Весняне прибирання на подвір'ї .

Щовесни трапляється одна й та сама річ.
Берусь за граблі урочисто, ніби це не граблі, а якийсь філософський інструмент. Починаю тягнути листя в купу. Воно не дуже слухається — мабуть, теж не хоче змін у житті.
Поки працюю, думаю: дивна штука цей двір. Восени він був чистий. Я його прибирав. Старався. Склав листя, підрівняв.
І що?
Пройшла зима — і знову безлад.
Наче життя. Тільки наведеш порядок — дивишся, а вже новини, події, тривоги, рахунки,… і знову треба все якось розгрібати.
Я тягну чергову купу листя і думаю, що граблі — це, по суті, дуже чесний символ життя. Ти ними тягнеш щось до купи, а воно розлазиться назад. І так без кінця.
З відчиненого вікна веранди тихо працює старий радіоприймач. Він бурмоче новини таким рівним голосом, ніби нічого особливого у світі не відбувається. Час від часу я ловлю окремі слова: переговори… ситуація… рішення… експерти…
Радіо говорить, а я тягну граблі по землі.
І звук грабель чомусь здається значно переконливішим.
Поруч вітер піднімає сухий папірець. Він летить по двору з таким виглядом, ніби це його територія, а я тут випадково з'явився.
— Лети, — кажу я йому. — У тебе, бачу, плани.
У наш час узагалі дивно будувати плани. Світ так швидко міняється, що іноді єдине стабільне — це мій двір навесні.
Я згрібаю гілки в купу. Купа росте, як державний бюджет, але без надії на користь.
І тут з'являється сусід. Він стоїть біля паркану, дивиться на мою діяльність і каже:
— Весна.
— Весна, — відповідаю.
Ми мовчимо хвилину, ніби два філософи на конференції.
— Знову все прибираєш? — питає він.
— А що робити, — кажу. — Якщо не прибирати, воно саме не зникне.
І тут я ловлю себе на думці: це ж правило не тільки для двору.
Якби всі проблеми світу можна було розгребти граблями, життя стало б значно простішим. Вийшов би вранці, підмів трохи, відкинув пару новин, згріб тривоги в купу, спалив — і готово.
Але, на жаль, реальність працює трохи складніше.
Я продовжую прибирати. Потроху двір починає виглядати як двір, а не як місце падіння метеорита.
І знаєте що цікаво?
Разом зі сміттям ніби прибираються й думки.
Голова стає тихішою. Рух грабель має якийсь медитативний ефект. Навіть новини з радіо, що долинають із веранди, у цей момент здаються трохи менш гучними.
У цей момент відчиняються двері дому, і на ґанок виходить дружина. Вона тримає в руках чашку.
— Перерва, філософе, — каже вона.
І виносить мені чай з лимоном.
Я беру чашку, сідаю на лавку біля стіни й дивлюся на двір, який щойно воював з моїми граблями. Пара від чаю піднімається в прохолодне весняне повітря, ніби теж має свої плани.
А я сиджу з чаєм і думаю про свої.
Про літо. Що треба щось посадити. Може, помідори. Може, яблуню. Думаю, що треба трохи підремонтувати паркан. І взагалі — жити якось далі.
Я роблю ковток чаю і раптом розумію: мабуть, майбутнє завжди починається ось із таких моментів. Не з великих заяв і програм, а з чашки теплого чаю на подвір’ї і думки: «Ну що ж, спробуємо ще раз».
Зрештою я стою посеред чистого двору і дивлюся на результат. Не ідеально. Десь ще лежить листя. Десь гілка. Але загалом порядок.
І тут я розумію одну просту річ.
Життя зараз, звісно, складне. Світ нервовий. Новини такі, що краще б іноді їх складати в мішки, як листя.
Але якщо чесно — все тримається на тих самих дрібницях:
прибрати двір,
посадити щось у землю,
поговорити із сусідом через паркан,
випити чаю з лимоном на весняному повітрі,
і слухати, як із веранди тихо бурмоче радіо про великий світ.
Бо поки люди виходять навесні з граблями — світ ще не пропав.
Я ставлю граблі біля стіни, витираю руки і дивлюся на двір.
Він чистий.
Принаймні до першого сильного вітру.
Але, якщо чесно, мене це вже не лякає.
Бо тепер я знаю: наступної весни все повториться.
І граблі знову чекатимуть свого філософського часу.

