ДРУГИЙ ТИЖДЕНЬ ПІСЛЯ ПАСХИ - (ПРОВОДИ)

Другий тиждень після Світлого Христового Воскресіння особливий для православних християн, адже він присвячений молитві за покійних. У цей час віряни збираються на кладовищах, щоб згадати своїх рідних і близьких, які відійшли у вічність, та засвідчити надію на їхнє воскресіння у Христі.

Свято Проводи, яке має різні назви в регіонах України (Гробки, Могилки, Провідна неділя), є важливим проявом духовної традиції. У храмах звершуються Божественні літургії та панахиди, а на кладовищах - короткі заупокійні літії. Освячення могил супроводжується молитвами, що є найбільшою допомогою душам покійних. Церква наголошує на духовному характері цього свята. Важливо уникати залишення їжі чи алкоголю на могилах, адже це не відповідає християнським традиціям. Натомість вірянам радять ділитися святковими стравами з нужденними, несучи добро заради спокою душ померлих.

Особливе значення мають живі квіти, які символізують життя та не шкодять природі. Проводи - це час молитви, згадки та єднання з рідними, які вже відійшли. Дотримуючись традицій, ми підтримуємо духовний зв'язок поколінь і засвідчуємо віру у Христове Воскресіння та життя вічне.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 20 квітня.
-----------

ДРУГИЙ ТИЖДЕНЬ ПІСЛЯ ПАСХИ - (ПРОВОДИ)

Другий тиждень після Світлого Христового Воскресіння особливий для православних християн, адже він присвячений молитві за покійних. У цей час віряни збираються на кладовищах, щоб згадати своїх рідних і близьких, які відійшли у вічність, та засвідчити надію на їхнє воскресіння у Христі.

Свято Проводи, яке має різні назви в регіонах України (Гробки, Могилки, Провідна неділя), є важливим проявом духовної традиції. У храмах звершуються Божественні літургії та панахиди, а на кладовищах - короткі заупокійні літії. Освячення могил супроводжується молитвами, що є найбільшою допомогою душам покійних. Церква наголошує на духовному характері цього свята. Важливо уникати залишення їжі чи алкоголю на могилах, адже це не відповідає християнським традиціям. Натомість вірянам радять ділитися святковими стравами з нужденними, несучи добро заради спокою душ померлих.

Особливе значення мають живі квіти, які символізують життя та не шкодять природі. Проводи - це час молитви, згадки та єднання з рідними, які вже відійшли. Дотримуючись традицій, ми підтримуємо духовний зв'язок поколінь і засвідчуємо віру у Христове Воскресіння та життя вічне.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 20 квітня.
-----------

АНТИПАСХА, АБО ФОМИНА НЕДІЛЯ

Перша неділя після Пасхи називається Антипасхою, або Фоминою неділею. Назва означає «замість Пасхи» і символізує пов торення святкування Воскресіння Христового. Цей день завершує Світлу Седмицю і найбільш урочисту частину Пасхального періоду.

Подія, якій присвячена Фомина неділя, сталася на восьмий день після Воскресіння.

Апостол Фома, не бувши присутнім під час першого явлення Христа учням, засумнівався в Його Воскресінні. Він заявив, що повірить лише тоді, коли доторкнеться до ран Спасителя. Через вісім днів Христос з'явився знову і, повторивши слова Фоми, запросив його торкнутися ран.

Це вразило апостола, і він вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» Христос, відповідаючи, ублажив тих, хто вірить без чуттєвих доказів: «Блаженні, що не бачили й повірили».

Фома став символом боротьби віри із сумнівом. Його поведінка свідчить про щирість пошуку істини, а його визнання підтверджує Божественність Христа.

3 Фоминої неділі в православній традиції поновлюється звершення таїнства Вінчання.

Ця неділя нагадує про важливість віри, яка ґрунтується не на чудесах, а на довірі до слова Божого.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 19 квітня.
-----------

АНТИПАСХА, АБО ФОМИНА НЕДІЛЯ

Перша неділя після Пасхи називається Антипасхою, або Фоминою неділею. Назва означає «замість Пасхи» і символізує пов торення святкування Воскресіння Христового. Цей день завершує Світлу Седмицю і найбільш урочисту частину Пасхального періоду.

Подія, якій присвячена Фомина неділя, сталася на восьмий день після Воскресіння.

Апостол Фома, не бувши присутнім під час першого явлення Христа учням, засумнівався в Його Воскресінні. Він заявив, що повірить лише тоді, коли доторкнеться до ран Спасителя. Через вісім днів Христос з'явився знову і, повторивши слова Фоми, запросив його торкнутися ран.

Це вразило апостола, і він вигукнув: «Господь мій і Бог мій!» Христос, відповідаючи, ублажив тих, хто вірить без чуттєвих доказів: «Блаженні, що не бачили й повірили».

Фома став символом боротьби віри із сумнівом. Його поведінка свідчить про щирість пошуку істини, а його визнання підтверджує Божественність Христа.

3 Фоминої неділі в православній традиції поновлюється звершення таїнства Вінчання.

Ця неділя нагадує про важливість віри, яка ґрунтується не на чудесах, а на довірі до слова Божого.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 19 квітня.
-----------

МОВА, ПІСНЯ Й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ

Вишиванка і калина,
Вишивана Україна,
Колоситься всюди нива золота́,
Срібні ро́си на покосах,
Стрі́чки вплетені у ко́сах,
Покоління українців підроста.

Всюди стелиться барвінок,
Гарна врода українок,
І верба плакуча віти розпліта.
Лебідь лине до лебідки
В Україну хто́зна звідки,
Наша пісня в піднебесся все зліта.

Соловейки нам співають,
Гуртуватися скликають,
Лине мова українська у світах.
Українська наша доля,
І гетьма́нська сила й воля
Карбувалися віками у книжках.

Мальви, м’ята й біла хата,
Пісня мами й слово тата,
Чорнобривці обере́гом край воріт.
І сади квітучі всюди,
В Україні МИР хай бу́де!
Хай не гине України кращий цвіт!

Хай Вкраїна процвітає,
Бог її оберігає,
Хай простеляться усюди рушники,
Хай нам за́вжди сонце світить,
Хай ростуть щасливі діти
І до щастя хай веду́ть усіх стежки́.

Українці – гарні люди,
Наче мак, по світу всюди,
Та Вкраїну всі у серці бережуть,
І традиції й обряди,
Щоб не знать ніколи зради,
МОВА, ПІСНЯ й УКРАЇНА ХАЙ ЖИВУТЬ!

19.05.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 974506

➡️ 13 квітня українці святкують поливаний понеділок: день веселощів, водяних боїв і народних традицій

З давніх часів люди вірили, що вода цього дня має магічну силу: вона лікує, приносить щастя та очищає тіло й душу. Тож обливання водою було не просто розвагою, а своєрідним ритуалом позбавлення від усього поганого. Цікаво, що подібні традиції існують не лише в Україні — у Чехії, Угорщині, Польщі та Словаччині теж святкують водяні ігри після Великодня.

Правила святкування прості: не сумувати, не сваритися, не сидіти вдома, а святкувати разом. Не залишайтеся сухими — інакше день вважається марним. Хатні справи краще відкласти, алкоголь — під забороною.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

👕🇪🇺 Nike веде переговори з УЄФА щодо постачання м’ячів для ЛЧ, ЛЄ та ЛК — це право належить Adidas вже понад 25 років (The Athletic)

Американська компанія має намір покласти край цій традиції, а УЄФА планує скористатися нагодою та створити умови для комерційної конкуренції 💰
#World_Football #football #European_football @European_football
#футбол_football #Brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Гуцульський «Геловін», молодечі бої й риндзівки: маловідомі традиції українського Великодня
#history_of_Ukraine #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна #Новини_України
https://brovaryregion.in.ua/?p=48487

Митці України...💙💛 Федір Коновалюк (1890-1984) "Весна"🌞

Федір Зотикович (Зотович) КОНОВАЛЮК (1890, с.Калівка, нині с. Ягідне Мурованокуриловецького р-ну Вінницької області - 1984, Київ) - український живописець і графік. Жив і працював у Києві.🎨
Навчався в іконописній школі Києво-Печерської лаври (1903-1909) у І. Їжакевича, в Київському художньому училищі (1911-1915) у В. Менка і О. Мурашка, в Академії мистецтв (1915 - 1916) у В. Маковського, в Київському художньому інституті (1927 -1930) у Ф. Кричевського.🎨
У 1911-1915 роках Коновалюк брав участь у розписах церков Києва та Катеринослава (тепер м.Дніпро). Працював як пейзажист, жанрист, розвивав традиції українських художників кінця ХІХ - початку ХХ століть.

Він вижив у депортації, вирвався з рук гестапо, воював проти двох режимів — і загинув через зраду. Історія Дмитра Білінчука «Хмари».

Дмитро Білінчук народився у 1919 році в гуцульському селі Ільці — серед гір, де життя було простим, але гідним. Велика родина, праця, традиції — усе це формувало характер, який згодом витримає значно більше, ніж звичайне сільське життя.

Йому було трохи за двадцять, коли радянська влада прийшла в Карпати не лише з новими порядками, а й зі страхом. У 1940 році його родину депортували до Сибіру, в Красноярський край. Це була типова доля для тисяч українських сімей — нічні обшуки, вагони, невідомість.

Але Дмитра серед них не було.

Його врятувала випадковість — у той момент він був поза домом. І саме ця випадковість стала точкою неповернення. Він уже не міг просто жити, знаючи, що сталося з його родиною.

Він обрав боротьбу.

Спочатку — проти радянської влади. Він організовує невеликий загін, проводить диверсійні акції, діє обережно, але рішуче. Та війна швидко змінює обставини: на зміну одній окупації приходить інша.

Німецька.

І тут Білінчук не змінює позиції. Для нього ворог — це будь-яка влада, яка приходить на його землю не по праву.

У 1942 році в рідних Ільцях стається подія, яка робить його мішенню для окупантів: під час сутички він застрелює коменданта поліції. Відтоді його шукають. Його вистежують. Його знаходять.

Гестапо арештовує його.

Здавалось би, кінець.

Але ні.

Дорогою до Коломиї відбувається те, що більше нагадує сцену з кіно: побратими влаштовують засідку і відбивають його з рук німців. Це був не просто порятунок — це був сигнал: він не сам.

У 1943 році Дмитро вступає до ОУН. Проходить військовий вишкіл у старшинській школі УПА «Олені» — одному з ключових центрів підготовки командирів. Там формується не лише боєць, а й лідер.

І вже невдовзі він стає таким.

Спершу — чотовим, а згодом, у 1944 році, очолює сотню імені Богдана Хмельницького в курені «Перемога». Його псевдо — «Хмара». Символічно: він з’являється зненацька, діє швидко і зникає, залишаючи після себе лише слід.

Після завершення активних бойових дій його боротьба не закінчується — вона змінює форму.

З 1946 року він працює у Службі безпеки ОУН на Косівщині. Це вже не фронт, а підпілля: постійна небезпека, перевірка кожного слова, кожного кроку. Там, де ворог часто ближче, ніж здається.

У 1949 році він бере участь у ризикованому рейді до Румунії разом із відділом УПА. Два тижні переходів, конспірації, роботи серед населення. Це була спроба донести правду про українську боротьбу за межі Радянського Союзу.

Але найбільша небезпека чекала не в лісі і не в бою.

А серед своїх.

У 1952 році через зраду одного з підпільників Дмитро Білінчук потрапляє в полон. Для людей його рівня це означало лише одне — довгі допити, тиск, спроби зламати.

І кінець.

8 квітня 1953 року в Лук’янівській тюрмі в Києві його розстріляли разом із побратимами.

Йому було трохи за тридцять.

Він не залишив після себе книжок чи гучних заяв. Його ім’я не стало символом для мас. Але його життя — це концентрат тієї боротьби, яку вели тисячі невідомих.

Він пережив депортацію, уникав арештів, виривався з полону, воював проти двох режимів — і зрештою загинув через зраду.

Не зламавшись.

І, можливо, саме в цьому його головна сила.

Бо історію творять не лише ті, про кого пишуть підручники.

А й ті, хто мовчки тримався до кінця.