• в постель ей утром нёс он кофе... ей оставалось лишь сварить • с годами красота исчезнет, а глупость с нами навсегда • ложь очень многих раздражает, причём, когда она - глагол • нельзя же быть настолько чёрствым, жуя заметил людоед • в глухом лесу глухих согласных у гласных шансов выжить нет • опять нагуглился он где-то и выкипедиваться стал • когда мечтал я о высоком, давленье не имел в виду • спросил француз, борща отведав, зачем вы варите салат? • "мне, как обычно" - раньше в баре, теперь в аптеке говорю • вот у растений всё банально... кто рядом вырос, тот и муж • застой мы как-то пережили, теперь отстой бы пережить • её на первом же свиданьи он поразил - пришёл с женой • о, как ты выглядишь шикарно, наверно, снова начал пить? • в мужчинах есть геном мальчишек, а в девочках - сварливых баб • узнал на пенсии, что тюря -вполне приличная еда • без макияжа муж увидел, как мне теперь с заикой жить? • на шпильках туфли с вашим весом украсят дырками паркет • когда мне выспаться удастся, цель в жизни потеряю я • ты что орёшь, как ненормальный? Ори нормально, как и все • когда Иван налил шестую, ганс стал под мёртвого косить • она красиво одевалась, но раздевалась красивей • и даже с лучшими друзьями не делят женщину и власть • я только с психами общаюсь, от остальных с ума сойдёшь • хотел обидеть вас, но вижу... жизнь это сделала сама • пойдя по батиной дорожке, банкиром сын бандита стал • чем грандиозней ваши планы, тем неизбежней их провал • коль врать всё время, то добраться до правды можно наконец • а без труда уже не вынуть то, что замкнуто с трудом © bazzlan

#історія #речі Перфокарта: Картонний мозок, що навчив машини думати дірками 🕳️💻 Задовго до того, як ми почали зберігати гігабайти котиків у «хмарах», людство довіряло свої найпотаємніші розрахунки звичайному цупкому картону. Перфокарта — це бабуся вашої флешки, яка довела: щоб пояснити машині складне завдання, іноді достатньо просто правильно продірявити папір. Це був час, коли програмування вимагало не лише інтелекту, а й неабиякої фізичної сили, щоб донести пачку «коду» до обчислювального центру. 📦🏗️ Ідея використовувати дірки для передачі інформації народилася не в лабораторіях фізиків, а в майстернях ткачів. У 1804 році Жозеф Марі Жаккар зрозумів, що складні візерунки на шовку можна «закодувати» за допомогою пластин із отворами: є дірка — нитка піднімається, немає — залишається. Фактично, кожен ваш візерунчастий шарф — це результат роботи першого у світі двійкового коду. Згодом Герман Голлеріт запозичив цю ідею для перепису населення США 1890 року, чим заощадив уряду роки нудної писанини та мільйони доларів. 🗽📈 Робота з перфокартами була справжнім тестом на стресостійкість. Одна стандартна карта IBM вміщувала рівно 80 символів — приблизно стільки, скільки в одному реченні цієї статті. Якщо ви писали складну програму, вам потрібні були тисячі карт. Головним жахом програміста того часу був не «синій екран смерті», а протяг або невдалий рух, через який колода карт розліталася по підлозі. Переплутати послідовність дірявих папірців означало перетворити геніальний алгоритм на цифровий салат. 🥗💨 Існує міф, що перфокарти були неймовірно крихкими. Насправді ж вони виготовлялися з такого якісного паперу, що студенти-технарі часто використовували відпрацьовані карти як закладки, візитівки або навіть папір для любовних записок (якщо вміли писати дуже дрібно між рядами цифр). Це був перший випадок в історії, коли сміття від високих технологій ставало корисним у побуті. 💌♻️ Сьогодні перфокарти здаються нам такими ж архаїчними, як кам'яні сокири. Але саме вони привчили нас до дисципліни: ви не могли просто «виправити баг» одним кліком — вам доводилося переробляти всю карту. Вони залишили нам у спадок обмеження в 80 символів, яке десятиліттями визначало дизайн мов програмування та текстових редакторів. Картонний мозок пішов на спокій, але його «дірява» логіка й досі живе в кожному біті вашого смартфона. 📱🦾

