#технології
Haier представила першу у світі пралку з трьома барабанами.
Головний тягне 10,5 кг білизни, а два маленькі — по 1 кг, ідеально для шкарпеток та дрібниць.

Є ще УФ-стерилізація проти бактерій, а повне прання займає всього 22 хвилини.

Жадан і Собаки — Вона сама сюди прийшла: пісня, яка вривається, як грім серед ясного неба ⚡

Цей трек — як нічна зустріч, якої ти не чекав, але яка змінює все 🌃.
"Вона сама сюди прийшла" — це не просто пісня про жінку. Це історія про хаос, що приходить без попередження, про магнітну силу, яку не можна зупинити, і про бажання, яке важко вгамувати 🔥.

Слова Жадана — як завжди точні, рвані, чесні. Тут немає прикрас, зате є пульс вулиці, запах алкоголю, биття серця, яке пришвидшується від її погляду ❤️.
А «Собаки» вмикають режим рок-н-рольного буревію: саксофон, гітари, барабани — усе рухається, як вона.

Це пісня про тих, хто приходить у твоє життя раптово і не питає дозволу. І навіть коли зникає — залишає після себе шум, спогади й бажання ще раз її побачити 🎧.

Вона сама прийшла. І більше нічого не буде, як раніше.

#ЖаданіСобаки #УкраїнськийРок #УкраїнськаМузика #Коло_Музики

УКРАЇНА БУЛА ! Є І БУДЕ !

ТРИПІЛЬЦІ...

Феноменальність Української культури породжувалась і формувалась найбільшою мірою просторово-географічним та історичним чинниками. І це тісно пов’язано з нинішніми реаліями становлення Незалежної України, формування її матеріальних, духовних, моральних цінностей. Географічний, історичний та мовний чинники – найдавніші в історії людства, ще з доісторичних епох, з часів унікальної трипільської цивілізації.

У пізньої трипільський період значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища річок Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Просування степовиків у Побужжя спричинило відділення софіївських пам'яток в окрему після трипільську так звану «Софіївську культуру» що згодом частково поширилася на Волинь.

В період Пізньої трипільського поселення трипільці винайшли ткацький верстат. І це після винаходу колеса, гончарного колеса та виробів з міді залишило відчутний слід у подальшому розвитку краян-аріїв.На відміну від арктичних і північно-східних сусідів (предків сучасних угрофінських народів), котрі як одяг використовували шкури тварин, трипільці-арії одягалися у чудове домоткане вбрання. Одяг був красивим і різноманітним. Жінки носили різної довжини приталені сукні, спідниці, сорочки. Усе це було прикрашене вишивкою.

На шию одягали прикраси, виготовлені з міді, кістки, бронзи, срібла чи золота: ланцюжки, намиста, пекторалі, підвіски. Використовували кілька видів зачісок. Часто волосся заплітали в одну або дві коси. Користувались дзеркальцями, виготовленими з полірованої до блиску бронзи чи срібла. Загалом, зовнішній вигляд оріянок нагадував нинішніх українок чи білорусок, одягнених у їхній національний одяг.

Чоловіки носили полотняні штани, вишиті сорочки, підперезані довгим і широким паском, прикрашеним вишивкою. Одягали шкіряні чоботи. Споконвіку серед чоловіків оріян був поширений звичай голити бороди і носити вуса, що пізніше стане традицією українців. А вояки, крім того, ще залишали на голеній голові довге пасмо волосся – “оселедець”. Така мода багато тисячоліть була візитною карткою Українських Воїнів та знатних людей…

За періоду пізньої трипільського поселення, на думку деяких фахівців, зберігався патріархальний лад. Проте ставлення чоловіків до жінок було особливим, чим трипільці і відрізнялися від інших землеробних та кочових племен.