⚡️ Україна отримала гуманоїдних роботів-солдатів Phantom MK-1 для тестування – їх планують випробувати на фронті.
Головне:
Роботи можуть використовуватися для розвідки та доставки боєприпасів, зокрема в укриттях і бункерах.
Тепловий сигнал, схожий на людський, здатен вводити противника в оману.
Американська компанія Foundation планує випробувати технологію в бойових умовах.
Україна фактично стала ключовим полігоном для тестування нових зразків озброєння, зокрема розробок західних стартапів.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

У ЛОНІ СМЕРТІ

У лоні смерті точаться бої́,
Його приніс нам ворог з оркостану,
Давно там не шумлять уже гаї́...
Моли́тви я молить не перестану.

Герої наші — стомлені, та б'ють,
Щоб вирвати життя з пазу́рів ночі,
За кожен метр святу ціну дають,
Де смерть їм заглядає просто в очі.

Хай небо береже усіх бійців,
Що край тримають наш над краєм прірви,
Не змовкне від́голос страшних часів,
Народ наш ворог з коренем не вирве.

Там, де вогонь засліплює зірки́,
Гартується незламна наша воля,
Крізь попіл і розбиті сторінки́
Знов пишеться нова вкраїнська доля.

Нехай же кожен постріл і удар
Наблизить день омріяної тиші,
Щоб зник нарешті цей страшний кошмар,
І МИР запанував у рідній ніші.

Залізна віра в серці проросте,
Освітить сонце МИРУ степ широкий,
Зерно свободи — чисте і святе —
До ПЕРЕМОГИ йдем рішучим кроком.

Впаде́ пітьма́, розвіється туман,
Настане час для правди і відплати,
Заго́їться на тілі кожна з ран,
Бо віру й волю в нас не відібрати.

Розквітне знов калина під вікном,
Всміхне́ться рідна мати посивіла,
Зігріє дім нас лагідним теплом,
Бо правда в нас, і в ній — велика сила.

Замайорить наш прапор в висоті,
Де вільний вітер розганяє хмари,
Скінча́ться дні ці чорні непрості,
Бо не здолають нас війна і чвари.

Пове́рнуться додому із війни,
Родина стріне й затишок оселі,
Бо честі й слави гідні всі вони,
Хай кроки їхні стануть знов веселі.

Батьки обі́ймуть сина чи доньку́,
Впаде́ сльоза щаслива на долоні,
В боях пізнали доленьку гірку
І витримали пекло у полоні.

Карбуйм в пам'ять імена святі́,
Щоб діти знали, як дала́сь свобода,
Бо і в страшнім буремному житті
Живе незламний дух свого́ народу.

Ми відбудуєм спільний світлий храм,
Майбутнє мирне будемо творити,
На зло усім запеклим ворогам
У вільній Україні будем жити!

13.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059009

П’ятеро людей дістали поранення внаслідок обстрілів у Сумській області, - Національна поліція України

У Сумській міській громаді постраждали троє людей, там пошкоджено тепловоз, тролейбусну лінію, вікна торгового центру, приватні будинки та автомобіль.

У Новослобідській громаді поранені двоє чоловіків 71 та 61 року, також зазнав пошкоджень житловий будинок.

На місцях ударів працювали слідчо-оперативні групи поліції та вибухотехніки, які оглядали територію та фіксували наслідки обстрілів.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

Українська жінка сьогодні - це любов і сила водночас. Вона дарує життя, підтримує, надихає, захищає і вміє чекати.

Навіть у найважчі часи ви знаходите у собі сили дарувати тепло та надію. Саме завдяки вам у наших серцях живуть любов і віра - віра в те, що у людства ще є шанс на щасливе майбутнє.

