#історія #харчі #технології
Ера консервів: Як бляшанка змінила світову логістику.
19 січня 1825 року Езра Даггетт та Томас Кенсетт отримали патент на метод консервування продуктів у «судинах із бляхи». На перший погляд — дрібниця, але насправді це був технологічний вибух, що дозволив людству нарешті відірватися від «кухонної плити» та коротких маршрутів постачання. 🥫

До цього моменту їжу намагалися зберігати у скляних банках (метод Ніколя Аппера), але скло було крихким, важким і абсолютно непридатним для суворих умов військових походів чи тривалих морських експедицій. Бляшанка стала тим самим «бронежилетом» для провізії, який не боявся ні штормів, ні перекидання воза. 🚢

Смішно, але винахідники так захопилися самою ідеєю зберігання, що... забули придумати адекватний спосіб відкривання цих банок. Перші консерви супроводжувалися інструкцією: «Відкривати за допомогою зубила та молотка». Спеціальний консервний ніж з'явився лише через 30 років, що багато говорить про терплячість і фізичну силу наших предків. 🔨

Саме завдяки цьому патенту світова логістика вийшла на новий рівень. Армії отримали можливість воювати роками далеко від баз, а дослідники — дістатися до полюсів, не помираючи від голоду на півшляху. Бляшана банка зробила свіжу (ну, майже) їжу доступною в будь-якій точці планети, незалежно від сезону. 🌍

Сьогодні ми сприймаємо консерви як щось буденне, але у 1825 році це була справжня магія збереження часу в металі. Езра та Томас не просто запатентували тару, вони запатентували можливість людства долати величезні відстані, маючи в рюкзаку гарантований обід. 🍗

НЕБО І ХЛІБ

Вже світ кричить, що дуже хоче їсти,
Й без хлі́ба України не прожить,
Й не хоче на благання відповісти,
Щоб небо над Вкраїною закрить.

На них ракети й бомби не скидають,
Не знищує їх ворог звідусіль,
Із неба закриттям всі зволікають,
Та всі чекають хліб вкраїнський й сіль.

Ніхто не може вбивцю зупинити,
А є і ті, щоб часом зволікать,
Доводиться у пеклі всім нам жити
Бо ворог нас продовжує вбивать.

Біда для світу, що зерно блокують,
Але не бачать нашої біди́,
Про допомогу не усі нас чують,
Хоч мають зброї повнії склади.

Ми просимо усіх нас захистити,
Життя й домівки наші вберегти,
Ми слізно небо просимо закрити,
Щоб не росли могили і хрести.

Та думають вони лишень про їжу,
Про наші українськії харчі,
Тривожну не збирають там валізу,
Не падають снаряди, як дощі.

Залізний купол просимо створити,
Щоб ми вцілили, вижили в війні,
Ще скільки це благати і просити?
Та поки що ми чуємо лиш: "Ні!"

Ми їм про небо, а вони – про їжу,
Ми їм про купол - чуєм про зерно,
Чекаємо усі давно ленд-лізу,
Та, мабуть, нас почути не дано.

Їх не болить, вони не потерпають,
І бомби там не падають на них,
Ракетами у них там не влучають,
І жоден з них від вибухів не стих.

Закрити небо просимо з сльозами,
Не хочемо ми гинуть-помирать.
Небесний Царю, зглянься Ти над нами,
Бо небо нам не хочуть закривать.

Про кризу продовольчу тільки й чуєм,
Їх не болить війна із москалем,
В уяві купол-захист ми малюєм,
Тим часом нас вбивають день за днем.

Нам кажуть: "Ні!", але чекають хліба,
Що ро́дила свята наша земля,
А ми благаєм, щоб закрили небо
Від бомб й ракет убивці-москаля.

23.07.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

Справжні Герої - вони не тільки зі зброєю та в камуфляжі. Вони й ті - хто просто возили харчі українським захисникам..
Родина, яку не маємо права забувати - Волонтери Олена та Володимир Куліш з Луганщини. Були розстріляні за те, що везли їжу захисникам Луганського аеропорту. Їх називали ангелами за життя.©️
Світла пам'ять мужнім українцям🕯
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

7 серпня 1932 року ухвалено закон «про п'ять колосків». У цей день з’явилася спільна постанова цвк і рк ссср «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відомий у народі як закон «про п’ять колосків». Авторство постанови приписують особисто сталіну.

Внаслідок злочинної політики «колективізації», яка почалася ще в середині 20-х, людей позбавили права власності на землю. Паралельно розкручувався маховик так званого «розкуркулення», спрямованого на знищення всіх, хто саботував вступ до колгоспів. За кілька років колгоспників перетворили на рабів у найгірших традиціях кріпосного права, що, зрештою, завершилося Голодомором-геноцидом 1932-1933 років.

Сумнозвісний закон «про п’ять колосків» став передвісником Голодомору. Він передбачав за розкрадання колгоспного майна (а таким вважалися навіть кілька колосків, які перезимували під снігом на полі) розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшувальних обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах. Амністія заборонялася. І це при тому, що за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років. А за крадіжку чужого майна давали до трьох місяців примусових робіт.

Існувала також таємна інструкція (від 13 вересня 1932 р.) до постанови про порядок застосування положень. Зокрема, ставилося завдання щодо «куркулів» застосовувати лише розстрільні статті. Хоча аналіз кримінальних справ засвідчує, що 83% засуджених становила селянська біднота.

Закон «про п’ять колосків» не мав прецедентів у світовій історії. В тогочасних умовах він фактично забороняв людям розпоряджатися їжею. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі (а простіше – плани конфіскації зерна) прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) або розстрілом.

У містах заборонялося продавати хліб селянам. Їх не наймали на роботу на промислові підприємства, їм забороняли переходити або переїжджати в росію. Загороджувальні загони на кордонах із Польщею та Румунією розстрілювали втікачів. Українські села наповнилися партійними активістами та «буксирними бригадами» для обшуків і конфіскації харчів. Почали з’являтися «чорні дошки». Так було запущено механізм масового вбивства українських селян штучно спланованим голодом. Водночас підрозділи гпу провели масштабну кампанію «очищення» України від «петлюрівців» і «українських націоналістів» – в Україні у 1933 р. було арештовано більше людей, ніж у часи Великого терору.

За інформацією, оприлюдненою в 1988 році совєцькою газетою «Правда», за неповні п’ять місяців після прийняття Закону «про п’ять колосків», за його статтями було засуджено 54 645 осіб. З них 2110 – до страти. Карали і дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

Закон діяв до 1947-го, за ними засуджували людей також під час голоду 1946-1947 років. Хоча пік застосування кривавого закону припав саме на 1932-1933 роки.

Як наслідок, жертвами Голодомору-геноциду 1932-1933 років стали кілька мільйонів українців. Тоді як ссср продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн. тонн, у 1933-му – 1,68 млн. тонн; у наступні роки більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодуючих. До всього, купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в росію, нерідко гнили просто

Колишній прокурор САП звинуватив Олександа Клименка в фальсифікації конкурсів та зливі справ: «працюють як в НАБУ»
 
Експрокурор САП Броневицький, за звільнення якого злочинці заплатили $3 млн, розповів в інтерв’ю Hromadske про порядки в Спеціалізованій антикорпрокуратурі. Виявилося, керівництво САП, як і НАБУ, погрузло в корупції, «зливі» справ, кумівстві, ручних конкурсах та звільненні неугідних. Зокрема:
«В керівництві САП, як і в НАБУ, розповсюджена практика «зливу» інформації підозрюваним. Тобто за пару сотень тисяч доларів тебе попереджатимуть про майбутні обшуки. Так відбулося зі справою розкрадання харчів для людей на звільнених територіях.
 
Керівництво САП, як і НАБУ, «прикурює» із договорняків зі злочинцями, яким організовує угоду зі слідством. Такою є історія незаконного захоплення Одеського аеропорту та втрати державою 2,5 мільярдів. Ця справа схожа на угоду НАБУ зі Злочевським, який вкрав мільярди, а відкупився сотнями дронів.
 
І в НАБУ, і в САП фальсифікуються конкурси – проводяться в ручному режимі і працівники кочують за керівниками із НАБУ і в САП. Система кумівства та поруки процвітає. Також керівництво САП кинуло на призволяще інших, “не своїх” прокурорів, які пішли на війну. Деякі зазнали поранення. В Олександра Клименка про них забули»,
— зазначив експрокурор. 
 
Як відомо, керівництво НАБУ та САП неодноразово потрапляло у скандали зі «зливом»матеріалів розслідування та закриттям справ на мільярди зі злочинцями на волі.

🕯🇺🇦Степану Чубенку назавжди 16 років. У 2014 році його жорстоко вбили бойовики «днр» за синьо-жовту стрічку на рюкзаку.

Юнак із Краматорська був спортсменом, воротарем місцевої футбольної команди «Авангард». Та любив він не лише футбол — писав вірші, грав в КВК, разом з друзями опікувався дитячим будинком і завжди мріяв про власних дітей... У ці дні виповнюється вісім років з дня загибелі Степана.

11 років тому бойовики банди «Керч» жорстоко вбили шістнадцятирічного Степана Чубенка. За наказом ватажка Погодіна, його підлеглі Михайло Сухомлинов і Юрій Москальов вивезли хлопчика в село під Донецьком, довго катували і розстріляли. Після скоєних на Донбасі злочинів Погодін утік до Криму, де і був затриманий за запитом Інтерполу. 30 липня стало відомо, що окупанти в Криму звільнили терориста “ДНР” Погодіна, якого звинувачують у вбивстві школяра.

10 листопада 2019 року суд Торецька заочно засудив убивць українського школяра Чубенка до довічного ув’язнення.

Хлопчина мріяв стати професійним футболістом та вже встиг стати успішним голкіпером місцевої команди «Авангард». У старших класах Степан вже був дуже свідомим громадянином, цікавився політикою та був небайдужим до майбутнього своєї Батьківщини.

Але 12 квітня 2014 року його рідний Краматорськ захопили російські окупанти. Степан не лишився осторонь та організував допомогу нашим військовим. Разом із такими ж юними друзями вони носили визволителям харчі та воду, зривали прапори сепаратистів та розповсюджували містом листівки: «Краматорськ – це Україна»!

Мама Степана Чубенка – дуже боялась за сина, але він твердо відповідав: «Чому я маю боятись якихось чужинців? Я на своїй землі, на українському Донбасі».

Але, у червні 2014 року, через постійні погрози від терористів так званої «ДНР», Степан був змушений виїхати у Київ до друзів. Зовсім скоро Краматорськ нарешті звільнили, і хлопець одразу побіг на вокзал за квитком до батьківської домівки та до цуценя Біма, за яким так сумував.

Квитки були лише через окупований Донецьк, в який досі ходили потяги зі столиці. Він дуже хотів зробити рідним сюрприз, тож про повернення нікому не сказав. Згодом Сталіна Чубенко отримала страшні новини від окупантів: «Вашого сина заарештовано». Так почались пекельні місяці пошуків найдорожчого у житті.

Жінка негайно приїхала в Донецьк, де їй сказали, що Степана, начебто, відправили у селище Горбачево-Михайлівка. Невтомна мати ходила з фотографією молодшого сина в руках, стукалася у всі двері і питала, чи не бачив хто-небудь її хлопчика. Жінка сподівалась, що в одному з підвалів полишених домівок тримають її сина. Живого. Але сподівання були марними. Після зустрічі з ватажком «ДНР» Захарченком, їй повідомили, що Степана вже немає серед живих.

Бойовики зізналися, що заарештували Стьопу через жовто-блакитну стрічку на рюкзаку і шарф ФК “Карпати”, який знайшли серед речей. Жінці сказали, що сина після арешту відправили нібито рити окопи, під час чергового обстрілу хлопчина втік разом з іншими полоненими. Більше його не бачили. Пізніше один з найманців сам зізнався: “Ніякої втечі не було. Хлопця вбили. Де тіло – ніхто не знає”.

Після того, як бойовики “ДНР” проговорилися, що хлопця вбили незабаром після затримання, батьки Степана в буквальному сенсі підняли всю землю навколо ненависного блокпоста. Тіло хлопця знайшли самі окупанти.

Шістнадцятирічного українця вбили дуже жорстоко: руки замотали скотчем за спиною, вибили зуби, довго знущались, а потім закрили обличчя його ж футболкою та зробили п’ять смертельних пострілів у голову.

Ексгумацію провели шостого жовтня. Зазвичай цього дня Сталіна святкувала День вчителя, а тепер це назавжди найстрашніший день у житті Чубенків.

Указом Президента України від 28 червня 2017 року Степан нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

10 грудня 2021 року на стадіоні в Краматорську відкрито пам’ятник юному патріоту-футболісту.

Через підвищення тарифів Укрзалізниці у регіонах стане менше робочих місць.

Як заявили у Національній асоціації добувної промисловості, підвищення тарифів на вантажні перевезення на 37%, як хоче УЗ, ударить по добувній галузі, і змусить підприємства скорочувати видобуток.

Відповідно, стане менше і робочих місць – адже добувні підприємства будуть скорочувати своїх працівників.

Ще одним наслідком від підвищення тарифів УЗ буде здорожчання продукції на українському ринку – як харчів, так і будівельних матеріалів.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Наступний розділ Скарбів Мігеля Барбадоського, вже на Аркуші:

Так гуляючи між рядами, я настільки захопився цим різнобарвним хаосом, що ледь не зіткнувся з літньою сеньйорою в довгій темній спідниці. Вона несла важкий кошик, і кілька фруктів ледь не випали з нього, коли я раптово зупинився.
— Вибачте, я не зачепив вас? — поспіхом запитав я, сподіваючись, що вона не почне сварку.
— Ні, все добре, — спокійно відповіла жінка уважно мене роздивляючись. — Зачекай! Чи не ти гостював у нас разом із товаришем?
Я здивувався, не розуміючи, звідки вона мене знає. Але придивившись, зрозумів, що це кухарка з маєтку маркіза.
— Так, я мав честь гостювати у вас. Передайте сеньйору Жозе мою шану і скажіть, що мої друзі дякують його світлості за харчі, — щиро промовив я.
Я кинув погляд на повний кошик та запропонував допомогти. Вона ледь усміхнулася, проте відмовилась.
— З радістю передам. До речі, сеньйор Жозе сьогодні разом з донькою повернулися. А з продуктами впораюся сама.
— Луїзо, я знайшла чудову крамницю, — пролунав дзвінкий дівочий голос.
Я повернув голову, та відчув, як прискорюється серце. Переді мною стояла сеньйорита Селена. Цього разу вона була в простій коричневій сукні, яка анітрохи не приховувала її фігуру. Навіть у цьому, звичайному вбранні, вона виглядала привабливіше за двох шляхетних жінок, які вибирали прикраси неподалік.
— Рада вас бачити, — промовила вона, її очі блиснули теплом, — давно в місті?
— Від учора, — відповів я, не відриваючи від неї погляду.
— А ми тільки сьогодні вранці дісталися, — сказала вона с ледь помітною усмішкою, — добре, що цей піжон Лоренцо поїхав раніше. Набридли його нескінченні вихваляння.
Донья Луїза похитала головою, скривившись.
— Як вам не соромно таке казати, — її голос затремтів від обурення. — Лоренцо — найшляхетніша людина! Якби ви слухали батька, як годиться дівчині вашого кола, ви погодилися б, що він чудова партія для вас.
Потім трохи заспокоївшись додала:
— Взагалі не слід вам будо йти зі мною.
Селена пирхнула і взялася за край кошика
— Те, що я донька маркіза зовсім не означає, що я не можу допомогти тобі, Луїзо!
— А якщо вас хтось побачить? Та вирішить, що ви служниця?
— Якось переживу, — зухвало усміхнулась Селена.
— Ви невиправні, моя дівчинко.
— Я чула, що ти відмовилася від допомоги, цього юнака. Сама ж учора скаржилась на болі в спині.
Я ледве втримався від посмішки, спостерігаючи за їхньою розмовою.
Луїза буркнула щось нерозбірливе, проте цього разу не протестувала, коли я взяв кошик у руки.

Читати повністю за посиланням:

https://arkush.net/book/18589/14

#поезія
Щасливі люди заздрити не вміють.
Їх не цікавить - хто і з ким живе...
Вони чужим проблемам не радіють,
Почувши від злостивців щось "нове"...
Для них ці "вісті", просто недоречні -
Хто скільки витрачає на харчі...
Хто як вдягається і де купує речі...
Хто з ким лягає спати уночі...
Вони не зловтішаються й не заздрять.
Не пишуть злих коментарів-порад...
Насмішками нікого не образять
І не шукають вад в усіх підряд.
Щасливі люди злими не бувають.
Вони життя нікому не псують.
Думок поганих в душах не тримають.
В гармонії і радості живуть.
Вони не вміють шкодити нікому
І довіряють власним почуттям.
Щасливим людям - заздрість невідома.
Вони живуть лише своїм життям.

Пасажирські перевезення УЗ – це чорна діра, в якій зникають десятки мільярдів.

На цей рік Укрзалізниця закладає 25 мільярдів збитків від пасажирки. Перекривати їх планують за рахунок підвищення вартості вантажних перевезень.

Таким чином, за дешеві пасажирські квитки заплатять усі українці – бо підвищення вантажних тарифів призведе до подорожчання харчів та будматеріалів, і спричинить новий стрибок інфляції.

При цьому про реформування пасажирських перевезень та боротьбу з квитковою мафією та корупцією не йдеться.

Нагадаємо, що субсидування збиткових пасажирських перевезень за рахунок прибуткових напрямів в Євросоюзі заборонене.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
#кримінал #корупція