У цьому будинку зникають душі.... Ти хочеш ступити на його поріг? Спочатку прислухайся до звуків (а раптом десь стогін ... крізь тишу століть) У цьому будинку зникають душі... Поріг переступлено... Страшно? Не йди! Скрізь тиша і ... Світло ... Як у мушлі... Так дивно... Чекаєш на темряву, а світло - в тобі... У цьому будинку тиша і спокій Лагідність за руку веде в життя (чи справді в життя? можливо, в у-покій...) Та тільки тут у себе вдома душа. січень, 2026, Ірина Вірна https://youtu.be/WmYOprwVFKA?si=47Eh17oYReFIyzsM

#історія #факт За лаштунками величі: Тіньова опора Вінстона Черчилля 🖋️ У розпал Другої світової війни, коли доля вільного світу зважувалася на кінчиках пальців однієї людини, за спиною Вінстона Черчилля стояла постать, чиє ім'я майже не згадувалося у військових зведеннях. Елізабет Нел, молода секретарка, стала не просто технічним виконавцем, а живим свідком та невидимим стабілізатором приватного хаосу великого політика. Черчилль був людиною нестерпних звичок: він працював у ліжку, диктував промови крізь густі хмари сигарного диму і міг викликати секретарку о третій годині ночі, вимагаючи негайного запису ідеї, що щойно спала йому на думку. Елізабет була тією, хто навчився розуміти його нерозбірливе бурмотіння та вгамовувати спалахи гніву, які він часто спрямовував на найближчих підлеглих. 🕯️ Нічні бдіння та димні манускрипти Маловідомим фактом є те, що саме завдяки терпінню Елізабет світ почув найвідоміші промови прем'єра. Вона згадувала, як Вінстон міг годинами ходити по кімнаті в одному халаті, підбираючи єдине вірне слово, тоді як вона сиділа за друкарською машинкою, готова вхопити кожну фонему. Вона була першим критиком і першим слухачем текстів, що згодом ставали маніфестами спротиву. 🇬🇧 Приватна етика служіння Стосунки між Черчиллем та Нел були позбавлені будь-якого романтизму, але сповнені найвищої довіри. Елізабет бачила його у моменти найглибшого відчаю, коли він плакав над звітами про втрати, і у моменти дитячої радості від дрібних перемог. Вона стала «людським інтерфейсом» між геніальним, але важким у спілкуванні лідером та зовнішнім світом. Одного разу, коли Черчилль особливо грубо обійшовся з нею під час роботи, він пізніше прислав їй короткий лист із вибаченнями — рідкісний жест для людини його масштабу. Елізабет Нел залишалася з ним до самої перемоги 1945 року, довівши, що велика історія часто тримається на тендітних плечах тих, хто вміє вчасно подати аркуш паперу та зберегти спокій у центрі шторму. 📜 Ця приватна історія — нагадування, що за кожним «залізним» лідером стоїть непомітна людина, чия щоденна, виснажлива праця є тим самим фундаментом, на якому будуються монументи слави.

#історія #речі 🌍 Сейсмограф: Механічний слухач пульсу Землі. Якщо у вашої планети є пульс, то сейсмограф — це її особистий кардіолог. Цей дивовижний прилад не просто фіксує поштовхи; він слухає найменший шепіт тектонічних плит, перетворюючи лють глибин на витончені лінії на папері або екрані. До його винаходу землетруси були чистим хаосом — несподіваним гнівом богів, який руйнував міста без жодного попередження. Перший, дуже дотепний «сейсмоскоп» створив китайський вчений Чжан Хен ще у 132 році нашої ери. Це була бронзова ваза, оточена вісьмома драконами з кульками в пащах. Внизу сиділи жаби. Коли земля тремтіла, кулька випадала з пащі дракона, показуючи напрямок поштовху. Це було більше мистецтво, ніж наука, але принцип незмінний: інерція маси фіксує рух. 🕰️ Від китайського дракона до швейцарської точності Сучасний сейсмограф, який автоматично записує коливання, з'явився лише у другій половині XIX століття. Це стало можливим завдяки винаходу чутливих маятників та системи запису на обертовому барабані. Фактично, кожен сейсмограф — це геніально простий експеримент: масивний грузик (який "лінується" рухатися через інерцію) висить на пружині, а все навколо нього коливається. Відносний рух фіксується пером, що малює на папері, або електронним датчиком. 📜 Критичний погляд на пророцтва Існує міф, що сейсмографи можуть передбачати землетруси. На жаль, це не зовсім так. Вони чудово фіксують і аналізують те, що вже сталося або відбувається прямо зараз. Вони можуть бачити так звані «форшоки» — слабкі попередні поштовхи, але точно сказати, коли і де вдарить «великий брат», поки що не в силах навіть найсучасніші системи. Прогнозування землетрусів — це як спроба передбачити поведінку підлітка: ви знаєте, що щось станеться, але коли і з якою силою — загадка. Сьогодні сейсмографи заховані у спеціальних камерах, глибоко під землею, подалі від шуму автострад і метушні нашого життя. Вони невтомно слухають. Завдяки їм ми знаємо, що наша планета жива, неспокійна і постійно перебудовує себе. Іноді ці перебудови трохи гучні. 🫨 Порада від «Історії речей»: якщо ви відчуваєте, що світ навколо вас трясеться, можливо, це не прояв внутрішніх демонів, а просто віддалений сейсмічний відгук. Перевірте новини, перш ніж йти до психолога.

#історія #постаті Джексон Поллок: Людина, яка перетворила хаос на мистецтво вартістю у мільйони. 28 січня 1912 року народився Джексон Поллок — бунтівник від живопису, який вирішив, що пензлі та мольберти — це занадто нудно для справжньої експресії. Він став обличчям американського абстрактного експресіонізму, змусивши критиків чубитися, а глядачів — годинами вдивлятися у переплетення кольорових ліній. 🎨🌀 Метод «крапання»: Живопис дії Поллок не просто малював — він здійснював ритуал. Він розстеляв величезні полотна прямо на підлозі своєї студії в сараї та буквально танцював навколо них, розбризкуючи фарбу безпосередньо з банок або за допомогою палиць та мастихін. Цю техніку назвали «drip painting» (живопис крапанням). Для нього було важливо не зобразити щось конкретне, а зафіксувати сам момент руху, енергію та емоцію. 🖌️💥 «Джек-розбризкувач» проти академізму Консервативна публіка таблоїдів охрестила його «Jack the Dripper» (натякаючи на Джека-Різника). Багато хто казав: «Та моя дитина намалює так само!». Але Поллок лише посміювався. Його роботи, попри позірну хаотичність, мали внутрішню структуру та ритм, який вчені пізніше порівнювали з фракталами — складними математичними формами, що зустрічаються в природі. 🧠🧬 Трагедія і тріумф Життя Поллока було таким же неспокійним, як і його картини. Боротьба з алкоголізмом, депресія та вічний пошук себе врешті призвели до трагічного фіналу — у 1956 році він загинув у автокатастрофі. Проте його вплив на мистецтво виявився колосальним. Сьогодні його полотна, як-от «Номер 5», продаються на аукціонах за сотні мільйонів доларів, а його стиль став символом абсолютної свободи творчості. 🏎️🥀 Чому це важливо? Поллок довів, що мистецтво може бути не лише вікном у світ, а й дзеркалом підсвідомості. Він звільнив художників від обов'язку «копіювати реальність», дозволивши фарбі просто бути фарбою, а емоції — головним сюжетом. Його роботи — це застиглий вибух, який і через 100 років змушує нас відчувати трепет перед некерованою силою людської уяви. 🖼️✨