У цей святковий день бажаю вам, чарівні жінки, щастя, міцного здоров’я та довгих років життя.

Нехай у вашій душі завжди буде сонячно, а кожен день приносить у дім радість і затишок.

Любові вам та добра. Най жіноча доля буде прихильною, а над усією Україною - панує мир.

Зі святом весни, дорогі жінки!
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

#історія #постаті
Олександр Таранець: Голос, що виткав «Рідну мати мою»
8 березня 1924 року народився Олександр Таранець — людина, чий голос став саундтреком для цілих поколінь українців. Якщо ви хоч раз чули «Пісню про рушник», то, найімовірніше, у вашій пам’яті звучить саме його оксамитовий баритон. Він не просто співав — він сповідався на сцені, роблячи кожне слово зрозумілим і близьким.

Таранець був першим виконавцем багатьох шедеврів, які ми сьогодні вважаємо народними. «Рідна мати моя», «Моя стежина», «Ясени», «Марічка» — ці пісні стали символами української душі саме завдяки його інтелігентній та щирій манері виконання. Уявіть собі: 1950-ті роки, розквіт радянської естради, а Таранець виходить на сцену і співає про маму, про вишитий рушник, про кохання, яке не знає кордонів. Це була справжня культурна дипломатія всередині імперії.

Його творчий дует із Петром Ретвицьким став легендарним. Їхні голоси зливалися в ідеальну гармонію, створюючи той самий «український мелос», за яким сумували емігранти по всьому світу. Таранець мав дивовижну здатність: він міг співати перед тисячною залою так, ніби звертався до кожного слухача особисто. Це не був пафос великої сцени, це була розмова по душах.

Попри величезну популярність, Олександр Таранець залишався надзвичайно скромною людиною. Він багато гастролював, виступав у найвіддаленіших селах, перед шахтарями та будівельниками, вважаючи, що справжнє мистецтво належить не лише академічним залам. Його внесок у розвиток української пісні важко переоцінити — він фактично сформував канон сучасної української ліричної естради.

Сьогодні, коли ми чуємо знайомі акорди «Рушника», ми згадуємо не лише авторів слів та музики, а й ту неповторну інтонацію, яку подарував нам Олександр Таранець. Його голос — це пам'ять про дім, про тепло материнських рук і про те, що справжня краса завжди проста.
https://youtu.be/cq5TAqzhq5U?si=7sejrpFo4iuwSDIx

Унаслідок нічного обстрілу загинув вихованець та гравець команди Білий Барс 2017–2018 р.н.
Гордій Удовиченко.
Разом із ним загинула його мама — Олена Михайлівна Удовиченко, вчителька початкових класів.
Команда «Білого Барсу» згадує: «Гордій був щирим, добрим і відкритим хлопчиком, який дуже любив хокей, свою команду та тренування. Ми пам’ятаємо його усмішку, старанність на льоду і радість, з якою він приходив на кожне заняття.
Олена Михайлівна була чуйною, світлою людиною, люблячою мамою та вчителькою, яка вкладала у своїх учнів знання, тепло і турботу.
Сьогодні ми втратили не лише юного хокеїста та його маму. Ми втратили частину нашої великої хокейної родини».
🕯 Федерація хокею України висловлює щире співчуття близьким, рідним загиблих та всій родині «Білого Барсу», які втратили вихованця та друга.
Вічна памʼять пані Олені та маленькому Гордію
Просимо долучитись до допомоги родині.
4874 0700 5579 5817
#Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Лелека: Захисник дому та птах, що колись був людиною.

Ми всі з дитинства знаємо милу казку про те, що лелеки приносять немовлят. Але якщо копнути глибше в українську міфологію, виявиться, що цей птах ховає у своєму пір'ї набагато серйозніші та навіть містичні таємниці.

Для нашого "Архіву" історія лелеки - це розповідь про стародавнього духа-охоронця, чий зв'язок із людьми настільки сильний, що межує з магією.

Людям завжди цікаво дізнаватися, що за звичними речами стоять глибокі легенди. Ось ця історія, написана просто, але захопливо.

