Кіт Пилипко в нас розмовляє!:)
Ні!
Не брешу!!!
Людським голосом розмовляє!:) З легким французьким акцентом!:)

Я хуч й не служу вже півтора десятка років, та прапорщицький підхід до життя та оточуючих нікуди не дівся ж?:)

Але є в нашому гуртожитку й слабка ланка!:) То я про Ірина Олександрова, якщо що!:)
Добра вона, емпатична, лагідна!!!

Саме тому, коли Пилипкові конче потрібно витрухатися у двір, до мене він не йде!:) Бо зненацька в його напрямку може полетіти важкенький капець!:)
Тому він старанно волає під дверима олександровської кімнати:
- Іііііііііггггаааа!!! Відкгггггииииий дверііііі!!!:)

Й вона ж йде!:)

Сьогодні таки прийшов до мене?
Іру не кликав!:)
Тихеееесенько кликав мене!:)
- Мммммам???

Сидить та потвора на моїй канапі! Витріщується на моє обличчя!:) Чекає, поки я очі розплющу, й мамкає!:)

Я намагаюся спати далі!:)
Він трошки додає гучності!:)
- Мммммааааммм???

Як тільки я очі розплющила, хуткенько біжить до кухні!
Вимагає терміново досипати в усі миски їдла та долити молока!!!:)

Раз з обрізкою троянд сьогодні знов нічого не вийшло, наварила борщу!
Натерла салату з яєць, твердого сиру та мОйонЄзу!:) Ще й колежанку відправила до крамниці по рибну консерву!:) Для того ж салату!:)
Разом з колежанками й обідали!

Посуд перемила.
Білизну з мотузок зібрала.
Цигарку вицмулила у дворі. В шапці, бо березневі погоди такі… Моя боса маківка мерзне без шапки…
Йду до канапи!!!
Мене не тривожити!

…Та ну так…
Не встигла доклацати в телефоні про тривожність, воно вже виє…
Згадай лайно, ось і воно…