#ШІ #історичний #фентезі Тінь Крижаного Щита Скелі Ейрафйорда зустрічали лише ревіння вітру та хрипкий крик чайок. Тут, де в морі відбивалося лише суворе сіре небо, конунг Рагнар Ясеневий Череп правив кланом, що був суворим, як і земля під їхніми ногами. Рагнар був молодим, але роки набігів і захисту кордонів викарбували на його обличчі не юнацьку безтурботність, а холодну рішучість. Він мав мрію, що виходила за межі Ейрафйорда: об’єднати розрізнені північні клани, що жили, як голодні вовки, гризучи одне одного, замість того, щоб дивитися на єдину, грізну загрозу, яка насувалася з південних земель. Чи то це були нові, агресивні конунги, чи просто нестерпно довгі, морозні зими, що висмоктували життя, — Рагнар відчував, що час розбрату скінчився. Одного разу, під час спустошливого набігу на віддалений острів, де, за чутками, стояло покинуте капище бога Зими, Трімура, Рагнар знайшов його. Капище було лише купою іржавого заліза та обваленого каменю. Серед бруду та моху, під поваленим рунічним каменем, лежав Крижаний Щит. Він був викуваний зі звичайного заліза, але його поверхня світилася тьмяним, матовим інеєм, навіть коли його підняли з землі. Він був завжди крижаний, наче в ньому оселився сам дух вічної мерзлоти. Коли Рагнар вперше взяв його, холод пронизав його руку до самого ліктя, але він не відчув болю, лише непереможну, крижану ясність. Стара Ерда, віщунка клану, була єдиною, хто по-справжньому розумів мову стародавніх рун і шепіт вітрів. Вона була втіленням мудрості їхнього роду. Коли Рагнар повернувся і гордо показав знахідку, її старе обличчя скривилося від жаху, а не від захвату. «Ти взяв не просто залізо, Рагнаре, — прохрипіла вона, дивлячись на Щит, як на живу отруйну змію. — Ти взяв прокляття, дароване могутністю. Цей щит принесе тобі перемоги. Він дасть тобі могутність, про яку мрієш. Але з кожною перемогою він буде виморожувати з тебе те, що робить тебе людиною: співчуття, сумніви, любов. Ти станеш тираном, що забуде про тепло вогнища і про свій рід. Ти будеш володарем, чиє серце холодне, як пік Йотунгейму». Рагнар лише посміхнувся, відмахнувся від її слів, як від надокучливої мухи, і пішов готуватися до походу. «Моя доля в моїх руках, Ердо. Або я замерзну в бою, або зігрію свої землі чужим золотом», — відповів він. Крижаний Щит виконав свою обіцянку. У першій же битві проти клану Чорного Каменя, відомих своєю жорстокістю, Щит працював як магічна зброя. Стріли, що потрапляли в нього, ламалися з сухим тріском, а удари сокир зустрічали опір, який, здавалося, йшов не від заліза, а від самої стихії. Рагнар, захищений ним, став нестримною крижаною лавиною. Перемога була швидкою і рішучою, майже без втрат. Його слава рознеслася по фйордах. Все більше дрібних, зневірених кланів приєднувалися до нього, бачачи в ньому єдину надію на виживання в суворому світі. Рагнар зводив свій дім, а Крижаний Щит став символом його непереможної, холодної влади. Але віщунка Ерда не помилилася. З кожною перемогою, з кожним приєднаним кланом, обличчя Рагнара ставало все більш кам’яним. Зникла його колишня іронічна посмішка, зникла здатність сміятися біля вогнища. Його рішення перестали бути мудрими, вони стали жахливо прагматичними. Коли наступила аномально рання осінь, він відмовився відпускати частину чоловіків клану на традиційне полювання в гори, хоча це було необхідно для забезпечення їжею їхніх сімей. «Ми не можемо дозволити собі розкоші! Золото, яке ми отримаємо в наступному набігу, нагодує нас краще, ніж кілька кіз! Військо має бути сите і готове!», — кричав він, не помічаючи страху в очах своїх людей. Це вже не був той конунг, якого