#виставки Відкриття виставки "Харків'яни. Асхат Сафаргалін. Петро Шигимага". 30 жовтня о 17:00 Музей сучасного мистецтва України запрошує на унікальну виставку "Харків'яни. Асхат Сафаргалін. Петро Шигимага". Нова експозиція присвячена двом класикам харківської школи — Асхату Сафаргаліну (1922–1975) та Петру Шигимазі (1917–1999). Майже 80 робіт із фондів музею — пейзажі, жанрові композиції, натюрморти — запрошують у ліричну подорож світом академічного живопису. Ви зможете побачити оптимістичні пленерні пейзажі Сафаргаліна та камерні твори Шигимаги, де кожна пора року оживає в натюрмортах і пейзажах. Ця виставка — співзвуччя творчих пошуків митців одного покоління, що демонструє силу харківської академічної традиції. Більшість робіт експонуються вперше. Виставка триватиме до 14 грудня 2025 року за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 44а

День бабусь та дідусів Що це за день? Хто як не бабуся може зігріти своїм теплом, хто як не дідусь підтримає в складній ситуації? Всім нам такий знайомий аромат бабусиних смаколиків та дідових смішних життєвих історій. Ми дорослішаємо, а для них завжди залишаємося малими бешкетниками. Вони завжди так радісно нас зустрічають і чекають нової зустрічі. На жаль, у вирі щоденних справ не завжди достатньо часу, щоб навідатися до найрідніших. Саме тому з’явилося свято День бабусь та дідусів. Це саме той день, коли можна відкласти всі справи та завітати з подаруночками до бабусі та дідуся. В Україні його святкують 28 жовтня. Як виникла ідея відзначати День бабусь та дідусів? Цікаво, що сотні років тому, у слов’ян існувало свято «Осінні діди» і припадало воно на кінець жовтня. Головною ідеєю цього свята було вшанування пам’яті померлих предків. Наші пращури вірили, що рік ділиться на дві частини: світлу (від березня до жовтня) і темну (від листопада до лютого). Саме «Осінні діди» ставали початком нового, темного, року. Слов’яни вірили, що духи померлих родичів можуть їм допомогти. В цей день топили лазні й вся сім’я там милася, після чого повне відро чистої води та новий віник залишали на порозі. На стіл накривали більше тарілок та столового приладдя. За вечерею згадували кожного померлого родича по імені. Слідуючи одному з обрядів, потрібно було виливати залишки теплої їжі на підлогу або могилу померлого, щоб духи могли поглинати пару від страв, приготованих на їхню честь. В цей день заборонялося топити печі, мити та забирати зі столу посуд. Потрібно було поводитися тихо, не галасувати. Більшість людей запалювали свічки на підвіконнях, інколи збиралися і запалювали вогнища на пагорбах, щоб освітити шлях духам і вони мали змогу провести час з близькими. Проте, християнство почало витісняти будь-які язичницькі свята та обряди. Впродовж багатьох років цю дату ніяк не відзначали. В 2009 році Голландське квіткове бюро запропонувало визначити хоча б один день у році, щоб онуки дарували живі квіти своїм бабусям та дідусям. Вони відзначили, що це символізувало б нерозривний зв’язок між поколіннями – як між корінням та паростком. Виникло питання – яку дату призначити? На допомогу прийшли історики, які спеціалізувалися на вивченні язичництва та культури слов’ян. Без жодних сумнівів вони порадили використовувати кінець жовтня. Таким чином, стародавні традиції предків знайшли відголос у сучасності. В Україні дата свята фіксована та відзначається кожного року 28 жовтня. Часті Питання та відповіді про День бабусь та дідусів Яка ж основна мета в дні бабусь та дідусів? Основною метою є показати старшому поколінню, що вони залишаються важливою частиною життя онуків. Онуки вчаться шанувати та цінити своїх рідних. В чому полягає різниця між днем людей похилого віку та днем бабусь та дідусів? Не всі старі люди мають онуків з різних життєвих обставин. Тому вважається некоректним вітати всіх людей похилого віку в день бабусь та дідусів. Для них є окремий день – 1жовтня. Хто є наймолодшою та найстаршою бабусею у світі? Ріфка Станеско – наймолодша бабуся у віці 23 роки. Найстарша – Жанна Луїза Кальманн у віці 122 роки.

#традиції 28 жовтня - день Параскеви, нареченої П'ятницею. Параскева П’ятниця – бабина заступниця. У народі ікони святої Параскеви шанувалися і прикрашалися. За старих часів їх можна було зустріти в кожному будинку. Наші предки вірили, що свята захищає сімейне щастя. Також мучениці моляться про збереження здоров’я домашніх тварин, про зцілення від душевних і фізичних недуг. У пошані до святої Параскеви вчені вбачають залишки культу богині Мокоші. Вона — єдине жіноче божество серед слов'янських язичницьких богів. Її ідоли за князя Володимира Великого стояли на дніпровській кручі на місці теперішньої Андріївської церкви. Вважалася покровителькою водойм, дощу, жінок і жіночої роботи, особливо прядіння й ткацтва. Мокошу шанували як божественну пряху, що при народженні випрядає нитку долі кожній людині. Прясти у цей день не можна, а ось, шиттям займатися можна. Тому, дівчата ввечері збиралися всі разом, і кожна приносила з собою якусь роботу. Так, все займалися шиттям і одночасно розмовляли. Говорили, що саме 28 жовтня можна молитися на швидке весілля і нареченого. На Параски, а також у п’ятницю на Страсному тижні господиня накривала стіл білою чистою скатертиною, ставила канун — розведений мед. Кожної п’ятниці протягом року на ніч залишала на столі хліб-сіль, кашу й ложку — “для П’ятінки”. Дівчатам забороняється розчісувати волосся і мити голову. Також в цей день не можна веселитися і багато сміятися — вважається, що порушення цієї заборони може призвести до хвороб і сліз. В це свято дівчата молилися про швидке заміжжя. Вже готували будинок до зими, вичищали стійла. При цьому в багатьох губерніях існував звичай в день пам'яті святої Параскеви приносити до церкви оттрепану первину льону, яку присвячували святий, а потім підвішували до її образу. В цей же день влаштовували так звані «лляні оглядини»: жінки виносили витрепанний льон-первак на вулицю і демонстрували один одному. Дівчата намагалися показати свою роботу хлопцям і майбутнім свекрухам. Був відомий обряд принесення в жертву Параскеві П'ятниці кудели або пряжі: предмети жіночого рукоділля кидали в колодязь, вважаючи, що таким чином жертва дійде до святий. Якщо день сонячний, то чекай теплої зими; хмарно — всередині грудня будуть сильні морози.

Українка Злата Зайцева стала чемпіонкою світу з повітряної гімнастики 25 жовтня в Буенос-Айресі (Аргентина) Україну на світових змаганнях із повітряної гімнастики представляла багаторазова чемпіонка України, Європи та світу Злата Зайцева. Спортсменка впевнено обійшла представниць Мексики та США й виборола золоту медаль у дисципліні «полотна». Її чуттєвий номер поєднав у собі складні технічні елементи, українські традиції та глибокий зв’язок із предками. До виступу Злату незмінно підготували головна тренерка Вікторія Хайнацька, тренерка збірної Карина Алексенко та хореографиня Ірина Ситнікова. #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#традиції 27 жовтня- день Нестора літописця. Напередодні цього дня було заведено давати обіцянки і завершувати справи. А вранці наступного потрібно піти до храму, поставити свічку і помолитися. Але якщо не виконати цю обіцянку, то можна накликати в дім біди. Тому з присягами треба бути вкрай обережними, якщо не впевнені, що впораєтеся, краще не обіцяйте. Жінки цього дня найчастіше давали обітницю "виткати пелену".( тобто покривало на ікону святого у місцевому храмі ). Вони присягалися, що зроблять це для захисту будинку від всіляких бід або для одужання хворих близьких. Робота була нелегка, ткали в ніч проти . 27 жовтня у повному мовчанні. Іноді запрошували на допомогу інших родичок. Вранці готове полотно несли в церкву для освячення. За народним повір’ям, якщо в будинку хтось хворіє або людина несе в своїх думах гідне бажання, то потрібно прийняти обітницю, взяти на себе справу і зосереджено в повному мовчанні її виконати. Господині чесали льон, викочували кужіль, пряли і ткали плат. Родички приходили їм допомогти. Вважалося, що в цей день озера і річки покриваються льодом і наступають перші морози. У народі є приказка: «З Нестора чоловіки в сани перебираються». Людям творчим, наділеним талантом і тим, хто вже прославився, в цей день категорично не можна приймати в дарунок квіти. Якщо вірити прикметам, взявши від дарувальника квіти, така творча особистість може розпрощатися незабаром не лише зі славою, але і з талантом. У давнину казали: “Сяде осінь на пагорб, обійме коліна — впаде в її поділ останній лист осінній”. Якщо протягом кількох днів сильний вітер дме в одному напрямку, то будуть опади. Якщо на деревах - іній, то скоро буде мороз. Вранці туман – до відлиги. Якщо сніг випав на сиру землю, чекайте ранньої весни і багато пролісків. Якщо перший сніг, упав на мокру землю — залишиться, на суху — скоро зійде. Перший тривкий сніг випадає на ніч; денний сніг довго не затримається.

Австрійський суд розгляне питання екстрадиції генерала Наумова, оголошеного ГБР до міжнародного розшуку Це можливо в рамках взаємодії ГБР, ОДП та Мін'юсту з правоохоронцями Австрії. В Україні слідчі ГБР завершили щодо нього досудове розслідування щодо низки статей КК. Після відбування річного терміну ув'язнення в Сербії за порушення місцевого законодавства, екс-чиновник, за інформацією українських правоохоронців, у жовтні 2025 року переїхав до Австрії, про що було поінформовано австрійських колег, яким оперативно підготовлено та передано необхідні для екстрадиції документи. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історичний #оповідання Срібло на роздоріжжі Світанкова імла стелилася над Подолом, обволікаючи хати та вузькі вулички, неначе дихання Дніпра. У майстерні ювеліра Данила тиша порушувалась лише розміреним ритмом його роботи. Легкий свист горна, що випльовував полум’я, та глухий стук молотка об ковадло – ось симфонія ранку, що віщувала великі зміни. Данило, високий чолов’яга з кремезною статурою, вправними руками карбував візерунки на срібному скроневому кільці. Запахи в майстерні були густі та насичені: дим від горна, запах розжареного металу, ледь вловимий аромат дерева, з якого були виготовлені його інструменти. Він використовував молоток, ковадло, тиглі, щипці, різці – кожен предмет був для нього продовженням руки, знаряддям для втілення задумів. Данило був сином волхва, спадкоємцем давніх знань, котрі передавалися в їхньому роду з покоління в покоління. Батько навчив його секретам ювелірного мистецтва, розумінню суті металів та каменів, а найголовніше – вкладати душу у свою роботу. Срібло, що виблискувало в його руках, віддзеркалювало світло горна, наче маленьке сонце, даруючи світло та тепло. Візерунки, які він вибивав, мали глибокий сенс. Данило карбував знаки Велеса, покровителя достатку, мудрості та магії. Кожен завиток, кожна риска були не випадковими, а наповненими силою. Він відчував, як срібло під його пальцями набуває форми, оживає, сповнюється енергією. Але за цією зосередженістю відчувалася тривога. Майбутнє, наче важкий дим, нависло над Подолом, і Данило розумів, що настав час вибору. Срібло в його руках було символом його роздвоєності, вагань перед долею, що невпинно наближалася. Двері майстерні відчинилися, і в прорізі постала Лада, сестра Данила. Її очі виблискували від хвилювання. – Брате, – мовила вона, – новини з княжого двору невтішні, але обнадійливі. Данило відклав молоток і обернувся до сестри. – Що чути? – Князь Володимир прийняв рішення. Він прагне єдності для всіх земель. Він хоче, щоб всі були, як один, щоб не було розбрату. І він схиляється до нової віри, до віри греків. У голосі Лади звучала рішучість, що вразила Данила. Він пам’ятав, як щиро вона вірила в давніх богів, як шанувала традиції. – Ти… Ти вже прийняла рішення? – здивовано запитав він. Лада кивнула, важко зітхнувши. – Бачу в цьому силу, брате. Бачу майбутнє. Тієї миті до майстерні зайшла Орина, донька заможного купця. Вона прийшла забрати замовлену прикрасу, котру Данило виготовляв для неї. Її постать була струнка, риси обличчя витончені, погляд сповнений розуму та гідності. Данило вклонився Орині. Їхня розмова була стриманою, сповненою поваги, але між ними відчувалася прихована напруга. Вони обидва розуміли, що стоять на порозі великих змін, і майбутнє кожного з них залежало від Данилового рішення. – Даниле, – звернулася Орина, – твоя майстерність відома далеко за межами Подолу. Ми з батьком завжди цінували твою роботу. – Я радий чути це, Орино, – відповів Данило, намагаючись не видати свого хвилювання. – Але часи змінюються, – продовжила вона. – І я прошу тебе, будь мудрим. Не йди проти води, – її погляд на мить зупинився на срібному кільці. – Батько чекає на стабільність. Родина потребує миру. Ми чекаємо. Данило вловив натяк. Орина та її родина бачили в ньому надію на стабільне майбутнє, яке міг забезпечити лише той, хто прийме новий порядок. Їхнє кохання, їхня доля залежала від його вибору. Наступного дня до Данила прийшли старійшини-язичники. Їхні обличчя були затьмарені тривогою та розпачем. Старійшина, зморшкуватий дідок з сивою бородою, почав: – Даниле, сину волхва, – звернувся він, – ми просимо тебе про останню послугу. Нам необхідно прикрасити Перуна, щоб він почув наші молитви, щоб врятував нас. Данило кивнув. Він розумів, що це – його останній обов’язок перед батьком, перед старим світом, який невпинно відходив у минуле. Останнє замовлення – останній символ старої віри. Він пам’ятав, як батько навчав його секретам ремесла, передаючи знання про символи, про їхню силу. Того ж дня, коли сонце схилилося до обрію, Данило вирушив на берег Дніпра. Йому потрібно було знайти спокій, розібратися у власних сумнівах. Там він зустрів грецького ченця Іларіона. Іларіон стояв, спираючись на посох, його очі світилися мудрістю та спокоєм. – Мир тобі, юначе, – промовив Іларіон. Данило відповів на уклін. Вони розговорилися. Іларіон розповідав про нового Бога, про любов, про жертовність. – Язичницький бог вимагає жертви, – сказав Іларіон, – а християнський – сам приносить себе в жертву. Справжній Майстер не боїться переплавити стару форму, щоб створити нову, досконалішу. Головне – це душа, а не матеріал. Слова Іларіона торкнулися серця Данила. Він побачив у них ключ до свого майбутнього. Замість страху, він відчув надію. Він усвідомив, що перехід до нового не є зрадою, а шляхом до оновлення, до кращого. На ранок, коли сонце лише починало сходити, почалося Хрещення. У Києві стояла метушня. Натовп вирував, змішуючи плач язичників, рішучість воїнів князя та спокій перших християн. Данило стояв осторонь, спостерігаючи за подіями, що розгорталися. На горі, де стояла статуя Перуна, воїни князя з криками та прокльонами скинули ідола в Дніпро. Цей момент став кульмінацією змін, символом руйнування старого світу. В повітрі витав запах диму та страху. У хаосі, що вирував, Данило побачив Орину. Вона стояла біля берега Дніпра, і на неї насувалися розлючені язичники, готові покарати її за прихильність до нового порядку. Не вагаючись, Данило кинувся в натовп, захищаючи Орину. Він вибрав кохання, і цей вибір був вище за релігійну ворожнечу. Бійка швидко припинилася, коли натовп побачив рішучість Данила. Він захистив Орину, показавши, що його вибір зроблено. У цю мить Лада, сестра Данила, вийшла з натовпу. Вона прийняла хрещення у водах Дніпра. Данило не побачив у її діях зради. Він побачив силу, спокій та віру. Повернувшись до майстерні, Данило зробив остаточний вибір. Він зібрав старі форми, срібло, призначене для Перуна, і розплавив його. З цього срібла він викував хрест. Хрест, що символізував нову віру, але зберіг у собі слов’янські солярні знаки, символи сонця, життя та родючості. Також він виготовив обручку для Орини. Через деякий час Данило прийшов до купця Миколи, батька Орини. Він не просив, а стверджував. – Я, Данило, син волхва, майстер ювелірної справи, – почав він, – приймаю новий Закон князя Володимира. Я буду вірним чоловіком Орини, забезпечу її стабільність і процвітання. Купець Микола, спостерігаючи за Данилом, побачив у його очах мудрість та сміливість. Він погодився. Минули роки. Київ змінився. З’явилися перші церкви. Данило та Орина стояли біля Дніпра, дивлячись на місце, де будували першу християнську церкву. Їхні руки були переплетені. Хрест на шиї Орини виблискував на сонці. Вони символізували сильний, мудрий український народ, який зберіг свою сутність, прийнявши новий шлях. Поділ процвітав, а майстерня Данила продовжувала працювати. Він виготовляв прикраси, що стали символом єднання, кохання та нового життя. Його майстерність, як і його серце, знайшли спокій на роздоріжжі. Срібло перестало бути символом роздвоєності, ставши знаком надії та майбутнього.

Міжнародний день авіадиспетчера Підставою для традиції відзначати Міжнародний день авіадиспетчера стало створення 20 жовтня 1961 року у столиці Нідерландів всесвітнього об’єднання спілок авіаційних диспетчерів (IFATCA). Сьогодні федерація представляє понад 50 тис. авіадиспетчерів у 133 країнах. Важливість професії авіадиспетчера Хоча організаційна структура у сфері авіації постійно удосконалюється шляхом впровадження досягнень технічного прогресу, управління польотами залишається у руках людини. Професія авіадиспетчера потребує досконалих знань та навичок, особливої психологічної підготовки, яка є вкрай необхідною для людей з надзвичайною відповідальністю за безпечний впорядкований рух цивільних літаків у повітряних просторах. Мета створення події Основна мета об’єднання – сприяти інтересам професії на міжнародному рівні. Відтоді авіаційна спільнота усього світу відзначає професійне свято щороку 20 жовтня.

#Наші_традиції ЧЕРВОНА КАЛИНА - СИМВОЛ УКРАЇНИ Восени після перших заморозків збирають калину. Її ягоди з давніх-давен є оберегом українського народу. Наші пращури колисали дітей у люльці, виготовленій з калинової лози. Згідно з народним повір'ям, завдяки цьому вони виростали гарними та співучими. Також кожну хату намагалися прикрасити гронами калини, щоб у ній панували любов, щастя та здоров'я. В Україні існувала і така традиція: дівчата садили під вікнами калину як символ своєї долі. Білі квіти означали невинність і чистоту, а червоні грона - красу та плодючість. На Русі калину називали весільним деревом. За звичаєм, наречена перед заміжжям дарувала нареченому рушник, розшитий листям і ягодами калини. Ними прикрашали і коровай, а на голову нареченої одягали вінок, у який вплітали калину. Деякі з традицій дійшли до наших днів: сьогодні навіть у великих містах короваї для весіль обов'язково прикрашають калиною. А ще з калини готують наливки, киселі, різні настоянки. Ягода також буде помічна від усіля ких недуг. Калина має сечогінну, антисептичну та в'яжучу дії, сприяє зміцненню імунітету та підвищує рівень гемоглобіну в крові. Важливо! Калину не слід уживати при ішемічній хворобі серця, захворюваннях нирок, а також після інсультів та інфарктів. Не рекомендують її при гіпотонії. З відривного календаря "Український народний календар" за 19 жовтня. -----------

#Наші_традиції ЧЕРВОНА КАЛИНА - СИМВОЛ УКРАЇНИ Восени після перших заморозків збирають калину. Її ягоди з давніх-давен є оберегом українського народу. Наші пращури колисали дітей у люльці, виготовленій з калинової лози. Згідно з народним повір'ям, завдяки цьому вони виростали гарними та співучими. Також кожну хату намагалися прикрасити гронами калини, щоб у ній панували любов, щастя та здоров'я. В Україні існувала і така традиція: дівчата садили під вікнами калину як символ своєї долі. Білі квіти означали невинність і чистоту, а червоні грона - красу та плодючість. На Русі калину називали весільним деревом. За звичаєм, наречена перед заміжжям дарувала нареченому рушник, розшитий листям і ягодами калини. Ними прикрашали і коровай, а на голову нареченої одягали вінок, у який вплітали калину. Деякі з традицій дійшли до наших днів: сьогодні навіть у великих містах короваї для весіль обов'язково прикрашають калиною. А ще з калини готують наливки, киселі, різні настоянки. Ягода також буде помічна від усіля ких недуг. Калина має сечогінну, антисептичну та в'яжучу дії, сприяє зміцненню імунітету та підвищує рівень гемоглобіну в крові. Важливо! Калину не слід уживати при ішемічній хворобі серця, захворюваннях нирок, а також після інсультів та інфарктів. Не рекомендують її при гіпотонії. З відривного календаря "Український народний календар" за 19 жовтня. -----------