#салат #мімоза

САЛАТ Почалося все з того, що я вирішив приготувати салат. Але, як це часто буває, салат не хотів бути просто салатом. Я дістав огірок. Огірок був холодний і мовчазний, як сусід у ліфті. Порізав його кружальцями — і одразу згадав літо, ставок, і той випадок, коли ми ловили рибу, а зловили старий черевик. Чому згадав — невідомо. Огірок нічого не пояснив. Потім помідор. Помідор був соковитий і драматичний. Він одразу розвалився, ніби сказав: — Я тут головний, і якщо щось піде не так — це буде помітно. З ним я згадав перше кохання і футбол по телевізору, який тоді грав фоном і все зіпсував. Далі — цибуля. Цибуля не питала дозволу. Вона одразу взялася за очі. Я плакав, але тримався. Бо чоловік, який готує салат, не плаче — в нього просто складні стосунки з цибулею. Поки різав, згадав школу, контрольну з математики і як тоді теж щось різало зсередини. Ковбаса з’явилася несподівано. Взагалі-то я планував легкий салат. Але ковбаса лежала в холодильнику з таким виглядом, ніби знала про мене щось важливе. Я не витримав. Порізав. Салат одразу став серйознішим, з досвідом. Яйця вже були зварені. Вони мовчки прийняли свою долю. Я їх покришив — і згадав, як у житті часто все ламається вже готовим, не питаючи, чи ти цього хочеш. У мисці зібралося все: огірок з літом, помідор з драмою, цибуля з дитячими травмами, ковбаса з компромісами, яйця з фаталізмом. Я дивився на це й розумів — це вже не салат. Це біографія. Залишався майонез. Він, як завжди, зробив вигляд, що всіх примирить. Я додав його щедро, як поради знайомих, які самі ніколи так не жили. Перемішав. Салат став рівномірним, але не чесним. Ніхто вже не знав, де помідор, де огірок, а де моя юність. Усе було разом. Як у житті: трошки радості, трошки сліз, трохи ковбаси без плану. Я спробував. Було смачно. Не ідеально, але щиро. І тут я зрозумів: я так і не приготував салат. Я просто перемішав усе, що було, і назвав це вечерею. Як і багато чого іншого в житті. Але з’їв із задоволенням. Бо салат — він не про рецепт. Він про те, що в тебе є під рукою і як ти з цим викрутишся.

Якщо це й свято, то точно не про нас?:) Лізти в помиральну яму не збираємося! Наше гасло: - Невсеремось!!! Й ще одне!:) - Не займаєшся сексом - не стогни!!!:) Гумор з оптимізЬмом - наше все!:) Навіть, якщо він й чорний!:) То святкування Дня вічно НЕзадоволених людей на території одного окремо взятого обійстя не сталося! В пику йому весело, з вогником та гумором знаходили собі зайняття!:) Донечка начекрижила салату з сирків, яєць та часнику. А що робити, якщо новорічні салати зʼїджені так давно, що ми вже встигли забути, які вони були взагалі?:) Поки доня з тертушкою біля стола витанцьовувала, я організувала запіханку з лавашів та фаршу! З сметанно-яєчною заливкою! Ірина Олександрова також жодного разу не похмуро зробила ревізію в холодильнику й перемила купу посуду!!! Знов же ж, з реготом, стебом й дружніми підколами, пригощали одну з моїх сільських колежанок!:) Яка забігла до нас на вогник!:) А ще зустрічали їдло для наших ппппппташечок-курочок-пасочок! Й для синичок з горобцями! Стару їдальню для птахів не знайшла? Наче й не викидала? Пʼятилитрові пляшки всі повитаскали в спеціальний контейнер для збору пластику? То зробила нову годівничку! З пластикового відерця! Соняхів насипала? Аааааа пташок там ще не бачила! Ви там як? Цілі?

Ну шо? Салати подоїдали?

