#історія #постаті
Юрій Гоян (1936): Майстер слова та хранитель української книжки.
Якщо ми говоримо про 15 березня, то не маємо права оминути увагою Юрія Гояна — відомого українського прозаїка, видавця та лауреата Шевченківської премії. Він народився в мальовничому покутському селі Долішнє Залуччя, і дух Західної України просяк усю його творчість.

Людина, що рятувала культуру в кабінетах

Гоян не просто писав оповідання — він був одним із тих, хто в пізньорадянські та перші роки незалежності очолював видавництво «Веселка». Саме завдяки йому мільйони українських дітей читали якісну, рідну літературу, коли книжковий ринок намагалися завалити російськомовним ширвжитком.

Шевченківська премія: Його збірка «Мамина молитва» стала духовним маніфестом, де він досліджував коріння нашої віри та незламності через призму родинної пам'яті.
Захисник мови: Юрій Гоян був активним громадським діячем, який розумів, що без книжки на полиці не буде нації в голові. Його зусилля з популяризації творчості Лесі Українки, Тараса Шевченка та Олени Пчілки були системними та щирими.
Стиль: Його проза — це тонка психологія, переплетена з народною мудрістю. Він писав для дітей так, ніби розмовляв із дорослими, і для дорослих так, щоб пробудити в них дитячу щирість.

«Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, що ми читаємо своїм дітям на ніч», — цей принцип був для нього головним.

#істрія #речі
⚡️ Транзистор: Кремнієвий Давид, що поклав на лопатки вакуумних Голіафів ⚡️
Якби у світі речей існувала премія за найрадикальнішу зміну габаритів, транзистор отримав би її посмертно, прижиттєво і ще кілька разів авансом. Цей малюк зробив для комп'ютерів те саме, що дієта для людини, але з набагато кращим результатом: він перетворив кімнати, забиті розпеченим склом, на крихітні чипи, що гріються у вашій кишені.

Епоха скляних монстрів

До появи нашого героя світом правили вакуумні лампи. Вони виглядали як лампочки розжарювання, грілися як праски й перегорали із частотою, що викликала депресію у тогочасних інженерів. Комп'ютер ENIAC, наприклад, містив 18 тисяч таких ламп. Якщо одна з них «вмирала» (а це сталося кожні пару годин), вся ця махіна вагою 27 тонн зупинялася, поки техніки з ліхтариками шукали винуватця.

Різдвяне диво 1947-го

Наприкінці грудня 1947 року в Bell Labs троє джентльменів — Вільям Шоклі, Джон Бардін та Волтер Браттейн — зібрали щось дивне з германію, золотих ниток і пластикового трикутника. Вони з'ясували, що напівпровідник може посилювати сигнал і працювати як вимикач без жодного вакууму чи нитки розжарення. Світ не здригнувся одразу — перша публікація про це досягнення загубилася десь на останніх шпальтах газет поруч із рекламою пасти від зубного болю.

Кишенькова революція

Справжній бум почався, коли транзистори навчилися робити з кремнію (фактично з піску, якого під ногами вдосталь). У 1954 році з'явився перший транзисторний радіоприймач Regency TR-1. Це був шок: музику тепер можна було слухати не лише сидячи біля величезного комода у вітальні, а й гуляючи парком. Підлітки були в захваті, батьки — у розпачі від нової хвилі рок-н-ролу, а ера персональної електроніки офіційно відкрилася.

Закон Мура

Міф про нескінченність: Гордон Мур колись передбачив, що кількість транзисторів на чипі подвоюватиметься кожні два роки.
Критичний коментар: Ми так захопилися цим процесом, що зараз розмір транзистора наближається до розміру одного атома. Тут у гру вступає квантова фізика, де електрони починають «перестрибувати» через бар'єри просто тому, що їм так хочеться (квантове тунелювання). Ми майже вперлися у стелю фізики, тож далі — або квантові комп'ютери, або повернення до рахівниць (жартую, сподіваюся).

Сьогодення

Сьогодні у вашому смартфоні живуть мільярди транзисторів. Вони настільки малі, що мільйон таких штук поміститься на кінчику голки. Ви читаєте цей текст лише тому, що ці мікроскопічні воротарі мільярди разів на секунду кажуть «так» або «ні» електричному струму. Без шуму, без пилу і без потреби викликати бригаду електриків щоразу, коли ви хочете перевірити стрічку новин.

#історія #постаті
Дослідник українського козацтва: Олена Апанович (1919–2000)
​15 лютого 1919 року народилася Олена Апанович — видатна українська історикиня, архівістка та письменниця. У часи радянського застою, коли історія козацтва нещадно переписувалася москвою або взагалі замовчувалася, вона була однією з тих, хто рятував нашу правдиву пам'ять.

​Чому вона — справжня героїня інтелектуального фронту?
​Захист козацької слави: Її праці про Збройні сили України у XVIII столітті та про роль козацтва у європейській історії стали справжнім викликом радянській цензурі.
​Дисидентство в науці: У 1972 році за свої проукраїнські погляди та відмову фальсифікувати історію вона була звільнена з Інституту історії АН УРСР і фактично позбавлена права публікуватися на довгі роки. Проте вона не припинила досліджень «у стіл».
​Шевченківська премія: Вже у незалежній Україні її внесок був належно оцінений. Олена Апанович стала символом того, як чесна наука перемагає ідеологічну машину.

23 грудня 1878 року у селі Шпотівка на Сумщині народився Степан Тимошенко – відомий український вчений, який дав світові прикладну механіку. Лауреат найвищих американських академічних наукових нагород у галузі механіки, Лондонського королівського наукового товариства, удостоєний Міжнародної медалі імені Джеймса Ватта.

Народився в сім’ї землеміра та доньки відставного військового. Прокіп Тимошенко походив з кріпацької родини, проте за щасливим збігом обставин отримав початкову освіту у поміщицькому домі, пізніше закінчив у Харкові дворічну школу землемірів.

Степан навчався в Роменському реальному училищі. У 1896–1901 рр. здобував вищу освіту в Санкт-Петербурзькому інституті інженерів шляхів сполучення, де і залишився асистентом механічної лабораторії. У 1905 році на рік молодого вченого відправили до Інституту прикладної механіки Геттінгенського університету (Німеччина), де він познайомився з відомим німецьким механіком і фізиком Людвігом Прандтлем.

У 1906 р. повертається в Україну, ставши професором кафедри опору Київського політехнічного інституту. В цей час він продовжує досліджувати особливості пружних систем і пише першу версію свого відомого підручника з теорії опірності матеріалів. Але у 1911-му Тимошенко підтримує антиурядові студентські протести, підписавши лист проти міністра просвіти реакціонера Кіссо, за що його звільняють. Вчений повертається до Петербургу, де продовжує свої наукові дослідження, виступає консультантом спорудження військово-морського флоту.

Зміни в Україні 1917 року повертають Тимошенка на посаду професора Київського політехнічного інституту. У 1918 році він допомагає академіку Вернадському започаткувати Українську академію наук, сам очолює Інститут технічної механіки УАН. Однак після окупації Києва армією Денікіна Тимошенку довелося евакуюватися.

У 1920 році Тимошенка обрали професором кафедри опору матеріалів Загребського політехнічного інституту. Без його книжок не обходилося жодне будівництво висотних будинків, мостів чи літаків. Кращого фахівця з опору матеріалів, коливань та вібрацій не було.

У 1922 році вчений переїжджає до США, де стає науковим консультантом компанії «Вестінгауз». З 1927 року – професор Мічиганського університету; організатор відділу прикладної механіки при Американському товаристві інженерів-механіків. У 1936 році очолив кафедру механіки Стенфордського університету. З 1940 року – дійсний член Національної Академії наук США.

Обирався закордонним членом Академії наук СРСР (1928), Польської (1935), Французької (1938), Італійської (1948) академій наук; відзначений різноманітними преміями та нагородами. У 1957 році Американське товариство інженерів-механіків встановила почесну нагороду – медаль Тимошенка. Першу медаль отримав сам вчений.

