#кіно #аналітика Фільм «Малевич» Дар’ї Онищенко мав високі очікування — немаленькі гроші на виробництво, відомий каст, гарні трейлери. Але попри потужну тему й сильних акторів, стрічка виявилася розчаруванням: на екрані ми отримали рваний сценарій, пласку картинку й недорозкритих персонажів. ◼️ У цьому відео кінооглядачка Альона Шилова чесно розбирає, чому стрічка не спрацювала та які уроки може винести український кінематограф. https://youtu.be/eX1OiwvBUf4

⚡️ Перемога України у війні полягає у виживанні країни з її ідентичністю, державністю та незалежністю, – Зеленський. Ще тези президента в інтерв'ю ABC News: ❌ У 2023 та 2024 роках президент підкреслював, що прагне реальної перемоги для України. Один з її найважливіших складових – неможливість повторення агресії. 👉 Зеленський підкреслив, що поки очільнику кремля не вдається досягти своєї цілі – захопити усю Україну – перемога залишається на нашому боці. 🕊Важливо не просто зупинити війну, а й забезпечити тривалий мир. Перша й головна гарантія безпеки – сильна українська армія. 🛢Президент закликав до припинення купівлі російської нафти і газу, підкреслюючи, що це єдиний спосіб зупинити агресію росії. 😓 Зеленський висловив розчарування, що деякі європейські країни продовжують купувати російські енергоресурси, називаючи це несправедливістю. 🤣 Саміт на Алясці дав путіну те, чого він дуже хотів – показати всім відео й фото з президентом США, довести, що він там був. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 9 Наступний ранок приніс із собою легку мряку, але для Марії він був сповнений рішучості. Вона залишила Аліну з Ольгою (хоч і з деякими застереженнями від останньої) і вирушила на свою першу "реальну" співбесіду після приїзду до Києва. Адреса, яку дав Микола, була незвичною — офіс будівельної компанії знаходився не в новому блискучому бізнес-центрі, а у старому, але доглянутому будинку в історичному районі. На жаль, зустріч виявилася не такою, на яку Марія сподівалася. Після короткої розмови з керівником проєкту стало зрозуміло, що вакансія архітектора-дизайнера, на яку вона претендувала, вже зайнята. Їй запропонували лише місце помічника, з мінімальною зарплатнею, без жодних перспектив на майбутнє. Марія зітхнула з розчаруванням, але одразу ж кивнула. — Добре, я згодна. Я візьмуся за будь-яку роботу, — промовила вона, намагаючись, щоб її голос звучав впевнено. — Коли я можу приступити? Їй повідомили, що треба буде зачекати кілька днів, поки оформлять всі необхідні документи. Це був маленький крок, але все ж крок уперед. Вийшовши з офісу, Марія відчувала суміш полегшення та пригніченості. Вона дістала телефон, щоб зателефонувати Миколі і подякувати, але не встигла. Саме в цей момент, зовсім не звертаючи уваги на перехожих, Марія майже налетіла на когось біля входу в підземний перехід. Це був високий чоловік з міцними плечима, який так само занурився у свій телефон. Зіткнення було несильним, але достатнім, щоб її телефон випав з рук і з гучним стуком впав на мокрий асфальт. — Ой! Прошу вибачення! — вигукнула Марія, схиляючись, щоб підняти телефон. Екран був розбитий. — Мої вибачення, я винен, — голос чоловіка був низьким і спокійним. — Я зовсім не дивився, куди йду. Дозвольте мені… Він нахилився, їхні руки одночасно потяглися до телефону, і їхні пальці торкнулися. Марія відчула легкий струм, підняла голову і подивилася на незнайомця. Це був молодий чоловік, близько тридцяти років, з добрими, але втомленими очима. Його волосся було трохи скуйовджене від дощу, а на щоці виднілася невелика подряпина, наче він нещодавно голився або був у якійсь сутичці. В ньому було щось знайоме, хоча Марія ніколи раніше його не бачила. — З ним… з ним все гаразд? — запитала вона, її голос тремтів від розчарування. — Екран розбитий, — відповів він, оглядаючи телефон. — Я оплачу ремонт, або куплю новий. Я дійсно дуже винен. Дозвольте мені… Максим. Він простягнув їй руку. Марія розгублено потиснула її, відчуваючи тепло його долоні. — Марія, — відповіла вона, її голос був ледь чутним. — Маріє,давайте сховаємося від дощу ось тут, під аркою, — запропонував він, вказуючи на великий кам'яний вхід, що вів углиб двору. — Хоча б на кілька хвилин. Марія кивнула, вдячна за можливість перевести дух і сховатися від дощу. Під аркою вони відчули себе трохи захищенішими від сірого й похмурого світу. Марія мимоволі розповіла йому про свої останні дні: про Мелітополь, про втечу, про Аліну, про життя у Ольги, і про цю нову роботу. Максим слухав її уважно, не перебиваючи. Його погляд був співчутливим і зосередженим. Коли Марія замовкла, він глибоко зітхнув. — Це… це дуже важко, Маріє. Я розумію. Сам пережив щось подібне, тільки на іншому фронті. Моя дружина з дитиною виїхали за кордон, і я тут сам. Займаюся волонтерством, а ще... у мене своя архітектурна фірма. Хоч зараз ми і не будуємо, але багато наших архітекторів роз'їхалися. А я шукаю людей для майбутніх проєктів. Навіть для тимчасової роботи, для розробки нових ідей. Можливо, це не те, що вам потрібно, але… Він замовк, подивившись на Марію. Вона відчувала, як сірий день перетворюється на день неймовірної вдачі. Це було занадто добре, щоб бути правдою. — Я… я зацікавлена, — прошепотіла Марія. — Дуже зацікавлена. — Добре. Я не можу обіцяти нічого конкретного прямо зараз, — сказав Максим, діставши свій телефон. — Але я візьму ваш номер, і як тільки з'явиться можливість, я обов'язково зв'яжуся з вами. А поки що, я спробую допомогти з телефоном. А я можу залишити вам свій? Марія продиктувала йому свій номер. Коли він записав його, він усміхнувся, і в його усмішці було стільки щирості, що Марія відчула, як її серце трохи відтануло. Він поспішно попрощався і зник у натовпі. Марія залишилася стояти під дощем, тримаючи в руках розбитий телефон. Це була не та зустріч, яку вона сьогодні очікувала, але вона відчувала, що щось змінилося з моменту зустріч з Максимом. Щось важливе тільки-но сталося. І це був не просто розбитий телефон. Далі буде...

#думки Життя навчило мене всякому. Вірила тим, хто не заслужив… Довіряла і отримала найбільше в світі розчарування… Зрозуміла, що люди не щирі… Люди не щирі — одні бояться правди, інші вміють ховати її за красивими словами... Але з роками вчишся бачити не те, що вони говорять, а те, що не озвучують…

Ранок настав попри все… - Вечорами до мене в кімнату Прилітає мій янгол з єдиним завданням: Він все ще вірить, що я чогось вартий Даруючи ще один день існування. Янгол каже, щось треба міняти, Відкинути сумніви та вагання. Янгол втомився мене рятувати, Але знову це робить, попри розчарування. «Зрозумій, нас мало на цій планеті І кожного дня в нас купа роботи. Ми рятуємо світ від насильства та смерті, А іі зараз стільки, що не побороти» . «Подивись на цей світ , тут дорослі та діти І не всіх з них врятують цієї ночі. Я навіть почав через це курити, А ти не знаєш чого ти хочеш». Цей діалог протриває до ранку І довкола літатимуть знов ракети. Янгол докурить, піде на світанку. Як завжди, забувши свої сигарети… @vysotskyi_oleksandr

🗣Трамп знову заявив про своє розчарування Путіним і анонсував "певні дії" в телефонному коментарі радіоведучому Скоту Дженнінгсу. "Подивимося, що буде, але я дуже розчарований у президентові Путіні, я можу це сказати. І я буду робити щось, щоб допомогти людям жити. Це не питання України, це щоб люди жили", – зазначив він. Трамп повторив, що щотижня гинуть сім тисяч військових: "Я думаю, я можу це зупинити і мій обов'язок це зробити". Пізніше під час виступу в Овальному кабінеті президент США у контексті запитання про Путіна заявив, що дізнався "цікаві речі", про які усі дізнаються у найближчі дні. У мене була дуже хороша зустріч з путіним кілька тижнів тому. Якщо з цього нічого не вийде, ми займатимемо іншу позицію,  — Трамп _ Схоже старий знову дає час путіну наповнювати бюджет, щоб далі вбивати українців.

#Притча 26 серпня ЗНАК Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи свого погляду від вікна. На вигляд було йому трішки більше двадцяти років. Якась жінка сіла біля нього. Вони перекинулись кількома словами про теплу весняну погоду, що стояла надворі. Несподівано молодий чоловік мовив: - Я був два роки в ув'язненні. Цього ранку вийшов і ось повертаюсь додому. З його уст бурхливою рікою лилась розповідь про те, як зростав у бідній, але порядній родині, і як його злочинна діяльність завдала родині болю і сорому. Впродовж цих років не мав від них жодної вістки. Знав, що батьки його надто бідні, щоб дозволити собі подорож до місця ув'язнення, і надто прості, щоб писати листи. Він і сам перестав до них писати, не отримавши відповіді на жоден свій лист. За три тижні перед звільненням зробив останній відчайдушний крок, який міг би дозволити йому повернутися в сім'ю. Ще раз написав батькам, просив вибачення за прикрощі й розчарування, яких їм завдав. Вийшовши на волю, сів в автобус, який мав завести його до рідного міста. Траса пролягала поблизу саду й будинку, де пройшло його дитинство і де мешкали його батьки. У листі написав, що розуміє їх. І щоб полегшити справу, попросив, аби подали знак, який він міг би побачити з вікна автобуса. Якщо йому вибачили і згідні, щоб він повернувся, нехай пов'яжуть білу стрічку на яблуньку у їхньому садку. Коли ж знака не буде, хлопець, не виходячи з автобуса, залишить місто і більше ніколи не потурбує своєї родини. Автобус наближався до пункту призначення, юнак нервував усе більше. Страх, що не побачить стрічки, став таким сильним, що боявся сам дивитись у вікно. Вислухавши його розповідь, жінка запропонувала: - Поміняймось місцями. Я буду дивитись у вікно. Автобус продовжував їхати. Минули іще декілька будинків. Враз жінка побачила дерево. Легенько торкнула хлопця за плече й, стримуючи сльози, промовила: - Поглянь! Поглянь! Дерево усе обвішане білими стрічками! *** Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо. Дуже схожі на людей, коли осуджуємо, Дуже схожі на Бога, коли вибачаємо. ©️ Бруно Ферреро З книги "365 коротких історій для душі"

#Притча 26 серпня ЗНАК Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи свого погляду від вікна. На вигляд було йому трішки більше двадцяти років. Якась жінка сіла біля нього. Вони перекинулись кількома словами про теплу весняну погоду, що стояла надворі. Несподівано молодий чоловік мовив: - Я був два роки в ув'язненні. Цього ранку вийшов і ось повертаюсь додому. З його уст бурхливою рікою лилась розповідь про те, як зростав у бідній, але порядній родині, і як його злочинна діяльність завдала родині болю і сорому. Впродовж цих років не мав від них жодної вістки. Знав, що батьки його надто бідні, щоб дозволити собі подорож до місця ув'язнення, і надто прості, щоб писати листи. Він і сам перестав до них писати, не отримавши відповіді на жоден свій лист. За три тижні перед звільненням зробив останній відчайдушний крок, який міг би дозволити йому повернутися в сім'ю. Ще раз написав батькам, просив вибачення за прикрощі й розчарування, яких їм завдав. Вийшовши на волю, сів в автобус, який мав завести його до рідного міста. Траса пролягала поблизу саду й будинку, де пройшло його дитинство і де мешкали його батьки. У листі написав, що розуміє їх. І щоб полегшити справу, попросив, аби подали знак, який він міг би побачити з вікна автобуса. Якщо йому вибачили і згідні, щоб він повернувся, нехай пов'яжуть білу стрічку на яблуньку у їхньому садку. Коли ж знака не буде, хлопець, не виходячи з автобуса, залишить місто і більше ніколи не потурбує своєї родини. Автобус наближався до пункту призначення, юнак нервував усе більше. Страх, що не побачить стрічки, став таким сильним, що боявся сам дивитись у вікно. Вислухавши його розповідь, жінка запропонувала: - Поміняймось місцями. Я буду дивитись у вікно. Автобус продовжував їхати. Минули іще декілька будинків. Враз жінка побачила дерево. Легенько торкнула хлопця за плече й, стримуючи сльози, промовила: - Поглянь! Поглянь! Дерево усе обвішане білими стрічками! *** Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо. Дуже схожі на людей, коли осуджуємо, Дуже схожі на Бога, коли вибачаємо. ©️ Бруно Ферреро З книги "365 коротких історій для душі"

Футболістам Олександрії заборонили вийти на матч із сербським Партизаном з українським прапором, що викликало розчарування клубу. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football https://brovarysport.net.ua/?p=34249

Видавництво Nasha Idea анонсувало манґу «Хлопець, який їй сподобався, — не хлопець» Цей шьоджьо-ай підкорив інтернет!🔥 150 000 копій лише за перший тиждень продажів у Японії! Ніжна, меланхолійна атмосфера дружби й закоханості в монохромній зелено-сірій гамі! Це просто неймовірної краси манґа😍 Трохи про сюжет: Випадково зустріти загадкового та стильного красеня з музичного магазину — хіба це не казка? Чорний одяг, чарівний погляд, добірка дисків від класнючих рок-виконавців, яких щоденно слухаєш на повторі… Аї такий набір запав у саме серденько❤️ Старшокласниця вже мріє про новий романтичний розділ свого життя, думаючи, що знайшла свого принца! Та знала б вона, що цей краш — зовсім не той, ким здається. Що станеться, коли фантазії про ідеального хлопця зіткнуться з реальністю? Ганьба перед усім класом? Розчарування? Чи, може, зовсім інше — те, що донедавна не можна було й припустити? Рок-музика розпалює серця й несе на одній хвилі!🤟 💙Том 1/3, онґоїнг ⭐️У наявності у вересні 📚 формат 208×146 📚 м’яка обкладинка і суперобкладинка 📚 176 сторінок з яскравим 💚 + кольорові сторінки! 📚 вік 14+ 🔥 ціна 225 ❌ замість 280 грн А також на вас чекає неймовірний подарунок до передзамовлення, про який ми розкажемо трішки згодом🤭 ПЕРЕДЗАМОВИТИ 1 ТОМ «ХЛОПЕЦЬ, ЯКИЙ ЇЙ СПОДОБАВСЯ, — НЕ ХЛОПЕЦЬ»💚: https://nashaidea.com/product/ne-khlopets-tom-1/