😱 "Він схопив мене за обличчя": акторка Віра Кобзар розповіла про інцидент із собакою та шрам, який залишився після нього. Подробиці — у проєкті "Головна роль" на YouTube-каналі "Дім".

Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️

Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛

Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊

Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️

Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛

Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊

Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

Вже кілька місяців читаю книги "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, "Амадока" Софія Андрухович, і нещодавно почала читати, але відклала на потім книгу Оксани Забужко "І знов я влізаю в танк...", бо думала, що це роман і буду читати її кожен замість цієї книги "Музей покинутих секретів". Але ні, книга "І знов я влізаю в танк...", належить до іншої категорії книг, які я читаю в суботу та неділю. Тож далі читатиму вже після того, як прочитаю дві книги "Ярослави Дегтяренко "Гетьмани України" і Ольги Киці "Нескорені: Шляхами поколінь".

Так от що я хотіла сказати за книгу "Музей покинутих секретів". Книга написана так, що думки розлітаються, тут постійно треба напружувати мізки, щоби зрозуміти, що ти читаєш і вся ця мова написана такими оборотами, що важко сприймається текст і це дуже дратує, тим більше, що всі ці довгі монологи в книзі я не занадто люблю читати. Тому навіть планувала покинути її читати. Однак, мені деякі моменти в цій книзі, все-таки подобаються читати, особливо про боротьбу Української Повстанської Армії проти совєтів, тому я часом вагалася, чи справді покинути її читати, чи все-таки дочитати її. Тому, пояснення цієї книги у книзі "і знов я влізаю в танк..." все-таки змусило знову повернутися до цієї книги, щоби зрозуміти що буде далі і як вона закінчиться. Паперову книгу продала, кошти за цю книгу були відправлені на допомогу ЗСУ, тому далі читаю цю книгу в електронному форматі.

А от книга "І знов я влізаю в танк..." дуже легко і зрозуміло читається. Я була рада тому, бо трішечки побоювалася, що стиль тексту буде такий самий, як у книзі "Музей покинутих секретів". Але книга настільки мені сподобалася, що я від неї просто в захваті. Особливо запам'яталося думки пані Оксани Забужко про її спостереження в якому році почалася вся ця російська пропаганда і яка соціальна верств суспільства має схильність вірити всій цій пропаганди. Вона показала на прикладі цих сучасних мажорів, які в ніщо вважають інших людей, які люблять дивитися на людей зверху вниз, які люблять принижувати людей, які готові накинутися на людей, які по іншому думають. Саме такі люди голосували за януковича та зґвалтували дівчину, кинули на смітник, підспалили і кинули помирати. Була така історія, якщо пригадуєте. Тож пані Оксана важає, що саме така соціальна верств населення готова вірити російської пропаганди, голосувати за популістів і які кажуть "Какая разниця". Таку книгу мені буде дуже цікаво далі читати. То ж ще раз дуже дякую Вам, тьотю Лесю, за книгу "І знов я влізаю в танк...".

Щодо книги "Амадока", то вона все-таки цікавіша за книги "Музей покинутих секретів", але і там теж достатньо цих дуже довгих монологів, через яких мені нудно читати. Тепер я розумію, чому книгу "Музей покинутих секретів" моя бабуся взагалі покинула читати, а про книгу "Амадока" сказала, що її можна читати, але щоби було дуже цікавою, ні. Сказала тільки, так собі. Щодо моїх вражень від цієї книги, то скажу так: Ця книга про трьох поколінь. Кожному поколінню випало нелегке життя, кожен має власну думку на життя, на події, які відбувалися, на людей, які їх оточували. Через це старше і молоде покоління не мали сильні і люблячи стосунки між собою. Головний герой втратив пам'ять в наслідок вибуху на війні. Героїня, його жінка упізнала його за формою губ і розміру стопи. Бо внаслідок вибуху його обличчя стало спотворним. Привівши його додому, вона за допомогою рідних його речей та розповідей про його минуле життя намагається повернутися йому пам'ять. Але ні дім, ні речі, ні розповіді про минуле життя нічого йому не нагадало. Я здогадуюся чому, то ж цю книгу і далі буду читати в електронному форматі. А паперову планую продати, бо немає сенсу тримати її вдома. Вдруге я не читатиму її.

💥 РФ знову обстрілювала Нікопольщину з «Градів», артилерії та FPV-дронів. Під ударом — Нікополь, Марганецька, Мирівська й Покровська громади.

Поранено трьох людей — жінку та двох чоловіків. Зайнявся приватний будинок, пошкоджені ще один дім, господарська споруда й лінія електропередач.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

7 листопада 1917 року у Петрограді більшовики на чолі з Владіміром Лєніним (Ульяновим) здійснили збройний переворот і захопили владу. Із цієї події розпочалося становлення комуністичного тоталітарного режиму.

“Жовтневий переворот” від початку був нелегітимним та протизаконним, проте упродовж всього часу існування комуністична державна історіографія і пропаганда намагалася його легітимізувати і надати йому значення революції.

Захопивши владу в Петрограді, Лєнін та його соратники розпочали боротьбу за контроль над Україною. Їхньою суперницею була Центральна Рада, найорганізованіша на той момент сила, що мала високий авторитет у суспільстві й відкрито виступила проти незаконної узурпації більшовиками влади в Росії. Щоб компрометувати Українську Центральну Раду в очах населення та військ на фронті, більшовики звинувачували її в “контрреволюційності” та “буржуазності”, а також використовували апробований у Росії набір популістських гасел: про мир, землю, фабрики й заводи.

В Україні більшовики не мали суттєвої підтримки, тож їхні спроби перебрати владу в Києві були провальними. Слабкість позицій більшовиків продемонстрували також вибори до Всеросійських установчих зборів, які відбулися у листопаді 1917 року. За них в Україні віддали голоси лише 10% громадян – у 2,5 рази менше, ніж загалом у Росії. Соціалістичні політичні сили, що входили до Центральної Ради, набрали 77% голосів. Всеукраїнський з’їзд рад на початку грудня 1917 року висловив повну підтримку Центральній Раді й відмовився від переобрання її складу.

Після провальних “мирних” спроб захопити владу в Україні більшовики вирішили вдатися до відвертого силового протистояння з українською владою. Ширмою військової агресії більшовицької Росії проти України виступив маріонетковий уряд – Народний секретаріат. Його утворили на Всеукраїнському з'їзді совєтов, який відбувався у Харкові 24-25 грудня 1917 року. Бутафорний характер з’їзду у захопленому совєцькими військами місті за участі в 10 раз меншої кількості депутатів, аніж у Всеукраїнському з’їзд рад у Києві, розуміли абсолютно усі сучасники. Декоративний український совєцький уряд був зручним прикриттям для Раднаркому в Петрограді, бо відтепер агресія російських більшовиків трактувалась як внутрішній конфлікт між харківським Народним секретаріатом та київською Центральною Радою, тобто як громадянська війна в Україні.

Харківський уряд не мав жодної реальної влади на українській території. Усі рішення він приймав зі згоди Петрограда. Цей “уряд” відзначився репресивними діями щодо будь-якого прояву українства. Тож ніколи не забувайти, що називати Харків «першою столицею» - це те ж саме, що через умовні 70 років називати Донецьк «столицею ДеНеРе». Якщо зустрічаєте людей з тезами «Харькав - пєрвая сталіца», поясніть їм, що це був фейковий форпост московських окупантів, а не українська столиця.

Герої вмирають.
Не так, як у фільмах — без музики, без оплесків, без пафосу.
Вмирають тихо.
Десь на полі, під дощем, серед землі й неба.

Зі страхом у грудях.
З думкою про дім.
Про маму.
Про тих, кого любили.

Вони не безстрашні.
Вони — такі самі хлопчики й дівчатка, як усі.
Ще вчора сміялися, планували, мріяли.
Писали: «Після війни все буде добре…»

А сьогодні — тиша.
І земля приймає в себе тих, хто віддав усе.

Перед лицем смерті всі однакові — і хоробрі, і перелякані.
Серце б’ється до останнього не від мужності,
а від любові — до життя, до своїх, до України.

Герої не народжуються героями.
Вони просто люблять сильніше, ніж бояться.
І йдуть замість нас.
Заради нас.

(С) Мирослава Миколаївна

‼️У реєстрі збитків відкрито нову форму заяв. ‼️
✅Категорія заяв A3.3 Втрата житла або місця проживання.
Мільйони українців втратили свій дім 24 лютого 2022 року та змушені були залишити свої речі, переїжджати, облаштовувати нове житло чи місце проживання через повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну.
Відкриваючи категорію заяв А3.3 – Втрата житла або місця проживання, Реєстр збитків для України прагне відновити справедливість.
Категорії А3.3 призначена для подання заяв фізичними особами, які втратили житло або місце проживання, яке є їх домом, на території України, 24 лютого 2022 року або після цієї дати на території України внаслідок міжнародно-протиправних дій Російської Федерації в Україні або проти України.
➡️ Дізнатися більше та подати заяву:
https://rd4u.coe.int/uk/submit-a-claim
Є питання ⁉️
Скористайтесь функцією 👩‍💻“Персональний онлайн юрист”🧑‍💻
🙋‍♀️Як звернутися за консультацією?          
Обирайте зручну для вас платформу:
⏩🔗 Наші посилання:
👉Сайт: https://chatbot.r2p.org.ua/
👉Viber: https://chats.viber.com/idp_legal_advisor_bot    ... https://t.me/IDP_advisor_bot
👉Facebook (Messenger): https://pipe.bot/facebook/11877      &n... 🔥🔥🔥Інструкція:🔥🔥🔥
1. У чат-боті поруч із кнопками «Попереднє меню» та «Головне меню» натисніть кнопку «Зворотній звʼязок», а потім — «Звʼязок з юристом».
2. Натисніть кнопку ✅
3. Напишіть своє питання та надішліть його.
⏰ Ваше питання буде прийнято в роботу юристом і опрацьоване якнайшвидше.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Срібного призера Олімпійських ігор затримали в Сербії. Дружина заявляє, що це прямий наказ президента Вучича 🤯

Колишнього гравця збірної Сербії Владіміра Штімаца було затримано на протестах у Белграді 🚫

Після зіткнень між прихильниками уряду та його опонентами перед будівлею сербського парламенту поліція затримала протестувальників за порушення громадського порядку та спричинення інцидентів під час незареєстрованого публічного зібрання, як це описує Міністерство внутрішніх справ Республіки Сербія 🇷🇸

Вчора, 2 листопада, загалом було затримано 37 осіб, включаючи Штімаца. 38-річний ексбаскетболіст зібрався з людьми для демонстрацій на честь роковин трагедії у Нові-Саді 📢
#world_sport #спорт @sports #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport