Добрий вечір в кожну хату і нехай вона буде добром багата, нехай душа радіє, а рідні завжди будуть поруч.🌹🌹🌹

НЕ ЗГАСНИ (рондель) Не згасни серед крику і загроз, Коли душа розхитана, як міст. Нехай у серці збережеться хист — Твій теплий вогник, а не злий мороз. Коли ж лютує буревій погроз І тисне світ уже у повний зріст, Не згасни серед крику і загроз, Коли душа розхитана, як міст. Хай злоба рветься та кипить психоз, Ти не дозволь їм свій ламати зміст. Життя — гора, а ти тут альпініст. Тримайся, навіть коли шквал із гроз, Не згасни серед крику і загроз. Мирослав Манюк 13.09.2025

ПОДОРОЖ ДО СЛОВА (рондель) Мов вітрило, душа у поезію йде, У притишену гавань римованих мрій. Де зникає постійно життя перегній І ця подорож знову до слова веде. Я шукав між людьми, та знайшов хтозна-де Свою Музу й відразу віддався я їй. Мов вітрило, душа у поезію йде, У притишену гавань римованих мрій. Тут не треба змагатись, хто кращу знайде Непідступну ту риму у думі своїй. Мені слово — опора, для рими я свій. Не дарма вже натхнення у гавані жде, Мов вітрило, душа у поезію йде. Мирослав Манюк 12.09.2025

#поезія Всі кажуть він холодний мовби крига, Він не зігріє, він захолодить, Та це для мене збільшує інтригу, Душа моя палає і горить. А в мене серце навіть завмирає, Коли цілує наодинці у вуста. Його щока гаряча і палає І йде від нього неймовірна теплота. Подруги шепчуть: «Він дивакуватий!» Подруги радять: «Позабудь! Облиш! Бо він кирпатий, невисокий, не багатий! Чому при ньому червонієш і кипиш?» А я у ньому бачу синє море, А я вчуваю в ньому запах синіх гір! Ніхто мене, повір, не відговорить! Він мій найкращий, добрий, ніжний звір! Нашіптують подружки цілий вечір, Що ми не пара, ми як день і ніч. Та тільки він візьме мене за плечі Я відчуваю силу потойбіч. Галина Поважняк

78-річний ювілей ЗТУ з лижних гонок Миколи Романовича Кузьмука 7 вересня, свій 76-ий рік народження відзначив чудова людина, наставник з великої літери, Микола Романович Кузьмук, який працює тренером з лижних гонок ДЮСШ управління освіти і науки Броварської міської ради. Народився він в місті Борисполі. Після служби в лавах Збройних Сил СРСР, розпочинає навчання у Білоруському інституті фізичної культури, де молодий Микола Кузьмук вивчає ази тренерської професії, бо вже тоді він вирішив все своє подальше життя присвятити роботі з дітьми. Після закінчення ВУЗу три роки відпрацював за направленням в братній республіці, але душа тягнула на свою батьківщину і він їде додому. На жаль, лижної секції в Борисполі не було і Микола Романович в далекому 1977 році влаштовується на роботу в ДЮСШ міста Бровари, яка вже тоді мала відділення з лижних перегонів. Вже більше сорока років його робочий день починається з дороги, спочатку до Києва, а потім до Броварів, де Микола Кузьмук знайшов своє покликання і другий дім. На Пекарні його зусиллями було створено базу, де молоді хлопчики та дівчата під його дбайливим оком освоюють такий нелегкий вид, як лижні перегони. За ці довгі роки він виховував багатьох відомих спортсменів і продовжує працювати далі. ВІТАЄМО МИКОЛУ РОМАНОВИЧА ЗІ СВЯТОМ І БАЖАЄМО ЗДОРОВ’Я І ПОДАЛЬШИХ УСПІХІВ НА НЕЛЕГКІЙ ТРЕНЕРСЬКІЙ СТЕЗІ #Броварська_міська_рада #ДЮСШ_управління_освіти_і_науки_БМР #Управління_освіти_і_науки_БМР #Броварська_громaда #Brovarysport #Бровари @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#поезія На зустріч осені іду, Де тихо світиться дорога. Свої я мрії тут знайду, Хоча і серце рве тривога. Вітри приносять аромат Горіхів, яблучок медових. А осінь в золотий наряд Малює барви в днях чудових. У серці світло ожива, Немов багаття серед саду. Осінній день мене віта, Дарує спокій і відраду. І знову казка ожива, В осіннім сяйві день палає. Душа, як музика, жива, Любов у серці розквітає. Вже листя падає в саду, Легкий туман встеляє ранки. І серце чує на ходу Осінніх мрій ясні світанки. Л. Медина.

#думки День, що минає, вже не вернеться. І слово, сказане з любов’ю, залишається вічністю. Обіймайте частіше, мовчіть, коли можна поранити, і говоріть, коли можна підбадьорити. Життя - це не про ідеальних людей, а про серця, які вміють залишатися поруч, навіть коли важко. Не відкладайте доброти на завтра. Не зберігайте ніжності на потім. Не мовчіть, коли душа просить сказати: “Я тебе люблю”. Бо не знаємо, скільки ще разів зустрінеться наш погляд. Але точно знаємо одне - любов залишається. Вона не вмирає. Вона переходить у вічність. І все, що було в любові - залишиться з нами… назавжди.

ЯК ШВИДКО СВІЧЕЧКА ЗГОРІЛА, А ЇЙ БУЛО ЩЕ НЕ ПОРА, ДУША ГОЛУБКОЮ ЗЛЕТІЛА У СВІТЛІ БОЖІ НЕБЕСА. СПІТЬ СПОКІЙНО В ОБІЙМАХ БОГА, МАЛЕНЬКІ ЯНГОЛЯТА.

#поезія Вибухи і дзвони, били батогами, злякане світання, десь поміж дерев, сонечко в долонях, смерть гуде над нами, стогне від поранень, овдовілий лев. Люди часом звірі, звірі часом люди, смерть дає завдаток, за твоє життя, відлетять у вирій, може легше бУде, дай нам тільки нАтяк, крихту каяття. Оспівай полеглих, хто ж іще згадає? Ким озвуться вбиті? Стерті імена. Смак світанків теплих, двері твого раю, перестИгле літо, спалює війна. У старій ротонді, тихі душогубці, гавкали на місяць, грілися вином, Il male del mondo, душать душі куці, сповнені по вінця, усесвітнім злом. Горлорізи горлиць, рвали на сирени, било пережите, в шиби уночі, колами околиць, ріжуть сині вени, тишею гоЇти, те, кричав за чим. На манежі коні, прИпнуті до трУпів, розбивали лиця, крицею копит, бОги на іконах, як тепер нам бути? Жити поодинці, чи лягти на щит? Марних марень трепет, чується, як плаче, зачиняйте вікна, там уже чужі, вІршили поети, діти грали в мʼячик, патентуйте ліки, ті, хто пережив. У кросвордах міста, не знаходиш слова, завжди зайва буква, уриває шлях, повернУ на Ліста, теплий львівський сховок, проклятий відступник, ходить по слідах. Не зрікайся, потім, чорне стане білим, дивним дивом зброя, виоре поля, правда камінь котить, жертвуй власним тілом, і тоді тобою, оживе Земля. Василь Зима

#поезія ОДА ЖІНЦІ Живи і думай, деколи поплач в душі, радій завжди, хоч часом душать сльози... Безмежна сила Господом дарована Тобі - тій Жінці, що благословенна з роду. Ти - берегиня й мати людського дитя, розкішна квітка плодоносного земного раю. Пелюстками троянди складені твої уста мелодію життя вира'зно промовляють. У дикому бажанні вітер чеше твої коси, в яких згубились краплі срібного дощу. На горду й рівну спину падає волосся і погляд впевнений доповнює красу. Розкішним шовком прикриваєш своє тіло, ховаючи весь світ в скарбниці у душі. Ти створена, як загадкова королева. Тож поклоняються нехай чоловіки Тобі. Elena LN