#історія #особистості 🎶 Від Подолу до Бродвею: Феномен «Щедрика» та життя Миколи Леонтовича. Сьогодні, 13 грудня 1877 року, народився Микола Дмитрович Леонтович — видатний український композитор, хоровий диригент, педагог та музично-громадський діяч, чиє ім'я стало безсмертним завдяки одній-єдиній, але геніальній обробці — «Щедрику». Учитель із Поділля та Етнографічний Скарб 🇺🇦 Микола Леонтович більшу частину свого життя провів, працюючи вчителем співів у сільських школах на Поділлі та Київщині. Його пристрастю був не лише спів, а й збір, запис та обробка українського музичного фольклору. Леонтович підходив до народної пісні не як до простого матеріалу, а як до діаманта, який потребує ювелірної огранки. Він створював хорові мініатюри, в яких поєднував народну мелодію з витонченою поліфонічною технікою. Його стиль відрізнявся високою художністю та драматизмом. Народження Світової Мелодії 🔔 Найвідомішим його твором, безумовно, є обробка народної колядки «Щедрик». Створення: Леонтович працював над цією обробкою протягом багатьох років, створюючи п'ять різних редакцій. Остаточний варіант, який ми знаємо, був завершений у 1919 році. Прем'єра: «Щедрик» вперше був виконаний хором Київського університету у 1916 році і швидко набув популярності в Україні. Подорож до Америки: У 1922 році Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця виконала «Щедрик» у Карнегі-холі (Нью-Йорк). Це був культурний прорив для молодої Української Народної Республіки (УНР) та її дипломатичних зусиль. «Carol of the Bells» — Американська Доля У 1936 році американський композитор українського походження Пітер Вільховський створив англійський текст до музики Леонтовича. Нова пісня, названа «Carol of the Bells» (Колядка Дзвонів), остаточно закріпилася у різдвяній культурі США та всього світу. Її впізнавані, повторювані чотири ноти, що імітують дзвін, стали синонімом Різдва. 📝 Цитата: «Щедрик» назавжди залишиться одним із найяскравіших свідчень геніальності Леонтовича і того, наскільки потужно українська культура може впливати на світовий музичний ландшафт. Трагічний Фінал Життя композитора обірвалося трагічно. У січні 1921 року Микола Леонтович був убитий агентом ВЧК (радянської спецслужби) у селі Марківка, куди він приїхав у гості до свого батька. Його смерть стала однією з багатьох жертв більшовицького терору проти української інтелігенції. Попри трагічну долю, його музика продовжує жити: «Щедрик» щороку звучить мільйонами разів, несучи у світ українську мелодію Різдва.

🇪🇺 Російські 210 млрд євро залишаться замороженими до виплати репарацій Україні, - Каллас Голова дипломатії ЄС запевнила, що блок нарощуватиме тиск на Росію доти, доки вона не почне серйозно ставитись до переговорів. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Міжнародний день нейтралітету Щорічно 12 грудня увесь світ відзначає Міжнародний день нейтралітету. Історія заснування Міжнародного дня нейтралітету Свято започаткувала Організація Об’єднаних Націй 2 лютого 2017 року. До Дня нейтралітету проводяться різноманітні заходи задля обізнаності суспільства щодо цієї теми. Політика нейтралітету Нейтралітет – це позиція, за якої держава відмовляється від участі у воєнних діях. Політика нейтралітету допомагає зміцнити мир та налагодити дружні й взаємовигідні відносини між країнами, закликає до превентивної дипломатії. ООН залучає світ до вирішення суперечок мирними шляхами та до запобігання конфліктам задля суспільного міжнародного миру і безпеки.

#історія #події 🤝 Мости Незалежності: Як Грузія однією з перших сказала «Так» Україні. Сьогодні, 12 грудня, ми згадуємо важливу віху в історії становлення нашої державності: у 1991 році Грузія офіційно визнала незалежність України. Це був надзвичайно важливий крок, який продемонстрував солідарність двох націй, що щойно вирвалися з-під радянського панування. Після Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, де 90.32% громадян підтвердили Акт проголошення незалежності, міжнародне визнання набуло вирішального значення. Грузія, яка сама проголосила незалежність ще у квітні 1991 року, стала однією з перших держав світу та однією з перших пострадянських республік, яка швидко та рішуче підтримала український вибір. Чому це було настільки важливо? Момент Солідарності: Визнання з боку Тбілісі було жестом глибокої історичної та культурної близькості. Обидві країни мали схожий шлях боротьби за самостійність проти імперських амбіцій Москви. Це був сигнал: ми в цьому не самі! 🌍 Дипломатичний Прорив: Рішення Грузії, яке передувало визнанню багатьох західних країн, відкрило шлях для встановлення повноцінних дипломатичних відносин. Це був юридичний фундамент для подальшого двостороннього співробітництва. Спільний Вектор: Визнання продемонструвало прагнення обох країн до європейського вектора розвитку та відмежування від будь-яких спроб реанімації імперських структур. Це стало запорукою, що співпраця Грузії та України буде базуватися на принципах суверенності та територіальної цілісності. 12 грудня 1991 року Грузія не просто визнала Україну. Вона підтвердила спільну віру в те, що народи колишнього СРСР мають право на власну долю та вільний вибір. Цей день став символом братньої підтримки та взаємної поваги між двома державами. 💙💛❤️🤍

#історія #особистості 🎬 Режисер Нескорених: Творчий Шлях Ахтема Сеітаблаєва. 11 грудня 1972 року народився Ахтем Шевкетович Сеітаблаєв — видатний український актор, режисер театру та кіно, громадський діяч кримськотатарського походження. Його творчість нерозривно пов’язана з темами національної пам’яті, боротьби за незалежність та трагедії кримськотатарського народу. Повернення додому Ахтем Сеітаблаєв народився у місті Янгіюль (Узбецька РСР) у родині депортованих кримських татар. Дитинство: Його родина змогла повернутися до Криму лише на початку 1990-х років у межах масового повернення кримських татар на історичну батьківщину. Освіта: У Києві він закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. Ключові Твори та Режисура Після успішної акторської кар'єри, Сеітаблаєв заявив про себе як потужний режисер, здатний працювати з емоційно складними та історично важливими темами. "Хайтарма" (2013): Цей фільм став проривом у його кар'єрі. Це перша художня стрічка про депортацію кримських татар у 1944 році, показану через долю національного героя, льотчика Амет-Хана Султана. Фільм викликав значний резонанс в Україні та світі, утвердивши Сеітаблаєва як режисера-хроніста національної трагедії. "Кіборги" (2017): Це одна з найважливіших стрічок сучасного українського кінематографа. Фільм присвячений героїчній обороні Донецького аеропорту в 2014–2015 роках. Стрічка не лише розповідає про війну, а й досліджує філософські основи української ідентичності та боротьби за цінності. "Захар Беркут" (2019): Екранізація класичної повісті Івана Франка, знята у співпраці з голлівудською командою. Громадянська Позиція Ахтем Сеітаблаєв є активним громадським діячем, який рішуче засудив анексію Криму Росією у 2014 році. Його фільми, особливо "Хайтарма" та "Кіборги", стали потужними інструментами культурної дипломатії та боротьби за український наратив. Звання: Заслужений артист Автономної Республіки Крим. Діяльність у Києві: З 2005 року є актором та режисером Київського академічного театру на Печерську. Його внесок у розвиток українського кіно та його роль у збереженні пам'яті про кримськотатарський народ є вагомими.

Украинский посол раскритиковал похвалу Нетаниягу путину: «Израиль должен стоять на стороне демократий» — «Нужно встать на правильную, моральную сторону истории» на фото — путин в объективе фотокорра индийского новостного агентства Press Trust of India. Украинский посол в Израиле Евгений Корнийчук в интервью Ynet от 9 декабря 2025 года резко отреагировал на заявление премьер-министра Биньямина Нетаниягу о его отношениях с владимиром путиным. Поводом стали слова Нетаниягу, произнесённые в Кнессете: «Мы поддерживаем постоянные контакты с ещё одной мировой державой — Россией. Я регулярно разговариваю с президентом путиным, и эти многолетние личные отношения помогают защищать жизненно важные интересы Израиля, включая усилия по предотвращению вмешательства на нашем северном рубеже». Корнийчук ответил на это так: «Я не здесь для того, чтобы советовать вашему премьер-министру, что ему говорить, но я хочу напомнить вам, что Россия, эта так называемая “велелькая держава”, уже почти четыре года ведёт жестокую войну против Украины». Он добавил: «Они убивают женщин и детей, вырезают мирных жителей и создают тяжёлые гуманитарные и юридические проблемы. Я был удивлён замечаниями Нетаниягу, особенно с учётом того, через что Израиль прошёл 7 октября. Нужно стоять на правильной, моральной стороне истории». Посол также заявил, что Россия поддерживает врагов Израиля: «Если отношения с Россией настолько хороши, почему российское оружие в итоге оказывается у “Хизбаллы”? Открытые источники сообщают, что российские инструкторы тренируют и “Хизбаллу”, и ХАМАС, а их боевики часто ездят в Москву за поддержкой». По словам Корнийчука, Израиль как демократия должен занимать позицию, соответствующую ценностям демократического мира. Вечером 10 декабря появилась информация, что Посол Украины в Израиле Евгений Корнийчук был вызван на беседу в МИД после критики, высказанной им в интервью Ynet относительно заявлений премьер-министра Биньямина Нетаниягу о его переговорах с президентом России путиным. Согласно сообщению МИД Израиля, заместитель гендиректора министерства по делам Евразии Юваль Фукс «разъяснил украинскому послу, что его высказывания совершенно неприемлемы и выходят за рамки дипломатического протокола». 👉 Как вы считаете: допустимо ли публично критиковать политическую линию Израиля, если речь идёт о безопасности и морали? #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine 🔗 Полная статья у нас на сайте: https://nikk.agency/na-storone-demokratij/

Что Украине стоит сделать, чтобы её воспринимали лучше в Израиле: «Россия – враг Израиля» и «Украина – не друг и не враг Израиля» — по итогам опроса Newsru.co.il в декабре 2025 Опрос проходил 8–9 декабря и включал 30 вопросов. В нём приняли участие 3045 респондентов, из которых 98% проживают в Израиле. Это активная аудитория сайта, что важно учитывать при интерпретации данных. Результаты опубликованы 10 декабря 2025. Среди участников 63% определили себя как «правых», 27% — как «центристов», 3% — как «левых», а 7% затруднились с самоидентификацией. При этом 89% назвали себя патриотами Израиля. Коротко о результатах по России и Украине Одним из основных выводов опроса стала оценка отношения к России. 55% респондентов назвали Россию врагом Израиля. Лишь 6% считают её другом, остальные выбрали нейтральный вариант. Для Украины результаты выглядят иначе. 68% респондентов посчитали Украину «ни другом, ни врагом». Около 20% назвали её другом Израиля, и примерно 8–10% — врагом. Почему так произошло — подробное объяснение В массовом восприятии русскоязычной аудитории Россия перестала быть «сложным партнёром» или «страной со смешанными позициями». Сегодня значительная часть респондентов рассматривает её как государство, стоящее в одном ряду с основными противниками Израиля. Это завершение многолетнего процесса разочарования, ускоренного войной ХАМАС–Израиль и политикой Кремля, включая стратегическое сближение с Ираном и роль в региональных конфликтах. Украина же воспринимается иначе. Она присутствует в израильской повестке значительно слабее, не вовлечена в ближневосточные процессы и не вызывает сильных эмоций. В таких условиях любое голосование Украины в ООН получает символическое значение и воспринимается как жест — «за Израиль» или «против». Это формирует ощущение дистанции: Украина не враг, но и не выглядит союзником. Что Украине стоит сделать, чтобы её воспринимали лучше в Израиле 1. Снизить символические раздражители — прежде всего голосования в ООН Чаще воздерживаться в политизированных резолюциях и давать быстрые объяснения позиции. Это снижает эмоциональное раздражение и разрушает эффект «Украина проголосовала вместе с Ираном». 2. Усилить прямую коммуникацию с израильской аудиторией — этим должна заниматься не только община, но также государство Украина Сегодня решения Украины часто воспринимаются через призму слухов, соцсетей и внешних нарративов, потому что в израильском медиапространстве почти нет постоянных украинских голосов. Даже нейтральные действия выглядят двусмысленно, если их никто не объясняет. Чтобы изменить это, Украине нужна системная, регулярная работа в медиа: • постоянные комментарии и разъяснения; • объяснения голосований в ООН; • интервью о сотрудничестве Украины и Израиля; • участие в аналитических и общественных дискуссиях. И принципиально важно подчеркнуть: этим должна заниматься не только украинская община в Израиле, но также государство Украина — если Киеву действительно важно, как страна воспринимается в израильском обществе. Только сочетание усилий государства и активной общины формирует образ понятного и надёжного партнёра. 3. Работать с репатриантами как с ключевой аудиторией Эта группа формирует значительную часть русскоязычного информационного пространства. Украине нужны встречи, брифинги, участие в культурных мероприятиях, работа с локальными лидерами мнений. Эффект — уменьшение дистанции и укрепление доверия. 4. Показать, что Израиль — стратегически важный партнёр Украине необходимо демонстрировать инициативность: • развивать совместные проекты в технологиях, медицине, безопасности; • возобновить идеи обмена опытом между ВСУ и ЦАХАЛ; • регулярно присутствовать в профессиональных и экспертных медиа Израиля. Это создаёт образ страны, которая ищет партнёрства, а не остаётся сторонним наблюдателем. 5. Укреплять культурно-гуманитарный мост Общие культурные проекты, образовательные программы и работа с общинами усиливают эмоциональную близость. Чем больше Украина присутствует в культурной жизни Израиля, тем сильнее симпатия. 6. Разрушать мифы и объяснять противоречия Нужно регулярно и понятно объяснять: • что Украина делает для Израиля; • почему голосует так, как голосует; • что реально происходит в сотрудничестве двух стран. Это снижает влияние токсичных нарративов и устраняет недопонимание. Полная статья на НАновости: НАновости‼️: 🇺🇦🇮🇱 https://news.nikk.co.il/oprosnewsru-co-il-12-2025/ Вопрос к аудитории: Как вы считаете, помогут ли эти шаги Украине перейти из категории «нейтрал» в категорию «друг Израиля»? Что, по вашему мнению, следует добавить или изменить? #Украина #Израиль #опрос #Newsru #дипломатия #отношения #внешняяполитика #общественноемнение #НАновости

#історія #події ⚖️ День, що змінив світ: 77 років Загальній декларації прав людини. Сьогодні, 10 грудня, ми вшановуємо дату, що стала справжнім моральним компасом для всього людства. Саме цього дня у 1948 році в Парижі Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила Загальну декларацію прав людини (ЗДПЛ). Цей документ, створений у тіні жахіть Другої світової війни, став універсальним ідеалом, до якого мають прагнути всі народи та держави. 📜 Відповідь на катастрофу Після війни світ зіткнувся з необхідністю створити механізм, який би гарантував, що масові звірства та геноциди більше ніколи не повторяться. ЗДПЛ стала прямою відповіддю на цю потребу. Вона не є юридично обов'язковим договором, але її вплив колосальний: вона слугує спільним стандартом досягнень для всіх країн. Головним рушієм ідейної роботи була Елеонора Рузвельт, яку часто називають «матір’ю Декларації». Документ, що складається з 30 статей, проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану чи будь-яких інших обставин. 🌐 Наріжний камінь міжнародного права З моменту свого ухвалення Декларація була перекладена понад 500 мовами (це світовий рекорд!) і стала основою для десятків міжнародних договорів, конституцій нових демократичних держав та регіональних механізмів захисту прав людини. Вона надихнула Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які разом із ЗДПЛ утворюють так званий «Міжнародний білль про права людини». Статті Декларації лягли в основу створення Міжнародного кримінального суду. Навіть через десятиліття, коли права людини у різних куточках світу продовжують порушуватися, ЗДПЛ залишається найсильнішим моральним аргументом у руках активістів, дипломатів та юристів. Це нагадування, що свобода та гідність — це не привілей, а невід'ємне право кожного! Пам'ятаємо: захищаючи права інших, ми захищаємо і свої власні. 💪

Список найвпливовіших людей в Європі-2026 оприлюднило Politico. Його очолив Дональд Трамп. Видання зазначає, що цього року «ніхто не мав більшого впливу» в Європі чи на неї, ніж президент США. Президент України Володимир Зеленський («Джокер у колоді») посів 14-те місце списку, а лідер Кремля Володимир Путін («Провокатор») — 5-те. Крім того, до рейтингу Politico увійшов директор Національного антикорупційного бюро України Семен Кривонос. Серед інших найвпливовіших людей за версією Politico: 🔴премʼєр-міністерка Данії Метте Фредеріксен — «Полярна зірка»; 🔴канцлер Німеччини Фрідріх Мерц — «Незахопливий радикал»; 🔴лідерка французьких ультраправих Марі Ле Пен — «Бойовий кінь»; 🔴лідер британських правопопулістів Найджел Фараж — «Тіньовий лідер»; 🔴голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн — «Залізна рука»; 🔴генсек НАТО Марк Рютте — «Солодкий балакун»; 🔴премʼєрка Італії Джорджа Мелоні — «Рольова модель»; 🔴премʼєр Британії Кір Стармер — «Сірий чоловік»; 🔴премʼєр Угорщини Віктор Орбан — «Головний біль»; 🔴президент Фінляндії Александер Стабб — «Кадді»; 🔴голова європейської дипломатії Кая Каллас — «Недипломат»; 🔴президент франції Емманюель Макрон — «Поранений півень»; 🔴президент Польщі Кароль Навроцький — «Інший поляк». Фото: Рolitico

🌀 Що насправді сталося під час візиту путіна до Індії — і чому це сигнал про стратегічний злам, а не косметичний дискомфорт. 🇮🇳 Індія відходить від москви. Це не провал візиту — це провал епохи. Візит путіна до Делі — перший за останні роки, коли росія не отримала ані одного великого оборонного контракту. У перекладі дипломатичною мовою це звучить так: ❗️«Ми більше не бачимо у вас джерела нашого майбутнього розвитку». Це — не емоція, не жест образи. Це — стратегічне рішення Індії, яке визріває вже 5 років, але тепер стало публічним. 1️⃣ Індія виходить із російської орбіти — повільно, без скандалів, але незворотно Причини: ✔ 1. РФ більше не здатна постачати технологічно складну зброю — Усе краще йде на фронт проти України. — Санкції обмежили електроніку та композити. — Танки, літаки, двигуни — на рівні 1980-х. Індія не може дозволити собі програти гонку озброєнь Китаю — тому мусить змінювати партнерів. ✔ 2. Ризик вторинних санкцій США занадто високий Після тарифів Трампа по Венесуелі, Іраку та Китаю індійські корпорації чудово розуміють: «Краще втратити дешеву нафту, ніж втратити доступ до доларової системи». Саме тому великі індійські НПЗ почали скорочувати імпорт російської нафти — це не випадковість, це сигнал страху. ✔ 3. Індія готується до угоди про вільну торгівлю з ЄС Європейці сказали прямо: "Не може бути ФТА з ЄС, якщо ви сидите на російській нафті й зброї". І Делі слухає не москву, а Брюссель. ✔ 4. Росія втратила «економічну гравітацію» Колись вона давала Індії: зброю, ядерні технології, вузли ракетних двигунів, політичне прикриття у Радбезі ООН. Сьогодні: зброя деградувала, технології застаріли, РФ сама просить технології у КНДР, голос Москви у світі нічого не вирішує. 2️⃣ Жодних великих контрактів — це політична демонстрація Такого не було навіть у 1990-х. Для путіна візит до Делі — це останній ринок зброї, який ще не знищила війна проти України. І саме там Індія робить удар: 🤝 «Ми вас поважаємо. Але купувати більше нічого не будемо» Це економічний вирок для російського ВПК: Су-30 не модернізуються Фрегати зриваються ППО застаріле Двигуни відстають на 20 років «Спільні проєкти» (БраМос, Ка-226) давно мертві Путін приїхав по гроші — поїхав із обіймами. 3️⃣ Привітність Моді — це не дружба. Це дипломатичний шантаж Вашингтона Моді «демонстративно теплий» з Путіним не тому, що він підтримує Москву, а тому що хоче натиснути на Трампа: «Я не вас боюся, а маю альтернативи. Хочеш нашої підтримки проти Китаю — не диктуй умови». Індія завжди грає сама за себе. Але сьогодні вона грає чітко на американському полі. 4️⃣ Стратегічний тренд: контрольований спад відносин із РФ Це не розрив. Це кероване «розлучення». Індія зменшить залежність: у нафті — протягом 2 років; в озброєннях — протягом 5–7 років; у космосі — через перехід до програм з США та Франції; у дипломації — через QUAD, G7+, Азійські союзи стримування Китаю. Росія залишиться постачальником: добрив, енергоносіїв, окремих технологій. Але як політичний партнер — вона вже в минулому. 5️⃣ Найважливіше: це сигнал Пекіну, а не Москві Індія показала: ми не ваш сателіт; ми не «друг Росії»; ми переглядаємо стратегічні зв’язки; ми не хочемо повторити долю росії — бути придатком Китаю. Це удар по Пекіну сильніший, ніж по Москві. Чому? Бо Китай звик мислити так: "Індія — слабка ланка американської коаліції. Через неї Захід можна розірвати". А тепер бачить: — Індія не відходить від США. — Індія навпаки збільшує залежність від Заходу в торгівлі, технологіях і обороні. Це стратегічна поразка Китаю — і стратегічний успіх США. 🟦 ОТЖЕ Путін прилетів до Моді за угодами. А поїхав із натяком: «Епоха Росії в Індії закінчилась». Вперше за десятиліття немає нових контрактів — це дипломатичний вирок. Індія чемно попрощалась: стратегічно Делі вже з Заходом. Це не різкий розворот — це тиха геополітична революція, де Росія стає тягарем, а Індія — одним із ключових центрів сили в Азії. Олександр Бригинець