— Невеликий шматок від нашого пирога вони відкусили, але до найсолодшого не дісталися! — з глузуванням промовив Еуреха, коли освітив заховані в погребі скрині. — Не казав про це відразу, хотів упевнитися, що ці телепні не знайшли схованку. — Знав, що на вас можна покластися, — відповів Фернандо і поплескав Естебана по плечу. Несподівано до них долинув залп картечі. Схоже, стріляли не на кораблі. За спиною почувся тупіт. — У чому справа? — запитав Фернандо, коли побачив, що до них підбіг стюард. — Капітане, — запнувся хлопець, — там, на фрегаті, хтось спустив шлюпку, а з палуби почали палити по ній. — Гадаю, до золота ми повернемося пізніше. Прикрий поки що, - кинув він Естебану і помчав на палубу. За три хвилини Фернандо вже стояв на капітанському містку і дивився в бік противника в підзорну трубу. Веслярі у шлюпці відчайдушно працювали, сподіваючись втекти від переслідувачів. Вони вже відійшли від корабля на кілька кабельтових, коли за ними спустили два човни з озброєними солдатами. Темрява заважала роздивитись обличчя втікачів. Але й без цього Фернандо розумів, хто в шлюпці. Тим часом човни з солдатами наганяли втікачів. — Гармати до бою! — скомандував Фернандо. Стів, не зволікаючи, понісся до гармат. Зв'язаного Мальдонадо підвели до борту. Цим пірати дали зрозуміти, хто постраждає першим у разі можливої стрілянини по їхньому судну. Той виривався та обсипав прокльонами та погрозами. — Підняти якір, розвернути корабель! Матроси негайно виконали накази капітана. Вітрила спіймали вітер і "Нестримний" попрямував напереріз шлюпці. Ядра, вдало пущені командою Стіва, вгамували запал солдатів у човнах, що наздоганяли втікачів. Один із човнів розлетівся, військовим з іншого човна довелося діставати з води товаришів. Тим часом втікачі вже опинилися під бушпритом піратського судна. Товариші, що перебували там, кинули канати, і втікачі піднялися на палубу. Троє з них легко поранені. Пірати радісно обіймали товаришів. Фернандо з капітанського містка з усмішкою дивився на врятованих. Серед них побачив лікаря Діого та куховара Маріо. Читати за посиланням: https://arkush.net/book/1202/36 https://booknet.ua/reader/tamnic-morv-b435570?c=4733189&p=1 Приємного читання! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #Тортуга #Гваделупа #Пернамбуку #читати_онлайн

Прогулявшись ще трохи, я опинився на набережній. Декілька хвилин спостерігав за нічним морем, та зоряним небом, слухаючи плескіт хвиль. Коли зібрався йти до себе, почув знайомі голоси. Трохи далі, біля пристані, прогулювалися Селена й Лоренцо. Він як завжди тримався самовпевнено. Нахвалював свій фрегат, розказуючи про його міць. А потім запропонував повечеряти в кают-компанії, на що та відповідала відмовою. — Уже пізно, мені час додому. Батько, мабуть, хвилюється, — сказала вона, намагаючись відсторонитися. — Та він же сам дозволив вам прогулятись зі мною, — усміхнувся Лоренцо, намагаючись взяти її під руку. — Це я пішла, бо батько попросив, а не тому, що хотіла, — відповіла вона, рішуче відкинувши його руку. Але Лоренцо не збирався зупинятись. Відмова роздратувала його, оскільки він звик отримувати бажане. І лише те, що Селена донька маркіза, не дозволяло зірвати з себе маску ввічливості. Бо норовлива поведінка дівчини несказанно обурювала його. Я підійшов ближче та привітався з Селеною: — Добрий вечір, сеньйорита. Гарна погода для прогулянки? Вона легенько усміхнулась мені. Лоренцо ж потемнів, мов хмара перед бурею. — Геть звідси, жебраче! Чи повчити, як поводити себе з вищими за рангом? — рикнув він і поклав долоню на ефес шаблі. — То, може, самі спершу навчитесь поводитись по-людськи. Особливо в присутності дівчини, — відповів я спокійно, але твердо. — Послухай, дурнику, сьогодні вранці я пошкодував тебе, оскільки поспішав у важливіших справах, ніж спілкування з усілякими обшарпанцями. Зараз у мене досить часу, щоб поставити тебе на місце! — Заспокойтеся, адже він вам нічого не зробив, — налякано вимовила Селена. — Не захищайте його! — нагрубив він їй у відповідь, — він має знати з ким розмовляє! — Не смійте мені вказувати! - відповіла вона, ставши між нами. Здавалося, її запал трохи осадив лють Лоренцо, але за мить він, відштовхнувши Селену, підійшов до мене і схопив за комір. — Забирайся звідси, або пошкодуєш, — прошипів він, люто дивлячись мені в очі. Я вирвався і відштовхнув цього мерзотника, вихопивши шаблю. — Мені байдуже, що ви там кажете про мене! — якомога спокійніше промовив я, хоча в цю мить в середині бурлив океан, — але ображати таку шляхетну дівчину, як сеньйорита Селена, вам не дозволю! Очі Лоренцо спалахнули хижим блиском. Понад усе, в цю мить він бажав стерти мене з лиця землі. Він рвучко вихопив шаблю й кинувся на мене, мов розлючений кабан. На щастя, уроки Фернандо не минули даремно — моя рука вже не тремтіла, а клинок слухався краще, ніж будь-коли. Я зумів відбити кілька підступних випадів і навіть роздер йому камзол, змусивши люто вилаятись. Селена благала нас зупинитися, кидалась між нами, мов намагалась вгамувати бурю. Але бій уже розгорівся на повну силу. Кілька разів я дивом уникнув його підлих фінтів — він бився нечесно, зухвало, але вправно. Здавалося, що він ось-ось зламає мій захист, але я тримався. Я відступав, але не давав йому поранити мене. Як вчив Фернандо, я не зводив погляду з його очей. Це почало дратувало Лоренцо. Він почав атакувати, ще лютіше, іноді забуваючи про захист. Черговий різкий випад, я ледь встиг відскочити, та навіть провів атаку, яку той якось незграбно, та все ж відбив. Супротивник кидав на мене пекучі, повні ненависті погляди. Секунди тягнулися незвично довго. Він на якусь мить зупинився, змінив стійку, та кинувся на мене. В ті миті, я ледве встигав за ним, а одного разу він неймовірно міцним ударом, ледь не вибив в мене шаблю. Та у запалі чергової атаки Лоренцо відкрився, і я, не гаючи ані миті, ковзнув уперед і приставив клинок до його горлянки. Його тіло завмерло, очі розширились. Він спробував ухилитися, але усвідомивши, що перемога за мною, зі злістю та зневагою жбурнув свою шаблю. Вона з брязкотом упала на камінь. — Чого став? — загорлав Лоренцо, палаючи люттю. — Вдар! Не вистачає духу добити супротивника? — Не хочу проливати кров… навіть такого покидька, як ви, — спокійно відповів я, прибираючи клинок. — Тим паче на очах такої чарівної дівчини. — Ще побачимось, — прошипів він крізь зуби. — Наступного разу тобі так не пощастить. — Пішли звідси! — грубо кинув він Селені, ніби щось наказував своїм матросам. — Вона нікуди з вами не піде, — твердо сказав я. — Якщо звісно, сама того не забажає. — Дозвольте мені провести вас, — звернувся я якомога лагідніше до Селени, яка ще не відійшла від побаченого, але трималась впевнено. — Із великим задоволенням, — усміхнулась вона, ніжно взявши мене під руку. Лоренцо залишалося лише сипати прокльонами та злобними обіцянками, спостерігаючи, як ми повільно відходимо в темряву вечора. Очі його палали вогнем, але він не наважився більше наблизитись. Селена ж була щиро рада нашій зустрічі й моєму втручанню. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/15 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #черруа #вітрильник #фехтування #шабля

Новий розділ вже на Аркуші. Усередині я одразу відчув запах тютюнового диму, що заполонив усе приміщення, і від цього в мене навіть трохи запаморочилося в голові. Більшість присутніх були, як мені здалося, моряками, і дрібними торговцями. Четверо чоловіків в брудному одязі вже досить перебрали та голосно сперечались через якусь дрібницю. Один з них, невисокий бородань намагався зав'язати бійку з товаришем. інші відвідувачі відпускали хтиві жарти на адресу пишногрудої офіціантки, яка ходила між столиками, спокусливо хитаючи сідницями. Якийсь нахаба спробував схопити її за талію, за що отримав важкий ляпас. При цьому з таці в неї полетіла склянка з якимось пійлом, і трохи мене забризкала. — Ой, пробачте! Вона кинула швидкий погляд на мене, легенько кусаючи губу від незручності. — Пусте! Ви мене майже не облили, — я знизав плечима, витираючи кілька крапель напою з рукава. — А от цього пройдисвіта дійсно слід провчити. — Ви праві, деякі відвідувачі просто нестерпні, — зітхнула вона, краєм ока зиркнувши на чолов'ягу, що отримав ляпаса. Той зле витріщився на мене, мов би зважуючи, чи варто встрягати в суперечку, але хитнувся й сперся на стіл. Випите робило свою справу. Раптом з іншого кінця таверни пролунало роздратоване: — Беатріс, трясця! Я отримаю нарешті свій ром? Це гримнув кремезний чолов'яга, з обвітреним лицем та величезними руками, що стискали кружку, ніби хотіли її розчавити. — Зараз принесу, Домінгуш! — роздратовано кинула вона, а потім тихо додала мені: — Сідайте он там, у кутку. Я розберуся з цим грубіяном і підійду. Я пройшов між столами, оминаючи п'яних задирак, і всівся за невеликий столик у затінку. Гасова лампа кидала тремтливе світло на дерев'яні стіни, але моє місце залишалося в пітьмі. Звідси було зручно спостерігати за всім, не привертаючи зайвої уваги. Невдовзі до мене підійшла Беатріс. Ще раз вибачившись, вона запропонувала перекусити. Я замовив юшку та трохи рому. Коли їжа з'явилася переді мною, я врешті зміг насолодитися вечерею. Домінгуш не вгавав. Він голосно обурювався, що дівчина базікає зі мною, а не обслуговує його. Відчувалось, що бажає від неї не лише напоїв. А Ігнасіо, той самий нахаба, що отримав ляпаса, п'яно мружив очі, задумуючи щось недобре. Завдяки Фернандо я непогано опанував шаблю, але застосовувати своє вміння без вагомої причини не хотілося. Я вже збирався покликати Беатріс, щоб розплатитися й залишити таверну, коли двері різко відчинилися. В зал увійшли двоє Попереду — високий чоловік із темним волоссям і гострими рисами обличчя, який рухався впевнено, мовби йому тут усе належало. Це був Лоренцо. Поруч з ним, ледве встигаючи за товаришем, шкандибав низькорослий бородатий товстун у брудному камзолі. Вони вибрали стіл неподалік від мене й замовили рому. Шум таверни не вщухав, але я напружив слух. Попри всю метушню, уривки їхньої розмови долітали до мене. Супутник Лоренцо, на прізвище Фонсека, виявився капітаном брига, що стояв у порту. Він не гребував контрабандою і работоргівлею, до того ж славився жорстокістю. Його матросам діставалося не менше за його рабів. Він, здавалося, отримував задоволення, коли особисто карав когось батогом. Читати далі за посиланням: https://arkush.net/book/18589 Приємного читання!!! #пірати #любовний_роман #історична_проза #Південна_Америка #XVII_століття #морські_битви #вітрильник #кохання #пригоди

Наступний розділ Скарбів Мігеля вже на Аркуші: Напередодні вечора, який мав вирішити долю нашої справи, я не міг не побачитись із Селеною. — Ось і настав цей день, — сумно промовила вона, трохи схлипуючи. — Невже ми більше не побачимось? Я деякий час мовчав, не знаючи, що відповісти. Звісно, я сподівався повернутися. Навіть якщо без грошей, то хоча б не як пірат, засуджений до страти. Я уявив, як іду до її батька просити її руки. Та розумів: у найкращому разі почую сміх і зневагу. Особливо після всього, що наговорив на мене Лоренцо. — Я не знаю, що буде зі мною далі, але скажу лише одне: в мого серця не буде іншої господині, окрім вас. — Не кажіть нічого, — прошепотіла вона й простягнула мені невеликий медальйон. — Мама подарувала його мені, коли я була ще зовсім дитиною. Нехай він нагадує вам про мене та оберігає вас. Я прийняв подарунок і пообіцяв берегти його. — Повертайтеся живим і неушкодженим, — мовила вона після паузи, пильно дивлячись мені в очі. У її погляді було щось особливе, ніби вона хотіла щось сказати, та не наважувалась. Я обійняв її, м’яко провівши рукою по волоссю. — Ви не розповідаєте мені всього, але я відчуваю, що ви замислили щось небезпечне. Я не наважувався відкрити всю правду, бо не хотів лякати її. Але й брехати не міг. — Звідки ви це зрозуміли? — По ваших очах. — Я мушу врятувати товаришів, які потрапили в біду, і ще дещо знайти. Але про це ніхто не знає — окрім вас. — Я ніколи не була балакучою. Тим більше якщо це ваша таємниця. — Знаю, моя люба, — прошепотів я, ніжно торкаючись її спини. — То Лоренцо не брехав, коли називав вас піратом? — Якщо я повернуся — розповім вам усе. Від самого початку й до кінця! — Чекатиму і молитимусь за вас. — Я зроблю все, щоб повернутися й врятувати вас від Лоренцо. Ми ніжно поцілувалися і розійшлися. Селена пішла додому, де на неї вже чекала Луїза, яка приховувала від сеньйора Жозе, правду про наші зустрічі. Я ж вирушив до міських воріт, де мав зустрітись зі Стівом та Діогу. Всю дорогу я відчував на вустах слід її поцілунку, намагаючись якомога довше зберегти його у пам’яті. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/16 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #черруа #вітрильник #фехтування #шабля

Більшість членів команди, лише посміювалися над тими, хто був жорстоко побитий. Пускали зловтішні жарти, в той час, як вони знемагали від болю. Фернандо не належав до боязких — йому не раз доводилося пускати кров супротивнику в сутичках. Але навіть він відчував огиду, коли чув глузування з чужого горя. Одне — дати відсіч нахабному фанфарону в п’яній бійці, зовсім інше — знущатися з беззахисної людини. Корабель дедалі більше віддалявся від рідних берегів. Увечері, лежачи в гамаку, Фернандо згадував Габріелу. Його не полишала тривожна думка: а що, як її таки змусили стати до шлюбу? Це цілком було в дусі тих людей… Роздуми перервав окрик: капітан наказував усім піднятися на палубу. Там уже зібралася майже вся команда, чекаючи подальших вказівок. Капітан стояв на шканцях, поруч з офіцерами. — Здається, на нас чекає весела справа, — зловісно усміхнувся високий одноокий моряк. Фернандо вдивився вдалеч і помітив на горизонті невелике судно, що неквапом йшло по хвилях. — Чиє це судно? — запитав він. — Та яка різниця, — буркнув той самий моряк. — Схоже на торговця. І, глянь, не з порожніми трюмами. — Це ж торгове судно, — задумливо проказав Фернандо. — І що з того? — перебив інший матрос. — Ти що, справді думав... Але він не встиг договорити — капітан різко віддав наказ готувати абордажні кішки. Фернандо й без слів усе зрозумів. Чутки про те, що капітан «Помсти» не цурається піратства, виявилися чистою правдою. Без жодного прапора, без пізнавальних знаків корабель нісся на свою здобич, яка нічого не підозрювала. Відстань стрімко скорочувалась, і вже за мить судна опинилися на гарматному пострілі. З рухів на палубі торговця стало зрозуміло — там нарешті помітили небезпеку. Але було запізно. «Помста» зробила кілька попереджувальних залпів. Після цього корабель зупинився, вочевидь усвідомивши, що опиратися — марно. — О, вони швидко второпали, — капітан самовдоволено потер руки. — Краще вже добровільно віддати монети, ніж вирушити годувати акул. Читати за посиланням: https://arkush.net/book/1202/3 https://booknet.ua/reader/tamnic-morv-b435570?c=4729969&p=1 Приємного читання! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #Тортуга #Гваделупа #Пернамбуку #читати_онлайн

#новий_розділ Попри вмовляння товаришів, Фернандо залишився непохитним. У його очах не було люті — лише крижана рішучість. Він прийняв виклик і погодився на поєдинок. Матроси мовчки розступилися, утворивши імпровізоване коло. Напруга висіла в повітрі, мов перед бурею. Друзі Фернандо гучно підбадьорювали свого ватажка, дехто ж тихо робив ставки. Поєдинок почався стрімко. Фонсека, очманілий від гніву та приниження, рвонув уперед, махаючи шаблею, мов скажений. Здавалося, якби перед ним стояв менш досвідчений боєць — він розрубав би його за лічені секунди. Але Фернандо, спокійний і зосереджений, ніби граючись, відбивав атаки.. Його рухи були різкі та впевнені. Здавалось, він не бився з оскаженілим супротивником, а просто відпрацьовував рухи, як під час наших тренувань. На відміну від нього, Фонсека з кожним невдалим ударом усе більше втрачав самовладання. Його обличчя почервоніло від люті. Я помітив хитру посмішку, на обличчі товариша. Він в черговий раз вправно відбив атаку. Ще один обманний рух — різкий випад... і шабля Фонсеки з брязкотом полетіла на палубу. Матроси загуділи, вітаючи капітана, та зловтішаючись з його супротивника. Проте коли Фернандо обернувся спиною Фонсека схопив кинуту зброю та кинувся ззаду. Але Фернандо, немов відчувши небезпеку, різко відскочив, блискавично розвернувся й зробив вирішальний випад. Цього разу лезо глибоко врізалося в плече негідника. Той застогнав і впав, зціпивши зуби від болю. — Підлий щур! Звик знущатися з беззахисних, — кинув йому Фернандо. — У чесному двобою ти здатен лише на підлість! Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/17 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

Кухарка з помічниками працювали весь день, щоб вразити запрошених. На столі парувала запашна баранина, стояла миска з популярним рисовим пюре з м’ясом та смаженим свинячим салом. На одній позолоченій таці — величезна смажена риба, на іншій — індик із хрусткою скоринкою. Подавали найкраще вино з родинного погребу — те саме, що довго чекало особливого випадку. А на десерт — шоколад та розкішний пиріг, прикрашений зацукрованими фруктами. Та всі ці наїдки, блиск келихів і світські розмови здавалися Габріелі чужими. Її думки знову й знову поверталися до Фернандо. Чи живий він? Чи згадає її? І головне — чи ще встигне повернутися, перш ніж усе буде втрачено?.. Кухарка з помічниками працювали весь день, щоб вразити запрошених. На столі парувала запашна баранина, стояла миска з популярним рисовим пюре з м’ясом та смаженим свинячим салом. На одній позолоченій таці — ве    Та всі ці наїдки, блиск келихів і світські розмови здавалися Габріелі чужими. Її думки знову й знову поверталися до Фернандо. Чи живий він? Чи згадає її? І головне — чи ще встигне повернутися, перш ніж усе буде втрачено?..    — Доцю, ми тут зібралися, щоб обговорити деталі твого вінчання з доном Андреашем, — звернувся до неї батько з усмішкою, яка здавалася більше напруженою, ніж щирою.    — Але ж я не давала згоди... — тихо, але впевнено відповіла Габріела.    — Послухай, кохана, - перебив її наречений, — ми з твоїм батьком вже все вирішили. Тобі не варто більше сперечатися.    — Не кажи дурниць, дівчинко, — втрутилася сеньйора Кларисса, — ще втратиш такого вигідного нареченого.    — Ось самі за нього і виходьте, — несподівано для самої себе різко випалила Габріела.    — Як ви смієте! — обурено вигукнула сеньйора.    — Прошу вибачити моїй доньці, — поспішно втрутився дон Густаво, — ви ж розумієте, доно Клариссе, закохані іноді сваряться, потім миряться. Не звертайте уваги. Упевнений, моя дівчинка добре усвідомлює, якою впливовою особою є дон Андреаш, і тільки чекає, коли нарешті стане його дружиною..    —  Я гадав, ви вже як слід поговорили з нею, — з холодною ноткою в голосі прошепотів дон Андреаш батькові.    — Крихітка просто хвилюється через майбутнє весілля, ось і поводиться трохи емоційно. Ви ж знаєте, як це буває з дівчатами, — намагався згладити ситуацію дон Густаво.     — Я дуже сподіваюся, що ставши моєю дружиною, вона нарешті приборкає свій норов, — сухо кинув дон Андреаш.    — Заведіть собі краще служницю, якщо бажаєте, щоб вас у всьому слухалися, — гордо й твердо відповіла Габріела, не зводячи з нього погляду.    — Дівчинко, ви ще такі юні й багато чого не розумієте, — знову почала сеньйора Кларисса, а Габріела, зніяковівши, прошепотіла щось схоже на вибачення й, не стримуючи сліз, кинулася з кімнати. Вона бігла, ніби від самої реальності, що з кожною хвилиною ставала дедалі жорстокішою. У своїй кімнаті, вона впала на ліжко й розридалася так, ніби її серце розірвалося. Читати за посиланням: https://arkush.net/book/1202/3 https://booknet.ua/reader/tamnic-morv-b435570?c=4729969&p=1 Приємного читання! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #Тортуга #Гваделупа #Пернамбуку #читати_онлайн

#новий_розділ — В мене ще одне запитання, — знову озвався той самий старий, що наполягав на ремонті судна. — Та щоб тебе акула всрала, старий! — загорлав один із піратів. — Може, вже закриєш свою пащу? Фонсека б тобі вже шкіру зідрав за таке бурчання! — Вгамуйся, Рамоне! — рикнув Фернандо, не підіймаючи голосу, але так, що всі миттю втихли, — Фонсека тут більше не наказує! Тепер я капітан, і мені вирішувати кого слухати, а кого ні! Говори, старий, тільки коротко. І, трясця, як тебе взагалі, звати? — Луїш Негредо... або просто Пекучий Луїш, — злегка всміхнувся той. — Так мене прозвали після того, як я в останню мить вистрибнув із судна, яке спалахнуло й рвонуло, мов порохівниця. Так от, до справи: чи не варто нам змінити назву нашого корабля? — Діло кажеш! Якось вилетіло з голови, що слід перейменувати судно! У кого які ідеї? — Нехай лишається стара назва! — закричав широкоплечий мулат, що стояв поруч зі мною. — А я б поміняв! — тут же заперечив хтось із натовпу. Кілька хвилин на палубі тривала безглузда суперечка. У повітрі лунали лише глузування та обопільні прокльони. — А ти сам що скажеш? — звернувся Фернандо до Луїша. — Не думаю, що вам сподобається моя ідея, — відказав той, хитро всміхаючись. — Може й не сподобається. Але в тебе вона принаймні є. Викладай! — Коли ще молодий був, ходив на піратському судні... — трохи замріяно почав той. — Якось під час страшної грози ми взяли жирного купця. Підійшли тихо, мов привиди, та як навалилися — навіть він, бідолаха, не зрозумів, що сталося. Наш капітан тоді тільки й сказав: "Це була справжня блискавка". От і думаю: чому б нашому бригу не стати "Блискавкою"? Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/18 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри