• #поезія
    Малює Осінь третій місяць…
    Що штрих - то подив в глядачів.
    Брунатним, жовтим очі тішить
    майстриня з Часу хоромів.

    Міняє відтінки смарагдів,
    є теракот, й бурштин, оранж…
    В хід карамель у листопаді.
    Без надлишку – трима баланс.

    А небо… - хочеться злетіти
    й купатись у його красі.
    Хмаринок еустоми-квіти
    корабликами по воді…

    Отам, де Сонце твердь цілує -
    мазки рожево-золоті.
    Так не рука – душа малює
    й що раз – мов вперше у житті.

    І ти, і я, й майстриня Осінь –
    усі на тому полотні
    допоки Час не скаже: Досить, -
    і пензля не віддасть Зимі.

    Рима Елбур
    #поезія Малює Осінь третій місяць… Що штрих - то подив в глядачів. Брунатним, жовтим очі тішить майстриня з Часу хоромів. Міняє відтінки смарагдів, є теракот, й бурштин, оранж… В хід карамель у листопаді. Без надлишку – трима баланс. А небо… - хочеться злетіти й купатись у його красі. Хмаринок еустоми-квіти корабликами по воді… Отам, де Сонце твердь цілує - мазки рожево-золоті. Так не рука – душа малює й що раз – мов вперше у житті. І ти, і я, й майстриня Осінь – усі на тому полотні допоки Час не скаже: Досить, - і пензля не віддасть Зимі. Рима Елбур
    30переглядів
  • #поезія

    Калатаю у кухлику каву.
    Гірчить...
    Дрібка спецій осінніх на дно —
    най смакує.
    Стало швидше темніти під вечір.
    За мить
    згасне сонце натомлених днів.
    Ніч пантрує
    перестиглу, мов грушу рапату,
    осінь,
    шиє шовком (по чорному тлі)
    зорі.
    Ходять тіні під вікнами —
    тихі та босі,
    колисанки співають сумні.
    В покорі
    тягнуть рядна (діряві та мокрі)
    тумани.
    Жовтень мовчки покинув світ.
    Сумую...
    Калатаю у кухлику каву.
    Гурмани —
    я і Осінь... І тіні оті,
    що у ніч гарцюють...


    Людмила Галінська
    #поезія Калатаю у кухлику каву. Гірчить... Дрібка спецій осінніх на дно — най смакує. Стало швидше темніти під вечір. За мить згасне сонце натомлених днів. Ніч пантрує перестиглу, мов грушу рапату, осінь, шиє шовком (по чорному тлі) зорі. Ходять тіні під вікнами — тихі та босі, колисанки співають сумні. В покорі тягнуть рядна (діряві та мокрі) тумани. Жовтень мовчки покинув світ. Сумую... Калатаю у кухлику каву. Гурмани — я і Осінь... І тіні оті, що у ніч гарцюють... Людмила Галінська
    22переглядів
  • #поезія
    Степ

    кажуть, тут у степу приживається тільки трава.
    вона гусне як спокій, наврядчи він скоро настане
    і коли ти не віриш у себе, чому тоді віриш в дива?
    я сумую за твоїм голосом і за міста гарячим каменем.

    кажуть, тут у степу молись не молись - дарма.
    рикошетить молитва від священних дверей Едему.
    хоч слова, як вода, а в степу і води нема...
    я сумую за твоїм голосом, за кожним звуком окремо.

    кажуть, тут тільки сон і трава, і трава, ковила
    і родився тут день потривав, потривав, затерп.
    і немає тут голосу, навіть голосу твого нема,
    всюди тільки трава, і трава, і степ...

    кажуть, тут не прижитись мені, хоч живи не живи,
    тут і день не живе, конає сонцем підпалений.
    куди оком не кинь - тільки шепіт німий трави .
    я сумую за твоїм голосом і за міста гарячим каменем.

