• ПЕРЕД ВІЧНІСТЮ

    Коли ви станете цілком старою, ввечері, можливо,
    Сидітимете у каміна з пряжею, немов мадонна,
    І скажете, співаючи мої вірші беззаборонно:
    «Ронсар оспівував мене в той час, як я була вродлива».

    Тоді вже не буде у вас служниці, що у вас робила,
    Яка, чуть стомлена від праці і, як завжди, напівсонна,
    На звук мого імення не прокинулася б церемонно,
    Благословляючи ваше ім'я хвалою в напівсили.

    Тоді я буду під землею, без кісток і тільки тінню,
    Серед бездушних всіх примар знайду свій спокій дуже цінний.
    А ви там у каміна будете плекати свою старість,

    Шкодуючи про це кохання, хоч воно того й не варте.
    Живіть, повірте лиш мені, не відкладайте все на завтра:
    Зривайте ті троянди від свого життя, які зостались.


    П’єр де Ронсар, «Сонети до Гелени», 1578

    Переклад: Мирослав Манюк
    12.09.2026
    #переклад
    ПЕРЕД ВІЧНІСТЮ Коли ви станете цілком старою, ввечері, можливо, Сидітимете у каміна з пряжею, немов мадонна, І скажете, співаючи мої вірші беззаборонно: «Ронсар оспівував мене в той час, як я була вродлива». Тоді вже не буде у вас служниці, що у вас робила, Яка, чуть стомлена від праці і, як завжди, напівсонна, На звук мого імення не прокинулася б церемонно, Благословляючи ваше ім'я хвалою в напівсили. Тоді я буду під землею, без кісток і тільки тінню, Серед бездушних всіх примар знайду свій спокій дуже цінний. А ви там у каміна будете плекати свою старість, Шкодуючи про це кохання, хоч воно того й не варте. Живіть, повірте лиш мені, не відкладайте все на завтра: Зривайте ті троянди від свого життя, які зостались. П’єр де Ронсар, «Сонети до Гелени», 1578 Переклад: Мирослав Манюк 12.09.2026 #переклад
    1
    105views
  • Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди.

    Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу.

    Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові.

    Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду.

    У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть.

    Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова!

    Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації.

    Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ».

    Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос.

    Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію.

    Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати.

    Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив.

    Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі.

    Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну.

    Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною.

    Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими.

    Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні.

    Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю.

    Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети.

    Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда.

    Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням.

    І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.
    Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди. Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу. Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові. Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду. У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть. Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова! Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації. Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ». Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос. Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію. Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати. Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив. Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі. Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну. Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною. Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими. Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні. Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю. Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети. Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда. Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням. І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.
    293views
  • Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди.

    Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу.

    Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові.

    Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду.

    У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть.

    Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова!

    Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації.

    Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ».

    Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос.

    Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію.

    Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати.

    Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив.

    Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі.

    Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну.

    Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною.

    Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими.

    Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні.

    Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю.

    Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети.

    Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда.

    Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням.

    І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.
    Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди. Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу. Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові. Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду. У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть. Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова! Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації. Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ». Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос. Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію. Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати. Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив. Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі. Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну. Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною. Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими. Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні. Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю. Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети. Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда. Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням. І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.
    281views
  • Італійський Комо 1907 продовжив контракт із 34-річною футболісткою Робертою Піккі до кінця сезону 2027/28 після того, як у неї діагностували рак молочної залози 😢

    Клуб дав їй головне – час і спокій для боротьби за здоров’я, запевнивши, що вона та її родина не залишаться самі 👏🏻
    #World_Football #football #European_football @European_football
    #футбол_football #Brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Італійський Комо 1907 продовжив контракт із 34-річною футболісткою Робертою Піккі до кінця сезону 2027/28 після того, як у неї діагностували рак молочної залози 😢 Клуб дав їй головне – час і спокій для боротьби за здоров’я, запевнивши, що вона та її родина не залишаться самі 👏🏻 #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    74views
  • КАПІТАЛ

    Вільна людина прямує повільно,
    В лагідний простір збирає задачі,
    Ті, що розплутує розум спокійний.

    В мріях малює собі на додачу
    Свій капітал та широку дорогу.
    Мудрість приймає це все як подачки.

    Сила зганяє тривогу додолу,
    З нею і труднощі гинуть у вирі,
    Кроки долають далеку розлогу.

    Вперто шукай сподівання на виріст,
    Думкою створюй палкі перспективи,
    Щоби ідеї змінили твій вирок.

