Вареники з полуницею 🍓🍓🍓

«І оживе добра слава, Слава України»: слова Тараса Шевченка декламують ті, хто продовжує боротися за Україну.
212 років тому народився великий український поет. Яким було його життя, і факти, що можуть вас здивувати 👇
▪️Він прожив всього 47 років, з них 34 у неволі, а встиг зробити більше, ніж можна за 2 життя;
▪️Був єдиною дитиною в родині, кого батьки віддали на навчання. Ще в юності вони розгледіли його прагнення до науки;
▪️Найбільшою мрією життя Кобзаря було викупити з кріпацтва своїх братів та сестер, але, на жаль, це так і не вдалося;
▪️Мав зріст 164 см. Його малюють на портретах старим дідом у страшній шапці, а це був чи не найбільший стиляга того часу;
▪️Під час навчання в Петербурзі він долучився до світського кола та почав модно вдягатися. Одного разу він витратив майже всю річну зарплату на новий плащ;
▪️Також він витрачав немало грошей на розваги, ігри в карти та випивку з друзями;
▪️Його улюбленими стравами були борщ з сушеними карасями, ковбаски, вареники, а запивав все це міцним чаєм з ромом;
▪️Він вивчив польську мову заради коханої полячки, але не зміг одружитися через заборону шлюбів між кріпаком та вільною селянкою;
▪️Митець був відомим ловеласом та часто закохувався, але так ніколи і не одружився;
▪️Його викупили з кріпацтва за суму, яка рівна $40 тисячам сьогодні;
▪️Створив понад 1300 картин, із яких до нашого часу збереглися понад 800. До власних творів поет створював ілюстрації, любив малювати автопортрети;
▪️Його до смерті боявся російський імператор через пророчі рядки і малюнки;
▪️радянська влада не могла просто заборонити твори Шевченка, бо вони були занадто відомі. Замість цього Кобзаря намагалися дискредитувати;
▪️Твори Шевченка перекладені більш ніж ста мовами світу.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

А ШІ РОЗУМНИЙ, НІЖ МИ ЦЕ МОГЛИ СОБІ УЯВИТИ...

P.S.: Ось що я побачила на цій листівці, що зробив ШІ:

В цьому є якийсь символізм. На задньому плані сходить сонце, що призиває Весну-Україну, а з переду оця лялька-росія і її спалить сонце. Самовар і блини на фоні старої зими, що вмирає, а з переду вареники і крашанки, що символізують народження молодої Весни-України.🩵💛

А ШІ РОЗУМНИЙ, НІЖ МИ ЦЕ МОГЛИ СОБІ УЯВИТИ...

P.S.: Ось що я побачила на цій листівці, що зробив ШІ:

В цьому є якийсь символізм. На задньому плані сходить сонце, що призиває Весну-Україну, а з переду оця лялька-росія і її спалить сонце. Самовар і блини на фоні старої зими, що вмирає, а з переду вареники і крашанки, що символізують народження молодої Весни-України.🩵💛

ПРОСИМО ДО НАШОГО ХЛІБА-СОЛІ

Вареники - одна з найпоширеніших страв із вареного тіста з начинкою: пісною чи скоромною - залежно від християнського календаря. Для неї використовували сир, смажену капусту, варену товчену картоплю, мак, калину, вишні та інші ягоди, яблука, варену квасолю, горохове пюре, пшоняну або гречану кашу й навіть борошно. Борошняна начинка була типовою для Полтавщини та Південної Чернігівщини. Вареники широко вживали не лише як повсякденну обідню страву, а й на врочисті дні (весілля, хрестини, поминки, гостини, храмові свята), їх варили на толоку й обжинки. Вони були обов'язковою стравою, яку несли молодій дівчата-дружки на другий день весілля, а жінки - породіллі. При цьому вимовляли: «Щоб повна була завжди, як вареник». У цих випадках вареники символізували продовження роду. Із сиром, мащені сметаною, були неодмінною стравою на Масницю (Сиропуст) поряд із млинцями, оладками, налисниками.

З відривного календаря "Криниченька" за 16 лютого.
----------

ПРОСИМО ДО НАШОГО ХЛІБА-СОЛІ

Вареники - одна з найпоширеніших страв із вареного тіста з начинкою: пісною чи скоромною - залежно від християнського календаря. Для неї використовували сир, смажену капусту, варену товчену картоплю, мак, калину, вишні та інші ягоди, яблука, варену квасолю, горохове пюре, пшоняну або гречану кашу й навіть борошно. Борошняна начинка була типовою для Полтавщини та Південної Чернігівщини. Вареники широко вживали не лише як повсякденну обідню страву, а й на врочисті дні (весілля, хрестини, поминки, гостини, храмові свята), їх варили на толоку й обжинки. Вони були обов'язковою стравою, яку несли молодій дівчата-дружки на другий день весілля, а жінки - породіллі. При цьому вимовляли: «Щоб повна була завжди, як вареник». У цих випадках вареники символізували продовження роду. Із сиром, мащені сметаною, були неодмінною стравою на Масницю (Сиропуст) поряд із млинцями, оладками, налисниками.

З відривного календаря "Криниченька" за 16 лютого.
----------

Смачна вечеря...💙💛 "Вареники" (2021). Художниця Віта Сергієнко🌙🎨

Будьмо!
Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
Хоч і не розуміють ніхрена.
Воно не перекладається!
Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК.
Будьмо!
Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо.
Це про те, що нас не вбити.
Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому.
А радше загинемо, але не здамося.
Будьмо - це воля, це Січ.
Це вічний гул Дикого Степу!
Будьмо! - це Україна.
Це вишиванки, й хрущі над вишнею.
Це наші старі кладовища і давні могили.
Це Голодомор і колективізація.
Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник.
Тарас, Леся, Франко.
Жадан і Іздрик, Козак-Систем.
Драч, Павличко і Вінграновський.
Червона калина.
Це - Мазепа і Мотря.
Богдан і Петлюра.
Це - тіні забутих предків.
Це Василь Симоненко і Ліна Костенко.
Василь Стефаник і Нечуй-Левицький.
Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати.
Це острів Зміїний,
Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон.
І Коктебель!
Лузанівка і Пересипський міст…
Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду.
І хлопці розпрягають коней.
І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками…
Під копитом камінь тріснув…
Будьмо - це донати та безпілотники.
Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки.
Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна.
Будьмо - це українські прапори над гробками.
Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками…
Будьмо - це вранці лугом, босими ногами…
І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі…
І білий сніг на зеленому листі…
Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!

Віталій Чепінога

Будьмо!
Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
Хоч і не розуміють ніхрена.
Воно не перекладається!
Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК.
Будьмо!
Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо.
Це про те, що нас не вбити.
Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому.
А радше загинемо, але не здамося.
Будьмо - це воля, це Січ.
Це вічний гул Дикого Степу!
Будьмо! - це Україна.
Це вишиванки, й хрущі над вишнею.
Це наші старі кладовища і давні могили.
Це Голодомор і колективізація.
Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник.
Тарас, Леся, Франко.
Жадан і Іздрик, Козак-Систем.
Драч, Павличко і Вінграновський.
Червона калина.
Це - Мазепа і Мотря.
Богдан і Петлюра.
Це - тіні забутих предків.
Це Василь Симоненко і Ліна Костенко.
Василь Стефаник і Нечуй-Левицький.
Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати.
Це острів Зміїний,
Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон.
І Коктебель!
Лузанівка і Пересипський міст…
Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду.
І хлопці розпрягають коней.
І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками…
Під копитом камінь тріснув…
Будьмо - це донати та безпілотники.
Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки.
Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна.
Будьмо - це українські прапори над гробками.
Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками…
Будьмо - це вранці лугом, босими ногами…
І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі…
І білий сніг на зеленому листі…
Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!

Віталій Чепінога

#дати #свята
Святвечір: Магія Дванадцяти Страв та Єднання Роду 🌟🌾
24 грудня за Новоюліанським календарем українці відзначають Святвечір — вечір напередодні Різдва Христового. Це час, коли вся родина збирається разом, а дім наповнюється ароматом сіна, меду та свіжоспеченого хліба. Це не просто вечеря, а цілий ритуал, кожна деталь якого має глибокий сакральний зміст. 🏠✨

Головним символом столу є Кутя — каша з пшениці з додаванням маку, горіхів та меду. Пшениця символізує вічне життя, а мед — насолоду від перебування у царстві небесному. 🍯🥣 Поруч із нею обов'язково стоїть Узвар, що уособлює життя та очищення. За традицією, на столі має бути рівно 12 пісних страв — на честь дванадцяти апостолів. Борщ із вушками, голубці з грибами, вареники з капустою та смажена риба — справжній бенкет без м’яса та молока! 🥟🐟

Особливе місце в хаті займає Дідух — сніп із жита чи пшениці, який символізує дух предків та добробут. Його зазвичай ставить господар на найпочесніше місце під іконами. Вважається, що на Святвечір душі померлих родичів приходять до оселі, тому для них на столі часто залишають додаткову тарілку та ложку. 🌾👴

Вечеря розпочинається лише з появою першої зірки на небі, яка сповістила про народження Христа. Господар першим куштує кутю, і лише після спільної молитви родина приступає до трапези. Атмосфера має бути спокійною та мирною: у цей вечір не можна сваритися, кричати чи лихословити. 🌌🙏

Завершується вечір першими колядками. Молодь та діти готуються йти від хати до хати, щоб сповістити радісну звістку та побажати господарям щедрого врожаю і перемоги. Святвечір — це свято надії, світла та незламності нашого духу, яке об'єднує покоління українців у всьому світі. 🎶🇺🇦