#література 📚 12 листопада о 19:00 у "Сенсі" на Хрещатику відбудеться презентація книги "Вітряки і Дон Кіхоти. Українська правда 25". До книги увійшло 30 історій про Україну: про те, як почалася велика війна, повернення острова Зміїного, спецпризначенця ГУР, який 14 годин плив у відкритому морі, про Поліну Райко – мисткиню-самоучку з Олешків, чий спадок затопило внаслідок підриву Каховської дамби та інші: https://istpublishing.org/vitryaki-i-don-kihoti-ukrayinska-pravda-25

ЄС назвали терміни, коли Україна має згортати телемарафон "Єдині новини" Сергій Сидоренко, Уляна Кричковська — 4 листопада, 17:59 У ЄС назвали терміни, коли Україна має згортати телемарафон Єдині новини СКРИНШОТ З ПРЯМОГО ЕТЕРУ МАРАФОНУ 13992 У щорічному звіті про розширення, який Європейська комісія складає для всіх держав-кандидатів, встановили крайній термін, до якого збереження формату телемарафону "Єдині новини" є можливим. Джерело: "Європейська правда" Деталі: Як відомо, у 2024 році Єврокомісія вперше оголосила, що українська влада має зупинити формат телемарафону "Єдині новини". Цього року у звіті Брюссель встановив конкретний термін, до якого збереження "марафону" є можливим. "Перегляд потреби телемарафону як формату, що фінансується державою, має відбутися щонайпізніше до того, як Україна призупинить воєнний стан", – стверджує звіт. У звіті також нагадали, що опитування вже зараз підтверджують падіння довіри до марафону.Нагадаємо, у звіті Єврокомісії йдеться, що Україна демонструє прогрес у здійсненні ключових реформ на шляху до вступу до ЄС, незважаючи на війну з Росією. Також звіт про розширення у 2025 році позитивно оцінює прогрес реформ в Україні. "Європейська правда" готує детальніший аналіз звіту після його оприлюднення. Радимо детальніше ознайомитися зі звітом у матеріалі "ЄвроПравди": Україну попередили, але не покарали. Як ЄС оцінив реформи та чого чекає від Києва

#події 4 листопада 1660 року — дата, яка гучно відлунює в українській історії, знаменуючи капітуляцію потужного московського війська під командуванням боярина Василя Шереметєва після нищівної битви під Чудновом (сучасна Житомирщина). Ця подія стала не просто військовою перемогою, а критичним моментом, який кардинально змінив зовнішньополітичний вектор Гетьманщини. Що сталося? 🛡️ Протягом вересня-жовтня 1660 року українсько-польсько-татарські сили під проводом гетьмана Юрія Хмельницького та коронного гетьмана Станіслава Потоцького оточили і заблокували московські полки. Ситуація для Шереметєва була катастрофічною: брак провізії, постійні атаки татарської кінноти та польсько-козацьких військ. Зрештою, повне виснаження змусило його піти на переговори. Наслідки Капітуляції: Слободищенський Трактат 📝 Капітуляція московського війська прямо вплинула на дії Юрія Хмельницького. Він, по суті, був поставлений перед фактом, і вже за два дні до офіційної здачі Шереметєва, 27 жовтня (6 листопада за новим стилем), був укладений Слободищенський трактат (або Чуднівський договір) з Річчю Посполитою. Основні положення трактату (у контексті розриву з Москвою): * Розрив з Московським царством. Гетьманщина поверталася під протекторат короля Речі Посполитої. * Скасування Переяславських статей 1659 року. Юрій Хмельницький відмовився від нав'язаних Москвою обмежень. * Відновлення Гадяцьких умов. Трактат підтверджував основні положення Гадяцької угоди 1658 року, знову проголошуючи широку автономію Гетьманщини. Історичне значення 🌍 Перемога під Чудновом і подальший Слободищенський трактат є яскравим прикладом спроби козацької еліти знайти баланс між потужними сусідами. Це був відчайдушний крок, спрямований на збереження суверенітету, але він, на жаль, призвів до розколу. Капітуляція Шереметєва стала одним із вирішальних факторів, що спричинили поділ козацької України по Дніпру, започаткувавши період, відомий як Руїна. Вона закріпила протистояння між промосковськими та пропольськими угрупованнями, яке ще довго шматуватиме Гетьманщину. Незважаючи на складність епохи, Чуднівська кампанія — це блискучий приклад військової майстерності та дипломатичної гри, де Україна на короткий час відновила свій політичний маневр, щоправда, ціною великих внутрішніх суперечностей. 😥

