• Як важко домовлятися між собою й собою?:)
    Та страшне!!!

    З одного боку вхайдокалася в тому квітнику, щокапець?:)
    Й хотілося тільки спати!:)
    Довго й нерухомо?:)

    З іншого боку, мені десь між лопатками гаряче дихала собака Цуцилія!:)
    Собака Валянок!:)

    То зібрала таки себе в купку й пііііііішла-пішла-пішла звершувати!:)

    Дійсним доповідаю!
    Ми це зробили!!!
    Я стригла!
    Донечка тримала!:)

    Цуцилія стрижена! Випрана!
    Вже навіть з заканапної еміграції повернулася!:) Цього разу наругу над улюбленими собачками хуткенько пробачила!:)
    Дивлюся на неї і радію!:)

    Тепер на черзі ще собаки Лєдя та Вахтанг!
    Як важко домовлятися між собою й собою?:) Та страшне!!! З одного боку вхайдокалася в тому квітнику, щокапець?:) Й хотілося тільки спати!:) Довго й нерухомо?:) З іншого боку, мені десь між лопатками гаряче дихала собака Цуцилія!:) Собака Валянок!:) То зібрала таки себе в купку й пііііііішла-пішла-пішла звершувати!:) Дійсним доповідаю! Ми це зробили!!! Я стригла! Донечка тримала!:) Цуцилія стрижена! Випрана! Вже навіть з заканапної еміграції повернулася!:) Цього разу наругу над улюбленими собачками хуткенько пробачила!:) Дивлюся на неї і радію!:) Тепер на черзі ще собаки Лєдя та Вахтанг!
    166переглядів
  • Мати не витримала горя через загибель сина на війні та пішла з дому.... пошук. Зникла в Печерському районі. Бачили 7.04 о 16:15 біля метро Дружби Народів! Старовєрова Лариса.
    Жінка, коротка стрижка, світле волосся, 29.08.1967. 58 років. Одягнена в рожевий вафельний халат.
    Місяць тому загинув її син, на цьому фоні вона потрапила до лікарні, звідки вона пішла, трубку не бере, гуляє по вулицях в центрі міста. Не агресивна, але у загубленому шоковому стані, потребує допомоги. Будь-ласка подзвоніть за номером 0937914571.
    #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    Мати не витримала горя через загибель сина на війні та пішла з дому.... пошук. Зникла в Печерському районі. Бачили 7.04 о 16:15 біля метро Дружби Народів! Старовєрова Лариса. Жінка, коротка стрижка, світле волосся, 29.08.1967. 58 років. Одягнена в рожевий вафельний халат. Місяць тому загинув її син, на цьому фоні вона потрапила до лікарні, звідки вона пішла, трубку не бере, гуляє по вулицях в центрі міста. Не агресивна, але у загубленому шоковому стані, потребує допомоги. Будь-ласка подзвоніть за номером 0937914571. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    384переглядів
  • Не стільки в тому квітнику за колодязем греблася та троянди чекрижила, скільки жваво, бадьоро, з відповідними звуковими ефектами на кшталт неперекладного прапорщицького фольклору стрибала через паркан…
    Ййййййииииак молода!:)

    Ховалася в хату…
    Бо в три підходи балалайні бляшанки галопом неслися над селом…
    Не просто над селом…
    Прям над хатою…

    Якщо б не ці обстановкові подразники, може б я й швидше впоралася?
    Ну як вийшло вже…
    Ото тільки-тільки бурхливо фінішувала…

    Заколодязна ділянка впорядкована.
    Стрижені троянди (під саму землю!), калина, дві вербички, звіробій.
    Обсмикано добіса гілок клематисів-простяків.
    Видовбано з землі ще штук двадцять несанкціонованих клематисів!:)

    Планувала впорядкувати квітники ще й під другою перголою, той, де верба Хакуро нішикі росте, й гірку?
    Та не все сталося, як гадалося.
    Час та натхнення були!:)
    А ось сили вже кудись поділися…

    Вильожуватимуся.
    Відстежуватиму чергову тривогу…

    Ви там як?
    Не стільки в тому квітнику за колодязем греблася та троянди чекрижила, скільки жваво, бадьоро, з відповідними звуковими ефектами на кшталт неперекладного прапорщицького фольклору стрибала через паркан… Ййййййииииак молода!:) Ховалася в хату… Бо в три підходи балалайні бляшанки галопом неслися над селом… Не просто над селом… Прям над хатою… Якщо б не ці обстановкові подразники, може б я й швидше впоралася? Ну як вийшло вже… Ото тільки-тільки бурхливо фінішувала… Заколодязна ділянка впорядкована. Стрижені троянди (під саму землю!), калина, дві вербички, звіробій. Обсмикано добіса гілок клематисів-простяків. Видовбано з землі ще штук двадцять несанкціонованих клематисів!:) Планувала впорядкувати квітники ще й під другою перголою, той, де верба Хакуро нішикі росте, й гірку? Та не все сталося, як гадалося. Час та натхнення були!:) А ось сили вже кудись поділися… Вильожуватимуся. Відстежуватиму чергову тривогу… Ви там як?
    312переглядів
  • Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂

    У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко.
    Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу.
    Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій.
    Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти.

    Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів.
    — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального!
    Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив:
    — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат!

    Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці.
    Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь.

    Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс.
    — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції.

    Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів.

    — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він.

    Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів:
    — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм!

    Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося!
    На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя:
    “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…”
    І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”.
    Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту.
    Гриць відступив, визнавши поразку.
    — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити.

    Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися.
    Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич:
    — Повний бак — і в атаку!
    -----

    Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві.

    Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді.

    — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні...

    Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав:
    — Повний бак?
    — Два! — відповів голова.

    Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано.
    На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність.

    Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала!

    — Вона боїться?! — здивувався він. — Або...

    І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць.
    — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі.

    Семен прикусив пиріжок.

    — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву!

    Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів".
    Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою.
    Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода.

    Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив".

    Семен усім відповів одне:

    — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком!
    -----

    Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби.

    І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою.

    — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла!

    Семен підняв брову.
    — Трава, що косить людей?
    — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком!

    У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці.

    Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу.

    — Ви впевнені, що впораєтесь?

    — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий.

    Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити.

    — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження!

    Семен не розгубився:

    — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу!

    І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана".

    Але головний бос чекав попереду…

    У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора.

    — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею!

    — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой.
    Вони зійшлися у бою, де:
    Семен рубав лезом і логікою,
    МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!”

    Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот).
    — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння.

    Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі.

    Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту".
    А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.”
    ---
    THE END
    Але не кінець історії.
    Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян.
    І вже лунає знайомий звук:

    бзззззззз…
    Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂 У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко. Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу. Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій. Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти. Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів. — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального! Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив: — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат! Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці. Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь. Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс. — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції. Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів. — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він. Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів: — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм! Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося! На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя: “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…” І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”. Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту. Гриць відступив, визнавши поразку. — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити. Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися. Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич: — Повний бак — і в атаку! ----- Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві. Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді. — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні... Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав: — Повний бак? — Два! — відповів голова. Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано. На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність. Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала! — Вона боїться?! — здивувався він. — Або... І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць. — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі. Семен прикусив пиріжок. — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву! Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів". Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою. Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода. Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив". Семен усім відповів одне: — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком! ----- Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби. І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою. — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла! Семен підняв брову. — Трава, що косить людей? — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком! У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці. Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу. — Ви впевнені, що впораєтесь? — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий. Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити. — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження! Семен не розгубився: — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу! І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана". Але головний бос чекав попереду… У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора. — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею! — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой. Вони зійшлися у бою, де: Семен рубав лезом і логікою, МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!” Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот). — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння. Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі. Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту". А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.” --- THE END Але не кінець історії. Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян. І вже лунає знайомий звук: бзззззззз…
    2Kпереглядів
  • Важка доля ухилянтська... Чоловік ходе до знайомої грумерки, яка стриже собак, а лікарів вже розглядає серед ветеринарів. Це наслідки квадроберства чи війни?
    Важка доля ухилянтська... Чоловік ходе до знайомої грумерки, яка стриже собак, а лікарів вже розглядає серед ветеринарів. Це наслідки квадроберства чи війни?
    PRESS.ZP.UA
    Стрижеться у грумера, думає про ветеринара
    Запорізькі чоловіки, що перебувають у розшуку ТЦК, не припиняють дивувати своєю винахідливістю. Ми знайшли хлопця, який ходить до грумера та вже думає про ветеринара...
    217переглядів
  • Поки дочекалася зранку, коли вже та моккккшанська балалайка дематеріалізується?
    А вона все намотувала та намотувала кола…

    Перший раз перечікувала в прохідній кімнаті, на нижній плацкарті біля туалету…
    Єдиній кімнаті, де відсутні вікна…
    Бо дуже вже низько та гучно бляшанка ця диринчала…

    Матюччя перла, авжеж…
    А хто його в цей момент би не пер?…

    Й ото з таким войовничим настроєм таки зібралася звершувати!
    Нарешті ̶к̶р̶и̶г̶а̶ ̶с̶к̶р̶е̶с̶л̶а̶ я дісталася до своїх троянд!!! Першої їх частини!

