#психологія Вправа «Будь упевнений у своїх силах!» Корисна вправа для тих, хто страждає від страху оцінки, особливо коли йдеться про питання «Наскільки ти професіонал?» Відповідь людей і критика можуть виглядати страшними, але варто розібратися в деталях. Дайте собі час і запишіть відповіді (за методикою когнітивно-поведінкової терапії): 🔸Хто конкретно оцінить твою роботу? Хто ці люди? Швидше за все, це один-два автора, наприклад: викладачка, батьки, колишній партнер, твій начальник тощо. 🔸На чому базується твій страх? Чому ти впевнений(а), що саме цей(-і) люди скажуть щось негативне? 🔸Як саме він (або вони) це зроблять? У який спосіб ти уявляєш їхню реакцію? Через зауваження, листування, розмову? 🔸З якого мотиву ця людина висловить свою оцінку? Яке почуття чи ціль може стояти за її словами? Хоче допомогти, навпаки – принизити, чи щось інше? 🔸Що саме в твоїй роботі має бути виконано так, щоб їм не сподобалося? Які конкретні деталі ти вважаєш «поганими» чи «недостатньо професійними»? 🔸Як ти визначиш, що їм це не сподобалося? Які ознаки з боку критикуючого скажуть тобі: «Ось не сподобалося»? 🔸Чому ця людина зобов’язана схвалити твою роботу? Яке право чи авторитет вона має, щоб оцінювати саме твої вміння та результати? 🔸Як ти зможеш зрозуміти, що «не вийшло» або «було виконано непрофесійно»? Де якщо можна знайти докази чи критерії поганої роботи? 🔸Яким має бути ідеальний результат? Як виглядала би твоя робота, щоб вона була ідеальною, якісною, і щоб ти, вони та оточення були задоволені? 🔸А що буде, якщо ти зробиш все «сверхідеально»? Що означає «сверхідеально»? Ти бачив(ла) колись таку роботу на власні очі? Чи взагалі це можливо? Як ти оцінюєш такий результат? Після цього подумай і опиши в дневнику почуттів і самоаналізу: як насправді повинна виглядати твоя робота? Це допоможе зрозуміти, що ти справді вимагаєш і чого очікуєш від себе.

👩🏼‍⚕️ Привіт, це Елліот. І так — я лікар. Але після важкої зміни я теж люблю згорнутись під ковдру, відкрити пачку мигдальних крекерів і дивитись серіали про... лікарів. Бо не вистачає, ага. Але якщо вже дивитись — то щось круте. Ось мої фаворити серед медичних серіалів — з нотатками, як у справжнього клінічного рецензента: Анатомія Ґрей (Grey's Anatomy) — якщо вам подобаються драми, романтика, складні операції, ще більше драми... і Шонда Раймс. Плюс — хтось завжди кричить "Ми його втрачаємо!" Добрий лікар (The Good Doctor) — неймовірний Шон з аутизмом та синдромом саванта. Так, трохи ідеалізовано, але... дуже зворушливо. Доктор Хаус (House M.D.) — сарказм, хронічний біль, віртуозні діагнози. Грегорі Хаус — людина, яку я б точно намагалася вилікувати... або уникати. Клініка (Scrubs) — ееее, хтось мав це сказати 😅 Дуже точне відображення лікарняного хаосу. Особливо коли тебе звати Елліот і ти працюєш з купою диваків. Новий Амстердам (New Amsterdam) — якщо ви хочете вірити, що медицина може змінити світ. І що головний лікар може бути таким... чарівним. Швидка допомога (ER) — класика. Якщо вам не вистачає 90-х, молодого Джорджа Клуні та реалістичних ситуацій у приймальному відділенні. Медики Чикаго (Chicago Med) — ще один міський лікарняний екшен, де все постійно палає (іноді буквально). Ординатор (The Resident) — гостра критика системи охорони здоров’я і багато привабливих лікарів з серйозними поглядами. 🩺 P.S. Ні, "Доктор Хаус" не дав мені відповіді на мої клінічні питання, але точно змусив поставити кілька нових 😅 А що дивитесь ви? Пишіть у коментарі, поки я не ввімкнула черговий епізод про трансплантацію серця у ліфті. З втомленим серцем і бинтом у волоссі — ваша Елліот 💉 #fan_art #супер_факт #супер_порада

🇺🇸Ілон Маск підтвердив, що залишає державну службу. У дописі в X він написав, що "місія DOGE з часом лише посилюватиметься" та подякував Трампу за можливість "зменшити необґрунтовані витрати". 💸 💬За даними The Washington Post, серед причин – особиста втома, проблеми з безпекою, критика на адресу Маска та його компаній. Також падіння рейтингу: лише 35% американців схвалювали його участь у команді Трампа. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Ми нещодавно писали, що стрічка "Анора" цього року наробила галасу на "Оскарі" та перемогла одразу в п'яти номінаціях: найкращий фільм, найкращий оригінальний сценарій, режисура, монтаж та найкраща акторка. Історія насправді неприємна, бо центральні персонажі фільму - росіяни. До того ж окрему номінацію на "Оскар" отримав актор Юра Борисов, на рахунку якого кілька ролей у пропагандистських російських фільмах (добре, що хоч він статуетку не отримав). То якого ж біса? Кінооглядачка Суспільне Культура Альона Шилова подивилася фільм і розповідає, чому він міг так сподобатися кінокритикам. #Коло_Кіно #Прокіно

Критики, м'яко кажучи, не в захваті від фільму "Електричний штат". Стрічка вартістю $320 млн отримала на Rotten Tomatoes лише 23% та безліч негативних рецензій. Що саме не подобається критикам, можна дізнатися тут: https://itc.ua/ua/novini/krytyky-znyshhyly-elektrychnyj-shtat-film-vid-tvortsiv-mesnykiv-vartistyu-320-mln-otrymav-23-na-rotten-tomatoes/ #Коло_Кіно #Новини_кіно

Левеня (Chhaava, 2025) Я з нетерпінням очікувала на появу цього фільму на стрімінгах. По-перше, його багато хвалить індійська критика. І сам трейлер виглядав дуже потужно. По-друге, головну роль грає актор Вікі Каушал, який дуже мені подобається. Я бачила його в кількох фільмах, і навіть там, де особливо нема чого грати (наприклад, у неоковирному “Урі: хірургічний удар”), він зіграв добре. Вікі Каушала називають “Тихою зіркою”, або “Мовчазною зіркою”, бо він не патякає в соцмережах, не робить драматичних інтерв’ю, не оскандалився з п’яним водінням, наркотиками чи любовними походеньками — він сумлінно працює, віиявляючи неймовірну відданість акторській справі. Наприклад, заради зйомок в “Левеняті” він не лише навчився володіти мечем і списом, а й накачав 25 кг мускулів. По-третє, історична постать, яку він грає, страшенно цікавезна. Маратха Чатрапаті Самбгаджі Магарадж в курсі індійської історії весь час був затьмарений фігурою свого батька, Чатрапаті Шиваджі Магараджа, засновника імперії Маратхів, що кинув виклик імперії Великих Моголів і добряче залив їм сала за шкуру. Самбхаджі Магарадж, старший син Шіваджі, провів дитинство як заручник при дворі Могольського імператора Аламгіра І, більше відомого як Аурангзеб. Аурангзеб зробив імперію Моголів наймогутнішою державою регіону, економика якої була більшою за економику Цинського Китаю. Він також розширив кордони імперії до найбільших за всю її історію. Водночас він ударився в ісламський фундаменталізм. Засади віротерпимості, закладені його прадідом Акбаром, були забуті. Він переслідував не лише індусів, сікхів та буддистів, а ще й мусульман, які відхилялися від “генеральної лінії”. Така політика, очікувано, відштовхнула від нього багатьох індусських можновладців і васалів, котрі згодом підтримали повстання Чатрапаті Шіваджі. Перед тим, як дивитись кіна, я трохи попочитала у Вікії про головного героя, і зрозуміла, чому індійська історіографія не дуже на ньому зосереджувалася. Почнемо з того, що батя не хотів бачити його на троні, і планував зробити спадкоємцем молодшого сина Раджарама, а Самбхаджі вважав надто свавільним, безвідповідальним і схильним до плотських утіх. На момент смерті Чатрапаті-старшого Чатрапаті-молодший сидів в ув’язненні в замку Пангала, куди татко посадив його подумати над своєю поведінкою. Зокрема над тим, чи можна зваблювати дружину брахмана. Або переходити на бік моголів і брати для Ділер Хана форт Бхупалгарх. Так, Самбхаджі не завжди був полум’яним лицарем боротьби за незалежність Індії. Незручний герой.

#особистості #історія 🕯28 лютого 1938 року у катівні нквд був вбитий Дмитро Тась — український письменник, представник неосимволізму в українській літературі. Дмитро Могилянський у літературному світі більш відомий як Дмитро Тась. Сучасна літературна критика вважає його одним із найкращих українських новелістів 20-х років минулого століття. Народився Дмитро Могилянський у Чернігові 10 лютого 1901 року. Дитинство провів у петербурзі. Щоліта з батьками і сестрами приїздив до Чернігова, де у будинку Раєвського по вулиці Єлецькій жила його бабуся Ганна Миколаївна. 1919 року Дмитро закінчив гімназію у Чернігові. Тут він сформувався як поет, працював журналістом у газетах. Юний поет друкує вірші на сторінках чернігівської земської газети. Про непересічний поетичний талант Дмитра Тася свідчать досконалі за формою рядки його енергійних, сповнених свіжих образів віршів, насичених урбаністичними мотивами і поетичною імпресією. Була у нього і соціологічна, в дусі свого часу, поезія. Добірку віршів молодого літератора подав третій том «Антології української поезії», виданої Книгоспілкою 1930-1931 рр. На жаль, за життя автора не побачила світ збірка віршів Дмитра Тася «Чорний парус». І у Чернігові, а пізніше у Києві та Харкові молодий письменник друкує вірші та оповідання у збірниках «Голод» (Чернігів, 1919), «Квартали» (Харків, 1924), журналах «Глобус», «Життя і революція», «Нова громада» (усі - Київ), «Всесвіт», «Кіно», «Літературний ярмарок» (усі - Харків), «Селянське життя» (Чернігів), газетах «Література, наука, мистецтво» (Харків), «Кооперація голодаючим», «Чернігівська земська газета», «Чернігівщина» та інших українських виданнях. Із 1925 року Дмитро Тась працював журналістом у Києві, з 1930 року – у Харкові. Дмитра Тася, як і його сестру Лідію Могилянську (розстріляна 1937 р.), силоміць було вилучено з літератури. Хоч і не встиг талановитий автор розкрити свій письменницький потенціал, але і з того літературного спадку Дмитра Тася, що дійшов до нас, відчуваємо цінність його творчого доробку. 28 січня 1938 року Дмитро Тась-Могилянський був заарештований органами НКВД у Харкові. Звинувачений в активній контрреволюційній націоналістичній діяльності в Україні, засуджений до розстрілу. 🕯Через місяць вирок було виконано. 14 березня 1958 року Дмитра Могилянського реабілітовано.

Книги на квір-тематику давно вийшли за межі вузької ніші — сьогодні це повноцінна частина світового канону, що формує нове уявлення про норму, любов і свободу. У цій добірці — дев’ять творів, які здобули культовий статус, були екранізовані, перекладені десятками мов і визнані критиками та читачами в усьому світі. https://vogue.ua/article/culture/knigi/9-zahoplivih-kvir-romaniv-yaki-vzhe-stali-klasikoyu-59739.html

АГНІПАТ: ОРИГІНАЛ ТА РИМЕЙК Фільм 2012 року "Аґніпат" (Вогненний шлях) був для продюсера Карана Джохара дуже особистим проектом. У 1990 році його батько, Яш Джохар, випустив фільм з такою самою назвою і, власне, таким самим сюжетом. Фільм схвально прийняла критика, але в прокаті він провалився. Яш Джохар не витримав цього стресу і невдовзі помер. Така ото історія. Якщо ви зберетеся з духом подивитись оригінал (він є на Ютубі як з англійськими субтитрами, так і в огидній російській озвучці), ви зрозумієте, чому він провалився. Власне, ви зрозумієте все про кризу 90-х років у бхаратському кіно. Якщо порівняти цей фільм з "Занджіром", то ми побачимо, що кінематографічна мова в ньому не змінилася. Фільми 1973 та 1990 року виглядають майже однаково, хіба що Амітабх Баччан постарів, і вже ніяк не тягне на 28 років, які начебто виповнилися його персонажеві. “Аґніпат” 1990 року — це той випадок, коли міцний сюжет було зіпсовано неадекватним виконанням майже на всіх рівнях. Навіть Амітабх Баччан, Рохіні Хаттанґаді та Мітхун Чакраборті нічого не рятують, бо в них максимально крінжові репліки, та й діють вони за сценарієм, як ідіоти. Наприклад, в одній сцені вороженьки розстрілюють машину головного героя, якого грає Баччан. Але в нього самого вони при цьому не влучають. Замість того, щоб радіти своєму щастю і вшиватися, цей йовбак вилазить з машини і кричить: “Чого ви стріляєте в машину, жалюгідні боягузи? Стріляйте в мене!” Вгадайте, що трапляється далі? Правильно вгадали. Якби не придуркуватий Крішнан, якого грає Мітхун Чакраборті, це було б дуже коротке кіно. До того ж, фільм ще на момент створення застарів морально. Це треба буквально розуміти: мораль кіна виглядала неприйнятною навіть для 1990 року, а Бхарат 1990 року був ще проблемніший в цьому плані, ніж зараз. Наприклад, батько головного героя, вчитель Дінанат Чаван, не виглядає не те щоб високоморальною, а й навіть ментально здоровою людиною. Він дріб'язковий прискіпливий бундючний праведник, і коли односельці забивають його насмерть, особисто я відчувала не співчуття, а зловтіху: от дядько просив і напросився. Коли Чаван входить у конфлікт з місцевим кримінальним лордом Канчею, абсолютно зрозуміло, чому село встало на бік Канчі: праведний Дінанат всіх заманав. Причому видно, що сценарист реально намагається показати діда хорошою людиною, але в нього самого такі кострубаті уявлення про те, що таке "хороша людина", що виходить самий крінж. Наприклад, Дінанат хоче відшмагати свою маленьку дочку за те, що вона не вивчила уроків, і тут вступається його старший син Віджай, майбутній головний герой: відшмагай мене, тату, я приймаю її покарання на себе! І дядько розчулюється в шмарклі: синку, ти хочеш іти вогненним шляхом, як мило! Ей, дядьку, а у вас вмикається вапще опція НЕ БИТИ ДІТЕЙ?!! І майже весь фільм так: герої роблять те, що, на думку автора, має характеризувати їх як хороших людей, але характеризує як мудил. Воно, на перший погляд, начебто й органічно, бо кіно ж таки про гангстерів, але за ідеєю, ми маємо співчувати тому ж Віджаєві, який став гангстером не заради наживи, а щоб помститися за батька. Але не виходить. Віджай виглядає повним неадекватом, його мати — ханжею, його сестра — тупою писюхою, Крішнан — повним придурком. На додачу, Амітабх Баччан в цьому фільмі вирішив надихнутися образом Тоні Монтани у втіленні Аль Пачіно, і це додає фільмові 100 балів крінжа додатково. Плюс 10 балів за те, що Баччан там схожий на Фрунзіка Мкртчяна. https://youtu.be/hMt_VO6edRs

Чому ти не дозволяєш собі бути щасливим? 😳Причина — в батьківських приписах. У дитинстві ми не тільки чуємо фрази батьків — ми ними стаємо. Ці установки «вшиваються» у підсвідомість і керують дорослим життям, навіть коли ми вже давно виросли. 💥Ось кілька прикладів таких приписів: 🙄«Не думай» — сумніваєшся в кожному рішенні, шукаєш чужу думку, бо не довіряєш собі. 🫨«Не відчувай» — не дозволяєш собі злість, страх чи навіть радість. 🤕«Не будь собою» — соромишся своїх бажань, приглушуєш справжнього себе. 🤔«Не висовуйся» — ховаєшся, бо боїшся, що «занадто яскравий». 😱«Не живи» — ніби сам себе блокуєш перед чимось добрим. Бо «потім буде гірше». 🧐Ці внутрішні заборони проявляються як: ⚡перфекціонізм, ⚡співзалежність, залежність, ⚡нарцисизм, 🥺хронічна самокритика, 😌роль «хорошої дівчинки» чи «маминого сина». 😳Як це змінити? 🤔З першого кроку: усвідомити, який припис керує тобою. Бо те, що усвідомлене — вже не керує з тіні. 🔥Хочеш змін, пиши в особисті.