#особистості #мистецтво За ініціативи Українського інституту та у співпраці з Національним художнім музеєм України (NAMU) у межах проєкту Google Arts & Culture створили сторінку Олександра Мурашка. https://suspilne.media/culture/1156260-na-google-arts-culture-zavilasa-storinka-prisvacena-oleksandru-murasku/?utm_source=copylink&utm_medium=ps На ресурсі можна в онлайн форматі ознайомитися з відомостями про Олександра Мурашка та його творами. Ініціативу реалізували до 150 років з дня народження митця. Нагадаємо, що до 25 січня 2026 року в NAMU триває виставковий проєкт «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції», в експозиції якого представлено близько 50 живописних та графічних творів з колекції музею, а також цифрові версії архівних матеріалів.

#мистецтво «Туманний осінній ранок» Сергій Васильківський – український живописець, пейзажист, баталіст з Харківщини.

#виставки Відкриття виставки "Поза каноном": Володимир Гурін, Світлана Карунська. 31 жовтня о 18:00 у малій залі галереї сучасного мистецтва Imagine Point відбудеться відкриття виставки "Поза каноном", що представляє спільний проєкт Володимира Гуріна та Світлани Карунської. Митці, кожен у власній творчості, свідомо рухаються "без канонів". Володимир Гурін створює об’ємні живописні структури, що "проростають" з площини, тоді як Світлана Карунська працює з нетиповими для скульптури матеріалами, моделюючи об’єми з картону і смальти. Цей проєкт ставить питання: "Чим міряти у світі дивних вимірів, серед яких ми живемо, якою мірою?". Виставка триватиме до 29 листопада 2025 року за адресою: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 47. Вхід вільний

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

#виставки Виставка Дмитра Нагурного "Київська фреска". З 31 жовтня у Галереї Portal 11 стартує виставка "Київська фреска" видатного українського живописця, графіка та монументаліста Дмитра Нагурного (1946–2019). Виставка презентує Київ не як конкретний пейзаж, а як духовний простір, що відображає напруження між історією, сучасністю та особистим досвідом митця. У живописі Нагурного відчутний потужний вплив монументального мистецтва, який він переносить у камерний формат полотна. Художник відтворює довершені архітектурні форми Софії Київської та Андріївської церкви, перетворюючи їх на символи духовного простору міста. Його творчість поєднує риси гіперреалізму, оп-арту, сюрреалізму й абстракції, зберігаючи головною духовну глибину і внутрішню гармоніку форми. Виставка триватиме до 7 грудня 2025 року за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 11. Вхід вільний

#виставки Відкриття виставки "Харків'яни. Асхат Сафаргалін. Петро Шигимага". 30 жовтня о 17:00 Музей сучасного мистецтва України запрошує на унікальну виставку "Харків'яни. Асхат Сафаргалін. Петро Шигимага". Нова експозиція присвячена двом класикам харківської школи — Асхату Сафаргаліну (1922–1975) та Петру Шигимазі (1917–1999). Майже 80 робіт із фондів музею — пейзажі, жанрові композиції, натюрморти — запрошують у ліричну подорож світом академічного живопису. Ви зможете побачити оптимістичні пленерні пейзажі Сафаргаліна та камерні твори Шигимаги, де кожна пора року оживає в натюрмортах і пейзажах. Ця виставка — співзвуччя творчих пошуків митців одного покоління, що демонструє силу харківської академічної традиції. Більшість робіт експонуються вперше. Виставка триватиме до 14 грудня 2025 року за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 44а