    Чекрижила варварськи!
    Майже під саму землю!
    Втім, я їх щороку стрижу саме так.
    Й гірші вони від цього не становляться!!!

    Закінчила прибирання тільки в першому з моїх численних квітників…
    Ззззздулася…
    Сіла на ослінчик, щоб згадати хто я?:)
    Де я?:)
    Нащо я?:)

    Ручечки ж до телефона тягнуться?
    Аааааааааа він мене не впізнає!:))) Вимагає паролю!:)
    Потім зазирнула в дзеркало, що в тамбурі висить?:)
    Зрозуміла, що телефон був правий!:)
    Бо ота розпарена, спітніла, брудна, червона фізіомордія точно не може належати мені!:)))

    Намилася, борщу натріпалася, тепер тільки вильожуватимуся!!!
    Як на мене, чудовий план?:)

    А тривога знов гидотно сканудить…
    Поки дочекалася зранку, коли вже та моккккшанська балалайка дематеріалізується? А вона все намотувала та намотувала кола… Перший раз перечікувала в прохідній кімнаті, на нижній плацкарті біля туалету… Єдиній кімнаті, де відсутні вікна… Бо дуже вже низько та гучно бляшанка ця диринчала… Матюччя перла, авжеж… А хто його в цей момент би не пер?… Й ото з таким войовничим настроєм таки зібралася звершувати! Нарешті ̶к̶р̶и̶г̶а̶ ̶с̶к̶р̶е̶с̶л̶а̶ я дісталася до своїх троянд!!! Першої їх частини! Чекрижила варварськи! Майже під саму землю! Втім, я їх щороку стрижу саме так. Й гірші вони від цього не становляться!!! Закінчила прибирання тільки в першому з моїх численних квітників… Ззззздулася… Сіла на ослінчик, щоб згадати хто я?:) Де я?:) Нащо я?:) Ручечки ж до телефона тягнуться? Аааааааааа він мене не впізнає!:))) Вимагає паролю!:) Потім зазирнула в дзеркало, що в тамбурі висить?:) Зрозуміла, що телефон був правий!:) Бо ота розпарена, спітніла, брудна, червона фізіомордія точно не може належати мені!:))) Намилася, борщу натріпалася, тепер тільки вильожуватимуся!!! Як на мене, чудовий план?:) А тривога знов гидотно сканудить…
    149переглядів
  • План №1!
    Обрізка троянд.
    Яких в мене добіса!:)

    Які я щовесни стрижу майже до землі!:)
    Потім стрижу кожен раз після чергової хвилі цвітіння!
    Й щороку вони до зими вищі за мене!:)

    Вже кілька днів збираюся!
    Сьогодні навіть придворні старенькі панталони на себе натягла?:)
    Які не жалко подерти трояндовими пазурами?:)
    Витаскала секатор з сучкорізом! Рукавичкі з товстої гуми!

    Й що?
    Та знов ніщо!:)
    Крига попід трояндами нікуди не ділася!

    Але розмерзлася хвіртка, яка веде на підвальну гірку!
    То я нарешті туди вдерлася. Знов же ж, по кризі!!!

    Нащо?
    Підсніжники фотографувати!

    А поверталася з крамниці, такий собі дощик мрячить?
    Тільки його й не вистачало?

    Ви там як?
    План №1! Обрізка троянд. Яких в мене добіса!:) Які я щовесни стрижу майже до землі!:) Потім стрижу кожен раз після чергової хвилі цвітіння! Й щороку вони до зими вищі за мене!:) Вже кілька днів збираюся! Сьогодні навіть придворні старенькі панталони на себе натягла?:) Які не жалко подерти трояндовими пазурами?:) Витаскала секатор з сучкорізом! Рукавичкі з товстої гуми! Й що? Та знов ніщо!:) Крига попід трояндами нікуди не ділася! Але розмерзлася хвіртка, яка веде на підвальну гірку! То я нарешті туди вдерлася. Знов же ж, по кризі!!! Нащо? Підсніжники фотографувати! А поверталася з крамниці, такий собі дощик мрячить? Тільки його й не вистачало? Ви там як?
    262переглядів
  • ЛІНІЇ

    На шкірі карта ліній вниз і в гору,
    Де час лишив геометричний поруб.