Скринька Пандори по-українськи: Гріх цікавості.

В народних легендах походження цього птаха має досить похмурий сюжет. Кажуть, що колись лелека був звичайною людиною. Одного разу Бог зібрав усіх гадюк, жаб та іншу нечисть у великий мішок, міцно його зав'язав і доручив цьому чоловікові кинути ношу в море або у вогонь. Головною умовою було не заглядати всередину. Але людська цікавість перемогла. Чоловік розв'язав мішок, і вся нечисть миттєво розповзлася по землі. За цей непослух Бог перетворив його на птаха з довгими ногами та міцним дзьобом, прирікши вічно ходити болотами і очищати світ від плазунів. Саме тому в народі вірили, що лелека має людську душу, розуміє нашу мову і навіть плаче справжніми сльозами, сумуючи за своїм людським минулим.

Вартовий на даху: Вогонь і справедливість.

Гніздо лелеки на хаті вважалося найбільшим благословенням. Це була стародавня безкоштовна "страховка" від нещасть: люди щиро вірили, що туди, де живе чорногуз, ніколи не вдарить блискавка. Проте з цим птахом не можна було жартувати. Існувало найсуворіше табу на руйнування його гнізда. За повір'ями, скривджений лелека ставав безжальним месником - він міг принести у дзьобі жевріючу вуглинку і спалити хату кривдника дотла. Це робило його не просто сусіднім птахом, а справжнім крилатим суддею, який стежив за совістю господарів.

Провідник у Вирій: Зв'язок зі світом предків.

Восени лелеки відлітають не просто у "теплі краї". Наші предки вірили, що вони летять у Вирій - містичний райський світ, де зимують душі померлих родичів. Лелека вважався священним посланцем, який міг перетинати тонку межу між світом живих і світом духів. Тому їхнє повернення навесні було таким очікуваним: вони приносили на своїх крилах не лише тепло, а й благословення від предків. Звідси й пішло повір'я про дітей - вважалося, що лелека переносить із Вирію нові душі, які мають народитися в родині.

Чому ця історія ідеальна для нашого "Архіву"?

Ми фіксуємо лелеку не як біологічний вид, а як один із найсильніших архетипів українців. Цей птах є символом абсолютної вірності своєму дому. Хоч би як далеко він летів, він завжди повертається до свого гнізда, часто ремонтуючи його роками і передаючи у спадок своїм пташенятам. У часи, коли українці змушені шукати прихистку по всьому світу, образ лелеки, який долає тисячі кілометрів, щоб повернутися на рідну стріху, звучить як ніколи актуально.

Цікава деталь: В Україні лелека має десятки різних імен залежно від регіону: бусол, бузько, чорногуз, гайстер. Але як би його не називали, ставлення до нього завжди було як до рівного. До нього часто зверталися на "ви" і вірили, що вбити лелеку - це такий самий непрощенний гріх, як і підняти руку на людину.

Odd Systems презентувала нову тепловізійну камеру «Курбас-640 Бета» для FPV-дронів та перехоплювачів. Камера дозволяє змінювати режими зображення та налаштування (яскравість, контраст, зум) безпосередньо під час польоту. Система має готові профілі для роботи по повітряних, наземних цілях та для навігації в складну погоду. Апаратна частина отримала захист від перенапруги, Wi-Fi панель налаштувань та можливість заміни лінз https://channeltech.space/war/kurbas-640-beta-thermal-camera-drone-de...

Відчиняєш двері. Видихаєш. Ти нарешті вдома. 🕊

Тут немає дедлайнів і міського шуму. Тут пахне спокоєм. Це працює наш новий аромадифузор Bergamot & Flower Smart Life.

Він не просто наповнює кімнату ароматом, він перемикає твій настрій:
Бергамот знімає втому.
Троянда та жасмин повертають гармонію.
Білий чай та мускус обіймають теплом.

Стильний скляний флакон ідеально доповнить твій інтер'єр, а аромат триматиметься тижнями.

Аромадифузор Bergamot & Flower вже у продажі.

Твій дім — це твоє місце сили!