НАРОД МІЦНІЄ В ЛЮТІЙ ДОЛІ Потвори знову гаратали, Сміттям гатили знов і знов, Життя убивці забирали, Горіло все, лила́ся кров. В руїнах плакали оселі, Чорніли згарища й хрести. Та крізь журбу й життя важе́лі Росли надія і мости. В руїнах долі догорали, Змовкав останній тихий спів, Та люди вперто підіймали Надію серед димних нив. І ми навколішки не впали, Хоч біль стискав усім серця́, В думках всі мир ми повертали, В думках плели́ звитяг вінця́. Бо не скорити силу волі, Не вбити віру у серцях. Народ міцнів у лютій долі, Не згас в очах війни розмах. На варті ночі не дрімали Сини і до́ньки на війні – Вони собою прикривали Майбутнє рідної землі́. Прийде світанок неодмінно, Розвіє попіл чорний час. І мир розквітне в нас невпинно, Вернувши радість знов до нас. Згадають люди кожне слово І кожен подвиг, кожен біль. Бо воля, вистраждана кров'ю, Й на рану сипали нам сіль. 26.06.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1064718

Ранок понеділка... Новий день...Для когось він починається у рідному домі, де все знайоме до дрібниць. Для когось — у чужому місті, чужій оселі чи навіть у чужій країні, куди привела війна.Хтось зустрічає світанок дорогою на роботу, хтось поспішає до щоденних справ. А хтось зустрічає цей ранок в окопі, тримаючи небо над нашими головами.У всіх нас різні дороги й різні обставини. Але кожен новий день — це ще одна можливість жити, вірити, підтримувати одне одного і не втрачати надії.

БЛАГАННЯ ПРО СПОКІЙ МИР І ЗВИТЯГУХай ніч нам спокій подарує,Щоб не було́ сирен виття.Орда хай те, що ми, відчує,Хай збережуться нам життя.Хай ранок сонцем заяснієБез диму, болю й каяття,І в серці віра не зотліє,І буде світлим майбуття.Хай мир над краєм запанує,Зітре сліди страшних подій,І доля щедро нам даруєЩасливий час для вільних мрій.Хай ворог більше не руйнуєДомівки, сповнені життя,І кожна мати хай почуєСинів щасливе вороття.Хай небо знов заголубієНад нивами без забуття.І наша пісня не змарніє,Бо в ній безсмертя й майбуття.Хай Бог країну нам боро́нитьВід лиха, ворога й сміття.І світла доленька хай схо́дить,Щоб в мирі квітнули життя.Хай щастя тихо завітаєУ кожне серце й почуття,І день нови́й благословляєНа мир й щасливе майбуття.Хай доля стежку простеляєКрізь світло, віру й доброту,А серце бережно плекаєЛюбов, надію й красоту.Хай щастя тихо в дім захо́дить,Немов світанок золотий,І кожен день для нас знахо́дитьЧудову звістку: «Я – живий!»Хай нам звитя́га вже озветься – За неї гине неньки цвіт,Наза́вжди миром хай пройде́тьсяТаким твердим, немов граніт.Хай світло в кожнім домі сяє,Не буде смутку вороття,І серце кожне пам’ятаєЦіну за наші всі життя.20.06.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026ID:  1064419

Доброго ранку, Україно 🇺🇦 Слава нашим воїнам — за захист, за кожен світанок, за силу й мужність. Нехай ранок буде тихим, день — добрим, а серце — сповненим віри та надії. Дякуємо тим, хто тримає небо й нашу землю 💙💛

ПЕКЛО, СТРАХ І ЗАБРАНІ ЖИТТЯ Ми вижили, та ще й вціліли, У нас був страх – ми жить хотіли, Ми ненави́діли сволоту, Яка прийшла до нас з болота. Зустріли ми в диму цей ранок, В вогні палаючий світанок, Та де в кого́ життя забрали... Ще й в тих, що інших рятували. Всю ніч гатили без упину – Хтось втратив донечку, хтось - сина, І чоловіка, й батька, й брата, Та світу лиш би споглядати… Пекельна ніч, що вже минула, Яка нас кожного торкнула, Яка у вибухах скупала, Палила, нищила, вбивала… Скрізь вибухи, вогонь і люди… Таке всю нічку в нас усюди, Не знали ми, що буде з нами, І це провадиться роками. Убили всіх, кого́ сягнули, Ті люди вічним сном заснули, А вчора й гадки ж бо не мали, Що день останній доживали. Сміття несло́ся без упину, Зі всіх боків летіли клином, Летіли інші табунами, Весь мотлох цей був понад нами. Щоб захистив – просили Бога, Жила́ весь час пересторога, Госпо́дь почув, про що молили, Й зробив усе, аби ми жи́ли. 09.01.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1054961

СВІТАНОК НАД КРУТАМИ Над Крутами світанок червонів, Палало небо і бої точились… Четверта ранку, постріл прогримів. І перша кров на землю вже поли́лась. Над Крутами світанок розпочавсь Із пострілів і вражої навали, Він кров’ю убієнних омивавсь, Бо землю захищати поспішали. Над Крутами світанок запалав, Раптово і зненацька розгорівся, Несамовито вбивця заволав, Один за одним постріл розлетівся. Над Крутами світанок пломенів, Він розгорався все дедалі більше, І розписом весь сніг зачервонів, Була́ напруга, все ставало гірше. Над Крутами світанок багрянів, Лягала молодь, кулями прошита, Ніхто із них вмирати не хотів, Та ворогом під Крутами там вбита. Над Крутами світанок кров’янів, Не маєм права ми його забути! А білий сніг, мов маками, зацвів, Такі страшні тобі відбу́лись Крути. 04.02.2022 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2022

Художник Юрій Нагулко. "Світанок", 2024💙💛

День смішного читання День смішного читання (Reading is Funny Day), що відзначається щорічно 1 квітня, слугує маяком для відродження радості читання серед молодого покоління. В епоху, коли домінують цифрові розваги, цей день нагадує про те, що книги, особливо ті, що лоскочуть почуття гумору, мають позачасовий шарм, здатний привабити навіть найнеохочіших читачів. Дата події співпадає не випадково з Днем сміху. Традиція гумору в літературі така ж давня, як і саме письмове слово, і сягає корінням давніх цивілізацій, де перші жарти викарбовували на глиняних табличках. Винахід друкарського верстата у 15 столітті сприяв широкому розповсюдженню книжок збірок анекдотів, ознаменувавши світанок друкованого гумору, яким можна було ділитися не лише в усній формі. “Філогелос”, або “Любитель сміху”, збірка 265 анекдотів з Давньої Греції, є свідченням давніх стосунків людства зі сміхом. У сучасну цифрову епоху суть Дня смішного читання переплітає давню радість розповіді з сучасною місією заохочення дітей до читання. Акцентуючи увагу на кумедних книжках, загадках, байках, гуморесках і комедіях, батьки та педагоги можуть показати, що читання – це захопливе заняття, яке не поступається жодним екранним розвагам.

Позивні рідного дому ❤️‍🩹🇺🇦 Світанок заходить у кімнату босоніж, ледь торкаючись підвіконня, де ще дрімає густа нічна прохолода. Тиша сільської хати особлива — вона дихає запахом сушеної м’яти, старої деревини та вчорашнього хліба. Але ось, десь у кутку, ледь чутно оживає старий радіоприймач. Знайоме шипіння, коротка пауза, і крізь ранковий туман пробиваються перші позивні Українського радіо. Ці звуки — наче ключ до скрині з найтеплішими спогадами. Раптом зникають роки, і ти знову та дитина, що затишно вмостилася під важкою вовняною ковдрою в бабусиному домі. За вікном уже прокинулися півні, десь скрипнули ворота, а на кухні чути тихий гомін і брязкіт горняток. Але саме цей голос із радіо — спокійний, розмірений, рідний — стає камертоном цілого дня. Любов до України тоді не була словом у підручнику. Вона була в тріщинах на старій печі, у безкрайому небі, що заглядало в сад через віття старезної яблуні, у смаку парного молока та в ранковій гіркоті полину на вигоні. Це була безумовна приналежність до цієї землі, зашита під шкіру разом із піснями, що линули з того самого динаміка. Сьогодні ці звуки — тонка нитка, що зв’язує розірвані світи. У кожному слові диктора відчувається шелест колосся і спокій українського степу. Це не просто ностальгія, це коріння, яке тримає нас, де б ми не були. Бо Україна починається не з кордонів на карті, а з того перед світання в селі, де під звуки ранкового ефіру народжувалося відчуття дому, який неможливо відібрати. Образи пам'яті: ♥️ Світло: Теплий промінь на вишитому рушнику. 🇺🇦 Звук: Гімн, що лине з репродуктора о шостій ранку. 🍃Запах: Свіжоскошена трава і роса на залізній клямці. Р.К. ✍️05.03.2026 ©️https://t.me/RuslanSpeaks

ПОДЯКА ЗА ТИШУ НІЧНУ Я дякую, Боже, за ніч, що минула, За тишу нічну, що не бу́ло біди́, Що вибухів, Боже, вночі я не чула, І ворог свої́ не зали́шив сліди. Я дякую, Боже, за тихий світанок, І сонячний промінь торкнувся мене. Зустріла я ще один, Господи, ранок. Хай ворог ніко́ли нічи́м не сягне́. Я дякую, Боже, за тишу ранкову, Незвичну таку, як у мирні часи, І маю я змогу піднятися знову Й побачить сріблясті краплини роси́. Я дякую, Боже, за сонце на небі, За те, що я чую пташині пісні́, До тебе звернутися можу в потребі, І вибухів я не почула вві сні. Я дякую, Боже, що я у домівці, І я не ховалась в страху́ в укритті, Не втратила я ні краплиноньки крівці, Бо це так важливо тепер у житті. Я дякую, Боже, за тво́ю опіку, За те, що, Всевишній, в житті бережеш, За всі твої́ ласки, яких є без ліку, Й по стежці життя ти за руку ведеш. 03.04.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1010236