    Він креслить дні на всій поверхні тіла,
    Мов чорна нитка у руках кравчині
    І кожен рух стає тонким та милим,
    А тиск буття лягає на ключиці.

    Там лінії доходять аж до ліктів,
    А пам'ять йде крізь всі шари матерій.
    І подих входить в тіло, наче ліки,
    Та вчить терпіти у гортані терпкість.

    Цей злам не є останньою межею,
    Бо форма знов тримається за стрижень.
    І простір дасть уже нові сюжети,
    Де тіло все інакше аж до стрижки.

    Мирослав Манюк
    14.03.2026
    #перевернутий_сонет
    ЛІНІЇ На шкірі карта ліній вниз і в гору, Де час лишив геометричний поруб. Він креслить дні на всій поверхні тіла, Мов чорна нитка у руках кравчині І кожен рух стає тонким та милим, А тиск буття лягає на ключиці. Там лінії доходять аж до ліктів, А пам'ять йде крізь всі шари матерій. І подих входить в тіло, наче ліки, Та вчить терпіти у гортані терпкість. Цей злам не є останньою межею, Бо форма знов тримається за стрижень. І простір дасть уже нові сюжети, Де тіло все інакше аж до стрижки. Мирослав Манюк 14.03.2026 #перевернутий_сонет
    1
    382переглядів
  • Почала сезон.
    Не так, щоб дуже, як хотілося?
    Але ж почала?

    Зібрала три цебра собачих «недопалків»!:)
    Не всі!:)
    Ще частина вмерзла в кригу залишилася!

    Побачила першинькі підсніжники у квітнику на підвальній гірці!
    Намагалася до них дістатися, щоб сфотографувати?
    Ковзаю по кризі на доріжці й примовляю:
    - Вбʼюся кхххх…ям, та все одне полізу!!!:)

    Не полізла!:)
    Бо та хвіртка ще не розмерзлася!:)

    Восени не було ані настрою…
    Ані бажання…
    То до ладу квітники в зиму не довела…
    Й лаванда залишилася не стрижена.

    Сьогодні вхопилася за секатор з сучкорізом!
    Обчекрижила всі кущі лаванди, а з ними ще майже під саму землю - будлеї!

    Приглядалася ще до мітли?
    Та вирішила ̶щ̶о̶ ̶с̶ь̶о̶г̶о̶д̶н̶і̶ ̶н̶е̶л̶ь̶о̶т̶н̶и̶й̶ ̶д̶е̶н̶ь̶ не мести обійстя, поки вся крига не зійде!:)

    Зібрала себе в купку та ще й оладків насмажила!

    Ййййййбні тривоги увесь день лунають…
    Ви як там?
    Почала сезон. Не так, щоб дуже, як хотілося? Але ж почала? Зібрала три цебра собачих «недопалків»!:) Не всі!:) Ще частина вмерзла в кригу залишилася! Побачила першинькі підсніжники у квітнику на підвальній гірці! Намагалася до них дістатися, щоб сфотографувати? Ковзаю по кризі на доріжці й примовляю: - Вбʼюся кхххх…ям, та все одне полізу!!!:) Не полізла!:) Бо та хвіртка ще не розмерзлася!:) Восени не було ані настрою… Ані бажання… То до ладу квітники в зиму не довела… Й лаванда залишилася не стрижена. Сьогодні вхопилася за секатор з сучкорізом! Обчекрижила всі кущі лаванди, а з ними ще майже під саму землю - будлеї! Приглядалася ще до мітли? Та вирішила ̶щ̶о̶ ̶с̶ь̶о̶г̶о̶д̶н̶і̶ ̶н̶е̶л̶ь̶о̶т̶н̶и̶й̶ ̶д̶е̶н̶ь̶ не мести обійстя, поки вся крига не зійде!:) Зібрала себе в купку та ще й оладків насмажила! Ййййййбні тривоги увесь день лунають… Ви як там?
    239переглядів
  • #історія #речі
    ⚡️ Лейденська банка: Перша консервація блискавки.
    Уявіть собі XVIII століття: перуки напудрені до стану борошняних хмар, а єдиною розвагою інтелектуалів є спостереження за тим, як бурштин притягує пір’ячко. Саме в цей час, у 1745 році, фізик Пітер ван Мушенбрук із Лейдена (звідси й назва, хоча німець Кляйст паралельно робив те саме) винайшов те, що ми сьогодні назвали б прапрадідусем повербанка. 🔋🏺