вони любили за справедливість, це був Крижаний Володар. Головною опорою людяності в цьому клані залишалася Сванхільд, молодша сестра Рагнара. Вона була жінкою зі стійким духом, що втілювала давні традиції й тепло їхнього роду. Вона була відповідальна за збереження запасів і добробут жінок і дітей, і вона бачила, як її брат перетворюється на бездушну, холодну машину для завоювань. «Рагнаре! — благала вона одного вечора, коли він сидів біля вогнища, але навіть його тіло, здавалося, не приймало тепла, — Твої перемоги — це прах! Золото не зігріє взимку, якщо ти втратиш вірність і довіру свого народу! Ти стаєш схожим на той Щит, який тримаєш у руках!» Він подивився на неї холодними, порожніми очима. «Ти — слабка жінка, Сванхільд, — кинув він. — Традиції — це кайдани, що тримають нас у бідності. Північ має бути об'єднана. Жорстокість — це єдиний клей, що скріплює імперії. Прийми це або мовчи». Їхні стосунки, колись теплі й довірчі, тепер були натягнуті, як струна перед розривом. Крижаний Щит вже майже повністю заволодів його свідомістю. Рагнар вирішив, що для об'єднання йому потрібна повна, негайна перемога над найсильнішим південним кланом — кланом Оленячих Рогів, який мав потужний флот. Для цього він уклав союз, який був немислимим: з племенем дикунів, що жили на болотах, відомими своєю підступністю та людожерськими звичаями, з якими його клан воював десятиліттями. Вони повинні були відвернути флот Оленячих Рогів з півночі, поки Рагнар атакує їхню головну фортецю із суші. «Це не зрада, це необхідність», — виправдовував він себе, але в його глибині душі, під шаром льоду, він відчував ганьбу. Цей вчинок відштовхнув від нього останніх вірних йому радників і воїнів, які цінували честь вище за перемогу. Вони почали відходити, розуміючи, що їхній конунг більше не є їхнім захисником, а лише інструментом Крижаного Щита. Настала зима, але вона була незвичною. Сніг падав не м'якими пластівцями, а крижаним пилом, і мороз був такий лютий, що навіть вогонь біля вогнищ здавався синюшним і слабким. Рагнар, не звертаючи уваги на негоду, зібрав свої об'єднані сили, що складалися з його виснаженого, але фанатичного клану та найманців, для походу на останній великий незалежний клан — клан Морського Вовка. Його мета була ясна: абсолютна влада над усією північчю. Погода стала відображенням магії Щита — крижаний вітер був нестерпним, море скувало льодом, що було вкрай рідкісним явищем. Сванхільд зрозуміла: її брат зайшов надто далеко. Він був уже не конунг, а маріонетка Зими. Його перемога означала б кінець людського тепла на цих землях. У відчаї вона згадала старі легенди Ейрафйорда. Вона знала, що єдине місце, де можна знайти протиотруту від цього холоду, — це старе, глибоке підземелля під вівтарем їхнього роду, де зберігався священний артефакт, який ніколи не використовували в бою. Це було Серце Дерева Життя — шматок скам’янілого, вічного дуба, що, за повір'ями, був вирізаний зі стовбура самого Іґґдрасіля. Він був теплий на дотик, він пульсував тихою, живою енергією — символом стійкості, роду і віри. Вона потайки взяла Серце і, слідуючи за військовим табором Рагнара, дісталася до місця фінальної битви. Поле бою, вкрите крижаною кіркою, було жахливим видовищем. Клани зійшлися у жорстокій січі, і, як і передбачала Ерда, Рагнар із Крижаним Щитом був непереможний. Він рухався серед воїнів, як холодна смерть. Там, де його Щит торкався зброї ворога, метал вкривався інеєм і тріскався. Він був машиною, що не знала втоми чи страху. Сванхільд, тримаючи в руках тепле Серце Дерева Життя, прорвалася до Рагнара. Вона не мала зброї, лише рішучість і біль у своїх очах. Її поява змусила його завагатися на мікроскопічну мить. «Брате! — крикнула вона крізь гуркіт бою. — Подивись на те, що ти робиш! Це ціна твоєї влади! Холод знищив тебе!» Рагнар лише люто заричав. Його очі, здавалося, світилися блакитним світлом. Він підняв Крижаний Щит, щоб відштовхнути її, адже в його свідомості вона була лише перешкодою на шляху до абсолютної перемоги. Коли Щит наблизився до неї, Сванхільд, не вагаючись, підняла Серце Дерева Життя і притиснула його до крижаної поверхні. Магічне зіткнення було руйнівним. На полі бою здійнявся стовп пари, немов дві протилежні стихії — вічний холод і вічне тепло — зустрілися в одній точці. Крижаний Щит почав тріщати. Лід на ньому не танув, а ламався, наче тонке скло. Рагнар закричав від болю, відчуваючи, як магія Крижаного Щита, що стала частиною його єства, залишає його. В одну мить, коли Крижаний Щит розколовся навпіл і з тріском упав на лід, Рагнар отримав коротку, але пекучу хвилю ясності. У ній він побачив усе: зраду своїх принципів, біль своїх людей, свою жорстокість. Магічний удар був таким сильним, що відкинув Сванхільд, залишивши її ослабленою, але живою. Військо Рагнара, побачивши, що його непереможний символ розбитий, охопила паніка. Битва була програна. Клани, що він об'єднав насильно, почали розбігатися, а його найманці — тікати. Наслідки були важкими. Рагнар, хоч і був звільнений від магічного впливу Щита, але був принижений і скинутий. Його об'єднання розпалося. Сванхільд була поранена, але врятувала свій клан і, можливо, душу брата. Вона стала новим лідером — конунгом, але не сили, а мудрості. Рагнар, спостерігаючи, як його сестра збирає навколо себе залишки клану, розумів, що єдиний спосіб спокутувати свою провину — це піти. Він не мав права керувати тими, кого ледь не знищив. Він зібрав лише свій старий, пощерблений бойовий топір і понівечену частину Крижаного Щита, як вічне нагадування про ціну влади. Він пішов у вигнання, у північну глушину, у країну йотунів, щоб знайти спокуту чи смерть у самотності, залишивши Сванхільд надію на відродження людяності та традицій. Північ пережила цю аномальну, "крижану" зиму. Вогнища клану Сванхільд горіли тепер яскравіше. Вони зрозуміли, що справжня сила спільноти — не в залізі та магії, а в стійкості духу і вірності давнім, людським принципам. А міф про Крижаного Володаря та його Щит назавжди залишився в сагах, як засторога про небезпеку надмірної, бездушної амбіції.

#подорожі Вечірній Львів – це час для прогулянок історичними вуличками, відвідування театрів, ресторанів та кав'ярень. Основні локації, що пропонуються для вечірнього відпочинку, включають Площу Ринок, Театр опери, променад вуличками міста та вечірні екскурсії з оглядом пам'яток, як-от Високий Замок. Вечірні розваги Площа Ринок: Історичний центр міста, де можна прогулятися, відвідати ресторани або просто насолодитися вечірньою атмосферою. Львівський оперний театр: Перегляд вистави у старовинній будівлі театру — це класичний львівський вечірній варіант. Високий Замок: Прогулянка до Високого Замку дає змогу побачити панораму вечірнього Львова, особливо на заході сонця. Вулиці міста: Прогулянка вулицями Театральною, Вірменською, а також іншими центральними районами, дозволяє відчути неповторний дух Львова, часто в супроводі живої музики. Вечірні екскурсії: Доступні екскурсії, що дозволяють побачити місто з іншого ракурсу, познайомитися з його історією та легендами під вечірнім небом. Ресторани та кав'ярні: Вечір у Львові неможливий без відвідування численних закладів харчування, які пропонують як традиційну українську кухню, так і вишукані страви.

