#поезія
Спогади — це те, що залишається,
коли життя забирає найдорожче.
Це ваша тиха гавань у бурі втрати,
де серце ще чує знайомі кроки.
Це голос у тиші, що шепоче ніжно,
і дотик крізь час, невидимий, ніжний.
Це світло у темряві, промінь крізь сльози,це зустріч душі — за межами прозі.
Це книга любові, без крапки в кінці, де кожен рядок — це ви в цій журбі.
Спогади — не тінь, а жива присутність, що з вами завжди… у кожній сутності.

ПРОВІДНА НЕДІЛЯ...

Провідна неділя, спогади сумні,
Ми несемо паску в поминальні дні,
Світить в небі сонце, а душа сумна,
Бо немає рідних, з нами вже нема...
Тяжко жити в світі, їх скінчився шлях,
Зберігаєм світлі спогади про Вас,
Тяжко нам на серці, молимось щодня,
Найдорожчих в світі, з нами вже нема.
Квіти принесемо з вдячністю в душі,
Серцем обіймемо, ми своїх батьків,
Спіть спокійно рідні, пам'ятаєм Вас,
Згадуєм минуле у сумний цей час...

©Галина Адамович
---------------
ПОМИНАЛЬНА ПРОВІДНА ТОМИНА НЕДІЛЯ (РАДУНИЦЯ, ГРОБКИ, ДІДИ)

За тиждень до Поминальної неділі прибирали на цвинтарі.

Могилки прикрашали квітами, вінками, висівали чебрець, материнку, ласкавець, висаджува ли чорнобривці, барвінок, калину та любисток. Обов'язково ставили свічку, а хрест перев'язували поминальними рушниками. Наші пращури вірили, що саме вони прикликають душу.

У суботу господиня готувала «поману» - обід, куди входили: коливо, шинка, ковбаса, бігос, голубці, кури печені, вареники з сиром, каша гречана чи пшоняна, пиріжки, завиванці з маком, крашанки тощо. Паску залишали від Великодня. На Львівщині випікали бабки та калачі.

Зранку у Провідну неділю йшли до церкви, щоб принести додому шматочок артосу.

Після служби прихожани, хор, священик із хоругвами, хрестами йшли на цвинтар і справляли спільну панахиду. Якщо хтось хотів, щоб на могилі його рідних відправили панахиду-парастас, то запрошував священика окремо. Після того розпочиналося поминання «гостювання» родини та близьких. На Поліссі обкачували крашанкою могилу, на Гуцульщині крашанку розбивали об надмогильний хрест, на Буковині крашанки давали бідним людям. І майже повсю ди на могилі залишали крашанки, печиво, писанки, аби діти забрали.

З відривного календаря "Український народний календар" за 26 квітня.
-----------

НАновини‼️ Виставка в Києві: «Штетл. Лялькові спогади єврейського містечка»

Київ, Україна — В Державному музеї іграшки відкрилася унікальна виставка «Штетл. Лялькові спогади єврейського містечка».

Ця виставка надає рідку можливість заглянути в світ єврейських містечок (штетлів), в яких колись кипіло життя, наповнене традиціями та сімейними обрядами. Сьогодні ці містечка зникли або майже зникли, але їхня спадщина продовжує жити через подібні культурні події.

На виставці представлені авторські ляльки, які відображають важливі єврейські ритуали, такі як брита міла та кидушин, а також розповідають про ремесла, торгівлю та соціальне життя єврейських громад.

Ця виставка — не тільки культурна цінність, а й важливий символ для єврейського народу, особливо для тих, хто зберіг зв'язок із єврейськими коріннями, живучи в Україні чи Ізраїлі. Подібні події допомагають зберігати пам'ять про те, що було втрачено, і підтримують культурну ідентичність серед нових поколінь.

Виставка буде працювати до початку літа 2025 року.

Детальніше на

https://nikk.ua/uk/vistavka-u/

#НАновини #NAnews #Israel #Ukraine #JewishCulture #Shteytl #JewishTraditions

#поезія
Прощення приходить тоді, коли спогади вже не завдають болю.

У кожному безмежжі... є межа...
і в кожному проще́нні є прощання
душа – не хліб… поріжеш без ножа
і ті, що перші.. стануть… і останні.
у кожного є той, хто п’є за нас
хто з нами п’є... і через нас… напевно
не втомлюється з нами тільки час
бо в нього вЧасно все . і недаремно.
у кожному є щось... що не від нас
і щось про нас … так глибоко й інтимно
хтось загорівся нами… і не згас…
комусь так гаряче... коли і дощ , і зимно…
У кожного є – Небо і Земля…
У кожного... є частка чо́рта й Бога…
“Душа – це не вокзал,” – скажу Вам я, –
“Не у Душі … а Перед …. Витирайте ноги!”

Ілона Ельтек

ПРОВІДНА НЕДІЛЯ...

Провідна неділя, спогади сумні,
Ми несемо паску в поминальні дні,
Світить в небі сонце, а душа сумна,
Бо немає рідних, з нами вже нема...
Тяжко жити в світі, їх скінчився шлях,
Зберігаєм світлі спогади про Вас,
Тяжко нам на серці, молимось щодня,
Найдорожчих в світі, з нами вже нема.
Квіти принесемо з вдячністю в душі,
Серцем обіймемо, ми своїх батьків,
Спіть спокійно рідні, пам'ятаєм Вас,
Згадуєм минуле у сумний цей час...

©Галина Адамович
---------------
ПОМИНАЛЬНА ПРОВІДНА ТОМИНА НЕДІЛЯ (РАДУНИЦЯ, ГРОБКИ, ДІДИ)

За тиждень до Поминальної неділі прибирали на цвинтарі.

Могилки прикрашали квітами, вінками, висівали чебрець, материнку, ласкавець, висаджува ли чорнобривці, барвінок, калину та любисток. Обов'язково ставили свічку, а хрест перев'язували поминальними рушниками. Наші пращури вірили, що саме вони прикликають душу.

У суботу господиня готувала «поману» - обід, куди входили: коливо, шинка, ковбаса, бігос, голубці, кури печені, вареники з сиром, каша гречана чи пшоняна, пиріжки, завиванці з маком, крашанки тощо. Паску залишали від Великодня. На Львівщині випікали бабки та калачі.

Зранку у Провідну неділю йшли до церкви, щоб принести додому шматочок артосу.

Після служби прихожани, хор, священик із хоругвами, хрестами йшли на цвинтар і справляли спільну панахиду. Якщо хтось хотів, щоб на могилі його рідних відправили панахиду-парастас, то запрошував священика окремо. Після того розпочиналося поминання «гостювання» родини та близьких. На Поліссі обкачували крашанкою могилу, на Гуцульщині крашанку розбивали об надмогильний хрест, на Буковині крашанки давали бідним людям. І майже повсю ди на могилі залишали крашанки, печиво, писанки, аби діти забрали.

З відривного календаря "Український народний календар" за 26 квітня.
-----------

The Bear / «Ведмідь» (1 сезон, 2022)
Жанр: драма, комедія

Іноді серіали не просто розважають — вони переживаються, як справжній досвід. «Ведмідь» саме такий.

Історія талановитого шеф-кухаря, який повертається додому, щоб врятувати сімейний бізнес — стару закусочну. Це не просто кухня, це — хаос, біль, спогади, надії й справжня боротьба за смак і себе самого.

Я, коли дивився цей сезон, насолоджувався кожною секундою перегляду. Все — від акторської гри до ритму сцен і монтажу — зроблено майстерно. Тут відчувається життя: емоційне, інтенсивне, справжнє.

Моя оцінка: 9/10

#серіали #драма #комедія #thebear #ведмідь #смакжиття #сучаснесеріале #щоподивитись #filmseriesua

#вистави
ONCE UPON A TIME IN UKRAINE
18 квітня (ПТ)
19:00
Try Teatry Hub (Київ, вул. Сім'ї Бродських, 3)
тривалість: 90 хв
режисер: Алекс Боровенський
жанр: стендап біженців

опис:
«Once Upon a Time in Ukraine» - це історія української подорожжі в ретроспективі.

Чотири українки: Саша, Маша, Даша та Віталіна опинилися в місці з якогось чомусь не можуть вибратися…
Дівчата не можуть згадати, що їх сюди привело. Щоб розібратися, героїні поринають у свої спогади. І опиняються в евакуаційному потязі, в маленькому містечку, нехай, Німеччини; українське місто на заході країни. Але пам‘ять дівчат весь час повертає їх до одного місця з якого почалося ВСЕ. Місто на Морі… І тут вони починають згадувати…

Акторки:
Саша - Кіра Мещерська
Даша - Марина Бойко
Маша - Веро Стрельцова
Віталіна - Слава Красовська

#Постаті

ГРОМАДЯНИН УНР ПЕТРО ДЯЧЕНКО

У 1918 р. - учасник визволення Полтави та Криму під проводом полковника Петра Болбочана. Командир полку Чорних Запорожців, Герой Першого зимового походу (1919-1920). Начальник штабу УПА «Поліська Січ» отамана Бульби-Боровця. Михайло Омелянович-Павленко називав полк Чорних запорожців Петра Дяченка найкращим полком української армії.

Прапор полку був чорним і з одного боку було нашито гасло «Україна або смерть». Чорношличники полку Дяченка нагадували козацьких кіннотників - оголений лоб, з якого звисає козацький «оселедець». Це зараз для декого елемент декору, а на війні з більшовиками для власників «оселедців» застосовували особливі тортури, знаючи, що їх власники належать до «отборних частей Петлюри».

Окремою сторінкою є боротьба Дяченка й чорношличників за долю Петра Болбочана.

Після поразки національних сил Дяченко служив у Польщі, не зрікшись громадянства УНР. З початку Другої світової війни допомагав УПА. У подальшому співпрацював з ОУН. На війні він утратив обох синів, став мовчазним, зосередженим. Щоб не потрапити до рук радянців, здався американцям. Виїхав до Філадельфії. Там захопився квітникарством, став фотографом-аматором. Писав спогади про бойових друзів.

З відривного календаря "Український народний календар" за 22 квітня.
-----------

#музика
STASYA x XАС - В той день.
Це ностальгія, голос покоління, яке пам'ятає світ без війни, коли дитинство було сповнене сміху, двори — друзями, а головними переживання були ігри до темноти і щоб мама якнайпізніше покликала додому, або ж вибір рингтону чи касети на програвачі. Зараз, це лише спогади про безтурботні дні, які розбилися об реальність, що принесла біль, страх і втрати.

Але навіть серед руїн пам'ять про ті моменти дає силу жити далі та будувати краще майбутнє для своїх нащадків. Це історія про незламність і віру в те, що справжні цінності не в речах, а в людях, які завжди поруч.

https://youtu.be/7hK1Fv7u9cQ

#особистості
Йому сьогодні 80 — і він уособлення епохи.
1 травня свій ювілей святкує Василь Зінкевич — естрадний співак, фронтмен ВІА «Смерічка» і «Світязь». Він пройшов шлях від самоука із «сільської консерваторії» та дизайнера сценічних костюмів — до артиста, без якого неможливо уявити українську музику 70-х.

Історія Зінкевича, його стиль, спогади, пісні та щира любов до Волині:👇
https://suspilne.media/culture/454713-golos-bukovinskogo-big-bitu-diz...