    Ігор Мисяк ,
    полеглий у квітні 2023
    #поезія Степ кажуть, тут у степу приживається тільки трава. вона гусне як спокій, наврядчи він скоро настане і коли ти не віриш у себе, чому тоді віриш в дива? я сумую за твоїм голосом і за міста гарячим каменем. кажуть, тут у степу молись не молись - дарма. рикошетить молитва від священних дверей Едему. хоч слова, як вода, а в степу і води нема... я сумую за твоїм голосом, за кожним звуком окремо. кажуть, тут тільки сон і трава, і трава, ковила і родився тут день потривав, потривав, затерп. і немає тут голосу, навіть голосу твого нема, всюди тільки трава, і трава, і степ... кажуть, тут не прижитись мені, хоч живи не живи, тут і день не живе, конає сонцем підпалений. куди оком не кинь - тільки шепіт німий трави . я сумую за твоїм голосом і за міста гарячим каменем. Ігор Мисяк , полеглий у квітні 2023
    Love
    2
    97переглядів
  • #поезія
    Ми?
    Магістралями літніми, стиглими
    Мчу окрилена, кава "to go".
    Вітер теплий роздмухує ризики,
    Що не встигну до тебе в полон.
    На кордонах, на відстані дотиків
    Ми не маємо часу та сил.
    Залиши щось про мене в рукописах
    Серед променів сонця та хвиль,
    Що бурхливо на берег з-за обрію
    Нам виносять обійми до ніг.
    Я лечу, пломенію, закохуюсь,
    Хоч не буде ніякого "ми".
    І не буде вина надвечір'ями,
    Шоколаду гіркого на двох.
    Інший вимір. Ми пізно зустрілися.
    Ми живемо, на жаль, лише в борг.
    Почуття - у клубочки меланжеві,
    На емоціях - марення шви.
    Кава, сонце, ми все передбачили...
    Хоч немає ніякого "ми"?

    02.07.2023
    Олеся Репа
    #поезія Ми? Магістралями літніми, стиглими Мчу окрилена, кава "to go". Вітер теплий роздмухує ризики, Що не встигну до тебе в полон. На кордонах, на відстані дотиків Ми не маємо часу та сил. Залиши щось про мене в рукописах Серед променів сонця та хвиль, Що бурхливо на берег з-за обрію Нам виносять обійми до ніг. Я лечу, пломенію, закохуюсь, Хоч не буде ніякого "ми". І не буде вина надвечір'ями, Шоколаду гіркого на двох. Інший вимір. Ми пізно зустрілися. Ми живемо, на жаль, лише в борг. Почуття - у клубочки меланжеві, На емоціях - марення шви. Кава, сонце, ми все передбачили... Хоч немає ніякого "ми"? 02.07.2023 Олеся Репа
    Love
    1
    122переглядів
  • Лимонний торт з безе — найкращий вершковий та пікантний десерт!
    Пишні шари, шовковистий лимонний курд та м’яка меренгова глазур… сонце в кожному шматочку 🌞✨

    📌 Інгредієнти (для високого 3-шарового торта):
    Для коржів:
    • 2 склянки (250 г) борошна універсального призначення
    • 1½ ч. л. розпушувача
    • ½ ч . л. солі •
    1 склянка (200 г) цукру
    • ½ склянки (115 г) несолоного вершкового масла (розм’якшеного)
    • 3 великих яйця
    • ¾ склянки (180 мл) молока
    • 2 ст. л. лимонного соку
    • 1 ст. л. лимонної цедри
    • 1 ч. л. ванільного екстракту

    Для лимонного курду:
    • ½ склянки (120 мл) лимонного соку (свіжого)
    • 1 ст. л. лимонної цедри
    • ¾ склянки (150 г) цукру
    • 3 великих яєчних жовтки
    • 4 ст. л. (55 г) несолоного вершкового масла
    • 1 ст. л. кукурудзяного крохмалю (за бажанням для густішої консистенції)

    Для збитих вершків:
    • 2 склянки (480 мл) жирних вершків для збивання (холодних)
    • 4 ст. л. цукрової пудри
    • 1 ч. л. ванільного екстракту

    Для посипання безе:
    • 3 яєчні білки
    • ¾ склянки (150 г) цукру
    • ¼ ч. л. винного каменю (за бажанням)

