#До_вашого_столу КАПУСНЯК ІЗ КВАШЕНОЇ КАПУСТИ ТА ГРИБІВ Під час посту пропонуємо приготувати капусняк із грибами, рецепт цієї страви було опубліовано у книзі «Українські страви» 1964 року. Зазначимо, що книга була настільки популярна, що перевидавали її 5 разів! Вам знадобиться: квашена капуста 800 г, картопля - 400 г, морква - 1 шт., пастернак - 1 шт., селера (корінь) - 1 шт., цибуля - 1 шт., сушені гриби - 60 г, соняшникова олія - 2 ст. ложки, спеції та зелень - за смаком. Гриби промийте та замочіть на 2-3 години, а потім варіть до готовності. Після того як гриби зварилися, процідіть бульйон, а гриби дрібно наріжте. Викладіть у каструлю квашену капусту, залийте її грибним бульйоном, щоб він покрив капусту і закрийте кришкою. Спочатку капусту необхідно підігріти на великому вогні, а потім продовжуйте тушкувати її до готовності на малому вогні. У цей час наріжте на шматки коріння моркви, пастернаку, селери, а цибулю подрібніть і злегка обсмажте на олії. Потім у каструлю з грибним відваром киньте нарізану кубиками картоплю, квашену капусту, гриби, підсмажені овочі та готуйте суп до повної готовності. Смачного! З відривного календаря «Український народний календар» за 11 березня. ---------------- P.S.: Увага! Фото не за рецептом.

#природа Весняне пробудження Йосемітської долини. Щороку, коли зима поступається місцем весні, Йосемітська долина в Каліфорнії перетворюється на справжній природний спектакль. Найближчими тижнями водоспади долини, живлені таненням снігу з гір Сьєрра-Невада, почнуть бушувати з новою силою, наповнюючи повітря гуркотом і туманом. Цей період знаменує початок найяскравішої пори року, коли долина оживає соковитою зеленню, а її ландшафти стають ще більш вражаючими. Водоспади: серце весняного Йосеміті Весна – це час, коли водоспади Йосеміті сягають піку своєї величі. Знаменитий водоспад Йосеміті, один із найвищих у Північній Америці, каскадами падає з висоти 739 метрів, створюючи незабутнє видовище. Водоспад Брідалвейл, ніжніший за своїм характером, нагадує легку вуаль, що гойдається на вітрі. Танення снігу робить ці природні дива особливо повноводними в період із квітня по червень, приваблюючи тисячі відвідувачів, які прагнуть побачити їх у всій красі. Цьогоріч, за прогнозами, сніговий покрив у горах був значним, що обіцяє особливо потужний потік води. Це не лише підсилює візуальну велич водоспадів, але й наповнює долину живильною вологою, сприяючи буянню рослинності. Весняна зелень і розмаїття життя З приходом весни Йосемітська долина вдягається в яскраві барви. Луки, ще недавно сковані холодом, розквітають килимами диких квітів – від ніжно-рожевих азалій до золотавих мариголдів. Листяні дерева, такі як клени й дуби, розпускають свіже листя, створюючи контраст із вічнозеленими соснами та секвоями, які височіють над долиною. Цей період також оживає завдяки поверненню тварин. Чорні ведмеді прокидаються від сплячки, олені з’являються на відкритих галявинах, а птахи наповнюють повітря мелодійним співом. Для любителів природи весна в Йосеміті – ідеальний час для спостереження за дикою природою в її природному середовищі. Чому варто відвідати Йосеміті навесні? Весняна Йосемітська долина – це не лише візуальне свято, але й можливість відчути гармонію з природою. Прогулянки стежками, такими як Містральна дорога чи шлях до водоспаду Вернал, дозволяють насолодитися краєвидами та вдихнути свіже гірське повітря. Для фотографів це справжній рай, адже кожна мить – від гри світла на скелях до веселки в бризках водоспаду – варта того, щоб бути увічненою. Однак відвідувачам варто бути готовими до мінливої погоди та великої кількості туристів. Раннє планування, включно з бронюванням кемпінгів чи готелів, допоможе зробити подорож комфортною.

Розповідаємо про найтаємничішого українського автора «Жоржа» + тизер майбутнього роману Євген Товстоног — переможець конкурсу детективних готичних оповідань від спільноти «Бабай» та видавництва «Жорж», який не любить публічність, але пише вражаючі тексти. Його дебют — роман «Куб» — уже в роботі. Горор, буденність, підлітки, таємниці минулого, серійний вбивця. Компанія підлітків знаходить зловісний предмет. Раптово зникає чоловік. На волю виходить вбивця, який прагне справедливості. Карколомний сюжет і глибокий реалізм дебютного роману Євгена Товстонога — для тих, хто готовий до справжнього горору. От вам уривок: Важко було второпати, що то таке. Але воно було гарним. По-своєму. Ідеально рівне, граційне, стримано вишукане. Чорне як смола, гладеньке як скло. Очевидно, що воно повинно бути холодним на дотик, але Катя ніби відчула тепле віяння. Не те, щоб приємне у таку спеку, але цей подув ніс затишок, любов, гармонію, спокій. Викликав прихильність, схвалення. Щось таке, чого неживий предмет не повинен би викликати. Катя боязко простягнула руку. Хотіла торкнутися, щоб дізнатися. Відчути тепло, що огортало поверхню. Рука поволі і несміло опустилася на куб. Тієї ж миті замість бажаного блаженства голову пронизав болючий холод. Наче тонкі жалючі пальці вп’ялися в мозок і нишпорили там. Перебирали кожну звивину, як бабка кишки зарізаної курки в пошуках печінки. Дівчина спробувала відсмикнути руку, але її не відпускало. Очі заволокло, світ навколо потьмянів. Зелень згасала, темнішало небо. Дійсність в’яла, розчинялася в сірому попелі. У вухах тонко співав вітер, сповнюючи свідомість моторошною музикою приреченості та розпаду. Вона бачила щось інше.

#поезія Ну що, мій Червню, в нас — любов і літо, І стиглий смак кривавих черешéнь... І м'ятні очі в кольорах мохіто, І дзвоників обійми — день-дзелень... А що, мій любий, різнотрав'я править свій пишний баль в обіймах теплоти. І сонце, ніби нянька, хмари бавить до перших бубнів здичавілої грози. Так млоять серце обважнілі грона повітряних акацій у альтанки. І мій вінок з трави, немов корона, пахнить нектаром з вечора до ранку. О, любий Червню, це шалене дійство — твої цілунки з присмаком суниці. Тримай мене в своїм полоні міцно, най заздрять нам за куцу таємницю. Ще тільки вступ, прелюдія до літа, ще в пуп'янках півонія розкішна... І я така, як з книжки Афродіта — блаженно-світла і граминку — грішна... Ну що, мій Червню... Людмила Галінська

#поезія Люблю весну, та хто її не любить, Коли життя цвіте, як пишний сад. І, мов у сні, шепочуть листя губи, І квіти шлють солодкий аромат. Люблю весну, коли плюскочуть ріки, Коли рида од щастя соловей І заглядає сонце під повіки У тишині задуманих алей... Люблю, коли блукає місяць в травах, Хатини білить променем своїм І п'є тепло ночей ласкавих, А на лугах пливе туманів дим... Весна вдягла у зелень віти в дуба, уже курличуть в небі журавлі. Люблю весну, та хто її не любить на цій чудесній, радісній землі! 1950 Володимир Сосюра

#поезія А тінь виходить – густа, кремезна. Над нею – човен, під нею – весла. Дивися – зелень тече крізь вени. Сховай під серцем її для мене, бо буде витися, буде бігти, точити зуби, ламати кігті об кожен спогад, об кожен спалах, чуття загострить і гнів розпалить. Моя свідомість – піщинок тисяча: у вовчих хащах і норах лисячих я слід гублю, розсипаюсь, здрібнююсь, зрікаюсь звичок, імен і здібностей. Я розбиваюсь на сотні пазлів. Щоб стати полум’ям, мушу згаснути. Викидаю ключа, щоб знайти вихід. І хто б не кричав у мені, я тихо виходжу у ніч, у сліпе нікуди. Чорт забирай, я тут є і буду, скільки б світів у мені не розбилось, і начхати на виснаження й безсилість. Між словами – тиша – срібляста ниточка – ніч дзвенить в повітрі, як з льоду виточена, а зірки – кришталь – на соснових плечиках – а мороз зашкалює, і від вечора залишаються тільки уламки місяця, а під ними тіні гарцюють, бісяться, всі скелети з шафи виходять з мороком – не забудь купити бухла і колива. Тіні біжать, сторожкі і рвані. Лезом ножа видираю пам’ять з кожного нерва, трощу, випалюю. І нічого мого більше вже нема у мені. Я щоночі стою на краю безодні – у похмурих застиглих лісах підводних залишаю усіх – бо далі не можна. Захистити ще їх би. Від мене. Кожного. Хай горять яскравіше за зорі й промені, у цій темряві всі вони – голос полум’я, що до вічного дерева шлях освітлює, в безконечній зимі крапля сонця літнього. Я виловлюю з хаосу звуки й дотики, у прадавніх лісах сто стежок витоптую, заростаю гіллям, розчиняюсь у синяві, випускаю на волю страхи і сни мої. Стукотять колеса, земля йде вихилом. Липнуть руки, від страху спирає дихання. Знову потяг, і я у нім, наче в савані. І нічого мого більше вже нема у мені. І не вийти, не вилетіти, не вистрибнути. Десь між горами прямовисними опиняюся, поміж скелями. Небо сплавлюється, вистелюється синім холодом, болем, кригою. Я кричатиму, щоб не вигоріти, я шумітиму, щоб воскреснути під порожнім, бездонним всесвітом. Іолана Тимочко

#тварини Виявляється, вчені вибудували «сходи» відповідальності живих істот у вихованні потомства, і за подібною градацією ведмеді перебувають на третьому місці після людини та приматів за рівнем догляду за своїми дитинчатами. Виходить, що до продовження роду ведмедиця підходить на підставі «людських розумінь»: приділяти увагу не кількості дітей, а якості їхньої охорони, навчання, адаптації до життя. І ведмедиці – дуже дбайливі матусі. Період виходу з барлоги у ведмедів та ведмедиць відрізняється. Зазвичай, ведмедиці вибираються на повітря після зимової сплячки пізніше, коли в лісі з'являються численні проталини з травою. Тим більше що до 3-х місяців у ведмежат вже виростають усі молочні зуби, і вони можуть їсти зелень та комах.

#поезія ▪️закохався в/зиму навесні▪️ Твердь ще треться та шкребеться об наждак лютневих хмар, між остружок вітру трусить долу блищики без барв. Стружка іскор лине вкупі, липне на землі в муар; твердь наносить білу фарбу — виростає новий шар. Б'ється крізь тривог намерзлих воля, скута кришталем; між предтечій весен лине жар нарешті, тане щем. Йду в тепло, яке танцює між зимових вмерзлих плям, сяйво березня пірнає гріти лютий день здаля. Сніг від променів береться острівками від тепла, у прогалинах — і зелень, і воложистий асфальт. Сонце зверху вигріває краєвид Ван Гога так: де вже проступає колір, там нема зимових фарб. Крок трамбує рештки снігу — і на полотні мій слід, не лишити б тут багряний колір, що лишать не слід. Знову оберт робить повідь з персонажем номерним: знаю роль свою і вперше, що зробити маю в ній. Легіт грається з волоссям, розпускає пелюстки. Легко дихаю та чую ніжний доторк до руки. Ось тепло післязимове, підхопи й в собі носи. Руки зігрівають руки, що тримають навесні. Чурков Максим

#поезія А пам'ятаєш літо? Те, що у мирі, з Богом. Те, що у липах квітло, шастало під порогом. Те, що летіло пухом, рвало тополям душі. Те, що у капелюху джем готувало з ружі. А пам'ятаєш червень? Той, що колись, з вишнЯми. Ягоди. Квіти. Зелень. І комарі ночами. А пам'ятаєш липень? Той, що духмяний, з медом. Що абрикоси сипле. І незабудки в небі. Той, що гойдає трави, білим дзвіночкам -- льолі. Що на купальські забави в'яже вінки, на долю... А пам'ятаєш, в серпні кòней, в степах медових? Спеку тягучу, нестерпну. Сіно. І ос грушкòвих. Маки. Житà. Колосся. Літо, сповите в щастя. Боже, то все збулося? Боже, хоч раз ще вдасться? Людмила Галінська

Поки що без терапії та медикаментів, борюся зі своєю соціофобією, як можу. Вперше, за багато місяців, пішла на ринок (за зеленню). Час ще обрала пекельний🥴 - після першої години🥵 Вже продавці згорталися. Людей було мало, що мені лише стало в нагоді та я не зловила панічку🤝🏻хоча дещо заблукала. Цього року вперше скуштую редис. Побачила цей дивний пучечок і загорілася. Буде битим🤭 Продавчиня зазначила, що ботву теж можна вживати. Я знаю😉зроблю песто! В іншої - знайшла скарб - часничні стрілки! Також ніколи не куштувала, але так хотіла, зберігала рецепти та все чекала на знахідку🥹 #Шостка #зелень #овочі #їжа #рослини