Розвивалося гончарне мистецтво та урізноманітнились вироби з кераміки. Так, на трипільській кераміці періоду пізньої трипільських поселень відомі зображення людей, тварин, в першу чергу собак та змій, фантастичних істот та багато візерунків. Інколи ці елементи складають цілі «картини».Як вважають археологи, «більшість з них має землеробський зміст.»Відомо також багато трипільських статуеток – в першу чергу жінок та биків. Вважають, що ці статуетки були уособленням Великої Богині, а бик символізував чоловіче начало.

Досі загадкою залишається призначення біноклевидних сосудів, які часто зустрічаються в рештках жител. Більшість з них не має денець, тож не могла використовуватися для зберігання чогось. Найпоширенішими версіями є, що ці «біноклі» використовувалися для землеробського обряду «напування землі», або, обтягнуті шкірою – як ритуальні барабани. Вважається, що культове значення мали і фігурки, моделі жител та возів, які знаходять у трипільських поселеннях.

Трипільці досягли чималих успіхів завдяки власній праці, розуму та ресурсам дуже багатої землі, яку нині називають Україною.

В Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитною людністю Пра-України. [Інформацію взято з мережі інтернет]

А якщо вам цікаво поринути в світ Пра-України та пройтись "ДОРОГАМИ ЧАСУ" епохи трипільської цивілізації, запрошую до аудіобіліотеки авторського телеграм_каналу UA🇺🇦«УКРАЇНА.ДОРОГАМИ ЧАСУ» посилання ось тут 👇 тисни:

https://t.me/RuslanSpeaks.

👚 Немає пральної машинки? Не біда!

Вам знадобиться тазик, барабан від пральної машини і старий велосипед.

#тварини
Спів цикади: гучний хор природи з ноткою комедії.
Цикади – це справжні рок-зірки світу комах, і їхній спів доводить це з перших нот. Уявіть собі: шум, який вони видають, може сягати 90 децибелів! Це приблизно як увімкнути газонокосарку прямо у вашій вітальні або відвідати концерт, де соліст не знає, що таке мікрофон, але дуже старається. Для порівняння, звичайна розмова між людьми – це лише 60 децибелів. Тобто цикади – це не просто гучні сусіди, а цілий оркестр без кнопки "вимкнути звук".

Особливо цікаво, що весь цей галас – справа самців. Вони співають, щоб привабити самок, і роблять це з таким завзяттям, що, здається, ніби влаштували конкурс "Хто голосніше крикне "подивись на мене!"". Але є нюанс: їхній спів настільки потужний, що самці цикад буквально відключають свої барабанні перетинки, щоб не оглухнути від власного таланту. Уявіть собі людського співака, який затуляє вуха на власному концерті зі словами: "Ой, я занадто крутий навіть для себе!" Ось це і є цикади – самозакохані, але з практичним підходом.

До речі, самки цикад, мабуть, мають залізні нерви, бо слухають ці серенади без скарг. Або ж у них просто немає вибору – спробуй посперечатися з хлопцем, який готовий оглухнути заради твого "так". Тож наступного разу, коли почуєте цикад, уявіть собі цю драматичну сцену: самець старається, самка терпить, а природа сміється над їхньою гучною романтикою.

#тварини
Запальні танці павуків. Для кого так танцюють?

Цих павуків можна вважати найхаризматичнішими павукоподібними на планеті. Причому для самців ці якості мають як «соціальне», а й життєво важливе значення.

Свою назву павич павук отримав не випадково. Коли приходить час свататися до обраниці, восьминогий наречений намагається справити на неї враження поєднанням танцю павука з барабанною партією. Часто при цьому самець хитає барвистою задньою частиною свого тільця і піднімає черевце, немов павич хвіст. Якщо йому не вдається зачарувати самку, він ризикує стати її обідом, тому, як бачите, стараються від душі!

Хочете зазирнути за лаштунки дубляжу?

Нещодавно команда КСД відвідала дубляжну сесію фільму, знятого за мотивами моторошного твору Стівена Кінга. Одну з епізодичних ролей у цій екранізації здублював український письменник та військовий Ілларіон Павлюк.