    👩‍🍳 Як приготувати:
    1. Випікання коржів:
    • Розігрійте духовку до 170°C (340°F).
    • Змішайте масло та цукор до кремоподібної консистенції. Додавайте яйця по одному.
    • Додайте лимонний сік, цедру та ваніль.
    • По черзі додайте борошно, розпушувач і молоко до однорідної маси.
    • Випікайте у 3 круглих формах (або спекти одну та нарізати) протягом 20–25 хвилин. Повністю охолодіть.
    2. Приготування лимонного курду:
    • Збийте жовтки, цукор, лимонний сік і цедру в каструлі на середньому вогні.
    • Постійно помішуйте, доки не загусне. Додайте масло та кукурудзяний крохмаль (за бажанням).
    • Дайте охолонути — суміш має бути блискучою та гладкою.
    3. Збийте вершки:
    • Збийте холодні жирні вершки з цукровою пудрою та ваніллю до утворення стійких піків.
    4. Збірка торта:
    • Багатошаровий корж → збиті вершки → лимонний курд → повторити 3 рази.
    • Охолоджуйте щонайменше 3 години для ідеального застигання.
    5. Приготування безе:
    • Збийте білки з цукром до стійких блискучих піків.
    • Викладіть зверху коржа ложкою або викладіть зверху.
    • (За бажанням) Злегка підсмажте кухонним пальником для золотистого відтінку 🔥

    💡 Порада професіонала: Охолодіть корж перед нарізанням для ідеальних кремових шарів, як у відео!
    Лимонний торт з безе — найкращий вершковий та пікантний десерт! Пишні шари, шовковистий лимонний курд та м’яка меренгова глазур… сонце в кожному шматочку 🌞✨ 📌 Інгредієнти (для високого 3-шарового торта): Для коржів: • 2 склянки (250 г) борошна універсального призначення • 1½ ч. л. розпушувача • ½ ч . л. солі • 1 склянка (200 г) цукру • ½ склянки (115 г) несолоного вершкового масла (розм’якшеного) • 3 великих яйця • ¾ склянки (180 мл) молока • 2 ст. л. лимонного соку • 1 ст. л. лимонної цедри • 1 ч. л. ванільного екстракту Для лимонного курду: • ½ склянки (120 мл) лимонного соку (свіжого) • 1 ст. л. лимонної цедри • ¾ склянки (150 г) цукру • 3 великих яєчних жовтки • 4 ст. л. (55 г) несолоного вершкового масла • 1 ст. л. кукурудзяного крохмалю (за бажанням для густішої консистенції) Для збитих вершків: • 2 склянки (480 мл) жирних вершків для збивання (холодних) • 4 ст. л. цукрової пудри • 1 ч. л. ванільного екстракту Для посипання безе: • 3 яєчні білки • ¾ склянки (150 г) цукру • ¼ ч. л. винного каменю (за бажанням) 👩‍🍳 Як приготувати: 1. Випікання коржів: • Розігрійте духовку до 170°C (340°F). • Змішайте масло та цукор до кремоподібної консистенції. Додавайте яйця по одному. • Додайте лимонний сік, цедру та ваніль. • По черзі додайте борошно, розпушувач і молоко до однорідної маси. • Випікайте у 3 круглих формах (або спекти одну та нарізати) протягом 20–25 хвилин. Повністю охолодіть. 2. Приготування лимонного курду: • Збийте жовтки, цукор, лимонний сік і цедру в каструлі на середньому вогні. • Постійно помішуйте, доки не загусне. Додайте масло та кукурудзяний крохмаль (за бажанням). • Дайте охолонути — суміш має бути блискучою та гладкою. 3. Збийте вершки: • Збийте холодні жирні вершки з цукровою пудрою та ваніллю до утворення стійких піків. 4. Збірка торта: • Багатошаровий корж → збиті вершки → лимонний курд → повторити 3 рази. • Охолоджуйте щонайменше 3 години для ідеального застигання. 5. Приготування безе: • Збийте білки з цукром до стійких блискучих піків. • Викладіть зверху коржа ложкою або викладіть зверху. • (За бажанням) Злегка підсмажте кухонним пальником для золотистого відтінку 🔥 💡 Порада професіонала: Охолодіть корж перед нарізанням для ідеальних кремових шарів, як у відео!
    Love
    1
    163переглядів 4Відтворень
  • #поезія
    Красуня леді в сукні золотій,
    Крокує тихо й впевнено у часі.
    Та кожен бачить щось своє у ній,
    Байдужий чи закоханий наразі.
    Осінню пору люблять не усі,
    Хтось бачить сірість й непогоду
    Хтось розмаїття листяні,
    Яскраву неповторну вроду.
    У осені свої принади є
    Тепленькі светри, чай з лимоном.
    Шарлотка ароматом віддає
    Відвари трав та кава з кардамоном.
    Та хоч повітря вже холодне й бунтівне,
    Та сонце зігріває ще обличчя.
    Ми вгору підкидаємо те листя золоте,
    Лиш цінностей зростають протиріччя.
    Яскрава леді в сукні золотій,
    Крокує тихо й впевнено у часі.
    Та демонструє танець у красі своїй,
    Кружляє так зворушливо у вальсі.

    Тетяна Хандрусь
    #поезія Красуня леді в сукні золотій, Крокує тихо й впевнено у часі. Та кожен бачить щось своє у ній, Байдужий чи закоханий наразі. Осінню пору люблять не усі, Хтось бачить сірість й непогоду Хтось розмаїття листяні, Яскраву неповторну вроду. У осені свої принади є Тепленькі светри, чай з лимоном. Шарлотка ароматом віддає Відвари трав та кава з кардамоном. Та хоч повітря вже холодне й бунтівне, Та сонце зігріває ще обличчя. Ми вгору підкидаємо те листя золоте, Лиш цінностей зростають протиріччя. Яскрава леді в сукні золотій, Крокує тихо й впевнено у часі. Та демонструє танець у красі своїй, Кружляє так зворушливо у вальсі. Тетяна Хандрусь
    Love
    1
    91переглядів
  • #поезія
    "Очима війни"

    Чорна матерія перекрила мазки оптимізму в го́ловах...
    З-під обпалених тіл виповзають червоні зміюки.
    Частіше звучать бездиха́нні надії в тремтячих словах.
    Вуста тріщать, стікають соком пекучої муки.

    Тепер дахом для нескорених душ стали свідомі молитви.
    Затишшя стали піснями бурхливих тривог.
    Знесилений пульс на плацдармі горючої битви
    Гучно відточує стухлий сумний монолог.

    В оточенні колючих лабіринтів непередбачуваної долі
    Опинилось щемливе переосмислення минулих подій.
    Весняне, ціловане вечором, сонце торкнулось поволі
    Чіл запотівших, сльозами намочених вій.

    Очі намагаються стерти з щоденного поля зору
    Мигтливі, нав'язливі вірогідні фрагменти Кінця.
    За плечима шуршить, вкрившись гіллям шалена Потвора
    Під ангельською маскою наївно-тупого Лиця.

    Дикий шум, розлетілась пилюка. Навколо розруха —
    І навіки зелена одежа у ґрунт залягла...
    Серед трав блідно-кволих рука ворушилася сухо..
    Розчинила останки у своїх обіймах імла...

    24-25.02.2024
    Ольга Далабожак
    #поезія "Очима війни" Чорна матерія перекрила мазки оптимізму в го́ловах... З-під обпалених тіл виповзають червоні зміюки. Частіше звучать бездиха́нні надії в тремтячих словах. Вуста тріщать, стікають соком пекучої муки. Тепер дахом для нескорених душ стали свідомі молитви. Затишшя стали піснями бурхливих тривог. Знесилений пульс на плацдармі горючої битви Гучно відточує стухлий сумний монолог. В оточенні колючих лабіринтів непередбачуваної долі Опинилось щемливе переосмислення минулих подій. Весняне, ціловане вечором, сонце торкнулось поволі Чіл запотівших, сльозами намочених вій. Очі намагаються стерти з щоденного поля зору Мигтливі, нав'язливі вірогідні фрагменти Кінця. За плечима шуршить, вкрившись гіллям шалена Потвора Під ангельською маскою наївно-тупого Лиця. Дикий шум, розлетілась пилюка. Навколо розруха — І навіки зелена одежа у ґрунт залягла... Серед трав блідно-кволих рука ворушилася сухо.. Розчинила останки у своїх обіймах імла... 24-25.02.2024 Ольга Далабожак
    Like
    1
    152переглядів
  • #поезія
    поїзд. плацкарт. сонце лишає обрій.
    у нас з моїм містом стільки дурних історій.
    і хоч зараз ми двоє такі дорослі,
    воно не змінилось зовсім
    і я не змінилась зовсім.

    поїзд. плацкарт. третя година ночі.
    іти його вулицями - усе, чого хочу.
    чашка кави гріє родимку на долоні.
    ми побачимось вранці - щасливі і сонні.

    місто моє знає мене краще, ніж мóї колишні,
    місто бачило мене у мóї найгірші тижні,
    місто поїло бульйоном із викрутки й "оболоні",
    витирало сльози в гуртожитку на балконі.

    місто бачило мене у мóї сімнадцять,
    вірило у мене більше за всіх - мало рацію.
    знає, як гірко і болісно давалась розлука з ним,
    знає цей клятий присмак і запах війни.

