилин. Марія кивнула, вдячна за можливість перевести дух і сховатися від дощу. Під аркою вони відчули себе трохи захищенішими від сірого й похмурого світу. Марія мимоволі розповіла йому про свої останні дні: про Мелітополь, про втечу, про Аліну, про життя у Ольги, і про цю нову роботу. Максим слухав її уважно, не перебиваючи. Його погляд був співчутливим і зосередженим. Коли Марія замовкла, він глибоко зітхнув. — Це… це дуже важко, Маріє. Я розумію. Сам пережив щось подібне, тільки на іншому фронті. Моя дружина з дитиною виїхали за кордон, і я тут сам. Займаюся волонтерством, а ще... у мене своя архітектурна фірма. Хоч зараз ми і не будуємо, але багато наших архітекторів роз'їхалися. А я шукаю людей для майбутніх проєктів. Навіть для тимчасової роботи, для розробки нових ідей. Можливо, це не те, що вам потрібно, але… Він замовк, подивившись на Марію. Вона відчувала, як сірий день перетворюється на день неймовірної вдачі. Це було занадто добре, щоб бути правдою. — Я… я зацікавлена, — прошепотіла Марія. — Дуже зацікавлена. — Добре. Я не можу обіцяти нічого конкретного прямо зараз, — сказав Максим, діставши свій телефон. — Але я візьму ваш номер, і як тільки з'явиться можливість, я обов'язково зв'яжуся з вами. А поки що, я спробую допомогти з телефоном. А я можу залишити вам свій? Марія продиктувала йому свій номер. Коли він записав його, він усміхнувся, і в його усмішці було стільки щирості, що Марія відчула, як її серце трохи відтануло. Він поспішно попрощався і зник у натовпі. Марія залишилася стояти під дощем, тримаючи в руках розбитий телефон. Це була не та зустріч, яку вона сьогодні очікувала, але вона відчувала, що щось змінилося з моменту зустріч з Максимом. Щось важливе тільки-но сталося. І це був не просто розбитий телефон. Далі буде...

Nike випустила серію прозорих кросівок👟 Dunk Low, присвячених Невидимій Леді з «Фантастичної четвірки». Ціна — 💲135, дроп відбудеться 11 вересня.

❌✍️🇺🇦5 вересня 1933 року постановою народного комісара освіти усрр В.Затонського схвалено новий зросійщений правопис 1933 року на зміну правопису від 6 вересня 1928 р. Метою нового зросійщеного правопису було максимально наблизити українську мову до російської, щоб потім легко маніпулювати схожістю і говорити, що українська — це ледве не діалект. Новий проєкт підготував заступник народного комісара освіти усрр Андрій Хвиля. У передмові до правопису 1933 р. було вказано, що він 📜"очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської… орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар'єр між українською та російською мовами". Щодо значення правопису 1928 р. Фактично вперше на теренах України, в тому числі й поза межами усрр, з’явився перелік правил, що поєднав у собі різні традиції. Правопис впорядкував літературну мову, яка впродовж багатьох років заборон піддавалася впливу польської, російської та іншої мов; усунув розбіжності, що з’являлися під впливом різних діалектів і говорів; унормував написання іншомовних слів та власних імен. При цьому правопис був максимально наближений до живої народної мови. «Правопис лише тоді має значення, коли дає можливість кожному письменному виявити легко на письмі свої думки, не витрачаючи зайвих сил на вивчення штучних граматичних правил, а це значить, що правопис мови відповідає властивостям її», — писав Микола Скрипник, нарком освіти у 1928 р. На початку 90-х рр. лунали пропозиції відновити деякі норми «харківського правопису». Тоді вдалося повернути в ужиток тільки «репресовану» літеру «Ґ», яку в 1933 р.назвали «націоналістичною». Більше норм «харківського правопису« відновлено в останній редакції Українського правопису від 2019 р. На світлині приклади змін у правописі в порівнянні з дійсно українським правописом 1928 р. 🌐 Історія України🔱

#Інновації Американські вчені використовують сонячне світло для вловлювання CO2 у прориві в галузі низькоенергетичного виробництва Лабораторія Річарда Лю розробляє молекули, які використовують світло для ефективного видалення парникових газів з повітря. Американські вчені використовують сонячне світло для вловлювання CO2 у прориві в галузі низькоенергетичного виробництва Вчені перепробували безліч способів уловлювання вуглецю. Але що, якби щось таке просте та поширене, як сонячне світло, могло б вирішити цю проблему? Річард Й. Лю, доцент Гарвардського університету, розробив метод, який використовує сонячне світло для активації спеціальних органічних молекул, відомих як фотобази. Ці молекули генерують гідроксид-іони, які можуть ефективно захоплювати та вивільняти CO₂ з повітря. Сучасні методи прямого захоплення повітря вимагають великої кількості енергії. Підхід Лю відрізняється. Використовуючи саме світло як пусковий механізм, процес може стати набагато енергоефективнішим. Це відкриття є кроком до масштабованих рішень для видалення парникових газів. Лю наголошує, що метод є оборотним і потенційно може працювати лише від сонячного світла. Молекули виконують роботу Захоплення Лю хімією почалося ще в Гарвардському коледжі. Спочатку він цікавився фізикою, але незабаром зрозумів, що його захоплює створення молекул у лабораторії. Під керівництвом професорів Теда Бетлі та Еріка Якобсена він навчився творчо підходити до молекул та йти на продуманий ризик. Під час своєї докторської роботи в Массачусетському технологічному інституті разом зі Стівеном Бухвальдом Лю винайшов нові каталізатори, які дозволили будувати складні молекули з простих будівельних блоків. Ця основа зараз керує роботою його лабораторії в Гарварді. Лабораторія Лю зосереджена на широкому спектрі завдань. Їхні дослідження охоплюють органічну та неорганічну хімію, а також матеріалознавство. Команда працює над органічними окисно-відновними платформами, каталізаторами на основі металів та молекулами, що захоплюють парникові гази. Нещодавній проєкт фотобази був реалізований у співпраці з Даніелем Г. Ночерою, професором енергетики Паттерсон-Роквудського університету. Робота є прикладом зосередженості Лю на практичних рішеннях. Лабораторія об'єднує хіміків, інженерів та вчених-матеріалознавців, кожен з яких має унікальний досвід. Світло забезпечує уловлювання вуглецю Пряме захоплення повітря має вирішальне значення в боротьбі зі зміною клімату, але енергоємні методи мають обмежене широке впровадження. Підхід Лю пропонує низькоенергетичну альтернативу. Розробляючи молекули, які змінюють свій хімічний стан під впливом сонячного світла, його команда показує шлях до рішення на основі сонячної енергії. Проєкт фінансувався переважно премією Лю NSF CAREER. Хоча нещодавні перебої з федеральним фінансуванням створили труднощі, підтримка з боку Гарварду дозволила продовжити дослідження. Окрім практичного застосування, лабораторія виконує освітню місію. Лю наголошує, що робота надає студентам можливості досліджувати сміливі ідеї, отримувати практичний досвід і створювати повноцінні дисертації, які готують їх до майбутньої наукової кар'єри. Лю сподівається, що подальші інвестиції в науку дозволять таким відкриттям, як фотобази, перенестися з лабораторій у реальний світ. Він зазначає, що дослідження в університетах можуть не бути спрямовані на отримання прибутку, але можуть принести суспільні переваги для поколінь. Завдяки сонячному світлу як каталізатору, команда Лю зробила важливий крок у прагненні до чистішого повітря . Їхнє нововведення демонструє, як креативна хімія може допомогти вирішити одну з найактуальніших проблем планети. Результати дослідження були опубліковані в журналі Nature Chemistry.