    Дія підносить мотиви активно
    Вгору, а праця дає нагороду,
    З досвідом разом формує пориви.

    Серце нарешті зрадіє свободі,
    Радість наповнить обжиту оселю.
    Бідність, як слабість, поволі проходить.

    Розум збудує багато заселень,
    Що капітал твій зростатиме втричі
    І розіб'є безталанності скелю.

    Бути багатому — кожному личить.

    Мирослав Манюк
    08.09.2026
    КАПІТАЛ Вільна людина прямує повільно, В лагідний простір збирає задачі, Ті, що розплутує розум спокійний. В мріях малює собі на додачу Свій капітал та широку дорогу. Мудрість приймає це все як подачки. Сила зганяє тривогу додолу, З нею і труднощі гинуть у вирі, Кроки долають далеку розлогу. Вперто шукай сподівання на виріст, Думкою створюй палкі перспективи, Щоби ідеї змінили твій вирок. Дія підносить мотиви активно Вгору, а праця дає нагороду, З досвідом разом формує пориви. Серце нарешті зрадіє свободі, Радість наповнить обжиту оселю. Бідність, як слабість, поволі проходить. Розум збудує багато заселень, Що капітал твій зростатиме втричі І розіб'є безталанності скелю. Бути багатому — кожному личить. Мирослав Манюк 08.09.2026
    1
    191views
  • Глибина мовчання

    А я іду на три кроки попереду часу, Де розум не спить у полоні надій, Де кожен мій крок — це провісник антракту, Де доля схиляється перед волею дії.

    Коли стихає завірюха світу, І замовкає зайвий крик суєт, Душа знаходить мудрістю зігріту, Незриму суть одвічних одкровень.

    Вона не прагне гучності і слави, Не кличе в бій за примарний олімп. Її багатство — тихі переправи Через бурхливий і тривожний міст.

    Там знання проростають не з підручників, А з власних ран, з випробовувань і літ. Зі споминів пророків і трудівників, Що залишали світло у пітьмі.

    Стійкість не в тому, щоб не мати страху, А в тому, щоб крізь бурю і біду Не поступитись жодним цінним кроком І не згубити внутрішню нурту.

    Душевна гармонія — це не відсутність шторму, А спокій у епіцентрі хвиль. Коли приймаєш світ усякої форми І бачиш світло крізь життєвий пил.

    Той, хто осягнув глибину подиху, Вже не боїться ані темряви, ані жаги. Він знає: після бурі буде тиша, І розчиняться примарні береги.
    Глибина мовчання А я іду на три кроки попереду часу, Де розум не спить у полоні надій, Де кожен мій крок — це провісник антракту, Де доля схиляється перед волею дії. Коли стихає завірюха світу, І замовкає зайвий крик суєт, Душа знаходить мудрістю зігріту, Незриму суть одвічних одкровень. Вона не прагне гучності і слави, Не кличе в бій за примарний олімп. Її багатство — тихі переправи Через бурхливий і тривожний міст. Там знання проростають не з підручників, А з власних ран, з випробовувань і літ. Зі споминів пророків і трудівників, Що залишали світло у пітьмі. Стійкість не в тому, щоб не мати страху, А в тому, щоб крізь бурю і біду Не поступитись жодним цінним кроком І не згубити внутрішню нурту. Душевна гармонія — це не відсутність шторму, А спокій у епіцентрі хвиль. Коли приймаєш світ усякої форми І бачиш світло крізь життєвий пил. Той, хто осягнув глибину подиху, Вже не боїться ані темряви, ані жаги. Він знає: після бурі буде тиша, І розчиняться примарні береги.
    1
    224views
  • Тихо лежу в тиші нічній, Де прохолода огортає плечі, І в серці розливається спокій святковий, Що виліковує буденні речі. Згасає день у павутині світла, І на поріг приходить м’який морок, Душа в цей час так дивно розквітла, Мов білий цвіт на гілках вишневих впоперек. У тому небі, високім і бездоннім, Де вічність дихає холодним сяйвом мрій, Одна зоря горить у моїм лоні, Як найдорожчий і найсвітліший твій. Я дивлюсь вгору довго-довго, Не відриваючи збагненних очей, І ллється світло тепла і довгого Крізь чорну завісу самотніх ночей. Це не просто зоря — це ніжна любов, Що у безмежжі космосу застигла, Вона у жилах будоражить кров, Щоб віра в серці знову осяяла крила. У цій гармонії розчинено мій світ, Де біль і сум зникли безслідно знову, І лине тихий, непорушний злет, Вклоняючись цій вічній зоряній любові. І час спинився. Тільки ми удвох — Я і зоря, що дивиться так щиро. У цьому світі нас оберігає Бог, Даруючи душі святе і тихе миру.
    Тихо лежу в тиші нічній, Де прохолода огортає плечі, І в серці розливається спокій святковий, Що виліковує буденні речі. Згасає день у павутині світла, І на поріг приходить м’який морок, Душа в цей час так дивно розквітла, Мов білий цвіт на гілках вишневих впоперек. У тому небі, високім і бездоннім, Де вічність дихає холодним сяйвом мрій, Одна зоря горить у моїм лоні, Як найдорожчий і найсвітліший твій. Я дивлюсь вгору довго-довго, Не відриваючи збагненних очей, І ллється світло тепла і довгого Крізь чорну завісу самотніх ночей. Це не просто зоря — це ніжна любов, Що у безмежжі космосу застигла, Вона у жилах будоражить кров, Щоб віра в серці знову осяяла крила. У цій гармонії розчинено мій світ, Де біль і сум зникли безслідно знову, І лине тихий, непорушний злет, Вклоняючись цій вічній зоряній любові. І час спинився. Тільки ми удвох — Я і зоря, що дивиться так щиро. У цьому світі нас оберігає Бог, Даруючи душі святе і тихе миру.
    1
    414views
  • ♥️Нехай осінь принесе нам мир і спокій, чарівної осені ☕🍫🍰🍂🍁🌹
    ♥️Нехай осінь принесе нам мир і спокій, чарівної осені ☕🍫🍰🍂🍁🌹
    148views 4Plays
  • Доброго ранку 🌞🌸 Нехай ваш ранок буде спокійним, ваше серце буде радісним, а ваш день буде наповнений благословеннями та прекрасними моментами. ❤️✨
    Доброго ранку 🌞🌸 Нехай ваш ранок буде спокійним, ваше серце буде радісним, а ваш день буде наповнений благословеннями та прекрасними моментами. ❤️✨
    164views
  • ВЛАСНА СИЛА

    Вантаж у свідомість важливі уроки,
    Не жди від людей співчуття чи поради,
    Вимірюй самотньо життєве пророцтво.

    Відстоюй приватні проєкти відрадно,
    Будуй неодмінно міцну перепону,
    Слабким сподіванням зміни кут та градус.

    Очищуй надійність житейським тампоном,
    Цурайся спокуси худої надії,
    Знаходь у собі справедливість японську.

    Обчислення твої працюють по ділу,
    Лишень власна сила вбезпечує спокій,
    Розвіє вагання, рівняє події.

    Шляхи дають досвід хоч мало допоки,
    Та ти не надійся на поміч довкілля,
    Запевни себе, що це є справжній поклик.

    Доцільність блокує затьмарення кількість,
    Де розчарування не знайде причини,
    Бо розпач зникає як в озері кільця.

    Ти міцно тримаєш обчислення чинні,
    Позиція певна здолає завади,
    Прибравши всі зайві, даремні причини.

    Тож змінюй життя, бо тобі це підвладно.

    Мирослав Манюк
    29.08.2026
    ВЛАСНА СИЛА Вантаж у свідомість важливі уроки, Не жди від людей співчуття чи поради, Вимірюй самотньо життєве пророцтво. Відстоюй приватні проєкти відрадно, Будуй неодмінно міцну перепону, Слабким сподіванням зміни кут та градус. Очищуй надійність житейським тампоном, Цурайся спокуси худої надії, Знаходь у собі справедливість японську. Обчислення твої працюють по ділу, Лишень власна сила вбезпечує спокій, Розвіє вагання, рівняє події. Шляхи дають досвід хоч мало допоки, Та ти не надійся на поміч довкілля, Запевни себе, що це є справжній поклик. Доцільність блокує затьмарення кількість, Де розчарування не знайде причини, Бо розпач зникає як в озері кільця. Ти міцно тримаєш обчислення чинні, Позиція певна здолає завади, Прибравши всі зайві, даремні причини. Тож змінюй життя, бо тобі це підвладно. Мирослав Манюк 29.08.2026
    2
    333views
More Results