#ШІ #роман Сповідь колишньої рок-зірки Осінній вечір неквапливо заповзав у зачинене купе, забарвлюючи тьмяним золотом звичайнісіньку картину: двоє чоловіків. Світло від проїжджаючих станцій мерехтіло на склі, а поїзд монотонно відраховував кілометри. Все тут дихало приватністю і тишею, необхідною для відвертості. Супутник, чоловік середніх літ на ім’я Вадим, уважно оглядав свого несподіваного сусіда. В його рисах було щось знайоме, але Вадим ніяк не міг пригадати, де міг бачити це втомлене обличчя. Чоловік, який назвався Арсеном, був одягнений просто, але мав вигляд людини, що давно відмовилася від будь-яких спроб вразити світ. У його погляді була прихована, майже трагічна глибина. Арсен мовчки відкоркував пляшку червоного, майже чорного вина, поставив її на столик між ними. — У поїзді без цього важко, — сказав він, посміхнувшись куточком губ. — Вино. Це для розмови, а не для забуття. Пригощайтесь. Вадим вагався. Його звичний розпорядок життя протестував проти імпровізованої випивки з незнайомцем у зачиненому просторі. — Дякую, але я не п’ю в дорозі. І взагалі... Арсен тільки знизав плечима, наливаючи собі трохи. — Вибачте. А я ризикну. Ця дорога довга, а душа... вона не любить їхати на самоті, навіть якщо ти сидиш удвох. Або ви боїтеся, що я розбалакаюся і почну співати гімни слави? У його словах пролунала легка, але відчутна іронія. Вадим відчув, що має погодитися. Здавалося, що саме це вино має стати ключем до таємниці, що ховалася в очах супутника. — Ні, звичайно, не боюся, — Вадим здався. — Добре. Трохи, якщо ви наполягаєте. Вадим простягнув склянку. Арсен налив йому, а потім зробив перший, глибокий ковток сам, смакуючи. Хвилину панувала тиша, перервана лише стукотом коліс. — Ви знаєте, ви мені когось нагадуєте, — обережно промовив Вадим, тепер уже з посиленою увагою розглядаючи його. — Щось дуже знайоме у вашій манері, у вашому голосі. Арсен засміявся, і цей сміх прокотився купе, наче акорд фальшивої гітари. — Оце так... Ви, мабуть, останній, хто пам'ятає. Я думав, мене вже забули. Що ж, приємно познайомитися. Знову. Так, це був я. "Срібний Дим". Рок-гурт з дев’яностих. Вадим відчув, як по шкірі пробігли мурашки. Його спогади про юність, про гучні концерти, про обкладинки журналів в один момент ожили. — Я... не можу повірити. Ви так... змінилися. — Слава — це грим, Вадиме, — Герой зробив ковток. — Коли ти витираєш його, під ним завжди сидить звичайна людина. А тепер... грим змито назавжди. — Але ж ви були на вершині! Стадіони, гастролі, платинові альбоми. Що сталося? Чому все зникло? Арсен похитав головою, його погляд став скляним. Він допив келих і налив собі ще, жестом пропонуючи Вадиму. — Воно не зникло, Вадиме. Воно мене вбило. Усе, що ви перерахували, — це була не мета. Спочатку я писав музику, щоб дихати. Це був кисень. Я хотів говорити з людьми, ламати шаблони, створювати щось чесне. Наше перше демо — це була правда, чиста, як сльоза. Він поставив келих із такою силою, що той забряжчав. — А потім з’явилися Вони. Продюсери, менеджери, маркетологи. Вони подивилися на мене і сказали: "Чудово. Але ця пісня занадто складна. Цей текст занадто філософський. Зробимо простіше. Більше драйву. Менше сенсу. Нам потрібен продукт, а не мистецтво". Арсен стиснув кулак. — Я пручався. Але їхній тиск був немов вода, що точить камінь. Вони пропонували мільйони. І ти думаєш: "Я трохи поступлюся, а потім знову буду писати для душі". Брехня! Ти ніколи не повертаєшся. Кожен новий хіт, який злітав у чартах, був цвяхом у мою музичну труну. Я писав уже не для себе, а для гаманця компанії. Мої мелодії ставали шаблонними, мої тексти — примітивними, про любов-зітхання-розлучення. Я став роботом, який генерує золото. І ця золота клітка була задушливою. — Але ж ви мали все... — Слава? — Арсен гірко посміхнувся. — Це гучний вакуум. Вона висмоктує твою сутність і залишає натомість блискучу, але порожню оболонку. Мене оточували сотні людей, але коли я повертався до свого розкішного пентхаусу, я був один. Повністю, крижано один. Він провів рукою по сивому, скуйовдженому волоссю. — Усі мої стосунки руйнувалися, бо я став егоїстичним чудовиськом. Дружина пішла. Діти виросли без мене. Слава вимагала повної приналежності: я мав бути завжди п’яний, завжди "на драйві", завжди доступний. Якщо ти стаєш "нормальним" — ти більше не рок-зірка. Ти не маєш права на тишу. — І ви просто... зникли? — А що мені залишалося? Я подивився на себе в дзеркало одного ранку. Під гримом, під алкогольним дурманом, я побачив мерця. Я більше не знав, хто я. Я був просто Арсеном-ідолом. І тоді я вирішив: або я продовжую цю гру, або я втікаю, щоб знайти хоч якісь залишки справжнього себе. Він допив вино. — Я вибрав втечу. Я розірвав контракти, виплатив божевільні штрафи, продав усе. І поїхав. Далеко. Я оселився у маленькому містечку. Зараз я викладаю музику у місцевій школі. Не рок, ні. Класичне фортепіано. Вадим приголомшено дивився на нього. — І вам... не шкода? — Шкода? — Арсен знову посміхнувся, і цього разу посмішка була щирою, хоч і сумною. — Мені шкода того хлопця, який продав свій талант за право жити в розкоші. Мені не шкода того, що я знайшов тишу. Тепер, коли я граю дітям "Місячну сонату" замість того, щоб кричати у мікрофон про "вільну душу", я відчуваю себе справді вільним. Це справжня свобода, Вадиме. Не та, яку ми оспівували. Вадим допив своє вино. Воно було густим і терпким, як ця розповідь. — Дякую вам за цю сповідь, Арсене. Це... дуже сильно. — Це просто правда. А правда, як бачите, не така вже й гламурна. До речі, я скоро виходжу, — Герой почав збирати свою невелику дорожню сумку. — Я їду вчителювати до сусіднього села. Звичайний вчитель. Він простягнув Вадиму руку. Його потиск був міцним, але спокійним. — Гарної вам дороги. І пам’ятайте: гучність не дорівнює щастю. Арсен вийшов із купе, забравши порожню пляшку. За кілька хвилин поїзд зупинився. Вадим провів поглядом постать, що зникала у темряві на пероні. Цей колишній ідол, цей король стадіонів, тепер був просто людиною, що несла стару гітарну сумку і йшла до тихого життя. Вадим зрозумів, що іноді найбільша перемога — це вміння вчасно вийти з гри.

Центр протидії дезінформації повідомляє про скоординоване поширення фейків щодо нібито призупинення Данією фінансування виробництва українських озброєнь. Думаю, що ж це за така «скоординована мережа» акаунтів, яка поширює відверту брехню. Не повірите, але довго шукати не довелося. Основними «рупорами» цього наративу є такі особи, як Береза, Касʼянов, Луценко — ну, ви зрозуміли. (див. скрін) Але найцікавіше не те, що вони це вигадали і скоординовано почали поширювати, а те, що паралельно з ними в «найчесніших»(ні) західних медіа починають з’являтися замовні статті з критикою нашої оборонки. Хто забув — так робив Порошенко через Єлісєєва, який у часи Януковича виступав за Харківські угоди, а пізніше, за Порошенка, був його головним дипломатичним радником — заступником голови Адміністрації Президента. Ні на що не натякаю — це, мабуть, просто збіг. Ви ж теж так думаєте, правда? https://t.me/Ukraineaboveallelse

#думки Ми часто не бачимо краси власного життя, бо дивимося на чуже. Нам здається, що десь там -- більше щастя, більше гармонії, більше успіху. Але правда в тому, що чужі історії, навіть найгарніші, не здатні наповнити наше серце так, як може це зробити вдячність за власний шлях.

– Ситуація була передбачена і треба було готувати місто до оборони, — коментує бої у Покровську на YouTube у Борислава Берези Serhii Kryvonos. — Давайте згадаємо, як потужно у місті саджали квіти в минулому році. Генерал каже: зараз у Покровську ідуть доволі серйозні бої. Чи втратимо ми місто? Все залежить не тільки від наступальних спроможностей росіянців, але й від того, наскільки ми зможемо організувати міські бої. Якщо росіянці обріжуть логістику до Покровська, то слід буде приймати непопулярне рішення про вихід наших бійців. Ми можемо воювати лише доти, доки здатні забезпечувати наших оборонців зброєю, боєприпасами, дронами, їжею та водою. Далі короткий огляд розмови із скріпочками, пунктами та цитатами. 📎 1. Чому орки шастають у нашому тилі? Одна із причин — низька взаємодія між підрозділами. «Якщо у сусіда певна проблема і ти своєчасно не отримуєш від нього інформацію, то просто в тил заходять підрозділи ворога, і таких ситуацій більше ніж достатньо», — сказав Сергій Кривонос. Друга причина — це не вся правда про ситуацію на полі бою. Перед тим, як інформація потрапить до командира бригади, вона проходить шлях із кількох ланок, починаючи від взводного. У процесі інформація може викривитися, або хтось із командирів скаже напівправду. Сергій Кривонос каже, командири недоговорюють, бо часто-густо не отримують допомоги. Мовляв: твоя проблема — ти її сам і вирішуй. На думку Сергія Кривоноса, ефективну взаємодію між підрозділами вдалося побудувати генералові Наєву. У разі потреби він навіть відправляв офіцерів зі штабу, які допомагали командирам нижчих ланок. 📎 2. Влада призначає людей не за рівнем фаховості, а за політичною приналежністю. Для прикладу: вона не застосовує хист генералів, які працювали з Залужним. Водночас зелені ставить в областях на високі посади абсолютно некомпетентних людей. Чому? Бо вони пов’язані зі «слугами» ЗЕ. Окрім іншого, ці особи не бажають брати до себе професіоналів у радники. «Влада не хоче визнавати власні помилки, не хоче зізнаватися в власному дилетантстві. Тому і не запрошують людей, які б могли просто допомогти, бо на фоні того ж самого Забродського або Наєва будь-який керівник області, тої ж Харківської чи Сумської, виглядатиме як школярик на фоні професора». 📎 3. Куп’янськ — потужний залізничний вузол. На випадок, якщо його захоплять росіяни, місто покращить ворожу логістику. Тоді орки вибудують рокадну дорогу за лінією Куп’янськ — Лиман — Бахмут — Покровськ. Цей шлях дозволить їм перекидати на потрібні ділянки фронту техніку, боєприпаси й людей. Зараз орки не ведуть бої на території залізничної станції — вони її бережуть для себе. А тому вони обійшли місто з іншої сторони. «Сподіваюсь, наші інженери підготували необхідну кількість вибухівки для виведення цього залізничного вузла з ладу, в разі загрози його захоплення», — сказав Сергій Кривонос. 📎 4. Зеленський — це вибір шлунку, а не голови. Ми самі обрали того, хто нам навішав локшини на вуха, і повірили в незрозуміле, зелене майбутнє, яке виявилося зовсім не світлим, а абсолютно нещасним. «У своїй більшості українці ще не дозріли як нація», — констатував Сергій Кривонос. 📎 5. Зеленському вигідно мати Єрмака у завгоспах. Бо він зробив так, що Зеленський почувається єдиним актором на сцені. «Всі йому і всередині країни, і ззовні. А те, що там десь хтось втрачає людське життя, для них не проблема. Бо це не їхні діти, не їхні близькі і не їхня земля», — пояснив генерал. На його думку, український паспорт — це ще не ознака наявності української свідомості. 📎 6. Про дозвіл виїзду з України хлопцям віком 18–22 роки. За даними The Telegraph, після пом’якшення обмежень перетину кордону з України тільки за два місяці виїхали майже 100 000 молодих чоловіків. «З моєї точки зору, питання боротьби за виживання нації полягає, в тому числі, і в боротьбі за тих людей, які її продовжуватимуть. І коли випускають молодь, значить комусь вигідно розвалити країну зсередини», — пояснив генерал. P.S. Для кого мало інформації — можна подивитися відео на YouTube у Борислава Берези.

#поезія Тобі майже п'ять. Ти у валянках, шубці й галошах. Щаслива на фото: є привід для радості — сніг. Мороз — мінус 10. Смієшся: «Погода хороша». Зняла рукавички: занадто паркі та тісні. Ламаєш бурульки: загострені, наче кинджали. Куштуєш сніжинки, летиш на картонці з гори. Спітніла, ще й студінь за щоки кусає та жалить — Пашієш рум'янцем: таким, що гарніший за грим. Покликала мама — повільно крокуєш до хати. Ще рано, та сутінки гору над світлом беруть... Удома ж малюнок (на ньому коток волохатий), Улюблений заєць і Барбі (щоправда, без рук). Конструктор і пазли, набір олівців (кольорових!), Фломастери, маркери — словом, доволі добра. Єдина проблема — панічно боїшся комори: «Там привид — я бачив», — запевнив двоюрідний брат. Рятунок від ляку — цукерки із присмаком м'яти... Регочеш на знімку... Дивлюсь і прошу: «Збережи, Не втрать із роками спроможність безжурно сміятись: Попереду низка брудних, а не сніжних стежин...» ©Марія Чекарьова перша половина серпня 2025 року

Автори серіалу "Дивні дива" точно чекали на Геловін, щоб випустити офіційний трейлер 5 сезону. Це вже не дражнилка - тут багато нових кадрів, що розкривають сюжет. Це захоплюючі дві з лишком хвилини подій, що розгортаються у Гокінсі. Сюжетна лінія обіцяє бути насиченою, сповненою емоційних переживань та фірмового легкого гумору у стилі 1980-х, яким завжди славився серіал. Враховуючи, що ставки, схоже, вищі, ніж будь-коли, такий підхід здається цілком виправданим. Нагадаємо, Том 1 вийде 27 листопада, Том 2 — 26 грудня, а грандіозний фінал можна буде подивитися вже 1 січня. #Коло_Кіно #Новини_серіалів #Netflix

#події 📜 Соціальні та економічні катаклізми: Рік «великого перелому» і старт суцільної колективізації в СРСР 🚜 ​У 1929 році Радянський Союз вступив у період «великого перелому», як його згодом назвав Йосип Сталін. Ключовою подією, що ознаменувала перехід від політики обмеження заможного селянства (НЕП) до форсованого соціалістичного будівництва на селі, стала кампанія за «загальну колективізацію». Цей курс був активно просунутий комуністичною партією, зокрема через її головний рупор — газету «Правда». ​📰 Роль «Правди» та проголошення курсу ​Стаття у газеті «Правда» стала важливим публічним закликом до негайного і масового створення колективних господарств — колгоспів. Цей заклик фактично поклав початок насильницькому об'єднанню індивідуальних селянських господарств по всьому СРСР. ​Публічний маніфест: Газета стала майданчиком для пропаганди ідей про переваги великотоварного колективного виробництва, яке мало забезпечити ресурсами прискорену індустріалізацію країни. ​Ідеологічне підґрунтя: Партійне керівництво вважало, що селяни-одноосібники, особливо заможні («куркулі»), гальмують соціалістичні перетворення і є джерелом «хлібозаготівельних криз». ​Заклик до дії: Публікація в головній газеті дала сигнал місцевим партійним і радянським органам розпочати адміністративний тиск та примусові заходи для залучення селян до колгоспів. ​💥 Наслідки «загальної колективізації» ​Рішення про суцільну колективізацію, проголошене, зокрема, через «Правду», мало катастрофічні наслідки для селянства і сільського господарства: ​«Розкуркулення» як клас: Одночасно з примусом до колгоспів розпочалася політика «ліквідації куркульства як класу». Це означало конфіскацію майна, землі та виселення сотень тисяч, а в Україні — близько 1,2–1,4 млн осіб, часто до віддалених регіонів СРСР. ​Опір та втрата худоби: Селяни масово чинили опір, який виливався у повстання, відмову від посіву та масовий забій худоби (щоб не віддавати її до колгоспу). Наприклад, в Україні у 1928–1929 роках було знищено до 50% поголів'я худоби. ​Створення системи держкріпацтва: Колгоспникам не видавали паспортів, фактично прикріплюючи їх до землі та позбавляючи права вільно пересуватися і працювати. ​Голодомор: Кульмінацією політики колективізації та надмірних хлібозаготівель стала трагедія Голодомору 1932–1933 років в Україні, який був результатом штучного вилучення продовольства у селян. ​⚖️ Резюме ​Заклик газети «Правда» у 1929 році став офіційним початком одного з найбільш суперечливих та трагічних періодів в історії СРСР. Замість обіцяного піднесення сільського господарства і добробуту, суцільна колективізація призвела до дезорганізації виробництва, масових репресій і мільйонних людських жертв.