#історія #постаті 28 січня 1951 року на Буковині народився чоловік, якому судилося стати «першим після Бога» в ієрархії українських підкорювачів неба. Леонід Каденюк — не просто астронавт, а символ того, що Україна в 1990-х роках, попри економічний хаос, залишалася космічною державою не лише на папері, а й на орбіті. 👨‍🚀🚀 Від Клішківців до мису Канаверал Шлях Леоніда Костянтиновича до зірок був класичним прикладом тернистої стежки: льотне училище, служба в авіації, жорсткий відбір до загону космонавтів ще за часів СРСР. Але справжній зоряний час настав у 1997 році, коли він переміг у відборі на спільну українсько-американську місію. Каденюк готувався до польоту в NASA, де вразив американців своєю витримкою та професіоналізмом. Його обрали серед багатьох кандидатів саме за вміння зберігати спокій там, де в інших здавали нерви. 🇺🇸🇺🇦 Місія STS-87: Український слід у космосі 19 листопада 1997 року космічний човник «Колумбія» відірвався від землі. На борту був Каденюк, а в його особистому багажі — прапор України, «Кобзар» Шевченка та аудіозаписи українських пісень. Леонід став першим, хто влаштував на орбіті справжній «вечір української культури». Він згадував, що коли вперше зазвучав наш гімн у невагомості, американські колеги встали разом із ним, віддаючи шану далекій державі, яка відправила свого сина в цей політ. 🎶🛰️ Наука на орбіті: Це не були «покатушки» Часто скептики кажуть, що Каденюк летів як «гість», але це відверта брехня. Він виконував складні біологічні експерименти з рослинами (ріпою, соєю та мохом), досліджуючи, як невагомість впливає на фотосинтез та розвиток організмів. Ці дані згодом лягли в основу багатьох наукових праць. Каденюк працював як повноцінний вчений-дослідник, доводячи високий рівень української академічної школи. 🧪🌱 Спадщина справжнього офіцера Леонід Каденюк завжди залишався скромною людиною. Він не любив пафосу, хоча його впізнавали на вулицях. До останніх днів він боровся за розвиток української аерокосмічної галузі, щиро вболіваючи за те, щоб ми не втратили статус технологічної нації. Його раптова смерть у 2018 році під час ранкової пробіжки стала шоком для країни, але він залишив нам головне — відчуття того, що для українців немає недосяжних висот. 🌌🦾 Сьогодні, у день його народження, варто згадати його знамениту фразу: «Я був вражений, наскільки красива наша Земля і наскільки вона незахищена». Це слова людини, яка бачила світ з висоти, недоступної більшості, і навчилася цінувати кожен клаптик рідного дому.

ПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ Чому́ ординець са́ме нас обрав? Чому́ на нас пішов він із війною? Чому́ потвора кро́ві зажадав Й не обійшов Вкраїну стороною? Чому́ війна? Уже десятий рік… Десятий рік ми крівцю проливаєм, Полеглим ми не відаємо лік, Та стоїмо й себе обороняєм. Але ж чому́? Чому́ до нас прийшли? Для чо́го їм рідненька Україна? Вони давно всі межі перейшли… Й несе для них загрозу солов’їна. Чому́ гнилий ввірвався оркостан І не дає спокійно людям жити? Чому́ ввірвався нелюд цей, тиран, Й доводиться життям за це платити? Чому́ ніхто його не зупиня? Чому́ нема управи на потвору? Від нього лиш погрози і брехня, Нелічено смертей й людсько́го мору. Чому́ не схаменеться терорист? Чому́ ця кара впала на Вкраїну? До злочинів у нього тільки хист, Й суцільну ро́бить нелюд цей руїну. 11.05.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 983015

УКРАЇНА – ЦЕ ЄВРОПА Україна – це Європа, Й світ давно це визнає́, Де не буде рашотопа, Це нам віри додає. Де не буде вбивців клятих, Їх в Європу не візьму́ть, Там не буде рашовати, В пух і прах нас не зітру́ть. Європейська ми держава, Нас підтримує весь світ, За нас шириться скрізь слава, Та й лягає неньки цвіт. Світ дізнався про Вкраїну, Про незламність й сильний дух, Чують мову солов’їну, Яка ріже вбивцям слух. У нас цінності високі, Й честь, і совість, і мораль, Нам потрібна воля й спокій, Та війна у нас, на жаль. У Європі Україна, Європейське нам близьке́, Європейська ми родина. Все рашистське нам мерзке́. 09.03.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 982727

НЕ СПЛЯТЬ ПОТВОРИ Не сплять потвори, не дрімають, Спокійно жити не дають, А й по Вкраїні гарата́ють, Але своє́ вони знайду́ть. Страшні атаки вже щоночі, Ні миті тиші вже нема, Час тягнеться, як поторочі, В страху́ потвора нас трима. І безпілотники, й ракети, Біду це все нам додає, І дронів ще постійні ле́ти, Та й ворог га́тить ними, б’є. Не полишають нас потвори, Ми повернути хочем МИР, Вони прине́сли біль і горе, Усе розрушив в нас упир. Щодня в могили заганяють, Ми молим Бога, щоб вберіг, Усім, чим можуть, нас вбивають… Перемогти щоб Бог поміг. На це надії не втрачаєм, Убивці згинуть, як роса, Думки́ про це усі плекаєм, Й війни́ закі́нчиться гроза. 09.05.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 р. ID: 982719

#історія #події Червоний терор над золотими банями: Початок кінця "старого" Києва. ​Січень 1918 року став для Києва часом, коли ілюзії про "революційне братерство" остаточно розчинилися у диму артилерійських розривів. Поки в Бересті тривали переговори, до української столиці наближалася одинадцятитисячна армія більшовиків під командуванням колишнього царського підполковника Михайла Муравйова. Людина з хворобливою психікою та патологічною ненавистю до всього українського, він приніс із собою нову тактику війни — безжальний терор проти цивільного міста. 😡 ​Артилерійський садизм ​26 січня (13 січня за старим стилем) почалося те, чого Київ не бачив з часів монгольської навали. Муравйов наказав відкрити масований вогонь по місту з важких гармат, розташованих на лівому березі Дніпра, у Дарниці. Це не був вибірковий вогонь по оборонних позиціях — снаряди цілеспрямовано спрямовували на житлові квартали, храми та пам’ятки архітектури. 🏚️ ​Особливою мішенню став розкішний будинок Михайла Грушевського на Паньківщині. Більшовики знали, де живе голова Центральної Ради, і методично розстрілювали будівлю запальними снарядами, поки вона не перетворилася на згарище, поховавши під уламками унікальні колекції старожитностей та бібліотеку. ​"Ми несемо смерть буржуям!" ​Обстріл тривав кілька діб поспіль. За свідченнями очевидців, по Києву було випущено до 15 тисяч снарядів. Муравйов відкрито заявляв своїм солдатам: ​"Ми йдемо вогнем і мечем встановити радянську владу. Я наказав артилерії бити по висотних будинках, по палацах, по церквах і монастирях. Я бив по Софійському собору, бо там засідала Рада." ​Коли загони більшовиків нарешті увірвалися в місто через мости та з боку Печерська, почалася кривава вакханалія. Лише за перші дні окупації в Маріїнському парку та на вулицях міста було розстріляно і заколото багнетами кілька тисяч людей: офіцерів, студентів, гімназистів і навіть звичайних перехожих, у яких знаходили посвідчення видані УНР або просто чули українську мову. 🩸 ​Урок історії, який неможливо забути ​Ці події стали першим масштабним актом геноцидної політики росії проти України у XX столітті. Муравйовська навала продемонструвала справжнє обличчя більшовизму: нищення культури, заперечення права на життя та абсолютну жорстокість. Київ вистояв тоді, але ціна була страшною — місто назавжди втратило свій спокійний, патріархальний затишок, занурившись у десятиліття репресій. 🕯️ ​Сьогодні, коли нащадки Муравйова намагаються повторити той самий сценарій, ми маємо пам'ятати: січень 1918-го був не просто епізодом війни, а першим попередженням, яке світ, на жаль, тоді проігнорував.

#поезія Тане сніг нездійсненними мріями, І струмочком біжить як вода... І зникають мої всі надії, І минають хвилини життя. Лише спогади Душу гріють... Безкінечною ниткою в даль... Пролягає мій шлях, тьмяніє... Ніби ніч у забутих снах. Спокій серця, безмовна тиша... Вітер голе гілля хита І над кронами... сивий, свище, Він володарем світу став. Ще зима забарилась в дорозі... Місяць лютий без снігу зустрів. Зупинився, присів на порозі, Розмовляючи мовою снів. Чи чекати на іншу погоду, Бо неспокій Душі не мине, Коли ніч зійде місячна знову, Сон омріяний хай оживе. Тане сніг нездійсненними мріями... Не морозить світанки Зима... Моя Доля блукає з надією По стежинах земного життя. Галина Адамович