Основні напрями наукової роботи Степана Тимошенка – актуальні проблеми механіки твердого тіла, будівельної механіки й теорії споруд. Автор 150 наукових праць, зокрема «Курс опору матеріалів» (1911), «Опір матеріалів» (1930), «Прикладна теорія пружності» (1931), «Теорія пружності» (1933), «Теорія стійкості» (1936), «Теорія пластинок і оболонок» (1940), «Статика споруд» (1945), «Вища динаміка» (1948), «Історія опору матеріалів» (1953), «Стійкість стержнів, пластинок і оболонок» (1971) та ін. Підготував праці про допустимі напруження в металевих мостах.

З 1960 р. Степан Тимошенко жив у м. Вупперталь (ФРН), де і помер 29 травня 1972 р. Похований у м. Пало-Альто (США). Його ім’я присвоєно лабораторії Стенфордського університету США, Інституту механіки Національної академії наук України.

#історія #події
Доленосний грудень 1954 року: Як брати-близнюки відкрили еру трансплантології
23 грудня 1954 року в госпіталі Пітера Бента Брігема в Бостоні відбулася операція, яка назавжди змінила медицину. Хірург Джозеф Маррі здійснив першу в світі успішну пересадку нирки. Це була не просто перемога техніки, а справжній прорив у розумінні імунології людини .

Пацієнти: Питання життя та смерті

Головними героями цієї історії стали 23-річні брати-близнюки — Річард та Рональд Геррік. Річард помирав від хронічного нефриту, і шансів на порятунок у нього не було. Його брат Рональд погодився стати донором. Оскільки вони були ідентичними (однояйцевими) близнюками, лікарі сподівалися обійти головну проблему тогочасної медицини — імунне відторгнення чужорідного органа .

Операція: 5 з половиною годин напруги

Хірургічна команда працювала у двох сусідніх операційних одночасно. Поки одна група лікарів вилучала здорову нирку у Рональда, Джозеф Маррі готував місце для її імплантації в тіло Річарда. На той момент ніхто не знав напевно, чи почне новий орган працювати. Проте, як тільки судини з'єднали, нирка миттєво почала виробляти сечу. Це був тріумф .

Чому це було так важливо?

Доказ можливості: До цього моменту всі спроби пересадки органів закінчувалися смертю пацієнтів через відторгнення. Цей випадок довів, що технічно пересадка цілком реальна.
Нобелівська премія: За це досягнення Джозеф Маррі у 1990 році отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини .

Шлях до імуносупресії: Успіх з близнюками змусив вчених шукати способи «обманути» імунну систему, щоб пересаджувати органи між людьми, які не є родичами. Це призвело до появи сучасних препаратів, що рятують тисячі життів щороку.

Доля героїв

Річард Геррік прожив після операції ще 8 років (що на той час було неймовірним результатом), одружився з медсестрою, яка за ним доглядала, і став батьком двох дітей. Його брат-донор Рональд прожив довге життя і помер у віці 79 років у 2010 році.
Цей день став символом надії для мільйонів людей, які потребують заміни життєво важливих органів .

🇧🇾Бульбапюрер Лука дав інтервʼю американському телеканалу Newsmax. Зрозуміло, що толкового чогось там мало, а от кумедного, як завжди, вистачає. Тезово:
Я був єдиним президентом, який вболівав за Трампа, коли він висунув свою кандидатуру в президенти США. Більше того, я відкрито про це казав - такого ніде в світі не було. […] На жаль, в Америці про це не знають, тому що Білорусь досі очолює останній диктатор Європи, чи як там мене називаєте.
(Між цими заявами пристойного такого розміру підлизон Трампу).
Трамп зупинив сім чи вісім воєн і якщо він зупинить війну в Україні, то увійде в історію. Йому не треба Нобелівська премія. (ага, ну-ну, прим.ред.).
путін нормальна людина (чисто в теорії для неадекватів типу Луки та Кіма, можна допустити, що в їх очах пипа і норм, прим. ред.).
«Він китаєць» — про Сі Цзиньпіня.
Європейці намагались заплутати мене різного роду демократією.
Ми (білоруси, прим. ред.) дуже схожі з американцями.
Я сказав американцям «Хлопці, треба вміти визнавати поразку». Ви в 2020 році організували атаку проти нас та були її прихильниками. Програли? Давайте спокійно сядемо та по-чоловічому будемо рухатись далі.
Назвав себе «президентом, що йде» і заявив, що тому нормалізовує відносини з США, щоб не перекладати на наступне покоління проблеми своєї диктатури.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #особистості
Батько Бактеріології: Досягнення Роберта Коха, Першовідкривача Збудників (1843–1910).
11 грудня 1843 року народився Роберт Кох — видатний німецький лікар і мікробіолог, якого разом із Луї Пастером вважають одним із засновників сучасної бактеріології та епідеміології. Його революційні відкриття докорінно змінили уявлення про причини хвороб і заклали основи для їх лікування.
Головні Відкриття та Методологія
Кох присвятив своє життя пошуку конкретних мікроорганізмів, які викликають інфекційні захворювання. Його робота була скрупульозною і надзвичайно важливою для всієї світової медицини.