Автор бестселерів «Я бачу, вас цікавить пітьма», «Білий попіл» і «Танець недоумка» подарував голос епізодичному персонажу в горорі «Мавпа». Фільм знятий за оповіданням Стівена Кінга, що входить до збірки «Команда скелетів».

Прем’єра стрічки відбудеться в українських кінотеатрах вже цього четверга! Сюжет розповідає історію про загадкову іграшкову мавпочку, що здатна вбивати, залишаючи по собі слід із нещасних випадків. Щоразу, коли вона б’є по барабану, хтось помирає. Колись в дитинстві вона переслідувала головного героя, а тепер нагадала про себе в його дорослому житті. Чи вдасться йому зупинити зло, яке ховається за невинною іграшкою?

🪿 У Голландії щорічно проходить фестиваль, де можна побачити «Марш гусей»

Величезні сірі червононосі красенісі красені, ведені двома бійцями з барабаном і свистком, простують алеями парку, виконуючи команди диригента.

#тварини
Запальні танці павлиних павучків: витончене шоу для виживання.
Павучки-павині (Maratus) — одні з найхаризматичніших павукоподібних на планеті. Їхній унікальний ритуал залицяння — це справжнє видовище, яке поєднує в собі елементи танцю, музики та візуального шоу 🎭

Коли настає час шукати партнерку, самець перетворюється на справжнього артиста. Він виконує складний танець , поєднуючи рухи з "барабанною партією" — ритмічними постукуваннями лапками. Але головний елемент його виступу — це яскраве забарвлення брюшка, яке він піднімає, наче павиний хвіст .

Але це не просто шоу, а справжня битва за виживання. Якщо самця не вразить самку, він ризикує стати її обідом 🍽. Тому кожен рух відточений до ідеалу: він тремтить, пританцьовує, барабанить лапками по поверхні та завмирає в сподіванні. Якщо танець зачаровує – він отримує шанс на продовження роду , якщо ні – фінал може бути трагічним

Ось така висока ціна мистецтва!

