ПТАШКА, КОНИКИ І ТРАВИ

Десь у травах і в ромашках
Заблукала мила пташка.
Зверху сонечко світило
Й поміж квіточок водило.

Вітерець легенький дмухав,
Гру стрибунчика все слухав,
Ну а пташечка блукала
І під музику співала.

Трави хиляться, мов хвилі,
Що долають чудо-милі,
А в травичці прохолода
І для пташки насолода.

Та ще й пахощі від квітів,
В них купаються всі діти,
В цій красі в раю квітковім,
Як в полоні ти казковім.

То ж у травах і в ромашках
Все блукала мила пташка,
Так блукала без упину,
Поки вийшла на стежину.

Та сюди вона вертала,
Сво́є пісеньку співала,
Коники їй вигравали,
Все акорди підбирали.

09.03.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021
ID: 1051733

#поезія
Тиху бесіду чую: говорить природа,
Розмовляє з дощем, котрий всюди шумить.
По-осінньому чутна її прохолода,
Навіть спокій незвичний помітив в цю мить.

Стала світу відчутна сезонна первинність,
Та, від котрої тепло у грудях стає.
Дивовижна краса і чарівна невинність,
Та, що барвами осені так виграє.

…І завмер зупинившись, промовив: «Люблю,
Вам спасибі за все і за Вашу присутність,
За натхнення, яке в Вас постійно ловлю,
У якому захована вся моя сутність».

Сергій Ущапівський

#поезія
Краплини радості стікають із небес -
І дощ змиває всі земні печалі.
Який ошатний цей жовтневий полонез!
Ось, листя золотого пекторалі

Вінчають крони у парку дерев.
Немов у храмі, вечір цей у парку.
Хоч час спокійно все своє бере,
Та дощова маленька хмарка

Змиває ніжно болі і жалі,
Які навіяла осіння прохолода.
Лежить опале листя на землі -
У осені є неймовірна врода:

Прощати, відпускати, берегти
Так ніжно і яскраво. Часоплином
Лети, листочку в радісні світи,
Даруючи натхнення нам хвилини...

#поезія
Осінній вечір
Осінній вечір. Свіжість. Прохолода.
Яскраве світло ліхтарів.
Уже до сну готується природа,
Згубивши листя між осінніх днів.

Осінній вечір. Місто засинає.
Сховалось сонце вже за небокрай.
З-за хмар сріблястий місяць визирає
І вітерець навіює печаль.

Багряне листя тихо облітає,
Гілки дерев торкаються зірок.
Тепло останнє осінь забирає
І знов зима нечутно робить крок.

Огорне осінь оксамитом плечі.
І холод, хоч листопаду нема.
Осінній вечір, загадковий вечір…
До міста наближається зима.

Rin Okita

#поезія
Вже жовтень не такий ласкавий,
Все більше листя на землі...
Світанок гріє лише кава,
Немає сонця, йдуть дощі...

Сіріє смутком новий ранок...
І прохолода на Душі...
Все ближче листопад, тумани...
Дерева голі без краси...

Хтось почуттями іще марить...
Про синє небо, без хмарок...
Хтось про Весну свою згадає...
Порине в спогади думок...

Галина Адамович

Серпнева прохолода)) погода в Буковині святкувала день незалежності, й трохи перепила...

#поезія
Розмалюю долю фарбами яскравими,
Променями сонця ніжними, ласкавими,
Зорями прозорими, чистими, нічними,
Розфарбую долю квітами рясними.

Хай серпнева спека не пече, не жалить,
Прохолода ллється яблуневим садом,
Ароматом літа, настроєм в душі,
Моє серце в сяйві Божої краси.

Світ такий прекрасний, коли без війни,
Намалюю щастя, кольорів весни,
В квітах білих, ніжних, в травах лісових,
І красиву долю, все в руках моїх.

Галина Адамович.

#поезія
Цілющі роси
Літня ранкова прохолода,
Роси на травах й квітах,
Променів сонця насолода,
Що хочуть світ зігріти.

Сяє, блищить росинка кожна,
Ідеш травою боса,
Яка краса землі безмежна!
Її цілющі роси.

Малі краплинки, наче сльози,
У сонечка в обіймах,
Землю осяють, пройдуть грози
І прийде спека літня.

Теплом зігріє всю природу,
Обі'йме до знемоги,
Прийде вечірня прохолода-
Звільнить від спеки й втоми.


Оксана Приймак.

Спогад...

Там прохолода ллється джерелом,
Шовковиця — ще молода й креслата,
Біжить стежина в полі за селом —
І повна спогадів чекає мене хата.

Там сад шумів, де вишні край воріт,
Там пахло сіном, молоком, сніданком.
Лишився ніжний мій дитячий світ,
Росою вмитий прохолодним ранком.

Там мама вранці — мов сама весна —
До мене посміхалася так мило.
І жита в полі буйная стіна,
Де сонце гралося зі мною щиро.

І татів голос дужий, як крило...
Там небо лагідне й таке привітне!
Там кожен крок — мов вічності зерно, —
Любов’ю все моє життя розквітло.

Там півень гордо пісню виграва,
У діжці квас холодний запишався...
І світ увесь у ніжності втопав,
І кожен день — мій радістю втішався.

І рідна піч, бабусине тепло,
І хліб духмяний — на столі пишався...
Усе пройшло... Але усе було...
І щем у серці трепетно озвався.

Де ви, літа? Де — ніжні голоси?..
Чому назад доріженька не в’ється?..
Село моє, незнаної краси, —
Як згадую — гучніше серце б’ється.

🖋️ Лариса Лисенко Бабенко
02.06.2025