❤️‍🩹 На Запорізькому напрямку загинув 39-річний захисник із Києва Євген Прус 27 вересня на Запорізькому напрямку загинув молодший сержант Євген Прус із позивним «Кок». Воїн народився та виріс у Києві, а у 2024 році підписав контракт і долучився до 5-го окремого штурмового батальйону. У мирному житті Євген працював у столичних ресторанах. Він мріяв створити сім’ю та стати батьком, однак війна обірвала його життя. У захисника залишилися батьки, кохана, сестра, племінники, рідні, друзі та побратими. Із Євгеном Прусом попрощаються 16 жовтня в Києві. Церемонія розпочнеться о 09:30 біля моргу на вулиці Новогоспітальній, 16. Об 11:45 заплановане прощання на Лісовому кладовищі. Вічна пам’ять і шана захиснику України. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

ВІД ПЕРШИХ ДНІВ ВІН У БОЮ СТОЯВ (Світлій пам'яті героя односельця Бігуна Андрія) Пішов з життя іще один герой, Іще один у засвіти полинув. Він бачив там, ой, стільки… о-йо-йой… І рано так Андрій цей світ покинув. Коли ординець став на наш поріг, Він зброю взяв і став на захист краю. Не зупинив його ні страх, ні сніг, Бо край був схожий в нас колись до раю. Від перших днів він у бою стояв, І не чекав, що хтось за нього стане. За волю й правду з орком воював, А біль утрати в серці не розтане. Тепер його вже не болить війна, Не рвуть душі́ сирени і тривоги. Та в серці залишилася струна, Що пам'ять береже його дороги. Як ворог у домівку увійшов, Андрій не став ховатися за спини – Він зброю взяв і на війну пішов, Щоб боронити рідну Україну. Від перших днів він став на боротьбу, Не дочекавшись спо́кою й наказу. І добре знав, що йде він на війну, Щоб захистити рідних від образи. Він бачив смерть, руїни і вогонь, Чужу жорстокість, біль і чорну втому. Летіли кулі мимо його скронь, Та він хотів вернути мир додому. І не чекав за це він нагород, Не мріяв про гучні слова пошани. Він захищав Вкраїну і народ, Бо бачив, як ятря́ться наші рани. Та доля обірвала шлях земний, І стих уже наві́ки його голос, Тепер він там, де спокій неземний, Не гнеться до землі життєвий колос. Взяла́ Андрія в лоно вже земля, І вітер тихо стелиться полями. Не вернеться Андрій вже звідтіля, Та буде за́вжди в пам'яті із нами. Спочинь, Андрію, у тиші́ Небес, Молитва наша душу зігріває. Віддав ти Україні все, що ніс… Чому́сь війна героїв забирає. Тебе впустив у сво́ю браму рай, Твоя́ душа тепер вже там спочине. Твоє́ ім'я звучатиме, ти знай, Щораз молитва тут за тебе лине. Низький уклін за те, що ти робив, За те, що взявся всіх нас захищати, Ти від орди роки́ нас боронив, Та в землю довело́сь тобі лягати. 16.10.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1070562

ГАРТУЄМОСЬ У КОЖНІЙ ІЗ ТРИВОГ Гартуємось у кожній із тривог, Хоч втомлені, але не впавші духом, Бо кожну мить присутній з нами Бог Й невидимо керує кожним рухом. І як не мріяла б зостатись тьма, Вона розквітлий ранок не зупи́нить, Хоч страх і біль нас кожного пройма́ – Неначе ро́си, воріженьки згинуть. Допоки серце в грудях ще щемить, Допоки ми рятуєм Україну, Не може лютий ворог правду вбить І знищити не зможе солов'їну. Ми йде́мо крізь вогонь і крізь метал, Ми сльо́зи витираєм Україні, Бо наша віра – наш міцний причал, Тому́ звучати рідній солов'їній. Ми боремось і падаєм в бою́, Ми кров невинну в битві проливаєм Бо нам лиш панувати в цім краю́, На жаль, усюди й го́лови складаєм. Гартуємось у кожній із тривог, Бо вже роки́ нас ворог убиває, Вінок сплести́ ми мрієм з перемог. Нехай Госпо́дь нам в цьо́му помагає. 09.10.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1070186

ЦЕ ВИБУХ СМАКУ! Сирні кексики, які зникають за 5 хвилин після подачі 😍🧁 Інгредієнти: • 🧀 Сир — 200 г • 🥄 Сметана — 2 ст. л. • 🥚 Яйця — 2 шт. • 🧈 Масло вершкове (розтоплене) — 2 ст. л. • 🍚 Борошно пшеничне — 1 склянка • 🍬 Цукор — 1 склянка • 🥄 Сода — 1/2 ч. л. (погашена) • 🧂 Сіль — щіпка • 🍇 Родзинки, курага — за бажанням 👩‍🍳Приготування: Змішайте сир, яйця, сметану, розтоплене масло, борошно, цукор, соду та сіль. Додайте родзинки або курагу, якщо любите. Розкладіть тісто у формочки та випікайте при 180°C до золотистої скоринки. ✨ Виходять ніжні, ароматні, просто мрія до чаю!

5 жовтня 1883 року народився Петро Болбочан, полковник Армії УНР. З'явився на світ у селі Ярівка на Буковині, у сім’ї священика, навчався в духовній семінарії. Закінчив Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни як офіцер 38-го Тобольського полку, нагороджений кількома орденами. З початком Української революції 1917-1921 рр. займався організацією українських військових частин. 22 листопада 1917-го очолив сформований із добровольців Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. Оскільки солдатський комітет перебував під контролем більшовиків, полк роззброїли, а казарми підірвали і розстріляли гарматами. На початку 1918-го сформував Республіканський курінь, реорганізований у 2-й Запорізький піший курінь. «Запорожці» Петра Болбочана стали одним з найбільш боєздатних з’єднань Армії УНР: відіграли ключову роль у звільненні Києва в лютому 1918-го та під час визволення від більшовиків Лівобережжя та Південно-Східної частити України, блискуче провели Кримську операцію в квітні 1918-го. Мав незаперечний авторитет серед підлеглих, а більшовики обіцяли за його голову 50 тисяч золотих рублів. Чітко притримувався державницької позиції, мріяв про сильну армію. В одному з наказів військам наголошував: «ніяких совєтів робочих депутатів, монархічних організацій… я не допущу. Підкреслюю, що ми боремося за самостійну демократичну Українську Республіку, а не за єдину росію, якою б вона не була – монархічна чи большевицька». 💬«В житті був дуже скромний, без тіні манії величності…, – згадував сотник Б. Монкевич. – Він ніколи не підвищував голосу, нікого не розносив і не робив нікому нагани, як це роблять більшість строєних начальників. Вистачало одного погляду Болбочана, щоб людина розуміла, чого він бажає і чи задоволений він чи ні». З грудня 1918-го – командувач Лівобережної групи Армії УНР. Після відступу з Лівобережжя знятий з командування Запорозьким корпусом. Декілька днів провів під арештом, а потім кілька місяців – під наглядом місцевої влади у Станіславові (Івано-Франківськ). Гостро критикував суперечливу політику уряду та його міністрів. 9 червня 1919-го у Проскурові (нині Хмельницький) зробив невдалу спробу захопити командування корпусом. Був заарештований і засуджений до страти за підозрою у намірах здійснити державний переворот (усунути від влади Головного отамана Симона Петлюру). Завдяки великій симпатії у військах, мав змогу втекти. Однак не зробив цього, бо прагнув довести, що за ним немає жодної провини. Перед стратою його закатували до божевілля. Попри численні звернення до Симона Петлюри з проханням про помилування, розстріляний 28 червня 1919-го на станції Балин на Хмельниччині. Слідство продовжувалося і після страти, але не знайшло ніяких підтверджень державної зради та підготовки заколоту. У трагічній долі Петра Болбочана, який став жертвою політичних інтриг і наклепницької кампанії, відбилася вся неоднозначність і трагічність тогочасного державотворчого процесу та військового будівництва.

🙌 2 жовтня у Трнаві перед матчем Україна – Північна Ірландія на поле гравців збірних вивели 15 дітей українських захисників і захисниць. Їхні батьки проходять реабілітацію після поранень у центрах національної мережі RECOVERY. Для багатьох дітей це була перша нагода побувати на великому стадіоні та наживо побачити головну команду країни. Поїздка подарувала багато теплих вражень: екскурсію з Братиславою, зустріч із гравцями національної збірної, та подарунки. Але найцінніше — момент, коли здійснилась найзаповітніша мрія: вийти на поле за руку з улюбленим гравцем й відчути неймовірну підтримку трибун. Цей виїзд став можливим завдяки проєкту УАФ «За руку з мрією» та національній мережі реабілітаційних центрів для поранених військових RECOVERY. #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football @читачі @всіх @топові прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

🕯У Вишгороді попрощалися з 14-річним Іллею Гончаровим, який загинув внаслідок ракетного удару РФ Трагедія сталася 30 вересня під час обстрілу Київщини. Родина хлопця переїхала до Вишгорода із Сумщини, тікаючи від постійних обстрілів. Батьки та молодша сестра вижили, а Ілля загинув у зруйнованому будинку. Ілля захоплювався мотоциклами та мріяв про власний Kawasaki. Перед похороном рідні звернулися до мотоспільноти з проханням провести хлопця в останню путь. 2 жовтня на прощання у Вишгороді зібралися сотні містян та кількадесят байкерів, які супроводили траурний кортеж і вшанували пам'ять підлітка ревом моторів та сигналами #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

День народження електронної пошти Історія виникнення електронних поштових скриньок бере витоки з часів, коли про персональний комп’ютер можна було лише мріяти, а саме у другій половині XX сторіччя. Тоді комп’ютери мали розміри середньої кімнати, коштували великих грошей, на них працювали відразу 2-3 людини, а найбільшою мережею називали ARPANET. Саме між такими «велетнями» і працювала перша електронна пошта. Почалося все у 1965 році, коли працівники технологічного інституту Массачусетсу розробили на базі операційної платформи CTSS програму MAIL. За допомогою програми користувачі одного «головного» комп’ютера могли обмінюватися короткими повідомленнями. Зберігалися ці повідомлення в спеціальній папці «MAIL BOX» (з англ. «поштова скринька»). Існує версія, що електронна пошта з’явилася через 6 років після цих подій. У 1971 році програміст Рей Томлінсон розробив програму, яка працювала на основі алгоритму CypNet та вміла відправляти повідомлення на віддалені «машини». Ці повідомлення також потрапляли у вищезгадану скриньку. Після виходу цієї програми Томлінсон розробив систему електронних адрес, відповідно до якої кожному користувачу комп’ютера надавалася індивідуальна адреса, яку складалася з його імені та назви комп’ютера. Розділялися ці складові символом @, який дотепер є неодмінною складовою і-мейлів.

ПУНКТИ ось перший пункт «знайди багатство і визнання» щорічно свою спину гну чекаю зустрічі з банальним ось другий пункт «збудуй кар'єру» мені потрібно це і лиш тому я буду і міністром і консьєржем ось третій пункт «іди за мріями постійно без печалі» тепер я прагну відновити тут звичайний д і м комфорт загальний біля столу спокійний затишний та з толком четвертий пункт «потрібно не чекати кращого» такий момент роблю я власноруч без зайвих рухів для покращення і п'ятий пункт «цінуй родину» іду додому по мосту аби обняти рідних поки цокає годинник нову сторінку відкриваю свого бентежного життя без марних всіх ілюзій ваших або гонитви за примарним титулом царя Мирослав Манюк 01.10.2026

ХОТІВ ПРИВЕЗТИ ПЕРЕМОГУ ( Світлій пам'яті героя земляка Тараса Когута ) Хотів приве́зти перемогу, Та не судилося йому, Пішов у вічную дорогу, У небеса, у тишину. Там, де стихають всі гармати, Де вже не чути тих тривог, Тобі не треба більш чекати – Ти свій заве́ршив шлях-виток. Ти йшов уперто від початку, Не відступав перед вогнем, Не мав і близько навіть гадки, Що смерть ішла слідом за днем. Ти мріяв – прапор над землею Побачить кожен наш куток, Та доля стала над межею – І ти зробив останній крок. Тарасе, спи… Твоя́ дорога Навік зали́шиться в серцях, Ти нам лишив свою́ тривогу, Свій незабутній світ в очах. І буде пам'ять сповіщати, Допоки житимемо ми, Про тих, хто вмів життя віддати, Хто за Вкраїну ліг грудьми. Ти не привіз нам перемогу, Та ти її наблизив нам, Пішовши в вічную дорогу До тих Небесних тихих брам. І хай над місцем, де спочинув, Тихенько схилиться верба, Ти в наших душах не загинув – У нас зали́шилась журба. 22.09.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1069336