Бог не виїхав з України Він лишився ось тут серед нас... Там, де наші міста в руїнах, Там, де промінь надії погас... Бог не виїхав з України, Він в підвалах, в Церквах, в метро, Де схиляємо ми коліна... Розкриває Святе шатро... Бог не виїхав з України, За опертя солдатам став... Він між ворогом зводить стіни, Його кулі не раз спиняв... Бог не виїхав з України, Як під обстрілом знову ми, Закриває крильми Своїми ... Він рахується зі слізьми... Бог не виїхав з України, Плаче з нами... Йому теж болить.. В Бозі тільки нема переміни, Він той Самий, завжди... кожну мить... Бог не виїхав з України, Він сьогодні із нами є... Кожне серце для Нього - цінне... Сил, терпіння ще додає.... До останньої навіть битви, Буде поруч... не відійде... Чує кожну просту молитву... Поміч наша - Ім'я Святе... Залікує народу рани, Відбудуються знов мости... Вірю: спокій і мир настане, Зможе Бог всіх людей спасти... Ворогів відведе далеко, Не допустить Вкраїні зла... Прилетить до гнізда лелека... Інші вернуться до села... Заспіває ще хор солов'їний, Ще настане прекрасний час... Бог не виїхав з України, Він ніколи не лишить нас!

ВІЙНА НЕ МАЄ ВІКУ І ЖАЛЮ Війна не має віку і жалю́, Вона ґвалтує, нищить, убиває, То ж між життям і смертю я стою́, Та смерть від мене очі відвертає. І прикрощів в житті я не робив, Ніко́му лиха я не заподіяв, Мене без всього ворог залиши́в... Про старість не таку я, Боже, мріяв. Якби роки вернулись молоді, Якби ж то сили всі мої́ вернулись... Війна і старість, і часи не ті, І дні мої́ з руїнами зіткнулись. Війна безжальна... клята ця війна, Забрала все... і дах над головою, Так знищив все ординець-сатана, То й на руїнах немічний я сто́ю. Нема нічо́го в мене вже тепер, І голову вже ні́де притулити, Я сльо́зи витер, піт з чола підтер... Та де і як останні дні дожити? Війна не має віку і жалю́, І я її не можу зупинити, На милицях я Господа молю́... Куди подітись? Крок куди ступити? 28.07.2024 р.

#історія #постаті Василь Сімович: Людина, яка навчила українців розмовляти за правилами (і не тільки). Коли ми говоримо про «будівничих нації», зазвичай уявляємо гетьманів із шаблями або поетів із трагічними очима. Проте справжня незалежність починається з коми, правильно вжитого відмінка та усвідомлення того, що твоя мова — це не «діалект околиці», а виточена інтелектуальна зброя. 11 березня 1880 року народився Василь Сімович — людина, чиє життя було присвячене саме цій делікатній місії. 🖋️📜 Буковина, Прага та «Граматика» на руїнах імперій Сімович не просто вивчав мову — він її систематизував у часи, коли світ тріщав по швах. Його «Граматика української мови», видана у 1918 році, стала справжнім бестселером. Уявіть: навколо вирує Перша світова, розпадаються імперії, а Сімович спокійно пояснює, як правильно вживати кличний відмінок. Пріоритети здорової людини, чи не так? 🧐🎓 Його діяльність була справжнім мостом між Галичиною, Буковиною та Наддніпрянщиною. Він розумів: якщо ми не випрацюємо єдиний стандарт, нас розтягнуть по фонетичних квартирах. Василь Сімович став одним із тих, хто заклав фундамент сучасної літературної мови, відсікаючи зайві нашарування, якими так щедро намагалася «обдарувати» нас сусідня росія. 🚫🇷🇺 Не лише філологія, а й культурний менеджмент Якби у 1920-х існував LinkedIn, профіль Сімовича виглядав би приголомшливо: * Голова товариства «Просвіта»: займався масовою освітою, коли це ще не було мейнстримом. * Професор у Празі: викладав в Українському високому педагогічному інституті, готуючи кадри для майбутньої держави. * Редактор наукових видань: тримав інтелектуальний рівень української еміграції на європейській висоті. * Упорядник «Кобзаря»: зробив шедевр Шевченка доступним і текстологічно вивіреним для нових поколінь. 📖✨ Скептицизм як чеснота Сімович був відомий своєю прискіпливістю. Він не терпів дилетантства та «шароварщини» в науці. Його праці — це не просто перелік правил, а глибоке філософське осмислення того, як слово формує реальність. Він критикував спроби москви уніфікувати українську мову під імперські лекала, за що, звісно, не був там у фаворі. Але хіба справжній інтелектуал може прагнути схвалення від деспотії? 🎭🤨 Чому це важливо сьогодні? Сьогодні, коли ми знову відвойовуємо свій мовний простір, постать Сімовича нагадує: мова — це не лише засіб комунікації, це кордон. І цей кордон має бути чітким, аргументованим і захищеним фаховими знаннями. Василь Сімович довів, що філолог може бути таким же воїном, як і солдат у траншеї. Тільки його зброя — словник, а поле битви — свідомість нації. 🛡️🇺🇦

