#поезія Збиралося Щастя у гості до Жінки, спитало у Долі: - Що вкласти в рюкзак?.. - В рюкзак?... Та тих подарунків й бажань в неї стільки, Що що не візьмеш - то усе буде так! Візьми трохи вільного часу для неї, Мандрівки цікаві в кишеньку вклади, Добав моря синього, свіжі ідеї... І викинь надумані вічні страхи... Закохані погляди, щирі обличчя, Книжки, мелодрами про все і про всіх, Мрії, як зорі, яскраві і чисті, Літом - щоб райдуга, взимку - щоб сніг... І платтячко чорне... Ох, платтячко чорне!.. Коротке, вечірнє, будь ласка, вклади! Кохання взаємне, і слово не горде, Й весільну каблучку - не забудь, загорни... Ще добру роботу, Колег нефальшивих, І подруг, з якими, щоб горе - як сміх!.. Здоров'я вклади: Для всієї родини... Ще дітям - удачу... І миру - для всіх! Ой, була б забула, - цукерок! Хоч трішки!.. А з ліків - коньяк й шоколадний велюр... І, як ото в казці - Три чудо-горішки!... Та, певно, вже принц на коні - черезчур... Збиралося Щастя... Рюкзак за плечима, А в тім рюкзакові - Дарунків без мір!.. Та раптом... Нещастя його перестріло, Рюкзак відібрало, дарунки - в смітник... Ну що ж тут поробиш... Порожні кишені... Та Щастя до Жінки все ж в гості прийшло!.. ...Вона його стріла, усміхнена, мила, У ситцевій сукні: - Заходь! Ти чого?.. ...Так довго те Щастя своє виглядала! З далеких доріг, з невідомих тривог... Без всяких дарунків Любила, приймала І чаєм з любистку вгощала його... Галина Левкович

#притчі Справжнє багатство Одного разу батько з заможної родини вирішив узяти свого маленького сина на ферму в селі, щоб показати, як живуть люди в бідності. Вони провели там день і ніч у родині, яка мала зовсім небагато. Повернувшись додому, батько запитав: — Ну як тобі поїздка? — Дуже сподобалась, тату! — Ти побачив, які бідні бувають люди? — Побачив. — І що ти з цього виніс? Син задумався на мить, а потім відповів: — У нас удома один собака, а в них — аж чотири. У нас басейн у дворі, а в них — безкрая річка. Ми освітлюємо сад лампами, а їм світять зорі. У нас із тераси видно паркан, а в них — цілий обрій. Батько мовчки слухав. А син додав: — Дякую, тату, що показав мені, наскільки ми бідні.

"Серпанок романтичної меланхолії" розпали моє серденько знов а ні — гори в огні як непотрібнеє сміття втомилась від безглуздих цих розмов знайди в душі хоч краплю каяття і не пронизуй мене поглядом, як кішка якщо кохаєш — покажи любов не в ліжку закрий вбережно ти на кухні ту фіранку влаштуй щось на кшталт романтики й сніданку зроби доріжку із кровавих пелюстків троянд й накажи, щоб всі яснії зорі стали в ряд вимальовуй тонкі лінії на моїй шиї зажадай летіти в світ моєї мрії а коли усі надії попливуть опрíч то згадай ти, що я жінка, а не річ! © Марта Кушнірук •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, © Штукарі

Єдина інформаційна платформа з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин — перший крок у пошуку істини. На ресурсі зібрана вся необхідна інформація для родин, які втратили зв’язок з близькими через війну: ❔Що робити у разі зникнення людини? ❔Які документи підготувати? ❔До кого звернутися за допомогою? 📌 https://znykli-bezvisti.mvs.gov.ua Для нас важливо, щоб жодна родина не залишалася сам на сам з невідомістю. Платформа забезпечує прозорість у процесі пошуку та підтримку на кожному етапі. 🇺🇦Підписатися | Міністр | МВС | Гвардія наступу

#природа На Південному острові Нової Зеландії, у національному парку Нельсон-Лейкс, ховається справжній скарб — озеро Блакитне (Blue Lake / Rotomairewhenua). Його вода настільки прозора, що видно дно навіть на глибині понад 70 метрів. 😯 ✅ Вода тут чистіша за дистильовану — прозорість досягає 76 метрів, це світовий рекорд, підтверджений дослідженнями NIWA. ✅ Озеро живиться підземними джерелами, що фільтруються крізь товщі гірських порід протягом сотень років. ✅ Воно має священне значення для народу маорі, тому купатися тут заборонено — лише милуватися. 🧭 Потрапити сюди непросто — доведеться пройти кілька днів пішки, але краса цього місця виправдовує кожен крок.

