#архітектура #історія В'їзна арка (брама) садиби в Любешеві — це одна з найбільш знакових архітектурних пам'яток Волинської області, яка втілює в собі дух 18 століття та історію шляхетських родів. Брама є єдиним вцілілим елементом колишнього палацового комплексу, що був побудований польськими магнатами. Садиба в різні періоди належала таким видатним родам, як Вишневецькі, Замойські і Мнішеків. Сьогодні в'їзна арка є не лише архітектурним символом, а й частиною історії, що зберігає в собі важливі спогади про минуле. Попри це, її стан залишає бажати кращого, і вона вимагає негайної реставрації. Проте вже є плани на відновлення пам'ятки та облаштування прилеглих територій, з метою створення музею, що допоможе зберегти та поширити знання про історичну спадщину цього місця.

#література 5 книг, про історію України, які варто прочитати кожному. Книги, які розвінчують міфи та пропаганду «Подолати минуле. Глобальна історія України» Ярослав Грицак Цей масштабний твір не тільки про минуле, а й про те, яким може бути наше майбутнє, що відбувається з нами тепер і як ми з вами можемо створити візію майбутнього України. «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» Сергій Плохій Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на сході України. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них — і наше сьогодення. «Я змішаю твою кров із вугіллям» Олександр Михед Для книги автор взяв інтерв’ю в людей, які народилися на Сході, – письменника Сергія Жадана, художниці Алевтини Кахідзе, політолога й науковця Ігоря Козловського, художника Романа Мініна, які допомагають автору і нам з вами зрозуміти схід України, його багатоголосся та унікальний характер. «Короткий курс історії України» Олександр Палій Ідеальна книга для тих, у кого з певних причин є пробіли в «шкільних» знаннях з історії. Це «своєрідний підручник з історії України, що розповість про її перемоги й поразки, ворогів і героїв, стійкість духу її народу та спроби його підкорити». «Нарис історії України. Формування модерної нації XIX–XX століття» Ярослав Грицак Цікава, корисна та зрозуміла для широкої аудиторії книжка, що розповідає не тільки історію України XIX–XX століття: нове видання також містить розділ, присвячений двом останнім десятиліттям незалежної України.

#кіно Детективний трилер «Дім за склом» Тараса Дроня вийшов онлайн на MEGOGO. За сюжетом, життя успішної архітекторки Вікторії руйнується в одну мить — після випускного вечора безслідно зникає її донька. Разом із нею зникає і хлопець, якого підозрюють у торгівлі наркотиками. Вікторія відчайдушно намагається довести невинуватість доньки та захистити свою бездоганну репутацію, щоб не втратити важливий проєкт і контроль над життям. Мати починає власне розслідування зникнення, проте поступово стикається з необхідністю заглянути вглиб себе. Режисер, співсценарист і автор ідеї детективного трилеру «Дім за склом» Тарас Дронь відомий за фільмами «DziDzio Перший раз» та «Із зав’язаними очима». Продюсери фільму – Ігор Савиченко («Брама», «Наші котики»), Валерія Сочивець («Ля Палісіада») та Сергій Коннов («Як там Катя»). Дивіться за посиланням https://megogo.net/ua/view/26142626-dim-za-sklom.html

#архітектура #історія Палац Вітославських у Чернятині: перлина неоготики на Поділлі. У мальовничому селі Чернятин, що у Жмеринському районі Вінницької області, серед зелених пагорбів і старих дерев височіє справжній архітектурний скарб — Палац Вітославських. Ця споруда, виконана в неоготичному стилі, є однією з найяскравіших пам’яток Поділля, що вражає своєю витонченістю, історією та унікальністю. Палац, оточений пейзажним парком, створеним відомим садівником Діонісієм Міклером, переносить відвідувачів у романтичну епоху XIX століття, коли архітектура стала відображенням мрій і прагнень тогочасної еліти. Історія створення Палац Вітославських з’явився у Чернятині в першій половині XIX століття, хоча деякі джерела стверджують, що перші будівлі на цьому місці могли існувати ще в XVII столітті. Офіційно ж у Реєстрі архітектурних пам’яток України спорудження палацу та прилеглого господарського флігеля датується 1830-ми роками. Цей період збігається з епохою романтизму, коли в Європі набувала популярності неоготика — стиль, що відроджував середньовічні форми з їхньою стрілчастими арками, баштами та декоративними елементами. Замовником палацу був польський магнат Ігнатій Вітославський, представник впливового роду Вітославських, який оселився в Чернятині наприкінці XVIII століття. Існує припущення, що автором проєкту міг бути польський архітектор мальтійського походження Генрік Іттар, який навчався в Римі й славився своєю майстерністю. Будівництво відбувалося в кілька етапів: спочатку з’явилося південне крило з романтичною баштою, увінчаною ренесансною короною, а згодом до нього приєднали інші корпуси через аркадну галерею. Архітектурні особливості Палац Вітославських вражає своєю архітектурною гармонією, що поєднує елементи неоготики з романтичною еклектикою. Двоповерхова будівля з високими стрілчастими вікнами, тонкими вежами та декоративним аттиком на фасадах виглядає водночас велично і витончено. Південне крило прикрашає башта з зубчастою короною, яка нагадує середньовічні замки, а аркадна галерея додає споруді легкості й елегантності. Інтер’єри палацу також вражають. У вестибюлі збереглася склепінчаста стеля з ліпними розетками, що нагадують готичні собори, а також герби родини Вітославських. Великий зал прикрашений ліпним карнизом, а кругла вітальня — фризом із гірлянд і маскаронів сатирів. Каміни, кахельні печі та мармурові сходи досі зберігають дух минулих епох, хоча й зазнали впливу часу. Перед входом до палацу відвідувачів зустрічають два мармурові леви, які колись тримали в лапах герби Вітославських і Дембовських (рід, з яким Вітославські поріднилися через шлюб). На жаль, ці герби були зруйновані, але скульптури залишаються символом величі маєтку. Пейзажний парк Не менш вражаючою є територія навколо палацу. Пейзажний парк, спроєктований Діонісієм Міклером, відомим ірландським ботаніком і садівником, колись займав близько 30 гектарів. Він включав фруктовий сад, алеї з кінськими каштанами, сріблясті тополі та численні декоративні елементи — альтанки й павільйони. На жаль, за радянських часів значна частина паркового декору була знищена, але деякі старі дерева, зокрема величезні осокори, досі нагадують про його минулу красу. В’їзна брама палацу, збудована з цегли й декорована тесаним пісковиком, була настільки репрезентативною, що коли в XIX столітті поблизу проклали залізницю, потяги зупинялися навпроти неї для висадки поміщиків чи їхніх гостей. Сьогодні збереглися лише масивні пілони воріт, які додають маєтку історичного шарму. Сучасність і значення Після революції 1917 року палац був націоналізований і розграбований, але, на щастя, не зруйнований. У радянські часи тут розмістили Чернятинський аграрний коледж, який функціонує й досі, виховуючи агрономів, бджолярів і садівників. Незважаючи на зміну призначення, палац зберіг свій зовнішній вигляд і частину внутрішнього оздоблення, що робить його доступним для відвідувачів і туристів. У 2006 році в одній із кімнат палацу відкрили невеликий музей, де представлені артефакти кінця XIX — початку XX століття, пов’язані з історією маєтку та його власників. Сьогодні палац Вітославських є пам’яткою архітектури національного значення, що приваблює шанувальників історії та неоготичного стилю. Легенди й таємниці Палац оповитий численними легендами. Одна з них розповідає про підземні ходи, які, за переказами, з’єднували маєток із навколишніми територіями й навіть могли виводити до річки. Інша легенда пов’язує палац із візитами Олександра Пушкіна, який нібито бував тут у гостях у графа Львова та любив відпочивати в парку під старим дубом. Хоча історичних підтверджень цьому немає, ці історії додають споруді романтичного ореолу. Палац у Чернятині є прикладом того, як історична спадщина може співіснувати з сучасністю, зберігаючи свою унікальність і привабливість. Він чекає на тих, хто прагне відкрити для себе незвідані сторінки українського Поділля.

#поезія Ідеальна родина – зображення На малюнку між посмішок стислих, Наче шкіру, сльозу пересаджено, Наче дату у втрачених числах, Що у часі себе загубила. Всі докупи – онуки і правнуки, Перелітні птахи і ворони, Наче гості всесвітнього саміту, Що зібралися у Вавилоні – Восьма брама Іштар на долоні. У пастелі – ні краплі забруднення. У мазках і розтягнутих барвах Тільки поглядами, ледь відчутними, Озирається страчена справжність, Що сліди залишає назавжди. Все було, відбулося ще засвітла, Відбувалося в стінах і поза, Розчинялися, чули і бачили, Зігрівали теплом у морози, Та життя – це нестримана проза. Чорна крапка і вибух зсередини, І назовні – загрози з повітря. Полотном вони знову об'єднані, Переплетеним витвором зійдуть, Не зірватися щоб у підтримці. Все пусте. Виявляється, труднощі, Що здавалися зливами з криком, Стали зведеним випуклим куполом, Що за звичкою й досі, як блискіт. Металевий оточує присмак. Перервався зв'язок із молодшими. «У полоні вони, їх не вбито», – Так бабуся говорить до кожного, Із довірою, несамовито. Молитвами вона через сито… Сипле, сипле вона зауваження Своїм голосом лагідно-сиплим. Наче шкіру, сльозу пересаджено, Та сльоза просочилась у жили І зв’язок із життям загубила. Оксана Мовчан

#поезія Не сьогодні, мала! Чуєш мене? Не сьогодні! А у відповідь - тільки тиша дзвінка із безодні. Тільки вітер траву колисає, Цілує тополі. У холодному сріблі місяця, що злітає над полем. І я теж злечу, вночі, чи можливо зранку У старій швидкій згорнутий у фіранку Буде грать мені по дорозі з колонок Nirvana Доки стару швидку не зустріне іржавая брама За якою не буде держав, цвинтарів, буцигарень Тільки гори, ліси, й моря, та безліч пекарень У одній із них, я тобі напишу картину Де в квіткових пелюстках лелека шукає дитину Що врятує нас якщо ми впадем у безодню Тільки чуєш мала? Не сьогодні! Прошу, не сьогодні! Бораціо Слівачеллі

#архітектура #історія Архівні фото київських Золотих воріт з давніх часів та після реставрації у ХХ столітті. У XVII столітті Золоті ворота Києва зміцнили бастіонами для захисту міста. До середини XVIII століття брама застаріла, руйнувалася й була засипана землею. На початку XIX століття під керівництвом археолога Кіндрата Лохвицького ворота розкопали, відкривши стіни завдовжки 25 м і висотою 8 м. У 1834 році пам’ятку відреставрували й урочисто відкрили. У 1970-х над воротами звели захисний павільйон, а команда реставраторів відновила їхній первісний вигляд. У 1982 році до 1500-річчя Києва оновлені Золоті ворота відкрили для відвідувачів.

#література 5 книг, про історію України, які варто прочитати кожному. Книги, які розвінчують міфи та пропаганду. «Подолати минуле. Глобальна історія України» Ярослав Грицак Цей масштабний твір не тільки про минуле, а й про те, яким може бути наше майбутнє, що відбувається з нами тепер і як ми з вами можемо створити візію майбутнього України. «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» Сергій Плохій Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на сході України. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них — і наше сьогодення. «Я змішаю твою кров із вугіллям» Олександр Михед Для книги автор взяв інтерв’ю в людей, які народилися на Сході, – письменника Сергія Жадана, художниці Алевтини Кахідзе, політолога й науковця Ігоря Козловського, художника Романа Мініна, які допомагають автору і нам з вами зрозуміти схід України, його багатоголосся та унікальний характер. «Короткий курс історії України» Олександр Палій Ідеальна книга для тих, у кого з певних причин є пробіли в «шкільних» знаннях з історії. Це «своєрідний підручник з історії України, що розповість про її перемоги й поразки, ворогів і героїв, стійкість духу її народу та спроби його підкорити». «Нарис історії України. Формування модерної нації XIX–XX століття» Ярослав Грицак Цікава, корисна та зрозуміла для широкої аудиторії книжка, що розповідає не тільки історію України XIX–XX століття: нове видання також містить розділ, присвячений двом останнім десятиліттям незалежної України.

Каракорумське шосе та гори Каракум – найвище гірське шосе у Світі. Це 1300-кілометрова високогірна автомобільна дорога, що знаходиться на висоті 4693 м. ...Каракорумське шосе (Karakoram Highway, KKH) — одна з найбільш вражаючих та небезпечних доріг у світі, яку іноді називають «восьмим дивом світу», зважаючи на надзвичайні умови її будівництва. Ось коротко про її історію, цікаві факти та значення: Історія Каракорумського шосе Початок будівництва: 1959 року, як спільний проєкт Китаю та Пакистану. Завершення: У 1979 році, офіційно відкрито в 1986 році. Мета: З’єднати західний Китай (Сіньцзян-Уйгурський автономний район) з північним Пакистаном (Гіларський регіон), слідуючи частково старому Шовковому шляху. Будівництво: Близько 24 років, понад 800 пакистанських та 200 китайських робітників загинули під час робіт — головно через суворі умови, лавини, зсуви та висотну хворобу. Цікавинки про Каракорумське шосе Найвища точка: Перевал Хунджераб (4693 м) — найвищий прикордонний перехід у світі, відкритий для транспорту. Довжина: Близько 1300 км. Ландшафт: Дорога проходить крізь Каракорум, Гіндукуш і Гімалаї — одні з найвеличніших гірських систем світу. Геологічна особливість: Це місце, де стикаються Індійська та Євразійська тектонічні плити. Гляціологія: Неподалік траси — льодовик Пассу, який практично доходить до дороги. Туризм: Надзвичайно популярна серед мандрівників, велосипедистів і шукачів пригод. Культурна мозаїка: Шлях проходить через регіони з унікальними культурами, включно з долиною Хунза, відомою своєю красою та довгожителями. Цікаві моменти Шлях на дахи світу: Це єдина міжнародна траса, яка проходить так високо в горах. Північна "Брама в Китай": Важливий економічний та стратегічний шлях, який зараз є частиною китайського проєкту «Один пояс — один шлях». Землетруси і суворість: Дорога постійно перебуває під загрозою природних катаклізмів — її не раз частково змивали повені чи перекривали обвали. @всіх 📸 Luisa Leah

#виставки Виставка "Київ. Ритми". У Київській картинній галереї проходить виставка "Київ. Ритми". Кожна картина – це освідчення в любові і прагнення вхопити мить, відчути той особливий ритм, притаманний кожному куточку Києва, й відобразити його неповторну красу. Поряд із живописними творами Василя Чегодара, Сергія Григор’єва, Абрама Маневича, у яких відчувається природна пульсація ландшафту – чергування пагорбів і долин, кубістична графіка Олексія Фіщенка, що показує столицю в нашаруванні геометричних форм і контрастних кольорів.На картинах Олени Придувалової столиця постає перед нами як організм із бурхливим внутрішнім життям. У Ганни Криволап кольорові площини, що становлять цілу палітру київських краєвидів, наближаються до абстракції. Виставка триватиме до 15 червня за адресою м. Київ, вул. Терещенківська, 9