#архітектура ✨Палац Дідушицьких — вишукана архітектурна перлина у Львові, що колись належала відомому аристократичному роду Дідушицьких — меценатам, науковцям і патріотам свого часу. 👀Родина Дідушицьких відома своєю любов’ю до науки та мистецтва — саме вони заснували Природничо-історичний музей, який існує й сьогодні. 🕯️Після Першої світової війни будівлю кілька разів перепрофільовували, але вона зберегла свою витонченість. Сьогодні в палаці розміщуються державні установи, однак він досі приваблює істориків, архітекторів і туристів. 💡 Цікавий факт: у підвалах палацу колись зберігалася частина унікальної природничої колекції графа Владислава Дідушицького — понад 100 тисяч експонатів, зібраних по всій Європі.

День художника України Щорічно у другу неділю жовтня митці України святкують День художника. Історія започаткування Дня художника України Свято було затверджено Указом Президента в 1998 році. Ініціатором святкування стала Спілка художників України. Метою є підтримка представників мистецтва та нагадування про його роль у культурному розвитку людини. Хто такий художник? Художник – творчий фахівець, що працює у різних галузях образотворчого мистецтва. Це може бути не лише малювання картин, але й фотозйомка, скульптура, графіка, стріт-арт, кіно, декоративно-ужиткове мистецтво тощо. Фахівці впевнені, що без споглядання художньої творчості неможливо виховати повноцінно розвиту особистість. Тому прямим обов’язком художника є донесення свого бачення краси, правдиве відтворення історичних подій, розвиток почуття прекрасного в людях і спонукання до думок над суттю буття. Найвідоміші українські художники Класика ХІХ — поч. ХХ ст. Тарас Шевченко (1814–1861) — живописець і графік, майстер психологічного портрета й історичних сцен. «Катерина», офорти з «Живописної України». Іван Айвазовський (1817–1900) — народжений у Криму мариніст світової слави. «Дев’ятий вал», «Чорне море». Архип Куїнджі (1842–1910) — новатор світла й повітряної перспективи. «Місячна ніч на Дніпрі», «Березовий гай». Сергій Васильківський (1854–1917) — поет степового пейзажу. «Козацький двір», «Український пейзаж». Микола Пимоненко (1862–1912) — реаліст побутового жанру. «Святочне ворожіння», «Проводи рекрутів». Олександр Мурашко (1875–1919) — яскравий колорист, з’єднав реалізм та модерн. «Дівчина в червоному капелюсі», «Карусель». Олекса Новаківський (1872–1935) — львівський експресивний колорист. «Святий Юр», портрети. Микола Самокиш (1860–1944) — баталіст і майстер анімалістики. Кінно-батальні сцени, ілюстрації до класики. Український авангард Казимир Малевич (1879–1935) — засновник супрематизму. «Чорний квадрат», «Біле на білому». Олександра Екстер (1882–1949) — авангард, сценографія, кубофутуризм. Ескізи костюмів і декорацій. Олександр Богомазов (1880–1930) — «київський сезаніст», теоретик і практик авангарду. «Пилярі», «Лісопилка». Соня Делоне (Гончар) (1885–1979) — орфізм, дизайн і мода. Серії «Симультанності». Давид Бурлюк (1882–1967) — «батько російського футуризму» з українським корінням. Футуристичні полотна, маніфести. Георгій Нарбут (1886–1920) — графік і шрифтовик, творець стилю УНР. «Українська абетка», банкноти та герби УНР. Федір та Василь Кричевські — живопис і дизайн. Василь — автор проєкту державного герба УНР, Федір — портрет і історичний жанр. Народне мистецтво та неонаїв Катерина Білокур (1900–1961) — квіткові композиції з ювелірною деталізацією. «Квіти за тином», «Півонії». Марія Примаченко (1909–1997) — наїв, фантастичні «звірі» та казкові сюжети. «Звіриний світ» (численні варіації). Ганна Собачко-Шостак (1883–1965) — декоративні розписи, витинанки, «квіткові» композиції. ХХ століття (модернізм, соцреалізм і поза ним) Тетяна Яблонська (1917–2005) — гуманістичний реалізм, пізній ліричний модерн. «Хліб», «Вечір. Стара Флоренція». Віктор Зарецький (1925–1990) — декоративно-орнаментальні образи, вплив сецесії. «Світлана», жіночі портрети. Микола Глущенко (1901–1977) — експресивний пейзажист, колорист. Карпати, міські краєвиди. Ала Горська (1929–1970) — монументалістка й шістдесятниця, громадянська сміливість. Мозаїки, вітражі. Сучасне українське мистецтво Іван Марчук (нар. 1936) — автор техніки «пльонтанізм», один із найвідоміших сучасників. Серії «Голос моєї душі», пейзажі. Анатолій Криволап (нар. 1946) — неоекспресіоніст, великі кольорові поля. Серія «Кінь. Вечір». Олександр Ройтбурд (1961–2021) — постмодерн, іронія й міфології сучасності. «П’єта», інтерпретації класики. Владислав Шерешевський (нар. 1964) — гротеск і соціальні алюзії. Влада Ралко (нар. 1969) — гостра графіка і живопис про тіло, війну, повсякдення. Нікіта Кадан (нар. 1982) — концептуаліст, робота з пам’яттю й простором. Роман Минов (нар. 1983) — живопис і медіа, дослідження ідентичності. Микита Шалений (нар. 1982) — мультимедіа, відеоарт і архівні наративи.

#світ Канал Фусімі в Кіото - це мальовничий історичний канал, розташований у районі Фусімі. Він відомий своїми традиційними японськими будинками, дерев'яними мостами та затишною атмосферою. Цей канал часто відвідують туристи для прогулянок, фотографій та знайомства з атмосферою старого Кіото.

💰Ціна на золото б’є рекорди з 1979 року на тлі політичного хаосу в США Світові ціни на золото знову оновили історичний рекорд, підійшовши впритул до позначки у $4 000 за тройську унцію, на тлі зростання попиту на надійні активи через часткове припинення роботи уряду США (шатдаун) та невизначеність щодо майбутньої політики Федеральної резервної системи. Інвестори шукають захисту в дорогоцінних металах, адже зупинка федеральних структур позбавила ринки важливих макроекономічних даних, необхідних для оцінки стану американської економіки. Це ускладнює роботу Федерального резерву, який готується до чергового засідання наприкінці жовтня. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ. Станція «Хрещатик» напередодні відкриття 🚊 1960 рік #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ. На місці Палацу "Україна" раніше був Володимирський ринок Перша половина 1960-х років. У 1960–1964 роках ця територія ще зберігала торговельну функцію: ринок шумів просто біля будівлі колишнього міського училища ім. Гоголя (нині гімназія № 56 на Предславинській, 30-а). Згодом, у другій половині 60-х, ринок перенесли нижче по кварталу, а на його місці виріс новий символ епохи — Палац "Україна". #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ. Вул. Саксаганського на перетині з Великою Васильківською (Червоноармійською). 1950-ті роки. #history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

В Україні стартувало виробництво художнього фільму "Слово о полку Ігоря. Екранізацією епосу XII століття займаються продюсер фільму "Довбуш" та режисер стрічки "Будинок «Слово». Нескінчений роман". Представники команди повідомляють, що фільм перебуває на етапі розробки. До роботи над проєктом залучають митців, істориків та кінематографістів, які мають на меті "оживити" цей стародавній текст. Цей епічний історичний екшн стане гучним повідомленням для світу про те, що наша культура має унікальний голос, який лунає крізь віки. "росія намагається переписати минуле, але українська культура має власний голос. Наш фільм - це акт спротиву і водночас доказ, що наша історія належить нам. І жодна імперія не здатна стерти те, що викарбуване в серці українського народу", - заявила продюсерка фільму Світлана Яцинич. "”Слово о полку Ігоревім" нагадує нам: минуле та сьогодення України пов’язані боротьбою за свободу", — додає продюсер Максим Асадчий. Більше деталей можна знайти ось тут: https://www.cinema.in.ua/slovo-o-polku-ihoria-film/ #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно