• 23 травня у м. Києві, у рамках заходів до Міжнародного дня біатлону, відбудеться БІАТЛОННИЙ СІМЕЙНИЙ ФЕСТИВАЛЬ.
    На відвідувачів та учасників очікують:
    - Майстер-клас з Оленою Підгрушною-Захаровою
    - Спортивні активності для всієї родини
    - Розважальна програма
    - Подарунки та нагороди
    Місце проведення фестивалю: м. Київ, вул. Ягідна, 2.
    Приходьте з сім’єю, беріть участь в активностях та ставайте частиною нашої великої біатлонної родини
    Джерело
    https://www.biathlon.com.ua/
    Федерація Біатлону України/ Ukrainian Biathlon Ukrainian
    #Броварська_міська_рада #ДЮСШ_управління_освіти_і_науки_БМР #Управління_освіти_і_науки_БМР #Броварська_громaда #Brovarysport #Бровари @brovarysport
    23 травня у м. Києві, у рамках заходів до Міжнародного дня біатлону, відбудеться БІАТЛОННИЙ СІМЕЙНИЙ ФЕСТИВАЛЬ. На відвідувачів та учасників очікують: - Майстер-клас з Оленою Підгрушною-Захаровою - Спортивні активності для всієї родини - Розважальна програма - Подарунки та нагороди Місце проведення фестивалю: м. Київ, вул. Ягідна, 2. Приходьте з сім’єю, беріть участь в активностях та ставайте частиною нашої великої біатлонної родини Джерело https://www.biathlon.com.ua/ Федерація Біатлону України/ Ukrainian Biathlon Ukrainian #Броварська_міська_рада #ДЮСШ_управління_освіти_і_науки_БМР #Управління_освіти_і_науки_БМР #Броварська_громaда #Brovarysport #Бровари @brovarysport
    167переглядів
  • ЧЕРГОВА ПЕРеМОГА ЛЮДМИЛИ ОЛЯНОВСЬКОЇ
    У литовському місті Алітус відбувся етап серії World Race Walking Tour срібного рівня — 52-й міжнародний фестиваль спортивної ходьби (півмарафонська дистанція).
    Українські атлети продемонстрували сильні результати, виборовши одразу кілька призових місць.
    Традиційно перемогу на цих змаганнях, як і вже декілька років поспіль до того, виборола серед жінок броварська легкоатлетка Людмила ОЛЯНОВСЬКА та встановила особистий рекорд на дистанції 21,1км — 1:34:18!
    Вітаємо Людмилу! Бажаємо нових звершень та підкорення всіх бажаних пʼєдисталів!
    Джерело - КЗ КОР ЦОП
    #спорт #спорт_sports #brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    ЧЕРГОВА ПЕРеМОГА ЛЮДМИЛИ ОЛЯНОВСЬКОЇ У литовському місті Алітус відбувся етап серії World Race Walking Tour срібного рівня — 52-й міжнародний фестиваль спортивної ходьби (півмарафонська дистанція). Українські атлети продемонстрували сильні результати, виборовши одразу кілька призових місць. Традиційно перемогу на цих змаганнях, як і вже декілька років поспіль до того, виборола серед жінок броварська легкоатлетка Людмила ОЛЯНОВСЬКА та встановила особистий рекорд на дистанції 21,1км — 1:34:18! Вітаємо Людмилу! Бажаємо нових звершень та підкорення всіх бажаних пʼєдисталів! Джерело - КЗ КОР ЦОП #спорт #спорт_sports #brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    194переглядів
  • 🌧️ Дощ та вітер у Києві не завадив — «Книжкова країна» вже стартувала на ВДНГ! 

    Відвідувачі можуть не лише придбати книги, а й погрітися в павільйонах де вже почалися події за розкладом. 
    Фестиваль триватиме до 26 квітня включно.

