ДІВЧИНА, ЩО ПЛАЧЕ

О, як назвати тебе, дівчино...

Постій на першій сходинці стежини,
Схились над горщиком садовим,
Вплітай, вплітай осяйне світло щохвилини,
Горни до себе квіти, з болем розуміння,
Кинь їх на землю й обернись раптово
Зі швидкоплинною образою сумління
Ти лиш вплітай, вплітай осяйне світло щохвилини.

Так я хотів би, щоби він пішов в запалі,
Так я хотів би, щоб вона стояла й сумувала,
Так він мав би піти,
Немов душа, яка лишає тіло, здерте та побите,
Немов свідомість, що так хоче постать залишити.
Я мав би тут знайти
Легкий і вправний спосіб для мети,
Якийсь той спосіб, зрозумілий без наук,
Простий і вірний, як усмішка й потиск рук.

Вона пішла, але осіння та погода
Мою уяву повертала знов до неї,
Бо довгі дні я бачив без софітів
Її волосся на руках, а руки повні квітів.
Дивуюсь я: яка між ними може бути згода!
Я втратив би свій жест, і навіть позу.
Дивують роздуми ці досі без ідеї
Стривожену опівніч й спокій дня у розах.

Томас Стернз Еліот

Переклад: Мирослав Манюк
26.09.2026
#переклад

Поки хтось сидить і роками «думає», життя проходить повз, бо справжні рішення приймаються тут і зараз, а не відкладаються на потім. Час — це єдине, чого не можна повернути, а нескінченні роздуми без дій — це просто марна трата енергії та спроба сховатися від реальності. Коли людина замість конкретного кроку обирає «подумати», вона втрачає головне — момент справжнього життя. Треба дивитися на речі ширше і діяти рішуче, а не перетворювати спілкування на нескінченне очікування

Черговий ранок у реальності війни…

Прокидаємося вночі від вибухів. Одразу тягнемося до стрічки новин…
Головне — вчасно зупинитися і не зануритися у нескінченний потік страшних фото та відео.
Зв’язок із дорогими людьми — коротке: «Ти як?»
І всі вчорашні плани летять шкереберть.
Розумієш, що матеріали, які днями готувала для публікацій, просто потонуть у стрічці, переповненій болем, втратами й жахом.
Кляті емоційні гойдалки працюють у режимі non-stop. Натхнення життя ніби вже не на часі.
Роздуми… Роздуми… Роздуми…

Але чи справді не на часі все, що стосується життя?
Чи не вбиваємо ми самі своє життя «тут і зараз», постійно відкладаючи його на потім? Адже всі ці події вже не просто говорять — вони кричать: «Завтра може й не бути».
Є речі, які руйнують людину не вибухом, а повільно.
Постійний страх, відкладене життя, звичка відмовляти собі в усьому й чекати кращих часів. Іноді вони забирають не менше, ніж сама біда.

То чи варто відкладати своє життя? Маленькі радості, приємності, бажання, прагнення, мрії, зустрічі, обійми, слова, які давно хотіли сказати, час із тими, кого любимо…
Заради чого ще глибше занурюватися у кокон відчаю?

Тож що дозволите собі сьогодні, з огляду на всі обставини, усі «за» і «проти»?
Як проживете цей день?
Бо життя відбувається не «колись потім», воно відбувається саме зараз.

21 рік у медицині. І два з них — у війську.У 2024 році Юлія з позивним «Фурія» змінила стерильні кабінети, аптечні полиці й амбулаторну роботу на зовсім іншу реальність — польові умови, військові навчання і відповідальність, де ціна помилки може бути надто високою.У цивільному житті вона керувала мережею аптек і працювала в амбулаторії. Знала медицину зсередини: препарати, пацієнтів, протоколи, щоденну рутину допомоги людям.А тепер її знання працюють там, де кожна секунда може вирішити долю людини.Сьогодні «Фурія» навчає бійців 14-ї окремої механізованої бригади тактичної медицини — тому, що може врятувати життя на полі бою.Вона зізнається: навчати непросто.Бо це не просто теорія.Не просто лекція.Не просто набір красивих слів.Це алгоритми, які мають бути відпрацьовані до автоматизму.Це рухи, які треба виконати навіть під стресом.Це знання, які мають спрацювати в критичний момент, коли навколо шум, небезпека, страх і немає часу на довгі роздуми.Найбільша нагорода для Юлії — бачити, як захисники опановують ці навички й стають готовими використати їх тоді, коли це справді потрібно.Бо на війні медицина — це не “додаткова опція”.Це шанс.Шанс дожити до евакуації.Шанс зупинити кровотечу.Шанс допомогти побратиму.Шанс повернути людину додому.Бригада постійно оновлює підходи до навчання, залучає інструкторів із реальним бойовим досвідом і робить усе, щоб підготовка була максимально наближеною до умов війни.Але «Фурія» наголошує: техніка, знання й інструктори — це лише частина справи.Дуже важлива особиста мотивація.Бо війна змінилася.Тут недостатньо просто чекати команди.Недостатньо “якось зорієнтуватися”.Недостатньо знати лише мінімум.Потрібно вміти діяти самостійно — і водночас бути частиною команди. Потрібно вчитися, тренуватися, повторювати, не здаватися й розуміти: у вирішальний момент усе може залежати саме від тебе.«Усе у твоїх руках» — для Юлії це не просто фраза.Це принцип, за яким вона служить.Колись її робота була пов’язана з аптекою, амбулаторією, цивільними пацієнтами й мирним життям.Тепер її місія — навчити військових рятувати життя там, де мир закінчився.І в цьому є величезна сила.Бо армія тримається не лише на тих, хто стріляє.Вона тримається і на тих, хто вчить вижити.На тих, хто передає знання.На тих, хто готує до найгіршого, щоб у найважчий момент з’явився шанс на краще.Юліє, «Фуріє», дякуємо за службу, витримку й важливу місію.Нехай вистачає сил, здоров’я і людей поруч, які так само розуміють ціну кожної врятованої секунди.

💙💛 Українська поетеса Ліна Костенко презентувала нову збірку поезії «Вітер з Марса»

Це перша за тривалий час поява авторки з новими текстами, які вже викликали значний інтерес у читачів і культурної спільноти.

У збірці — роздуми про сучасність, війну, людину і час. Її поезія, як і раніше, гостра, глибока і надзвичайно актуальна.

📹 Укрінформ

В Україні процес розлучення може стати значно довшим: причина в нових змінах до Цивільного кодексу, – повідомляє депутатка Піпа

Тепер подружжю, яке вирішило розлучитися, надаватимуть 6 місяців на роздуми замість швидкого ухвалення рішення.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Кажуть, нас створив Бог, — насправді це ми його створили. Створили для того, аби у щось вірити. Нам потрібно обманювати себе. Ми навіть самостверджуємося через інших. Ми переконані, що відхилення від норм — безумство. От тільки саме навіжені щасливі по-справжньому.
Ми — візуальне суспільство. Нам простіше сприйняти все органами чуття, а не розумом. Ми завжди за все платимо, і не обов’язково грішми. Ми проживаємо життя в кредит і нівелюємо норми моралі. Заперечуємо чужий світогляд і аналізуємо інших відповідно до власного прототипу. Наше життя — суцільний бульвар! Ми пропагуємо гомосексуалізм, забороняємо суїцид і абсолютно все зводимо до того, як заробляємо на життя. Ми — заручники колової системи: Гроші — Влада — Секс — Соціальність. Ми всі схибили. Створили комфорт, друже, який, не сумнівайся, врешті-решт нас уб’є. Тільки знаєш, у чому проблема? Ці всі речі — віртуальні, а матеріальні — саме час і смерть. Втеча, мій друже, втеча — єдине спасіння!
— І як вижити в такому світі? — я вперше звернувся іронічно.
— У житті не так багато істин, — цілком серйозно вів далі чоловік. — Ніколи ні до чого не прив’язуйся. Особливо — до іншої людини. Не довіряй людям, ще більше не довіряй собі. Висміюй стереотипи та встановлюй власні правила. Навчись говорити «НІ». Ніколи не піддавайся на провокації. Навчись контролювати емоції. Бо той, хто вміє керувати емоціями, керує життям. Ніколи не реагуй на образи! Відштовхуйся від свого ставлення до події, а не людського вчинку. Його вже не зміниш, а свої уроки із цього завжди можна почерпнути. Не стався до життя надто серйозно, не сковуй себе обов’язками. Менше думай. Більше живи. І головне — ніколи не плануй майбутнє.

#уривокзкниги "Тіні наших побачень"
І. Байдак

#ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість #гроші #релігія #цінності #довіра #віра #вибір #життя #філософія #філософіяжиття

Дмитро Дяченко — луцький музикант, колишній ударник гурту «Motanka» та творець сольного етно-ambient проєкту Svarog Light. Його музика характеризується містичною атмосферою, а у 2023 році він створив кліп, зафільмувавши «супермісяць». Творчість фокусується на атмосферному електронному звучанні.

✅ Основні факти про Svarog Light (Дмитро Дяченко):
✅ Проєкт: Сольний проєкт Svarog Light (ambient, electronic).
✅ Діяльність: Музикант та ударник гурту Motanka.
✅ Творчість: У 2023 році випустив кліп на основі відео «супермісяця».
✅ Стиль: Містична етно-музика та атмосферний ембієнт.

Дмитро Дяченко активно розвиває свій сольний проєкт, створюючи музику, яка, за словами автора, допомагає «відкривати чакри».

Svarog Light – це сольний електронний музичний проєкт з України. Черпаючи вплив з усього спектру жанрів електронної музики, Svarog Light проявляється у формі постійно розвиваючогося етно-даунтемпо/етно-ембієнт/електронного саундскейпу, що містить енергію всіх думок, емоцій та переживань його особистої подорожі внутрішнім та зовнішнім простором.

Svarog Light – це проєкт, метою якого є надихнути на глибші роздуми про наш всесвіт та реальність, частиною якої ми всі є.

Найбільша трагедія митця полягає в тому, що його творіння завжди молодше за нього. Він переростає книжку, яку пише. Останній штрих картини наносить зовсім не та людина, яка розпочинала композицію. Автор розвивається, а його творіння здається недосконалим, інколи — жалюгідним. Інколи його мучить розуміння, що досконалості не існує, інколи— огортає справжнє блаженство, адже
в майстерності немає рамок.

#уривокзкниги "Тіні наших побачень" І. Байдак

#ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість

Одвічна проблема митця — пошук уваги й визнання. Найважче із цим письменникам: вони повинні змусити прочитати свою книжку; найбільш скривджені — художники: інколи їхні багаторічні старання удостоюють скупого погляду; музиканти — найревнивіші, хоча й можуть легко привернути увагу. Усі приречені на
самотність і звеличення жінки, що апріорі не обіцяє вдалого союзу. Жінка для митця — спосіб забезпечення потреб, а його роль у її житті завжди епізодична. Часто правду маскують за рангами муз. Лестощі, не більше. Творчість поглинає людину цілком. Тому все, що їй залишається, — це манірна претензійність на увіковічення. Частіше — гра із суспільством і провокації. Не надто надійна перспектива, погодьтеся.

#уривокзкниги "Тіні наших побачень" І. Байдак

#ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість