Пивозаври африканської країни Гана поставили ультиматум уряду: вони вимагають зменшити ціни на алкоголь, інакше буде найбільший протест за всю історію Гани.

Через дику інфляцію вартість всього імпортного спиртного злетіла, але після стабілізації курсу валют ціни не впали

"Асоціація п'яниць" країни поставила чиновників на лічильник: або вони за 3 тижні вирішать проблему, або 16 млн послідовників асоціації почнуть бунти по всій країні.

Сьогодні хочемо поговорити з вами про фільм "Бідолашні створіння", який отримав декілька премій Оскар 2023:  за найкращу жіночу роль, найкращу роботу художника-постановника, найкращий дизайн костюмів та найкращий грим та зачіски.  Цей фільм розповідає історію про Беллу Бакстер, якій пересадили мозок її ненародженої дитини. Після певного часу під опікою лікаря, який її "врятував" - Годвіна Бакстера, Белла починає бунтувати та вирушає у подорож самопізнання Європою. Критики відзначають серед жанрів стім-панк. Ця картина доволі відверта та має позначку 18+

Цей фільм є екранізацією книги "Бідолашні створіння" шотландського автора Аласдера Ґрея 1992 року. У нас в Україні книга вийшла цього року у видавництві #Книголав 
💰Вартість книги 550 грн
🔗Придбати можна за посиланням: https://knigolove.ua/book/bidolashni-stvorinnya 

А ще варто відзначити рейтинги цього фільму, адже вони доволі високі. На Rotten tomatoes від глядачів фільм має 80% свіжості, а від критиків 93%

Діліться у коментарях чи дивились ви цей фільм? Чи може плануєте, а якщо не плануєте, то чому?

#sci_fi_не_нудно

#Постаті

КІЛЬКА ФАКТІВ ПРО М. СКОРИКА

Народився Мирослав у родині українських інтелігентів у Львові.

Мирослав Михайлович - внучатий небіж Соломії Крушельницької (тобто вона - сестра його бабусі).

Коли Мирославу було 9 років, його сім'ю репресували й заслали до Сибіру.

Під час навчання у Львівській державній консерваторії на початку 60-х хлопець організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні.

У 1964 році Мирослав Скорик створює музику до кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» і стає відомим на всю країну.

Скорик одним із перших почав популяризувати джазову музику в срср, хоча ніколи не зараховував себе до революціонерів чи бунтарів.

Найвідоміша його «Мелодія ля-мінор» написана до фільму «Високий перевал» на прохання кінорежисера Володимира Денисенка.

У 1989 році Мирослав Скорик став головою журі першого фестивалю «Червона Рута».

Вистава «Мойсей» на музику Мирослава Скорика (2001) — перший в Україні музичний твір, схвалений самим Папою Римським і фінансований Ватиканом.

З відривного календаря "Український народний календар" за 16 червня.
-----------

https://suspilne.media/culture/260128-miroslav-skorik-cikavi-fakti-z-...

Хто замовив бунт у Вінниці? Провокатори і “активісти” закликають відкрити кордони і палити ТЦК

У ніч з 1 на 2 серпня біля Вінницького ТЦК спалахнув скандал: 80 осіб, серед яких представники ГО, штурмували територію військкомату. Їхньою метою було “визволити” ухилянта. За даними журналістських розслідувань, за цією провокацією стоїть псевдо-громадська організація Доста Україна

У «газпромі» вирішили забити великий болт🥰 на працівників в камчатці, яким не виплачують зарплату ще з березня💅🏻Раби терпіли-терпіли, але зрештою терпець урвався, і вони влаштували бунт та звернулися до прокуратури 😁
Усі роботи зупинено, а люди чекають, поки їм дадуть пізди й загонять безкоштовно працювати👏🏻

#наболотахвсестабільно
#раша
#раісявперде
#оркостан
#кацапи
#орки
#скрєпно
#скрєпи

ЧЕСНІСТЬ — ЦЕ ГІПОТЕТИЧНИЙ ФРУКТ, ЯКОГО НІХТО НЕ ЇВ, АЛЕ ВСІ МАЮТЬ ПРО НЬОГО ВЛАСНУ ДУМКУ

Кажуть: «Я чесна людина». І вже ця фраза — брехня. Бо чесність — не якість. Це не прошивка. Це не риса характеру. Це вибір. А вибір — завжди ситуативний. І чим важча ситуація, тим гнучкіша стає «чесність».

Ми не брешемо, коли це не боляче. Ми «прикрашаємо» — заради спокою, заради моралі, заради дитини, яка принесла свії каляки-маляки і питає: мамо, тобі подобається? І що, скажеш правду? Що око в неї там на щоці, а песик схожий на пляму від чаю? Ні. Ти скажеш: «Супер». І це — правильна брехня.

Так от: чесність — це не завжди добро. І брехня — не завжди зло. Моральна чесність іноді ріже по живому. Справжня чесність — це сказати людині, що вона тобі байдужа, коли вона просить про допомогу. Це — не сказати, що «зараз не можу», а чесно: «не хочу». А тепер скажіть: хто так живе? Та ніхто.

Подивімося на історію. Анатолій Онопрієнко, серійний вбивця, був до нудоти чесний на допитах. Холодний, прямий, без прикрас. Його чесність не робила його кращим — вона лише шокувала. А Гітлер — теж писав «чесно» в «Майн Кампф», без фільтрів, і ми бачимо, чим це закінчилося. Чесність — не мораль. Це просто форма подачі.

А тепер інший бік. Олександр Македонський у своїх кампаніях брехав військам, приховував цілі, маніпулював. Історики його називають стратегом. Уінстон Черчилль, якого боготворять, брехав щодня — заради морального духу, заради перемоги, заради країни. А Шарль де Голль не казав французам усю правду, але давав їм віру. Це — благородна брехня.

Література про це волає давно. Гекльберрі Фінн — той, що допоміг утікачеві-невільнику, — брехав «проти совісті», але чесно перед собою. А Скарлетт О’Гара з «Віднесених вітром» брехала всім і собі, щоби вижити — і була в цьому абсолютно правдива. У Франка в «Мойсеї» син говорить батькові правду, яка розриває, але рятує народ. А Панас Мирний у «Хіба ревуть воли…» показав, як правда про власне походження й зневага до брехливої моралі може зробити з людини або бунтівника, або виродка. А ще Гемінґвей, який писав простою мовою, але про те, як чесність із собою — єдина форма гідності, коли реальність сиплеться, а брехня стає дешевшою за мовчання.

Ми соціальні тварини. Ми обманюємо з ввічливості. Ми мовчимо з поваги. Ми викручуємося, щоб не ламати людей, бо світ і так тріщить по швах. Навіть найчесніші з нас — це просто ті, хто менше крадуть, менше брешуть і краще вміють це приховати.

Чесність — це не цінність. Це інструмент. І користуються ним тоді, коли це безпечно, зручно або вигідно. А коли ні — в хід ідуть «дрібні компроміси», «біла брехня», «щоб не образити», «бо не на часі», «бо він не витримає», «бо вона ж вагітна», «бо це зруйнує родину».

Хто скаже, що завжди чесний — або наївний, або брехун.

Тому наступного разу, коли хтось із піною біля рота скаже: «Я просто чесна людина!» — хочеться вставити: «Ні. Ти просто зараз вирішив чесність використати як кувалду». Бо часто під словом «чесність» ховають пасивну агресію, приниження або звичайне бажання вколоти безкарно. І ніяка то не чесність. То — лицемірна легалізація жорстокості.

Чесність — це не святість. Це вибір сказати правду там, де вона може ранити. І якщо ти це зробив — відповідай за наслідки, а не прикривайся доброчесністю, як щитом.

А тепер чесно: вам сподобався цей текст? Бо я ж чесно скажу — мені байдуже. Я його не для лайків писала.

НАновини‼️: Чому керівництво Ізраїлю звертається до іранців із закликом скинути режим, а керівництво України не закликає росіян до бунту
НАновини‼️:

1. Готовність брати на себе ризик

Ізраїль діє відкрито, підтримуючи антирежимні сили в Ірані — це частина його стратегічного підходу.
Україна ж мовчить. Уже рік у Верховній Раді без руху лежить законопроєкт про державну політику щодо національно-визвольних рухів усередині РФ.
Відсутність чіткої позиції стримує не лише Київ, а й міжнародних партнерів, які чекають сигналу.

2. До кого взагалі можна звертатися

В Ірані — мільйони людей, готових до спротиву. Вони вже не раз виходили на вулиці, навіть під загрозою репресій.
У Росії — страх, байдужість і звичка до диктатури.
Для більшості ідея повстання виглядає небезпечною або абсурдною.
Тому Ізраїль звертається — бо є до кого. А Україна мовчить — бо вважає, що звертатися нікому.

3. Як реагує світ

Захід охоче підтримує ідею зміни режиму в Ірані — це сприймається як крок до стабілізації Близького Сходу.
Але коли йдеться про путінську Росію — виникає страх: ядерна зброя, можливий розпад держави, хвилі біженців.
Україна підлаштовується під цей страх, і тим самим втрачає стратегічну ініціативу.

Висновок від НАновини

Поки Ізраїль діє впевнено та публічно, Україна втрачає шанс.
Перемога починається не лише зі зброї, а з чіткої політичної позиції.
Мовчання — це не обережність. Це втрата впливу.

Повний текст — на сайті:

https://nikk.ua/uk/chomu-2/

#nanews #israelnews #ukraine #russia #iran #geopolitics #freedommovements #strategy

#кіно
#рекомендація
«Коли падають дерева»
(2018) реж. Марися Нікітюк
Жанр: драма
Хронометраж: 88 хв.
💭 Про що фільм:
Маленька бунтівниця Вітка живе під одним дахом з двоюрідною сестрою-підлітком Ларисою, яка до нестями закохана в молодого бандита. Дівчину засуджує все село на чолі з матір’ю і бабусею. Закохані планують втекти суспільного осуду та розрухи, але їм доводиться заплатити повну ціну свободи.

Дивитися тут: https://takflix.com/uk/films/when-the-trees-fall

ПРОВИДЦІ ЯЄЧНІ. Короткий брутальний гімн найпростішому дивацтву кулінарії

Яєчня — це не просто сніданок. Це світовий ритуал виживання. Це коли прокидається не тільки шлунок, а й злість на цей світ, а перше, що під руку — яйце. Розбив, кинув на гарячу сковорідку, і хай стріляє, хай шкварчить, хай пахне, як гнів із ранкового похмілля.

Де є курка — там є яйце. Де є яйце — там буде яєчня. І це справедливо, бо яйце — це ідеальний продукт: воно саме себе носить у пакуванні, не вимагає стратегії, не вередує зі спеціями, готується за 2 хвилини й має білка більше, ніж дехто на турніку.

Яйце — це демократія їжі. Його їсть президент і сантехнік, студент і програміст, монах і бурмило. Зі щойно знесеного яйця можна зробити і омлет, і м’яке варене, і бенедикт, але тільки яєчня говорить правду. Без прикрас. Без компромісів. Як є.

Хтось смажить її на салі, хтось на кокосовій олії — різниця лише в запаху гріха. Бо яєчня завжди була їжею тих, хто не має часу на ілюзії. Яєчня — це пророцтво кухонного бунту. Це їжа, яка не просить дозволу бути смачною.

Провидець яєчні — це не кухар, це той, хто вміє з тріщини шкаралупи дістати не тільки жовток, а й сенс буття. Бо коли світ ламається, ти смажиш яйце. Бо коли нічого не лишилось — є ще одна курка. І в неї завжди буде план «Б».

#поезія
Розбиті коліна. Укотре подряпані лікті.
Бабуся зітхає: "У мене онука – піратка".
Згораючи, гасне останній із променів літніх,
Вже завтра до школи, вже зараз канікул забракло.

Волосся в бабусі – нитки не звичайні, а срібні,
Горнуся до неї й кажу це, вона ж лиш сміється:
"Наївне дівчисько... Печалям численним спасибі
За срібло в косі та за хворе й утомлене серце.

Ти схожа на мене, мала непокірна бунтарко:
Стрімка, наче блискавка, вільна, мов чайка над морем.
У мене в дитинстві характер нестерпний був тáкож:
Не з лялькою гралась, а кривдників била надворі.

Дорожче за будь-який крам те, що в пам'яті-трюмі.
Не раз від утрат розбивалась, як шхуна на скелях.
Кусючих тривог був у мене в житті повний улій,
А щастя замало, і встигла далеко не все я.

Та все ж і хороше було – усміхаюсь одразу,
Як тільки згадаю нестерпно палкі поцілунки
Твого дідуся – розбишаки, чий погляд уразив
Погордливе серце і спокій із нього поцупив.

Він був, наче якір надійним, нестримним, як вітер.
З таким я змогла б і в безодню без остраху впасти.
Безсила, мов риба, що раптом спіймалася в сіті,
У сильних руках я забула про норов піратський.

Ми вірили в щастя, та смерть – ненажерлива щука,
А люди для неї – плотва... Він постійно сміявся.
Коли ж раптом згаснув, скорбота, що досі не вщухла,
Умить мої пасма посипала снігом сріблястим.

Надломленим голосом баба вже стиха говорить:
"Непросто самотній на полі життєвої битви...
Рішуче, онучко, приборкуй характер свій гордий,
Як випаде щастя безмежно когось полюбити".

Я мовчки зітхаю. Біжить у саду по морелях
Приглушене місячне світло молочним потоком.
Ще кілька хвилин – і бабуся в обіймах Морфея.
Від чар його гине журба, ніби зметений мотлох.

Малює пітьма дивовижні фігури на стінах.
Міркую про осінь, що віти всі шквалом оголить,
Та близиться північ – і я засинаю спокійно.
Мій шторм ще за обрієм. Завтра ж рушати до школи...


Марія Чекарьова
3–11 жовтня 2023 року