Швидкий світанок

Вони прокинулись не від будильника, а від вибуху.

Десь не так далеко, за пагорбом, гуркотіло. Дім здригнувся, ніби прокинувся разом з ними — і теж не хотів вставати. Але часу не було. Фронт уже був поруч. І треба було їхати.

Мама швидко запихала в сумки найнеобхідніше: документи, ліки, хустинку з весілля, фотографії, де ще всі разом. Батько мовчки вантажив речі на вантажівку, яку дали волонтери. Її кузов уже був наполовину заповнений чужими валізами, торбами, кліткою з кроликом і дитячим велосипедом. Все те було не речами — а спогадами, які ніхто не хотів залишати.

Марічка, їхня донька, тримала в руках плюшевого ведмедика і питала:
— А ми повернемось?
— Так, обов’язково, — сказав тато, навіть не озирнувшись. Він не мав права сумніватись. Хоча очі в нього були червоні. Не від пилюки.

Бабуся запитала, чи можна забрати подушку. “Ту, вишиту, з павичем.” Її все життя шила ще дідова сестра. Мама кивнула і посміхнулась:
— Ми заберемо і подушку, і все, що пам’ятає нас.

Вантажівка заторохтіла, запиливши двір. У кабіні вже сиділи інші — жінки, діти, старенький чоловік із білою тростиною. Мама з Марічкою сіли поруч. Тато стрибнув останнім.
— Усі?
— Усі.

І поїхали.

Місто зникало за спинами, за хвилинами. Повз миготіли знайомі хати, парк із гойдалкою, школа, де Марічка малювала свій перший малюнок на уроці. Все здавалося нереальним — як сон, який ще не хочеш відпускати. Та вже мусиш.

Мовчали довго. Лише двигун гудів, а дорога стрибала під колесами. Потім мама прошепотіла:
— А пам’ятаєш, як ми тут гуляли восени?
— Дощ ішов і каштани падали під ноги, — відповів тато. — І ми тоді заблукали на годину.
— І було добре, що заблукали.

Марічка дивилась у вікно. Там, попереду, розливалося сонце — те саме, яке світило і вдома, і в кожному іншому місті. Вона стискала свого ведмедика і нарешті посміхнулась.
— А в новому місці є ліс?
— Є, — сказав тато. — І озеро.
— І гойдалки?
— Обов’язково.

Їхали довго. Але вже не тікали — вже прямували. Не від, а до. До безпеки. До спокою. До нового дому.

Залишилось багато — рідна вулиця, стіни, вікна, які бачили їхні радощі й страхи. Але забрали головне — одне одного, пам’ять і надію.

Бо навіть під час війни серце може пакувати речі швидко, але мріяти — повільно, вдумливо.

Вантажівка гуркотіла далі. І сонце в кабіні світило не гірше, ніж раніше.

Привезти з Москви до Києва 38 млн євро кешу під вибори Порошенко допоміг кум путіна Медведчук
З'явилися нові деталі у скандальній справі Порошенка, коли за пару днів до президентських виборів йому привезли з Москви €38 млн готівкою.
"У суді з'ясувалося, що організувати схему з чартерним рейсом і валізами готівки на фальсифікацію виборів політику допоміг його бізнес-партнер, кум путіна Віктор Медведчук.
Суду були надані відео-докази, згідно з якими €38 млн готівкою було доставлено чертрним рейсом з Москви до Києва бізнес-партнером Медведчука - Олександром Баримовим.
Відеозапис був зроблений спеціально: Медведчук документував «сиволоґо» перед виборами, створюючи собі запасний парашут.
, - пише видання.
Що стосується самого факту передачі російських грошей, то він пояснюється просто: РФ була зацікавлена ​​в Порошенку. президентське крісло.

Хакери отримали ДНК путіна: знайшли схожість із Гітлером та високий ризик раку простати, – Bild.
▪️Диктатор тримає у секреті свій генетичний код, змушуючи охорону бігати із валізами;
▪️Хакери зламали комп'ютер його дворідного племінника Михайла. Там знайшли його аналіз ДНК за 2023 рік;
▪️Генетична схожість племінника з дядьком – 6,5%. Таким чином хакери здобули частину генетичного коду кремлівського лідера;
▪️путін відноситься до рідкісної на росії гаплогрупи E-V13;
▪️Адольф Гітлер був носієм рідкісної гаплогрупи E-V13;
▪️Також Genotek перевірила геном Михайла путіна на наявність ризиків та захворювань. Виявила підвищений ризик раку простати.🗿🗿🗿

#валіза #природа #море #пляж

З днем торгівлі усіх причетних,
Покупців заможних, чемних.
Та зарплати у валізах,
Не відчути термін криза!

Жити круто та цікаво,
У Парижі пити каву.
Працювати із натхненням
Та радіти сьогоденню!