Зазвичай на початку року я готую солянку. Цьогоріч щось пішло не так!:) Натрапила в інтєрнєтах на рецепт так званої поливки?:) Поки дочитала того рецепта, аж фізіомордія тряслася!:) Курячий бульййййййоооон!!! Кльоцки або галушки??? На манці??? Піііііішла спека в хату!!!:) Щось конче потрібне знайти в двох ґаздинь, у двох кухнях, двох холодильниках, одній морозилці, двох тамбурах - те ще завдання!:) Вишукала каструлу бульону!:) Одну!:) Поруч з нею - ще одну!:) Й в другій курятини стільки, що вистачило би б на виварку тої поливки!:) Натіліпала яєць із манкою! Дала можливість «набухатися» як тепер модно казати?:) Перший раз в житті жодного шматочка картоплі в ту юшку не додала!:) Ото тільки бульйон, курятина, манні кльоцки та зелень! В цілому все вийшло, як в давньому жарті про салат із авокадо з креветками!:) Виявилося, що в тій каструлі бульйон був не курячий!:) Але курятина з другої каструлі, яку я додала в першу, цілком собі куряча!:) Аааааа які цікаві кльоцки вийшли!!! В рецепті пропонувався вибір?:) Якою ложкою закладати в бульйон, що кипить, «набувхашуюся» манку з яйцем?:) Хуч столовою?:) Хуч чайною?:) Чуйка мене не підвела!:) Я по половинці чайної клала!:) Ййййй такі монстри зварилися!!!:) Здоровезні! Смачнезні! Мʼякезні!!! Мммммм… Таааааак… А тре ж якось утілізувати недоїдки з холодильника? Якщо вже я солянку викреслила з постноворічного меню?:) Зненацька щось спеклося?:) На кшталт заливного пирога, схожого на піцу?:) Куди чудово вписалися якісь ковбаси, грудинка, огірки, сир та гриби?:) А вгомонитися я все так і не могла!:) Остапа продовжувало нести!:))) Й на хвилі моєї сьогоднішньої (та вже вчорашньої!!!) кухонної гіперактивності я ще й десерту наробила! Який має назву Бите скло!:))) В якісь моменти двох рук мені було замало?:) Та впоралася ж!!!:) Десь між усіма цими справами та стравами ще й гостей зустрічала!:) Чаями-кавами напувала!:) Чимось годувала!:) Дійсним доповідаю! Минулорічних салатів в холодильнику ніц нема!:) Завтра (сьогодні) щось витворю з курятиною, яка в бульйоні!:) Аааааа ще ж збиралася скумбрію пекти??? Та про це я думатиму завтра (сьогодні вже!)!:) Ви там як? Цілі?

В дитинстві так хотілося тих мандаринів… Й вони обовʼязково траплялися! На Новий рік. По штучці на брата. Ну, може, по дві? Коли в мене було двійко саморобних дітей, мандаринових чи апельсинових обмежень в родині вже не існувало. Тим більш, коли зʼявилися молодші діти. Яких мені одномоментно приперачив лелека підвищеної вантажопідйомності!:) Й що цікаво? Тепер мені тих мандаринів взагалі не хо?:) Апельсинів - ще менше!:) Що я з цитрусових ще можу вжити з апетитом, це памело. Але ж! Кожен рік! На Новий рік я повинна обовʼязково зʼїсти одну мандарину!:) Це обовʼязкова страва в новорічному меню!:) Дійсним доповідаю!:) Зʼїла!:) А ще з мандаринами, ананасами, сиром та оселедцем зробила салату. Ну й без традиційного олівʼя який Новий рік?:) Запекла фаршированих шампіньонів. Й миттєво маринованих наварила!:) В планах ще було картоплю товкти та курку запекати?:) Ото розмірковую, чи тре?:) Ірина Олександрова зранку буженіни вже напекла? Може, курка зачекає?:) Усміхаюся та згадую, як кілька років тому ми з синочком з крамниці притягли ящик мандаринів!:) Й не перший вже!:) Аааааа тут до нас гості зненацька понаїхали!:) Виховані гості! Що так, то так! Кажу їм: - Діти, отам в тамбурі - ящик мандаринів! Й не щоб ними милуватися! Щоб їсти!!! Гості уточнюють: - Аааааа скільки можна?… Я ж проста така та добра?:) По-прапорщицьки рубаю прямо!:) - Та скільки хочете!:) Коли за годину після цієї розмови ми з колежанкою попросили в дітей по мандаринці, відповіддю нам були скорботні позіхання!:) Бо мандаринів вже геть не було!:))) Начебто нещодавно ті мандарини зжерлися? А стільки років промайнуло? Діти повиросли, ми зістарилися… Вввввійна з Донбасу розповзлася по всій ненці… Але ж живі! Поки що? Хуч й сирени нескінченно виють, аж захлинаються. Та ще рік витримали? Сподіваюся, й наступний здолаємо! Й щоб ми усі були живі та здорові. Щоб близькі люди були поруч, а не розкидані по фронтам та всьому білому світу… Щоб всі наші бажання хуткенько збувалися! З прийдешнім!!! Зі Святим вечором! З Василем! З Маланкою! Будьмо! Невсеремось!

#дати #свята 31 грудня — це не просто фінальна сторінка календаря, це день, коли кожен із нас добровільно стає головним казкарем свого життя. День прийняття рішень на наступний рік (або День новорічних резолюцій) — це той короткий проміжок часу, коли ми віримо, що з понеділка (або з 1-го січня) ми раптом перетворимося на суміш олімпійського атлета, гуру продуктивності та святої людини, яка ніколи не дратується в заторах. 🧘‍♂️🚀 Цей день має свою особливу магію, приправлену іскристим шампанським. Ми з азартом записуємо в блокноти: «вивчити іспанську», «піти в зал», «прокидатися о 5 ранку». Насправді ж ці списки — це наш персональний маніфест надії. Ми приймаємо рішення не тому, що ми ліниві зараз, а тому, що щиро любимо ту ідеальну версію себе, яка десь там, у туманному майбутньому, вже все це вміє. ✍️👟 Але давайте додамо дрібку витонченої іронії: більшість цих рішень розіб'ються об реальність першої ж ранкової кави в новому році. Проте в цьому і є суть свята! Сенс не в тому, щоб виконати все на 100%, а в тому, щоб дозволити собі хотіти більшого. Прийняття рішень 31 грудня — це психологічне перезавантаження, такий собі Ctrl+Alt+Del для нашої ментальної системи. Ми даємо собі дозвіл залишити старі помилки в старому році та почати гру з початку. 🎮🔄 Найкраще рішення, яке можна прийняти сьогодні — це не «стати ідеальним», а «стати щасливішим». Можливо, варто внести в список пункт «дозволяти собі іноді нічого не робити» або «частіше обіймати близьких»? Такі резолюції мають набагато більше шансів на виживання, ніж абонемент у спортзал, що сумно припадатиме пилом у гаманці. 🥂🧡 Тож, готуючи свій список «To-Do» на наступні 365 днів, не забудьте додати туди пункт про самоіронію. Адже саме вона допоможе вам із посмішкою згадати ці записи через рік, доїдаючи святковий салат. Нехай ваші рішення будуть сміливими, але водночас достатньо гуманними до вас самих. З прийдешнім! 🎆📜

#дати #свята Всесвітній день медитації за мир: Коли тиша стає найгучнішим маніфестом 🧘‍♂️🕊️ ​Поки світ навколо 31 грудня нагадує розбурханий мурашник, де кожен біжить за останньою банкою горошку або намагається встигнути дорізати салат, існує паралельна реальність. Всесвітній день медитації за мир — це такий собі «екстрений гальмо» для нашої колективної свідомості. Це день, коли мільйони людей вирішують, що найкраща відповідь на хаос — це не біг, а нерухомість. 🧘‍♀️✨ ​Ідея свята проста до геніальності: якщо ми хочемо миру зовні, варто спочатку навести лад у «власному затишному горищі», тобто в голові. Адже важко будувати дипломатичні зв'язки, коли всередині тебе гримить канонада з дедлайнів, тривог та немитого посуду. Медитація в цей день — це не про польоти в астрал, а про цілком прагматичну спробу знизити рівень світової агресії хоча б на кілька децибелів. 🔇🌍 ​Уявіть собі цю невидиму хвилю: в один і той самий час люди в Токіо, Києві, Нью-Йорку та крихітних селах десь у Гімалаях заплющують очі та просто дихають. Без гасел, без транспарантів, без політичних суперечок. Це найдемократичніша акція протесту проти насилля — бо для неї вам не потрібні дозволи мерії, лише килимок або просто зручний стілець. ☁️🤝 ​Звісно, скептики скажуть, що закриті очі не зупиняють танки. Але історія (і трохи психології) нагадує нам: кожна велика перемена починалася зі спокійної впевненості однієї людини. Коли ми вчимося бути в мирі з собою, ми автоматично стаємо менш токсичними для оточуючих. А це вже непоганий внесок у глобальну безпеку. 🕯️💎 ​Тож, перед тим як зануритися у святковий гамір, знайдіть хоча б п'ять хвилин. Вимкніть сповіщення, розправте плечі й просто послухайте тишу. Можливо, саме у вашому спокої сьогодні народжується трохи більше миру для всієї планети. Дихайте глибше — Всесвіт за вас вболіває! 🥂🌌