#поезія Переливання з пустого в порожнє, що нам потрібно іще? Скло на пісок переплавити можна під проливним дощем, Переродитись з людини в камінь, бути одною з цеглин, Що в піраміди трамбує віками часу невпинний плин. Сліпо міняючи шило на мило － в програші будуть всі, Сонце катається, бо втомилось, в чортовім колесі. Жук, що приліг рахувати зорі, встати не може сам. Кістку натхнення, відварену в морі, － кинули диким псам. Вилетить слово не горобцями, Пачками М&M’s. Кожен десятий приходить до тями, Жоден іще не воскрес. Кактус стоїть при дорозі на трасі Чекаючи дружніх обійм. Крижину прибило до Африки, трясця! Добре, хоч спав китобій. В правій за тільце тримаю синицю, В лівій – за дзьоб журавля. Верблюд приправляє пісок корицею: Чим не свята земля? Вовк безробітний тікає до лісу, Щоб розпочати фріланс. Пінгвіни загублені дзвонять в поліцію, І мріють про хлібний квас. Таня Удод

#поезія Серпень Серпень — це зовсім інша історія літа. Інший зелений, багато іржавого листя каштанів, Холод вночі, інакше блакитніє ранок. Дим над водою надвечір, і краще вже плечі накрити. Серпень — це час, коли падають зорі у морок. Коли стигнуть слова, наливаються соком осіннім. Час, коли треба обрати, що стале, що змінне І відкривати шампанське — та так, щоби вистрілив корок. Час говорити, що любиш і час готуватись до чогось нового. Шкіру міняти, позбутись морської засмаги. Цей серпень як ліки, як спосіб долання тривоги. Серпень — це місяць дороги і спраги. Дні — палітра Ван Гога. Стежка колеться, боляче босими В трави падають яблука, сукні спадають з плечей. І вже надто виразно чуються подихи осені. І ще зовсім по-літньому кожен твій дотик пече. Дні йдуть на спад, проявляється те, що на споді. Глибшають гирла, у горлі іржавіють перші застуди. І це літо так швидко мине, що про нього вже можна забути. Але серпень залишиться з нами назавжди, мов спогад. 2021 зі збірки «Світлочутливі» Олена Павлова

#поезія Усі мої вірші складаються в імена, У біль, що сягає неба, але не дна, Все, що залишиться по мені — слова і рими, Плани невтілені, про які говорили ми В часи, коли ще не знали слова донати, Коли виходив на сцену зі словами «слава Україні», А тобі не знали, що відповідати, І ти стоїш, як Шрек, укритий цибулевими шарами, Як Гаррі Поттер перед тим капелюхом, але без шраму, Ловець мрій по життю, та не ловець у житі, У намаганні над гніздом зозулі пролетіти, Як твоє минуле пролітає маленьким птахом Над Полтавським шляхом. Пташеня, підкинуте до гнізда, Порахуй до ста, Сонце тут сходить пізно, у нас не так. Далі від дому за окружною зорі Воском прозорим малюють покоси сонні, Місто, що подарує нові історії, Совість, яка визирає із вікон висоток Вулиць, що мали стати тобі тимчасовими. Знов повертаюся у минуле. Пам’ятаю, як дідусь розказував, Що вкручував першу лампочку у селі, І не стримував сліз. Як виписував дві газети: Сільські вісті і Порадницю, З першої вчився поратися, з другої — похмелятися, Я б і зараз їх почитав. Добре, що дід цього вже не бачить, Не збиратиме мокре від сліз нажите в картате збіжжя, Не йтиме з валізами й клунками бездоріжжям Луганщини, Не молитиметься богу, який нікому не допоможе, Боже, добре, що він не бачить, Як те, що було його, стає чужим, Добре, що не дожив. Так сидиш ночами у темряві, поки серце заходиться, І записуєш все, що нашіптують демони З дна колодязя. Скільки текстів написано за п’ять хвилин на хиткому стільчику, Скільки авторів виходить на сцену, аби відкритися, А скільки — просто продекламувати вивчене З кам’яним лицем. Скільки із них читає справді про себе. Тільки одного жодна поетеса сьогодні ще не сказала: Поезія не вимірюється оцінками з глядацького залу, Спробуй взяти з собою горе на сцену і там лиши його, Спробуй прочитати так, як читає Шилова. Потреба в тобі вимірюється глибиною історій, які виніс на сцену, Зрештою кожен із нас залишиться тільки сторінкою в антології слему, Коли дійдеш до моєї, не перегортай одразу. 09.08.25 Сашко Середа

СМЕРТЬ СТАЛІНА Чорні стрічки дратували червоні стяги. Київ від жаху завмер. Ніч пов’язала очі дню. Над імперією трасували зорі. Помер месія комунізму. У смерть його не вірять ортодокси. Як будем жити без тюрми й бича? Прийшла весна, тепліє сонце, заводи розспівалися, гудуть, оновлення землі проходить. Тиран тирана покорив, а часу ні. Час не підвладний навіть Богу. Бідні сподівались розжитись, голодні — наїстись, а тепер? “Із-за гір та з-за високих”. Вже орел не прилетить. Мільйони зеків зітхнули, орел не буде клювати їхні серця. Раби вірять класовим солідарам, Вони стоять на колінах і чекають нового обману, благають впорскнути класовий опіум. Комуністи в “недоумении”, що ж буде тепер в “имении”, їхньому “чудищу огромному”. Попелом трусять голови імперські мотрони. Слізьми змивають брук... Засмучена Євразія. Історія втихомирює, історія просить. Поверхня землі здувається, то мертві перевертаються. Прорвались будні у життя, осипавсь попіл із голів, а сонце висушило сльози, диктатор вже новий, а люди ходять в сози. 1953 Григорій Сагайдак

🕯Помер футболіст Зорі Володимир Білоцерковець, йому було 25 років ФК Зоря висловив щирі співчуття близьким та родичам футболіста. У клубі зазначили, що запам’ятають його як професіонала, добру та чуйну людину. Причина смерті Білоцерковця наразі невідома. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport