#новий_розділ — В мене ще одне запитання, — знову озвався той самий старий, що наполягав на ремонті судна. — Та щоб тебе акула всрала, старий! — загорлав один із піратів. — Може, вже закриєш свою пащу? Фонсека б тобі вже шкіру зідрав за таке бурчання! — Вгамуйся, Рамоне! — рикнув Фернандо, не підіймаючи голосу, але так, що всі миттю втихли, — Фонсека тут більше не наказує! Тепер я капітан, і мені вирішувати кого слухати, а кого ні! Говори, старий, тільки коротко. І, трясця, як тебе взагалі, звати? — Луїш Негредо... або просто Пекучий Луїш, — злегка всміхнувся той. — Так мене прозвали після того, як я в останню мить вистрибнув із судна, яке спалахнуло й рвонуло, мов порохівниця. Так от, до справи: чи не варто нам змінити назву нашого корабля? — Діло кажеш! Якось вилетіло з голови, що слід перейменувати судно! У кого які ідеї? — Нехай лишається стара назва! — закричав широкоплечий мулат, що стояв поруч зі мною. — А я б поміняв! — тут же заперечив хтось із натовпу. Кілька хвилин на палубі тривала безглузда суперечка. У повітрі лунали лише глузування та обопільні прокльони. — А ти сам що скажеш? — звернувся Фернандо до Луїша. — Не думаю, що вам сподобається моя ідея, — відказав той, хитро всміхаючись. — Може й не сподобається. Але в тебе вона принаймні є. Викладай! — Коли ще молодий був, ходив на піратському судні... — трохи замріяно почав той. — Якось під час страшної грози ми взяли жирного купця. Підійшли тихо, мов привиди, та як навалилися — навіть він, бідолаха, не зрозумів, що сталося. Наш капітан тоді тільки й сказав: "Це була справжня блискавка". От і думаю: чому б нашому бригу не стати "Блискавкою"? Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/18 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

Прогулявшись ще трохи, я опинився на набережній. Декілька хвилин спостерігав за нічним морем, та зоряним небом, слухаючи плескіт хвиль. Коли зібрався йти до себе, почув знайомі голоси. Трохи далі, біля пристані, прогулювалися Селена й Лоренцо. Він як завжди тримався самовпевнено. Нахвалював свій фрегат, розказуючи про його міць. А потім запропонував повечеряти в кают-компанії, на що та відповідала відмовою. — Уже пізно, мені час додому. Батько, мабуть, хвилюється, — сказала вона, намагаючись відсторонитися. — Та він же сам дозволив вам прогулятись зі мною, — усміхнувся Лоренцо, намагаючись взяти її під руку. — Це я пішла, бо батько попросив, а не тому, що хотіла, — відповіла вона, рішуче відкинувши його руку. Але Лоренцо не збирався зупинятись. Відмова роздратувала його, оскільки він звик отримувати бажане. І лише те, що Селена донька маркіза, не дозволяло зірвати з себе маску ввічливості. Бо норовлива поведінка дівчини несказанно обурювала його. Я підійшов ближче та привітався з Селеною: — Добрий вечір, сеньйорита. Гарна погода для прогулянки? Вона легенько усміхнулась мені. Лоренцо ж потемнів, мов хмара перед бурею. — Геть звідси, жебраче! Чи повчити, як поводити себе з вищими за рангом? — рикнув він і поклав долоню на ефес шаблі. — То, може, самі спершу навчитесь поводитись по-людськи. Особливо в присутності дівчини, — відповів я спокійно, але твердо. — Послухай, дурнику, сьогодні вранці я пошкодував тебе, оскільки поспішав у важливіших справах, ніж спілкування з усілякими обшарпанцями. Зараз у мене досить часу, щоб поставити тебе на місце! — Заспокойтеся, адже він вам нічого не зробив, — налякано вимовила Селена. — Не захищайте його! — нагрубив він їй у відповідь, — він має знати з ким розмовляє! — Не смійте мені вказувати! - відповіла вона, ставши між нами. Здавалося, її запал трохи осадив лють Лоренцо, але за мить він, відштовхнувши Селену, підійшов до мене і схопив за комір. — Забирайся звідси, або пошкодуєш, — прошипів він, люто дивлячись мені в очі. Я вирвався і відштовхнув цього мерзотника, вихопивши шаблю. — Мені байдуже, що ви там кажете про мене! — якомога спокійніше промовив я, хоча в цю мить в середині бурлив океан, — але ображати таку шляхетну дівчину, як сеньйорита Селена, вам не дозволю! Очі Лоренцо спалахнули хижим блиском. Понад усе, в цю мить він бажав стерти мене з лиця землі. Він рвучко вихопив шаблю й кинувся на мене, мов розлючений кабан. На щастя, уроки Фернандо не минули даремно — моя рука вже не тремтіла, а клинок слухався краще, ніж будь-коли. Я зумів відбити кілька підступних випадів і навіть роздер йому камзол, змусивши люто вилаятись. Селена благала нас зупинитися, кидалась між нами, мов намагалась вгамувати бурю. Але бій уже розгорівся на повну силу. Кілька разів я дивом уникнув його підлих фінтів — він бився нечесно, зухвало, але вправно. Здавалося, що він ось-ось зламає мій захист, але я тримався. Я відступав, але не давав йому поранити мене. Як вчив Фернандо, я не зводив погляду з його очей. Це почало дратувало Лоренцо. Він почав атакувати, ще лютіше, іноді забуваючи про захист. Черговий різкий випад, я ледь встиг відскочити, та навіть провів атаку, яку той якось незграбно, та все ж відбив. Супротивник кидав на мене пекучі, повні ненависті погляди. Секунди тягнулися незвично довго. Він на якусь мить зупинився, змінив стійку, та кинувся на мене. В ті миті, я ледве встигав за ним, а одного разу він неймовірно міцним ударом, ледь не вибив в мене шаблю. Та у запалі чергової атаки Лоренцо відкрився, і я, не гаючи ані миті, ковзнув уперед і приставив клинок до його горлянки. Його тіло завмерло, очі розширились. Він спробував ухилитися, але усвідомивши, що перемога за мною, зі злістю та зневагою жбурнув свою шаблю. Вона з брязкотом упала на камінь. — Чого став? — загорлав Лоренцо, палаючи люттю. — Вдар! Не вистачає духу добити супротивника? — Не хочу проливати кров… навіть такого покидька, як ви, — спокійно відповів я, прибираючи клинок. — Тим паче на очах такої чарівної дівчини. — Ще побачимось, — прошипів він крізь зуби. — Наступного разу тобі так не пощастить. — Пішли звідси! — грубо кинув він Селені, ніби щось наказував своїм матросам. — Вона нікуди з вами не піде, — твердо сказав я. — Якщо звісно, сама того не забажає. — Дозвольте мені провести вас, — звернувся я якомога лагідніше до Селени, яка ще не відійшла від побаченого, але трималась впевнено. — Із великим задоволенням, — усміхнулась вона, ніжно взявши мене під руку. Лоренцо залишалося лише сипати прокльонами та злобними обіцянками, спостерігаючи, як ми повільно відходимо в темряву вечора. Очі його палали вогнем, але він не наважився більше наблизитись. Селена ж була щиро рада нашій зустрічі й моєму втручанню. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/15 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #черруа #вітрильник #фехтування #шабля

#новий_розділ Попри вмовляння товаришів, Фернандо залишився непохитним. У його очах не було люті — лише крижана рішучість. Він прийняв виклик і погодився на поєдинок. Матроси мовчки розступилися, утворивши імпровізоване коло. Напруга висіла в повітрі, мов перед бурею. Друзі Фернандо гучно підбадьорювали свого ватажка, дехто ж тихо робив ставки. Поєдинок почався стрімко. Фонсека, очманілий від гніву та приниження, рвонув уперед, махаючи шаблею, мов скажений. Здавалося, якби перед ним стояв менш досвідчений боєць — він розрубав би його за лічені секунди. Але Фернандо, спокійний і зосереджений, ніби граючись, відбивав атаки.. Його рухи були різкі та впевнені. Здавалось, він не бився з оскаженілим супротивником, а просто відпрацьовував рухи, як під час наших тренувань. На відміну від нього, Фонсека з кожним невдалим ударом усе більше втрачав самовладання. Його обличчя почервоніло від люті. Я помітив хитру посмішку, на обличчі товариша. Він в черговий раз вправно відбив атаку. Ще один обманний рух — різкий випад... і шабля Фонсеки з брязкотом полетіла на палубу. Матроси загуділи, вітаючи капітана, та зловтішаючись з його супротивника. Проте коли Фернандо обернувся спиною Фонсека схопив кинуту зброю та кинувся ззаду. Але Фернандо, немов відчувши небезпеку, різко відскочив, блискавично розвернувся й зробив вирішальний випад. Цього разу лезо глибоко врізалося в плече негідника. Той застогнав і впав, зціпивши зуби від болю. — Підлий щур! Звик знущатися з беззахисних, — кинув йому Фернандо. — У чесному двобою ти здатен лише на підлість! Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/17 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

Наступний розділ Скарбів Мігеля вже на Аркуші: Напередодні вечора, який мав вирішити долю нашої справи, я не міг не побачитись із Селеною. — Ось і настав цей день, — сумно промовила вона, трохи схлипуючи. — Невже ми більше не побачимось? Я деякий час мовчав, не знаючи, що відповісти. Звісно, я сподівався повернутися. Навіть якщо без грошей, то хоча б не як пірат, засуджений до страти. Я уявив, як іду до її батька просити її руки. Та розумів: у найкращому разі почую сміх і зневагу. Особливо після всього, що наговорив на мене Лоренцо. — Я не знаю, що буде зі мною далі, але скажу лише одне: в мого серця не буде іншої господині, окрім вас. — Не кажіть нічого, — прошепотіла вона й простягнула мені невеликий медальйон. — Мама подарувала його мені, коли я була ще зовсім дитиною. Нехай він нагадує вам про мене та оберігає вас. Я прийняв подарунок і пообіцяв берегти його. — Повертайтеся живим і неушкодженим, — мовила вона після паузи, пильно дивлячись мені в очі. У її погляді було щось особливе, ніби вона хотіла щось сказати, та не наважувалась. Я обійняв її, м’яко провівши рукою по волоссю. — Ви не розповідаєте мені всього, але я відчуваю, що ви замислили щось небезпечне. Я не наважувався відкрити всю правду, бо не хотів лякати її. Але й брехати не міг. — Звідки ви це зрозуміли? — По ваших очах. — Я мушу врятувати товаришів, які потрапили в біду, і ще дещо знайти. Але про це ніхто не знає — окрім вас. — Я ніколи не була балакучою. Тим більше якщо це ваша таємниця. — Знаю, моя люба, — прошепотів я, ніжно торкаючись її спини. — То Лоренцо не брехав, коли називав вас піратом? — Якщо я повернуся — розповім вам усе. Від самого початку й до кінця! — Чекатиму і молитимусь за вас. — Я зроблю все, щоб повернутися й врятувати вас від Лоренцо. Ми ніжно поцілувалися і розійшлися. Селена пішла додому, де на неї вже чекала Луїза, яка приховувала від сеньйора Жозе, правду про наші зустрічі. Я ж вирушив до міських воріт, де мав зустрітись зі Стівом та Діогу. Всю дорогу я відчував на вустах слід її поцілунку, намагаючись якомога довше зберегти його у пам’яті. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/16 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #черруа #вітрильник #фехтування #шабля