    Це була звичайна скляна банка, обклеєна металевою фольгою зсередини та зовні. Принцип був простий: ви «закачували» туди статичну електрику через металевий стрижень, і вона там... зберігалася. Це був перший у світі конденсатор. Мушенбрук, випробувавши прилад на собі, написав, що «не погодився б на другий такий удар навіть за французьку корону». Електрика нарешті перестала бути швидкоплинним іскрінням і стала чимось, що можна взяти з собою в гості, щоб злегка підсмажити цікавість друзів. 🌩️💼

    Навколо Лейденської банки миттєво виріс справжній «електричний цирк». Популярним міфом було те, що електрика може оживляти мертвих (привіт, Мері Шеллі та її Франкенштейну). На практиці ж аристократи просто ставали в коло, трималися за руки, і коли один торкався банки, удар струму проходив крізь усіх одночасно. Люди підстрибували, вигукували і були в захваті. Розваги до появи Netflix були суворими та дещо болючими. 💃⚡️

    Але не думайте, що це була лише забавка. Саме за допомогою Лейденських банок Бенджамін Франклін довів, що блискавка — це електрика, а не гнів богів чи атмосферне непорозуміння. Він заряджав ці банки під час грози за допомогою повітряного змія (не намагайтеся повторити це вдома, якщо не хочете стати частиною історії передчасно). Фактично, ця скляна посудина стала тим фундаментом, на якому стоїть усе ваше сучасне життя — від смартфона до електромобіля. 🪁🔬

    Сьогодні Лейденська банка виглядає як дивний кухонний девайс для соління огірків, але саме вона приборкала хаотичну енергію неба. Це був момент, коли людина сказала блискавці: «Сядь у банку і чекай, поки ти мені знадобишся». І блискавка, як не дивно, послухалася. 🌌🥫
    #історія #речі ⚡️ Лейденська банка: Перша консервація блискавки. Уявіть собі XVIII століття: перуки напудрені до стану борошняних хмар, а єдиною розвагою інтелектуалів є спостереження за тим, як бурштин притягує пір’ячко. Саме в цей час, у 1745 році, фізик Пітер ван Мушенбрук із Лейдена (звідси й назва, хоча німець Кляйст паралельно робив те саме) винайшов те, що ми сьогодні назвали б прапрадідусем повербанка. 🔋🏺 Це була звичайна скляна банка, обклеєна металевою фольгою зсередини та зовні. Принцип був простий: ви «закачували» туди статичну електрику через металевий стрижень, і вона там... зберігалася. Це був перший у світі конденсатор. Мушенбрук, випробувавши прилад на собі, написав, що «не погодився б на другий такий удар навіть за французьку корону». Електрика нарешті перестала бути швидкоплинним іскрінням і стала чимось, що можна взяти з собою в гості, щоб злегка підсмажити цікавість друзів. 🌩️💼 Навколо Лейденської банки миттєво виріс справжній «електричний цирк». Популярним міфом було те, що електрика може оживляти мертвих (привіт, Мері Шеллі та її Франкенштейну). На практиці ж аристократи просто ставали в коло, трималися за руки, і коли один торкався банки, удар струму проходив крізь усіх одночасно. Люди підстрибували, вигукували і були в захваті. Розваги до появи Netflix були суворими та дещо болючими. 💃⚡️ Але не думайте, що це була лише забавка. Саме за допомогою Лейденських банок Бенджамін Франклін довів, що блискавка — це електрика, а не гнів богів чи атмосферне непорозуміння. Він заряджав ці банки під час грози за допомогою повітряного змія (не намагайтеся повторити це вдома, якщо не хочете стати частиною історії передчасно). Фактично, ця скляна посудина стала тим фундаментом, на якому стоїть усе ваше сучасне життя — від смартфона до електромобіля. 🪁🔬 Сьогодні Лейденська банка виглядає як дивний кухонний девайс для соління огірків, але саме вона приборкала хаотичну енергію неба. Це був момент, коли людина сказала блискавці: «Сядь у банку і чекай, поки ти мені знадобишся». І блискавка, як не дивно, послухалася. 🌌🥫
    1
    754переглядів
Більше результатів