#історія #факт 🕯️ Королева без корони: приватна драма Едіт Піаф. Париж, жовтень 1949 року. Весь світ знав її як «горобчика» з магічним голосом, що змушував плакати тисячі залів. Але тієї ночі Едіт Піаф була просто жінкою, яка чекала на коханого. Марсель Сердан, «бомбардир із Касабланки», чемпіон світу з боксу, мав прилетіти до неї з Нью-Йорка. Едіт, не терплячи розлуки, сама вмовила його обрати літак замість пароплава: «Прилітай швидше, я не можу без тебе дихати». 🥀 💍 Кохання на руїнах долі Їхній роман був викликом суспільству. Він — національний герой, одружений батько трьох дітей. Вона — дитина паризьких вулиць із сумнівним минулим. Але за лаштунками скандальних заголовків ховалася щемлива ніжність. Марсель був єдиним, хто бачив у Піаф не зірку, а вразливу дівчинку. Він дарував їй впевненість, якої їй бракувало все життя, а вона готувала йому просту вечерю у своєму розкішному будинку, намагаючись створити затишок, якого ніколи не мала в дитинстві. 🕯️ ✈️ Фатальний рейс Літак компанії Air France, на борту якого був Сердан, врізався в гору на Азорських островах. Коли вранці Едіт повідомили про катастрофу, вона не скасувала концерт у «Версалі». Вона вийшла на сцену, ледь тримаючись на ногах, і вимовила: «Цього вечора я співаю для Марселя Сердана. Тільки для нього». Того вечора Париж почув голос, у якому не залишилося нічого, крім чистого, оголеного болю. 🎼 Сповідь у кожній ноті Саме після цієї втрати на світ з’явилася легендарна «Hymne à l'amour» (Гімн коханню). Рядки «якщо ти помреш і будеш далеко від мене, мені байдуже, якщо ти мене любиш» стали її особистою молитвою. Відтоді Піаф більше не співала пісень — вона проживала кожну втрату заново. Смерть Марселя стала точкою неповернення: вона почала шукати порятунку в морфії та алкоголі, намагаючись заглушити тишу, що оселилася в її домі після того, як літак так і не приземлився. 🕯️ Голос, гартований горем Мало хто знає, що до кінця життя Едіт зберігала вдома боксерські рукавички Марселя як реліквію. Її приватна драма перетворила естрадну співачку на трагічну постать світового масштабу. Вона довела, що справжнє мистецтво народжується не з успіху, а з уміння вистояти, коли твій світ розсипається на друзки. Піаф померла молодою, але її голос залишився вічним відлунням тієї короткої, але сліпучої пристрасті, яку не зміг обірвати навіть океан. 🎤🇫🇷