    🎟️ Вхід вільний
    🌧️ Дощ та вітер у Києві не завадив — «Книжкова країна» вже стартувала на ВДНГ!  Відвідувачі можуть не лише придбати книги, а й погрітися в павільйонах де вже почалися події за розкладом.  Фестиваль триватиме до 26 квітня включно. 🎟️ Вхід вільний
    240переглядів 2Відтворень
  • 💙Фестиваль «СпільноДія» на озері Тельбін у Києві став простором єдності, підтримки та живого спілкування для ветеранів, їхніх родин і громади.

    «Фестиваль „СпільноДія“ показав, що наші ветерани й ветеранки потребують не лише офіційної підтримки, а й живого простору для спілкування, творчості та розвитку», — наголосила директорка Департаменту суспільних комунікацій КМДА, депутатка Київради (фракція «УДАР») Олеся Зубрицька.
    #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news
    💙Фестиваль «СпільноДія» на озері Тельбін у Києві став простором єдності, підтримки та живого спілкування для ветеранів, їхніх родин і громади. «Фестиваль „СпільноДія“ показав, що наші ветерани й ветеранки потребують не лише офіційної підтримки, а й живого простору для спілкування, творчості та розвитку», — наголосила директорка Департаменту суспільних комунікацій КМДА, депутатка Київради (фракція «УДАР») Олеся Зубрицька. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news
    316переглядів
  • YouTube безплатно транслюватиме фестиваль Coachella на семи сценах. Вперше в історії заходу головні майданчики показуватимуть у якості 4K. Глядачам запропонують мультиекранний режим та віртуальний магазин мерчу. Інтерактив забезпечать відомі стрімери та артисти через функцію Watch With. https://channeltech.space/media/youtube-coachella-free-stream-4k/
    YouTube безплатно транслюватиме фестиваль Coachella на семи сценах. Вперше в історії заходу головні майданчики показуватимуть у якості 4K. Глядачам запропонують мультиекранний режим та віртуальний магазин мерчу. Інтерактив забезпечать відомі стрімери та артисти через функцію Watch With. https://channeltech.space/media/youtube-coachella-free-stream-4k/
    CHANNELTECH.SPACE
    YouTube запустить безплатну 4K-трансляцію Coachella з 10 квітня – Channel Tech
    YouTube безплатно транслюватиме фестиваль Coachella у 4K. Глядачам доступні 7 сцен, мультиекранний режим та віртуальний магазин мерчу з 10 квітня.
    1
    246переглядів 1 Поширень
  • День їстівної книги (Міжнародний фестиваль їстівних книжок)

    Щорічно 1 квітня світ відзначає досить нестандартну, але цікаву сучасну подію – День їстівної книги (International Edible Book Festival) або Міжнародний фестиваль їстівних книжок. Свято започаткували Беатріс Корон з Джудіт Хоффберг у 2000 році. Це унікальна творча подія, яка поєднує любов до книги з мистецтвом кулінарії.
    Щорічно 1 квітня цей фестиваль запрошує учасників з усього світу створювати “їстівні книги”, які є одночасно і святом для очей, і святом для смаку. Подія приурочена до дня народження французького гастронома Жана-Антуана Брілла-Саварена, відомого своєю книгою “Фізіологія смаку” (“Physiologie du goût”), а також відображає грайливий дух Дня сміху.
    День їстівної книги (Міжнародний фестиваль їстівних книжок) Щорічно 1 квітня світ відзначає досить нестандартну, але цікаву сучасну подію – День їстівної книги (International Edible Book Festival) або Міжнародний фестиваль їстівних книжок. Свято започаткували Беатріс Корон з Джудіт Хоффберг у 2000 році. Це унікальна творча подія, яка поєднує любов до книги з мистецтвом кулінарії. Щорічно 1 квітня цей фестиваль запрошує учасників з усього світу створювати “їстівні книги”, які є одночасно і святом для очей, і святом для смаку. Подія приурочена до дня народження французького гастронома Жана-Антуана Брілла-Саварена, відомого своєю книгою “Фізіологія смаку” (“Physiologie du goût”), а також відображає грайливий дух Дня сміху.
    441переглядів
  • Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂

    У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко.
    Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу.
    Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій.
    Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти.

    Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів.
    — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального!
    Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив:
    — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат!

    Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці.
    Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь.

    Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс.
    — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції.

    Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів.

    — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він.

    Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів:
    — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм!

    Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося!
    На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя:
    “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…”
    І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”.
    Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту.
    Гриць відступив, визнавши поразку.
    — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити.

    Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися.
    Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич:
    — Повний бак — і в атаку!
    -----

    Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві.

    Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді.

    — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні...

    Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав:
    — Повний бак?
    — Два! — відповів голова.

    Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано.
    На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність.

    Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала!

    — Вона боїться?! — здивувався він. — Або...

    І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць.
    — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі.

    Семен прикусив пиріжок.

    — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву!

    Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів".
    Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою.
    Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода.

    Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив".

    Семен усім відповів одне:

    — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком!
    -----

    Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби.

    І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою.

    — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла!

    Семен підняв брову.
    — Трава, що косить людей?
    — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком!

    У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці.

    Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу.

    — Ви впевнені, що впораєтесь?

    — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий.

    Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити.

    — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження!

    Семен не розгубився:

    — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу!

    І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана".

    Але головний бос чекав попереду…

    У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора.

    — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею!

    — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой.
    Вони зійшлися у бою, де:
    Семен рубав лезом і логікою,
    МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!”

    Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот).
    — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння.

    Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі.

    Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту".
    А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.”
    ---
    THE END
    Але не кінець історії.
    Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян.
    І вже лунає знайомий звук:

    бзззззззз…
    Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂 У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко. Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу. Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій. Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти. Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів. — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального! Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив: — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат! Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці. Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь. Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс. — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції. Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів. — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він. Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів: — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм! Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося! На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя: “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…” І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”. Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту. Гриць відступив, визнавши поразку. — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити. Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися. Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич: — Повний бак — і в атаку! ----- Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві. Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді. — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні... Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав: — Повний бак? — Два! — відповів голова. Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано. На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність. Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала! — Вона боїться?! — здивувався він. — Або... І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць. — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі. Семен прикусив пиріжок. — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву! Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів". Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою. Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода. Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив". Семен усім відповів одне: — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком! ----- Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби. І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою. — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла! Семен підняв брову. — Трава, що косить людей? — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком! У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці. Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу. — Ви впевнені, що впораєтесь? — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий. Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити. — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження! Семен не розгубився: — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу! І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана". Але головний бос чекав попереду… У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора. — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею! — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой. Вони зійшлися у бою, де: Семен рубав лезом і логікою, МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!” Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот). — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння. Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі. Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту". А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.” --- THE END Але не кінець історії. Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян. І вже лунає знайомий звук: бзззззззз…
    2Kпереглядів
  • #історія #постаті
    10 лютого 1947 року: Микола Мозговий — маestro української естради з козацьким характером.
    ​Якщо хтось і втілював поняття «гонор» та «якість» в українській музиці другої половини XX століття, то це був Микола Петрович Мозговий. Це не був просто співак чи композитор — це був справжній важковаговик сцени, який терпіти не міг несмаку, «шароварщини» та дешевої популярності 🎙️.

    ​Мозговий народився на Хмельниччині, і його творчий шлях — це історія про те, як зробити українську пісню сучасною, потужною та елітарною.
    ​Чому його роль у культурі неоціненна?
    ​Автор золотих хітів: Його пісні — «Рідний край», «Минає день, минає ніч», «Зачаруй нас, любове» — стали частиною національного ДНК. Коли сам Мозговий виконували ці речі, це був рівень кращих світових зразків поп-музики, але з неповторною українською душею 🎶.
    ​Борця за якість: Микола Петрович був відомий своїм вкрай гострим язиком і непримиренністю до «фонограмщиків». Він відкрито критикував тодішній шоу-бізнес, не боячись зіпсувати стосунки з впливовими людьми. Для нього сцена була святинею, де не місце фальші 🚫.
    ​Педагог та організатор: Він керував палацом «Україна», викладав, заснував фестиваль імені Володимира Івасюка. Мозговий робив усе, щоб українське мистецтво не виглядало провінційним додатком до москви, а було самодостатнім і величним.

    ​Постать Мозгового — це про масштаб. Він був великим у всьому: у голосі, у фізичній присутності, у своїх переконаннях. Його сарказм щодо нездар став легендарним, а його лірика — вічною 🕯️.

    ​Сьогодні, коли ми чуємо його пісні, ми відчуваємо ту саму гідність, яку він проніс крізь усе життя. Мозговий довів: українська естрада може бути інтелектуальною, пристрасною і водночас неймовірно популярною без жодних загравань із «низькими жанрами».

    https://youtu.be/KMs0f7JLYm0?si=w1TUvLDxW9gvh4L3
    #історія #постаті 10 лютого 1947 року: Микола Мозговий — маestro української естради з козацьким характером. ​Якщо хтось і втілював поняття «гонор» та «якість» в українській музиці другої половини XX століття, то це був Микола Петрович Мозговий. Це не був просто співак чи композитор — це був справжній важковаговик сцени, який терпіти не міг несмаку, «шароварщини» та дешевої популярності 🎙️. ​Мозговий народився на Хмельниччині, і його творчий шлях — це історія про те, як зробити українську пісню сучасною, потужною та елітарною. ​Чому його роль у культурі неоціненна? ​Автор золотих хітів: Його пісні — «Рідний край», «Минає день, минає ніч», «Зачаруй нас, любове» — стали частиною національного ДНК. Коли сам Мозговий виконували ці речі, це був рівень кращих світових зразків поп-музики, але з неповторною українською душею 🎶. ​Борця за якість: Микола Петрович був відомий своїм вкрай гострим язиком і непримиренністю до «фонограмщиків». Він відкрито критикував тодішній шоу-бізнес, не боячись зіпсувати стосунки з впливовими людьми. Для нього сцена була святинею, де не місце фальші 🚫. ​Педагог та організатор: Він керував палацом «Україна», викладав, заснував фестиваль імені Володимира Івасюка. Мозговий робив усе, щоб українське мистецтво не виглядало провінційним додатком до москви, а було самодостатнім і величним. ​Постать Мозгового — це про масштаб. Він був великим у всьому: у голосі, у фізичній присутності, у своїх переконаннях. Його сарказм щодо нездар став легендарним, а його лірика — вічною 🕯️. ​Сьогодні, коли ми чуємо його пісні, ми відчуваємо ту саму гідність, яку він проніс крізь усе життя. Мозговий довів: українська естрада може бути інтелектуальною, пристрасною і водночас неймовірно популярною без жодних загравань із «низькими жанрами». https://youtu.be/KMs0f7JLYm0?si=w1TUvLDxW9gvh4L3
    2
    814переглядів 1 Поширень
  • 🤯 Знущання над кіньми на Прикарпатті

    ▪️Днями там відбувся фестиваль, під час якого тварин змушували тягти величезні колоди. Багатьох обурило таке поводження, зооактивісти звернулися до поліції, триває перевірка.
    ▪️Водночас деякі місцеві вказують, що це ваговози – породи коней, спеціально виведені для перевезення вантажів і виконання важких сільськогосподарських та господарських робіт, а фестивалі проводяться постійно і знущань там немає.
    🤯 Знущання над кіньми на Прикарпатті ▪️Днями там відбувся фестиваль, під час якого тварин змушували тягти величезні колоди. Багатьох обурило таке поводження, зооактивісти звернулися до поліції, триває перевірка. ▪️Водночас деякі місцеві вказують, що це ваговози – породи коней, спеціально виведені для перевезення вантажів і виконання важких сільськогосподарських та господарських робіт, а фестивалі проводяться постійно і знущань там немає.
    251переглядів 2Відтворень
  • #дати #свята
    Тамборрада: день, коли головний біль стає національною гордістю 🥁🇪🇸
    20 січня іспанське місто Сан-Себастьян (країна Басків) перетворюється на один суцільний метроном. Тамборрада — це не просто фестиваль, це найгучніше свято Іспанії, де протягом 24 годин барабанний дріб не вщухає ні на хвилину. Якщо ви шукаєте тиші, у цей день Сан-Себастьян — останнє місце на планеті, куди варто їхати. 🔊🚫

    Коріння свята сягає початку XIX століття, часів Наполеонівських воєн. Коли французькі війська окупували місто, вони щодня маршували вулицями, вибиваючи ритм на барабанах. Місцеві водоноси та кухарі, щоб поглузувати з окупантів, почали імітувати їхню ходу, стукаючи по своїх бочках та каструлях. Те, що почалося як акт відвертого тролінгу загарбників, згодом перетворилося на головну традицію міста. 🥘🥖

    Свято стартує рівно опівночі на площі Конституції, коли мер піднімає прапор міста під звуки маршу Сан-Себастьяна. Учасники діляться на дві основні групи: «барабанщиків» (у військовій формі тих часів) та «кухарів» (у білих ковпаках та фартухах). Останні замість барабанів використовують дерев'яні діжки, створюючи неповторний контраст звуків. 👨‍🍳💂

    Тамборрада — це ідеальний приклад того, як народний гумор і зневага до ворога можуть трансформуватися у велику культурну подію. Навіть під час найважчих диктатур і заборон баски зберігали цей ритм як символ своєї ідентичності. Сьогодні це свято чистої енергії, де єдине правило — бити в барабан так гучно, щоб вас почули навіть на іншому березі Біскайської затоки. 🌊📣
    #дати #свята Тамборрада: день, коли головний біль стає національною гордістю 🥁🇪🇸 20 січня іспанське місто Сан-Себастьян (країна Басків) перетворюється на один суцільний метроном. Тамборрада — це не просто фестиваль, це найгучніше свято Іспанії, де протягом 24 годин барабанний дріб не вщухає ні на хвилину. Якщо ви шукаєте тиші, у цей день Сан-Себастьян — останнє місце на планеті, куди варто їхати. 🔊🚫 Коріння свята сягає початку XIX століття, часів Наполеонівських воєн. Коли французькі війська окупували місто, вони щодня маршували вулицями, вибиваючи ритм на барабанах. Місцеві водоноси та кухарі, щоб поглузувати з окупантів, почали імітувати їхню ходу, стукаючи по своїх бочках та каструлях. Те, що почалося як акт відвертого тролінгу загарбників, згодом перетворилося на головну традицію міста. 🥘🥖 Свято стартує рівно опівночі на площі Конституції, коли мер піднімає прапор міста під звуки маршу Сан-Себастьяна. Учасники діляться на дві основні групи: «барабанщиків» (у військовій формі тих часів) та «кухарів» (у білих ковпаках та фартухах). Останні замість барабанів використовують дерев'яні діжки, створюючи неповторний контраст звуків. 👨‍🍳💂 Тамборрада — це ідеальний приклад того, як народний гумор і зневага до ворога можуть трансформуватися у велику культурну подію. Навіть під час найважчих диктатур і заборон баски зберігали цей ритм як символ своєї ідентичності. Сьогодні це свято чистої енергії, де єдине правило — бити в барабан так гучно, щоб вас почули навіть на іншому березі Біскайської затоки. 🌊📣
    1
    446переглядів
Більше результатів