    місто чекає, хоч втомлене і побите,
    і я біжу до нього, лечу до нього і їду.
    як би нас двох за цей час не скалічило,
    я любитиму його вічно
    і пам'ятатиму його вічно.

    поїзд. плацкарт. попереду стільки всього невідомого -
    це так мало хвилює, коли ти нарешті вдома.
    ранок. перон. помалу світає.
    поїзд прибуває до Миколаєва.

    Бешкет
    #поезія поїзд. плацкарт. сонце лишає обрій. у нас з моїм містом стільки дурних історій. і хоч зараз ми двоє такі дорослі, воно не змінилось зовсім і я не змінилась зовсім. поїзд. плацкарт. третя година ночі. іти його вулицями - усе, чого хочу. чашка кави гріє родимку на долоні. ми побачимось вранці - щасливі і сонні. місто моє знає мене краще, ніж мóї колишні, місто бачило мене у мóї найгірші тижні, місто поїло бульйоном із викрутки й "оболоні", витирало сльози в гуртожитку на балконі. місто бачило мене у мóї сімнадцять, вірило у мене більше за всіх - мало рацію. знає, як гірко і болісно давалась розлука з ним, знає цей клятий присмак і запах війни. місто чекає, хоч втомлене і побите, і я біжу до нього, лечу до нього і їду. як би нас двох за цей час не скалічило, я любитиму його вічно і пам'ятатиму його вічно. поїзд. плацкарт. попереду стільки всього невідомого - це так мало хвилює, коли ти нарешті вдома. ранок. перон. помалу світає. поїзд прибуває до Миколаєва. Бешкет
    Like
    Love
    2
    123переглядів
  • #поезія
    Ти пахнеш, як листя весняне,
    Як дитинство моє полотняне,
    Як тепла малинова стежка,
    Як мамина срібна сережка.

    Ти пахнеш, як пломінь живиці,
    Як біленький дзвінок медуниці,
    Як вулик, де сховане сонце,
    Як маминих мрій волоконце.

    Ти пахнеш, як виспане море,
    Як жіноче невидиме горе,
    Як пилок на пшеничній ниві,
    Як мамині руки сяйливі.

    Ти пахнеш, як роси на житі,
    Як столи, рушниками накриті,
    Як співаюча стружка ялова,
    Як мамина лагідна мова.

    ✍️ Дмитро Павличко
    #поезія Ти пахнеш, як листя весняне, Як дитинство моє полотняне, Як тепла малинова стежка, Як мамина срібна сережка. Ти пахнеш, як пломінь живиці, Як біленький дзвінок медуниці, Як вулик, де сховане сонце, Як маминих мрій волоконце. Ти пахнеш, як виспане море, Як жіноче невидиме горе, Як пилок на пшеничній ниві, Як мамині руки сяйливі. Ти пахнеш, як роси на житі, Як столи, рушниками накриті, Як співаюча стружка ялова, Як мамина лагідна мова. ✍️ Дмитро Павличко
    Love
    2
    91переглядів 1 Поширень
  • Народ, що рашка не змогла покорити...в той час

    Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів?

    Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші.

    Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам.

    Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом.

    Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі.

    Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці.

    До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами.

    Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини).

    Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір.

    Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими.

    У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході.

    У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено.

    У війні з чукчами брав участь навіть російський флот.

    Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує?

    Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив.

    Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників

    І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника.

    Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість.

    І росіяни обісралися.

    Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною.

    Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу.

    Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало.

    І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс.

    У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю».

    У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу.

    І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію.

    Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях.

    Трохи фактів:

    1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб.

    2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше.

    3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року.

    4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову.

    5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка.

    6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь.

    7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном.

    8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії.

    9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих.

    10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО.

    11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті.

    12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори.

    13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
    Народ, що рашка не змогла покорити...в той час Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів? Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші. Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам. Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом. Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі. Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці. До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами. Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини). Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір. Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими. У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході. У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено. У війні з чукчами брав участь навіть російський флот. Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує? Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив. Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника. Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість. І росіяни обісралися. Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною. Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу. Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало. І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс. У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю». У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу. І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію. Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях. Трохи фактів: 1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб. 2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше. 3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року. 4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову. 5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка. 6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь. 7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном. 8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії. 9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих. 10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО. 11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті. 12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори. 13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
    369переглядів
Більше результатів