Відкриття Збудника Сибірки
(1876): Першим довів, що бактерія Bacillus anthracis є причиною сибірки. Це було перше переконливе наукове доведення того, що конкретний мікроорганізм викликає конкретну хворобу.
Відкриття "Палички Коха" (1882): Найвизначніше досягнення Коха — відкриття збудника туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis), яку на його честь назвали паличкою Коха. До цього туберкульоз (сухоти) вважався майже невиліковним і спадковим недугом.
Відкриття Збудника Холери (1883): Під час експедиції до Індії Кох виявив бактерію Vibrio cholerae, що викликає холеру, і встановив, що хвороба поширюється через заражену воду.

Постулати Коха

Для того, щоб науково довести причинно-наслідковий зв'язок між мікроорганізмом і хворобою, Роберт Кох сформулював низку критеріїв, відомих як Постулати Коха (1884 рік). Ці правила є фундаментальними для сучасної мікробіології та інфектології і використовуються донині:
Мікроорганізм повинен бути присутній у всіх випадках захворювання.
Він має бути виділений з організму і вирощений у чистій культурі.
Мікроорганізм, введений здоровому організму, повинен викликати те ж захворювання.
Він має бути повторно виділений з експериментально зараженого організму.

Нобелівська Премія та Спадщина

У 1905 році Роберт Кох отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини за його дослідження і відкриття, що стосуються туберкульозу.
Його робота не тільки дала можливість розробити методи діагностики та лікування туберкульозу, а й перетворила мікробіологію з галузі припущень на точну науку, відкривши еру боротьби з інфекційними хворобами.

#історія події
Створення ЮНІСЕФ для дітей, зруйнованих війною.
11 грудня 1946 року — через рік після закінчення Другої світової війни, Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) ухвалила доленосне рішення: заснувати Міжнародний надзвичайний дитячий фонд ООН (United Nations International Children’s Emergency Fund), відомий світові за своєю незмінною абревіатурою ЮНІСЕФ (UNICEF).

Місія Надзвичайної Допомоги

Створення ЮНІСЕФ було прямим і необхідним кроком у відповідь на гуманітарну катастрофу, яка охопила Європу та Китай. Мільйони дітей залишилися сиротами, голодували, страждали від хвороб і браку одягу.
Первинна Мета: Головна місія Фонду полягала у наданні екстреної допомоги дітям та матерям у країнах, що найбільше постраждали від війни, незалежно від того, яку роль ці країни відігравали у конфлікті.
Ключова Допомога: У перші роки діяльність ЮНІСЕФ була зосереджена на доставці критично важливих ресурсів, зокрема:
Продуктів харчування (наприклад, молока).
Ліків та вакцин (наприклад, для боротьби з туберкульозом).
Одягу та іншої гуманітарної допомоги.

Еволюція Мандату

Спочатку ЮНІСЕФ створювався як тимчасова організація, оскільки передбачалося, що його місія буде вичерпана після відновлення Європи. Однак у 1950 році Генеральна Асамблея ООН визнала, що потреби дітей світу є постійними та глобальними.
1953 рік: ЮНІСЕФ став постійною частиною системи ООН. Слова "Міжнародний" та "Надзвичайний" (International Emergency) були вилучені з повної назви, але популярна абревіатура UNICEF залишилася.
Нова Філософія: Фонд переорієнтувався з надзвичайної допомоги на довгострокові програми розвитку та захисту прав дітей у всьому світі, особливо у країнах, що розвиваються.

Нобелівська Премія та Світове Визнання

У 1965 році ЮНІСЕФ отримав Нобелівську премію миру за свою роботу, яка демонструвала, як людство може об’єднатися для захисту найуразливіших громадян. Сьогодні ЮНІСЕФ працює у понад 190 країнах, включаючи Україну (де офіс Фонду відкрито з 1997 року), захищаючи право кожної дитини на виживання, освіту та захист від насильства.

День Нобеля
Щорічно 10 грудня світ відзначає День Нобеля.

День Нобеля в історії
Дата приурочена до річниці смерті Альфреда Нобеля – видатного винахідника, хіміка, інженера та письменника. Найвідомішим винаходом якого став динаміт.


Увесь свій спадок, який становить 31,5 мільйонів шведських крон (у вигляді цінних паперів, дохід з яких кожного року необхідно було розподіляти порівну), він заповів на фінансування міжнародної премії за досягнення у фізиці, хімії, фізіології, медицини, миру, економіці та літератури. Досягнення в математиці не вважалися А. Нобелем важливими, оскільки він сприймав математику менш корисною наукою, і за її допомогою, на думку вченого, можна зробити значно менше корисних відкриттів для людства. Вручення премій у розмірі 1.1 мільйон доларів (у 2020 році) проходить у місті Стокгольм королем Швеції Карлом XVI Густавом.

Першими хто отримав премію були:
Жан Дюнан – премія з миру за заснування “Червоного хреста”.
Вільгельм Рентген – премія з фізики за винахід проміння, яке було названо на його честь.
Раґнар Фріш (Норвегія) та Ян Тінберген (Нідерланди) – перші лауреати з економіки.
Марія Склодовська-Кюрі – стала першою жінкою, що отримала Нобелівську премію.

#історія #події
Перша зірка: Як 10 грудня 1901 року світ отримав Нобелівську премію.
Сьогоднішня дата, 10 грудня, має особливе значення у календарі світової науки, літератури та миру. Це день, коли у 1896 році помер Альфред Нобель, і, що знаменно, саме цього дня, через п'ять років після його смерті, у 1901 році відбулася перша урочиста церемонія вручення Нобелівських премій .

Народження традиції

Шведський винахідник і підприємець Альфред Нобель, творець динаміту, заповідав більшу частину свого статку на заснування премії. Його бажанням було щорічно відзначати тих, чиї досягнення принесли найбільшу користь людству у п'яти сферах: фізика, хімія, медицина, література та сприяння миру.
Церемонії 1901 року проходили у двох містах, що стало сталою традицією:
Стокгольм, Швеція: Тут вручалися премії з фізики, хімії, медицини та літератури.
Осло, Норвегія (тоді ще перебувала в унії зі Швецією): Тут вручалася Премія Миру.

Перші лауреати — Легенди науки

Особливий інтерес викликають імена перших переможців, які назавжди увійшли в історію як піонери Нобелівського руху:
Фізика: Вільгельм Конрад Рентген (Німеччина) — за відкриття променів, які отримали його ім'я (X-променів). Його відкриття відкрило еру медичної діагностики.
Хімія: Якоб Хендрік Вант-Гофф (Нідерланди) — за відкриття законів хімічної динаміки та осмотичного тиску.
Медицина: Еміль фон Берінг (Німеччина) — за створення сироватки проти дифтерії, яка врятувала мільйони дитячих життів.
Література: Сюллі-Прюдом (Франція) — за високі художні якості його поезії.
Премія Миру: Жан Анрі Дюнан (Швейцарія, засновник Червоного Хреста) та Фредерік Пассі (Франція).

Ця перша церемонія не лише вшанувала видатних людей, але й встановила золотий стандарт міжнародного визнання, який стимулює науковий прогрес і миротворчі ініціативи вже понад століття. Це яскравий приклад того, як одна заповітна ідея може трансформувати світ!