#історія #факт 🫀 «ОСТАННЯ СИМФОНІЯ СЕРЦЯ»: ТАЄМНИЙ СПАДОК ФРЕДЕРІКА ШОПЕНА Париж, жовтень 1849 року. У квартирі на Вандомській площі, заповненій запахом фіалок та ліків, згасало життя того, кого називали «поетом фортепіано». Фредерік Шопен, виснажений сухотами, ледь чутно прошепотів свою останню волю. Це не стосувалося ані його незакінчених ноктюрнів, ані золотого годинника. Він благав лише про одне: «Я знаю, що церква не дозволить поховати мене у Варшаві, але принаймні відвезіть туди моє серце». 📜 Заручник обставин Шопен прожив у Франції майже половину життя, але так і не став парижанином за духом. Його туга за Польщею, розірваною імперіями, була майже фізичною хворобою. Після його смерті тіло залишилося на цвинтарі Пер-Лашез, але за справу взялася його сестра — Людвіка Єнджеєвич. Вона знала: офіційний дозвіл на перевезення «частини тіла повстанця» (а Шопен підтримував визвольний рух) отримати неможливо. 📦 Контрабанда любові Людвіка замовила кришталевий слоїк, наповнений коньяком для консервації, помістила туди серце брата і сховала судину в дерев'яну скриньку під своїми пишними сукнями. Перетин кордону Російської імперії був смертельно небезпечним. Жандарми ретельно обшукували екіпажі, шукаючи заборонену літературу чи зброю. Ніхто не міг уявити, що тендітна жінка в траурі везе під шарами тканини найцінніший музичний скарб епохи. 🥀 ⛪ Сховище в колоні Серце Шопена прибуло до Варшави таємно. Тривалий час воно зберігалося в родинному домі, допоки його не передали до костелу Святого Хреста. Влада забороняла будь-які публічні вшанування «поляка-емігранта», тому скриньку замурували в одну з опорних колон храму без жодних написів. Лише через десятиліття там з’явилася табличка з цитатою з Євангелія: «Бо де скарб твій, там буде і серце твоє». 🕯️ Символ невмирущості Навіть під час Другої світової війни, коли Варшава лежала в руїнах, польські повстанці таємно винесли реліквію, щоб врятувати її від знищення німецькими військами. Серце Шопена стало для нації чимось більшим за орган — воно стало доказом того, що митець належить тій землі, яку він оспівував у своїх мазурках, навіть якщо його земний прах спочиває на чужині. Це була остання симфонія Шопена — не записана на папері, а втілена в кришталі та вірності жінки, яка не побоялася кинути виклик імперії заради спокою братової душі. 🎹🇵🇱

«Було два прильоти, все просто в руїнах»: відома акторка Лариса Руснак про випробування під час великої війни #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=47524

#історія #події Береза Картузька: Коли зіткнулися два світи на руїнах імперій ⚔️ 14 лютого 1919 року в районі білоруського містечка Береза Картузька пролунали перші постріли, що ознаменували початок польсько-радянської війни. Цей конфлікт не просто перекроїв карту Європи, а й став вирішальним для майбутнього української державності. 🧭 Сутичка за "Східні креси" 🛡️ Після завершення Першої світової війни та розпаду Російської імперії утворився вакуум влади. Польща, щойно відродивши незалежність, прагнула відновити свої історичні кордони. Тим часом більшовицька росія марила "світовою революцією", плануючи пронести червоний прапор через Варшаву аж до Берліна. Зустріч була неминучою. 🚩 У цей день польські частини під командуванням капітана Міцкевича атакували підрозділи червоної армії. Це не було оголошенням війни в класичному розумінні — це був хаотичний початок грандіозного протистояння між західною демократією та агресивною тоталітарною ідеологією. 💣 Український фактор та втрачений шанс 🇺🇦 Для України ця війна була трагічною та сповненою надій водночас. З одного боку, ми мали УНР, яка згодом укладе союз із Польщею (Варшавський договір Пілсудського-Петлюри), щоб разом боротися проти більшовиків. З іншого — саме результат цієї війни (Ризький мир 1921 року) розділив українські землі між Польщею та радянським союзом, поставивши хрест на незалежності України на довгі десятиліття. 😔 Урок історії 🥂 Події під Березою Картузькою нагадують нам: там, де закінчується дипломатія і починається вакуум безпеки, завжди приходить війна. Історія вчить, що апетити москви на західному напрямку ніколи не обмежувалися власними кордонами, а стійкість сусідів — єдина запорука миру. 🥂✨

