#історія #музика
Смерть у диско-ритмі: Як Boney M. випадково поховали Григорія Распутіна вдруге.
Коли у 1978 році німецький продюсер Френк Фаріан вирішив перетворити сумнівну біографію «святого чорта» російської імперії на танцювальний хіт, він навряд чи усвідомлював, що створює найбільш іронічний пам’ятник музичному експорту. Гурт Boney M. став ідеальним продуктом епохи: четверо яскравих артистів з Карибського басейну, які під бадьорий біт оспівували хаос, що панував у москві початку XX століття.
Сюжет пісні Rasputin нагадує історичний анекдот, густо змащений олією для засмаги. Фаріан, будучи геніальним маніпулятором, зрозумів головне: західному слухачеві байдуже до тонкощів політичних інтриг при дворі Миколи ІІ, але йому дуже подобається образ «російської любовної машини». 🎻
Справжня трагікомедія розгорнулася під час гастролей гурту в срср. Радянська цензура, яка зазвичай шукала ворогів у кожному гітарному рифі, дозволила колективу виступити на красній площі. Це був безпрецедентний випадок: карибський квартет у хутряних шапках танцює там, де зазвичай карбували крок вартові режиму. Проте пісню про Распутіна виконувати заборонили. Влада росії боялася, що згадка про «царицю, яка була не проти» та містичного старця викличе непотрібні паралелі з тогочасним дряхлим політбюро.
Технологічно Boney M. були тріумфом студійного обману. Фаріан сам записував чоловічі вокальні партії, поки красень Боббі Фаррелл лише ефектно відкривав рота на сцені. Це була перша велика перемога синтетичного звуку над автентичністю: світ прагнув шоу, а не правди. Боббі Фаррелл, людина, яка десятиліттями втілювала образ Распутіна на сцені, помер за дивним збігом обставин у санкт-петербурзі 30 грудня — саме в річницю вбивства самого Григорія.
Ця історія — про те, як дешевий поп-культурний глянець виявився міцнішим за імперські міфи. росія намагалася використати гурт для демонстрації власної «відкритості», а натомість отримала вічний саундтрек до свого історичного абсурду. Музика тут виступила не просто фоном, а дзеркалом, у якому диско-куля віддзеркалює кров та бруд минулого під гучний вигук Ra-Ra-Rasputin. 🎻
Смерть у диско-ритмі: Як Boney M. випадково поховали Григорія Распутіна вдруге.
Коли у 1978 році німецький продюсер Френк Фаріан вирішив перетворити сумнівну біографію «святого чорта» російської імперії на танцювальний хіт, він навряд чи усвідомлював, що створює найбільш іронічний пам’ятник музичному експорту. Гурт Boney M. став ідеальним продуктом епохи: четверо яскравих артистів з Карибського басейну, які під бадьорий біт оспівували хаос, що панував у москві початку XX століття.
Сюжет пісні Rasputin нагадує історичний анекдот, густо змащений олією для засмаги. Фаріан, будучи геніальним маніпулятором, зрозумів головне: західному слухачеві байдуже до тонкощів політичних інтриг при дворі Миколи ІІ, але йому дуже подобається образ «російської любовної машини». 🎻
Справжня трагікомедія розгорнулася під час гастролей гурту в срср. Радянська цензура, яка зазвичай шукала ворогів у кожному гітарному рифі, дозволила колективу виступити на красній площі. Це був безпрецедентний випадок: карибський квартет у хутряних шапках танцює там, де зазвичай карбували крок вартові режиму. Проте пісню про Распутіна виконувати заборонили. Влада росії боялася, що згадка про «царицю, яка була не проти» та містичного старця викличе непотрібні паралелі з тогочасним дряхлим політбюро.
Технологічно Boney M. були тріумфом студійного обману. Фаріан сам записував чоловічі вокальні партії, поки красень Боббі Фаррелл лише ефектно відкривав рота на сцені. Це була перша велика перемога синтетичного звуку над автентичністю: світ прагнув шоу, а не правди. Боббі Фаррелл, людина, яка десятиліттями втілювала образ Распутіна на сцені, помер за дивним збігом обставин у санкт-петербурзі 30 грудня — саме в річницю вбивства самого Григорія.
Ця історія — про те, як дешевий поп-культурний глянець виявився міцнішим за імперські міфи. росія намагалася використати гурт для демонстрації власної «відкритості», а натомість отримала вічний саундтрек до свого історичного абсурду. Музика тут виступила не просто фоном, а дзеркалом, у якому диско-куля віддзеркалює кров та бруд минулого під гучний вигук Ra-Ra-Rasputin. 🎻
#історія #музика
Смерть у диско-ритмі: Як Boney M. випадково поховали Григорія Распутіна вдруге.
Коли у 1978 році німецький продюсер Френк Фаріан вирішив перетворити сумнівну біографію «святого чорта» російської імперії на танцювальний хіт, він навряд чи усвідомлював, що створює найбільш іронічний пам’ятник музичному експорту. Гурт Boney M. став ідеальним продуктом епохи: четверо яскравих артистів з Карибського басейну, які під бадьорий біт оспівували хаос, що панував у москві початку XX століття.
Сюжет пісні Rasputin нагадує історичний анекдот, густо змащений олією для засмаги. Фаріан, будучи геніальним маніпулятором, зрозумів головне: західному слухачеві байдуже до тонкощів політичних інтриг при дворі Миколи ІІ, але йому дуже подобається образ «російської любовної машини». 🎻
Справжня трагікомедія розгорнулася під час гастролей гурту в срср. Радянська цензура, яка зазвичай шукала ворогів у кожному гітарному рифі, дозволила колективу виступити на красній площі. Це був безпрецедентний випадок: карибський квартет у хутряних шапках танцює там, де зазвичай карбували крок вартові режиму. Проте пісню про Распутіна виконувати заборонили. Влада росії боялася, що згадка про «царицю, яка була не проти» та містичного старця викличе непотрібні паралелі з тогочасним дряхлим політбюро.
Технологічно Boney M. були тріумфом студійного обману. Фаріан сам записував чоловічі вокальні партії, поки красень Боббі Фаррелл лише ефектно відкривав рота на сцені. Це була перша велика перемога синтетичного звуку над автентичністю: світ прагнув шоу, а не правди. Боббі Фаррелл, людина, яка десятиліттями втілювала образ Распутіна на сцені, помер за дивним збігом обставин у санкт-петербурзі 30 грудня — саме в річницю вбивства самого Григорія.
Ця історія — про те, як дешевий поп-культурний глянець виявився міцнішим за імперські міфи. росія намагалася використати гурт для демонстрації власної «відкритості», а натомість отримала вічний саундтрек до свого історичного абсурду. Музика тут виступила не просто фоном, а дзеркалом, у якому диско-куля віддзеркалює кров та бруд минулого під гучний вигук Ra-Ra-Rasputin. 🎻
57переглядів
1
Поширень