Знайомтеся: рідкісна потвора, божевільний садист, маніяк, алкоголік. Його звали Аркадій Голіков, літературне псевдо - Гайдар.З дитинства відрізнявся жорстокістю, нарваністю й неймовірною дурістю. Все рвався на війну - убивати. З 13 років на побігеньках у більшовиків. У 14 років купив на толкучці "Браунінг" і почав брати участь в кривавих "розбірках" більшовиків з "ворогами народу". Тоді ж вступив в партію більшовиків. У 14 років. В партію. Полком він дійсно командував. Щоправда, не в 14 і не в 15 років як нам розповідали у школі. Спочатку то був запасний полк. А потім інший маніяк і негідник - Тухачевський призначив його командиром 58-го окремого полку по боротьбі з бандитизмом (тобто був карателем) і спрямував на придушення селянського повстання на Тамбовщині. На той момент Голікову було 17 років і 5 місяців. Головна його якість - бездумна неймовірна звіряча жорстокість, за що, власне, йому посаду в такому віці й дали.Так почалася кар`єра одного з найстрашніших більшовицьких карателів. Від України до Казахстану й Сибіру залишив він свій кривавий слід. Особливо "прославився" цей нелюд в Хакасії, полюючи на партизанів. На чолі загону особливого призначення ДПУ грабував та вирізав цілі села від малих до старих: Балахта, Підкамінь, Сулеков, Барбаков та інші. Найулюбленішим видом страти був постріл з нагана в потилицю. Але й з кулемета розстрілював по три десятки за раз, і шашкою рубав, і в річці топив. Награбоване потім пропивалося в страшних оргіях. На той час Голікову було 18 років.Тоді ж він отримав своє прізвисько - Гайдар, що на хакаському ("хайдар") означало питання "куди?" Так він питав місцевих, куди скакати, полюючи на невловимих (а потім як з`ясувалося взагалі неіснучих) "бандитів". Його іменем хакаські матері лякали своїх дітей.
Зрештою загін, яким він командував, геть перетворився на банду убивць, гвалтівників, мародерів та п`яниць. Тих своїх підлеглих, хто намагався хоч якось спинити беззаконня, душогуб власноруч розстрілював. Сам він у свої 18 років став закінченим алкоголіком, маючи при цьому важкі психічні розлади. На справжнісіньку звірюку перетворився.Дійшло до того, що чекістське начальство, яке ніколи не страждало на гуманізм, змушене було зняти його з посади та відправити на лікування. Бо сплили численні факти масових убивств ні в чому не винних людей, включно з дітьми. Так у 20 років він вперше опинився у психушці. Зрештою Гайдара зовсім викинути і з армійської служби й він став майже постійним пацієнтом будинків скорботи, не припиняючи при цьому пити. Напади байдужості змінювалися тужливою злобою. Він різав собі вени, бо ночами до нього приходили ті, кого він убив.Але дивним чином цей алкаш, псих, нелюд і недоучка став знаменитим дитячим письменником. Дитячим письменником. Той, хто дітей убивав. У своїх книжках він вчив діточок людяності, патріотизму, ввічливості, чесності. Людина, яка з насолодою убивала бойових товарищів, навчала дітей товариськості. Тип, який майже не мав друзів, навчав міцній дружбі. Хоча...Головна і єдина тема всіх його книжок не це. Головна тема - війна та підготовка до війни. Його книги виховували не дітей - солдат. Які мали з радістю класти свої голови за першою вимогою комуністичної влади. Яким навіть дитинство мати заборонялося - замість цього - підготовка до війни і смерті.Хто з нас у дитинстві не лазив по сусідських садках? Це ж дитинство! У книзі Гайдара "Тимур і його команда" хлопці, які полюбляли зірвати яблук у чужому садку перетворилисмя на справшніх фашистів. Їм протистояв головний герой - Тимур, який замість того щоб відпочивати влітку, створює воєнізовану дитячу огранізацію для допомоги мешканцям селища. Але не всім, а лише тим, родичі яких служать в Червоній Армії. Такі ось книжки писалися. "Р.В.С", "Судба барабанщика", "Школа", "Дальние страны", "Чук и Гек", "Сказка о Военной тайне, о Мальчише-Кибальчише и его твердом слове" - вся ця пропаганда для молодшого і середнього шкільного віку писалося у короткі періоди між лютими запоями.Але Гайдер і його книжки були дуже потрібні комуністичній пропаганді. Тому він мав від влади все: гроші, квартири, дачі, премії, мільйонні наклади. До слова - був страшним українофобом. Усією душею ненавидів саму українську землю та її мову...
Помер Гайдар в улюблений для себе спосіб - на війні, від кулі. Все рвався в бойову частину, але медкомісія не дозволяла. Тому заручився підтримкою газети "Комсомольська правда" й пішов на війну кореспондентом. З групою червоноармійців потрапив в оточення. Загинув дуже цікаво. Черворноармійцям, які переховувалися в лісі біля села Лепляво Черкаської області, дуже кортіло їсти. Тож вони внадилися грабувати місцеве населення. Особливо подобалося "розводити" на хліб та картоплю місцевого шляхового обхідника на залізниці - той жив наодинці. Очевидно, мужику набридло, що до нього мало не щоночі шастає "захисник" з відром, забираючи й без того скромні запаси на зиму, і він поскаржився німцям. Ті поставили в засідку мотоцикл з кулеметом. Аркадій Петрович Гайдар загинув рано врані 26 жовтня 1941 року так, як і починав своє доросле життя - при спробі пограбування. В руках його в останню мить було порожнє відро...
Якщо ви гадаєте, що це лише розповідь про одного конкретного негідника - це не так. Серед більшовиків подібних було безліч. І головне: вони не бачили нічого поганого в тому, щоб перетворювати дітей на убивць. Вони це перетворили на державну політику...
Павло Бондаренко