#історія #події Козацький драйв на руїнах імперії: Як Звенигородщина почала озброюватися ⚔️ Коли на початку 1917 року російська імперія почала розповзатися по швах, українці не стали чекати на офіційні дозволи, щоб навести лад у власній хаті. 13 лютого 1917 року на Звенигородщині (Черкащина) розпочався процес, який згодом змусив ворогів України здригатися від одного лише згадування — формування загонів «Вільного козацтва». 🇺🇦 Це не була ініціатива «згори». Селяни-власники, нащадки тих самих козаків, що пам'ятали Гайдамаччину, втомилися від дезертирів та мародерів, які наповнили села після розвалу фронтів Першої світової. Організатором руху став Семен Гризло, який швидко зрозумів: якщо ти не маєш зброї та дисципліни, твоє право на землю та волю вартує менше, ніж папір, на якому воно записане. 🧐 Чому це важливо: Традиція: Це була перша спроба відродити козацький устрій не як декорацію, а як реальну військову силу. Демократія зі зброєю: Командирів обирали голосуванням, а кожен козак мав власне обмундирування та коня. 🐎 Масштаб: Рух швидко перекинувся на інші повіти, і вже восени 1917 року на з’їзді в Чигирині Почесним отаманом Вільного козацтва було обрано Павла Скоропадського. Ці хлопці в кучмах та з карабінами стали першим справжнім щитом українського села від більшовицької навали. Вони довели, що український селянин — це насамперед воїн, який здатен самоорганізуватися без жодних «директив» з москви. 👊

#історія #постаті Людвіг Ергард: Професор, який нагодував Німеччину сигарами та свободою. Якщо ви чуєте термін «Німецьке економічне диво», знайте — у цього дива є конкретне ім’я, прізвище та незмінний атрибут у вигляді товстої сигари. 4 лютого 1897 року народився Людвіг Ергард, людина, яка довела: щоб підняти країну з попелу, не потрібні жорсткі накази, а потрібна свобода підприємництва. 🇩🇪📈 Реформа всупереч усім Після 1945 року Німеччина лежала в руїнах. Люди голодували, процвітав чорний ринок, а гроші (рейхсмарки) перетворилися на фантики. Окупаційна влада союзників намагалася регулювати кожну буханку хліба. Але Ергард, ставши директором управління економіки, пішов на ризик. У неділю (коли всі чиновники відпочивали) у червні 1948 року він оголосив про введення нової валюти — німецької марки — і одночасно скасував державний контроль над цінами. Коли американський генерал Клей запитав його: «Як ви посміли змінити мої розпорядження?», Ергард спокійно відповів: «Пане генерале, я їх не змінив, я їх скасував». 🚬🔥 Соціальне ринкове господарство Його формула була простою: «Добробут для всіх». Він вірив, що держава не повинна керувати бізнесом, а має лише створювати чесні правила гри. Результат приголомшив світ: товари миттєво з'явилися на полицях, інфляція зупинилася, а Німеччина за лічені роки перетворилася з руїни на провідну економіку світу. 🏗️✨ Канцлер-оптиміст Згодом Ергард став другим канцлером ФРН. Він не був типовим політиком-популістом. Він був професором-практиком, який обожнював статистику і якісний тютюн. Навіть коли його критикували, він відповідав економічним зростанням. Його успіх став найкращим щепленням від комунізму для Західної Німеччини. 📉➡️🚀 Для сучасної України досвід Ергарда — це настільна книга. Він показав, що навіть після тотальної війни країна може стати заможною, якщо дати людям можливість працювати на себе, а не на бюрократичний апарат.

ПРОСНИСЯ, СВІТЕ Проснися, світе, бо мене болить, Мене болить страждальна Україна, Не хочемо ми крівцю сво́ю лить, Не хочемо ми жити на руїнах. Проснися, світе, бо в нас ллється кров, Нас клятії ординці убивають, В домівку нашу нелюд цей прийшов, Й від неї нас, вкраїнців, визволяють. Проснися, світе, годі уже спать, Бо ми, як щит, між ворогом і вами, Візьмися нам уже допомагать, Допомагать не тільки лиш словами. Проснися, світе, бо у пеклі ми, У пеклі наша ненька Україна, На світло вийди, світе, із пітьми́, Допоки пред тобою не руїна. Проснися, світе, бо нас нищить враг, Він все і всіх з лиця землі́ стирає, Звучить наш гімн і майорить наш стяг, І солов'їну люд оберігає. Проснися, світе, очі вже відкрий І глянь на нас відкритими очима, Про співчуття нам воду ти не лий, Обличчям повернись, а не плечима. 10.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1002741