#дати Сьогодні, 30 жовтня, ми відзначаємо 200 років від дня народження видатного українського художника і педагога — Дмитра Івановича Безперчого (1825–1913). 🎨 🌟 Майстер, що зростив геніїв Дмитро Безперчий — це постать, яка поєднує в собі блискучий талант живописця і жертовну відданість педагогічній справі. Народившись у сім'ї кріпаків, він завдяки таланту та щасливому випадку отримав волю і зміг навчатися в Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Його наставником став сам Карл Брюллов, учень якого Безперчий вважався одним із найобдарованіших. У стінах Академії він отримав звання «вільного художника» історичного та портретного живопису. Тут він міг зустрічатися і з Тарасом Шевченком, який також навчався у Брюллова. 🖼️ Художник ілюстрацій та побутових сцен Творчий доробок Безперчого охоплює академічно досконалі портрети, пейзажі, релігійний живопис, але особливе місце займають ілюстрації та жанрові сценки. Він був одним із перших українських митців, хто звернувся до зображення сільського життя. Його роботи, як-от «Сватання на Гончарівці» (за п'єсою Квітки-Основ'яненка), стали важливим внеском у розвиток національного мистецтва. Варто зазначити, що він був першим ілюстратором повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Згодом він багато працював аквареллю, віддаючи перевагу її світлим і прозорим тонам. 👨‍🏫 Наставник на п'ятдесят років Проте сам Дмитро Іванович найбільше цінував не свої картини, а свою педагогічну місію. Повернувшись до України, він майже 50 років присвятив викладанню малювання — спочатку в Ніжинському ліцеї, а потім, з 1850 року, у середніх школах Харкова. Його заслуга перед українським та світовим мистецтвом неоціненна, адже саме він розгледів і допоміг сформувати основи для подальшого розвитку цілої плеяди видатних художників, серед яких: * Сергій Васильківський * Генріх Семирадський * Петро Левченко * Михайло Ткаченко Як згадував Генріх Семирадський, принципи, які йому дав Дмитро Безперчий, «робили можливим одночасно розвиток уяви й техніки, і вимагали паралельної вправи в рисункові, в малюванні та в композиції». Дмитро Безперчий прожив довге життя, віддане мистецтву і наставництву. Його творчість та педагогічна спадщина є нагадуванням про те, як важливий внесок може зробити одна людина у розвиток багатьох талантів.

#особистості #мистецтво Художниця з Сєвєродонецька Каріна Синиця, яка нині живе в Києві, працює з темами архітектури, пам’яті та простору, досліджуючи, як міське середовище відображає емоції й досвід часу. У її живописі архітектурні фрагменти стають декораціями, що зберігають сліди присутності та втрати. Виставка «Велкам ту парадайз» (2023–2025) поєднує живопис і фотошпалери з пострадянських інтер’єрів, протиставляючи ілюзію «раю» наслідкам війни — руїнам, зниклим місцям, випаленій землі. Журналісти поспілкувалися з мисткинею про пам’ять, простір і пошук дому після втрати: https://suspilne.media/culture/1141482-znahoditi-krasu-v-tomu-so-insi-nazvali-b-zanepadom-rozmova-z-karinou-siniceu-pro-vistavku-velkam-tu-paradajz/?utm_source=copylink&utm_medium=ps

Міжнародний день художника 25 жовтня світ відзначає Міжнародний день художника (International Artist Day). Історія створення Міжнародного дня художника Історія International Artist Day почалася у 2004 році. Святкувати цю подію запропонував відомий канадський художник Кріс Мак-Клюр, що пише полотна у стилі романтичного реалізму. Свято було започатковане, щоб підкреслити внесок художників у культурний розвиток суспільства, розповісти людству про те, що емоції та відчуття можна передавати за допомогою малюнків. Відкрийте для себе творчість видатних митців! Живопис – багатогранний. У художньому мистецтві поєднуються різні течії та напрямки творчості, класичні та новаторські стилі. В музеях та галереях цього дня влаштовують день відкритих дверей, демонструють уроки образотворчого мистецтва. Міжнародний день художника – це можливість відкрити для себе творчість видатних митців, таких як Сальвадор Далі, Клод Моне, Вінсент Ван Гог, Пабло Пікассо та інших неперевершених творців картин.

#поезія #мистецтво ЖОРЖИНА Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся — стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, в Берліні звав, Донесли йому вітровії Цвіт жоржини в настоях трав. Дядьку! Дядьку! Назад нестримно! Місяць з неба кида весло… Здрастуй, здрастуй, моя жоржино І вербове моє село!.. Сієм зерно із патронташа, Б'ємо в крокву навіки цвях. Кулеметную юність нашу Поховаємо в пшеницях… Літо, літо… за літом збіглим Червоніють горошком стежини. Малиновеє плаття жоржини Заполохане вітром білим, Заполохане вітром в полі, Заполохане дядька горем… Він до неї іде поволі, Ніжні квіти жоржини горне… Ой жоржино, моя жоржино, Доки в полі тобі стояти? Йдем на люди, ідем до хати, Проведи нас, вузька стежино!.. В полі вітер шука порожнини, Котить небом Чумацький Віз… Дзвонять дядькові всі стежини, Щоб Європу сюди приніс. Щоб Європа її благала Йти із дядьком в своє село, Щоб жоржину оберігала, Майбуття щоб до неї йшло… Крізь конґреси великодушні, Крізь братерство, і світ, і тьму Слуха дядько в тиші конюшні, Як жоржина шумить йому… В тому шумі — минуле дядька: Червоніла капусти грядка, Чад Європи на видноколі, І жоржина-дружина в полі. 1956 Микола Вінграновський Живопис - Анастасія Литвин