РОЗМОВА ПРО СВІТЛО

Полюби себе ніжно, як Сонце ріллю
Відпусти свій неспокій у дальній туман,
Олівцями добра свою суть розмалюй,
Хай цвіте в тобі сад, а не чорний бур'ян.

Полюблю, як затупиться Місяця ніж,
Що накреслив тривогу мені на руках.
Свої хащі ховаю глибоко на дні.
Кожна квітка там – чорна, а гілка – суха.

Обійми свої мрії, що сплять в глибині,
Дай їм крила з надії, літати вгорі.
І нехай твоє серце без зайвого "ні"
Відшукає свободу палку у зорі.

Мої мрії колючі, як чортополох,
Їх тримаю подалі до кращих часів.
Я зорю не стрічаю із кимось удвох,
І здається, що гірша і слабша з усіх.

Не шукай у чужих дзеркалах висоти,
Бо найкращий відбиток живе у тобі.
Ти є промінь, що вміє свободу знайти
І вночі засвітити, як хтось у журбі.

Я сама у журбі, у ярах темноти,
І по стежці моїй розсипається шлак.
Якби хтось незвичайний мені присвітив –
Свій загублений промінь, як голку, знайшла б.

Автори: Мирослав Манюк
Наталка Меленишин

12.08.2025 – 03.12.2025

#поезія
Мережить Осінь сукню до вінчання —
Хотілось золотом, та срібло нині в моді.
Зима, казали, буде, мабуть, рання --
Дістати б свитку, сховану в комоді.
Піде за Грудня. Має вже обручку.
Він так давно за нею упадає.
Придбав в сорòк з камінчиком каблучку.
Освідчився. І відповідь чекає.
Приходив свататись. Шарівся, як хлопчисько...
На білім конику з годину гарцював.
Просив руки. Вклонявся низько-низько.
І край сукенки, як царівні, цілував.
А що вона? Піде... Дармà, що чýдний.
Його полюбить. Звикне. То пусте...
Її Листòпад -- вертихвіст облудний,
Рудих дівок цілує. Та й таке...

Мережить сукню Осінь до вінчання.
Така краса -- весь бісер на парчу.
Зламалась голка срібненька, остання...
Так і піде. У зúму. Без плачу.


Людмила Галінська

#поезія
Я далека від того, щоб бути моделлю, але я - це я.
Я їм. Я важу трохи більше, ніж варто було б.
Я маю шрами, бо маю історію.
Комусь я подобаюся, хтось мене любить, а хтось ненавидить.
Я різна й іноді говорю божевільні речі.
Я не вдаю з себе тієї, ким не є.
Ви можете любити мене, або ні. Але якщо я вас полюбила, то знайте - зробила це всім серцем

#поезія
Вона любила дощ, а дощ любив її…
Приходив уночі, сідав на підвіконні,
Він знав про неї все, читав її вірші
І цілував її простягнуті долоні.

Смішний романтик дощ у душу заглядав,
Він плакав про своє, у шибку бив щосили.
Він знав, що він пропав, і мріяв про одне,
Щоби вона його так само полюбила.

Вона ділила з ним і радість, і печаль,
І сльози під дощем здавалися водою,
Котились по лиці, немов гірський кришталь.
Їх бережно збирав і забирав з собою.

Вона любила дощ, а дощ любив її,
Тихенько обіймав її тендітні плечі,
Він спокій дарував і мир її душі,
Він рятував її від болю й порожнечі.

Руслана Василів

Мариновані баклажани 🍆 прекрасний рецепт до будь якого гарніру , вже полюбився багатьом , спробуйте 🤗

Інгредієнти:
🌿баклажани 7-8 шт
🌿часник 9 зуб. , перець гострий 1-2 шт
🌿петрушка , кріп (можна без зелені )

Маринад:

Спеції: паприка 1 ч.л. , лавровий лист 2 шт, духмяний перець горошком 6 шт
Вода 150 мл , оцет 9% 200 мл (я взяла яблучний ) , цукор 150- 200 гр , сіль 2 ст.л. , олія 150-200 мл

#поезія
Вона любила дощ, а дощ любив її…
Приходив уночі, сідав на підвіконні,
Він знав про неї все, читав її вірші
І цілував її простягнуті долоні.

Смішний романтик дощ у душу заглядав,
Він плакав про своє, у шибку бив щосили.
Він знав, що він пропав, і мріяв про одне,
Щоби вона його так само полюбила.

Вона ділила з ним і радість, і печаль,
І сльози під дощем здавалися водою,
Котились по лиці, немов гірський кришталь.
Їх бережно збирав і забирав з собою.

Вона любила дощ, а дощ любив її,
Тихенько обіймав її тендітні плечі,
Він спокій дарував і мир її душі,
Він рятував її від болю й порожнечі.

Руслана Василів

УЧИТЕЛЕМ У СВІТ ТРЕБА ПРИЙТИ

Учителем у світ треба прийти
З бажанням вчити, діяти, навчатись,
Ключ до сердець дитячих віднайти,
І долею людською перейматись.

Учителем у світ треба прийти
Й ступи́ть в житті на вчительську доро́гу.
Йти впевнено і з неї не зійти,
Долати негаразди і тривогу.

Учителем у світ треба прийти,
Здобуть знання та й іншим передати.
І з цьо́го шля́ху гордо лиш піти
Й весь час творити, сіяти, навчати.

Учителем у світ треба прийти
І ймення це в душі повинно жити.
Аби висот на ниві досягти,
Хліб нелегки́й душею полюбити.

Учителем у світ треба прийти,
І з у́смішкою сіять зе́рна в ду́ші.
Щоб чуть від учнів: «Знов до нас прийди!»,
Й уя́ви про прекрасне не розрушить.

Учителем у світ треба прийти,
Йти з позитивом, радістю, сумлінням,
Бо благороднішої праці не знайти,
Та не в усіх є витримка й терпіння.

Учителем у світ треба прийти,
Давать знання, добро роби́ть, начати.
І гідно шлях учительський пройти,
Дух вчителя нікому не зламати.

29.10.2018 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 961650

Я навчилась себе цінувати -
Це завдання було непросте!
Я навчилась чужим відмовляти,
А собі дозволяти усе!

Я навчилася жити спокійно,
Планувати, як зручно мені.
Я навчилася слухати мрії
І іти до своєї мети.

Я навчилася бути собою -
Не в угоду для всіх, а як є.
Мені стало байдуже на осуд
Неважливих для мене людей.

Я навчилась людей відпускати...
Не по серцю: он Бог, он порог.
Я навчилась себе поважати
І робити кольє з помилок.

Я нарешті себе полюбила,
Бо у себе я тільки одна!
І мої переламані крила
Поступово навчились літать!

#Вірш автор: пані❤️золотко.

Силянки внаявності ціна 750 і 1000 грн.

#biserok_anita

#бісероплетіння #beading #beadingtutorial #beadingjewelry #силянка #силянказбісеру #збісеру #handmade #handmadeuk #купуйукраїнське #подарунок
#прикрасизбісеру #прикрасиукраїна #handmadeuk #подарунок #бісероплетінняприкраси #віршукраїнськоюмовою #психологія

Я зараз знаходжусь у справах на роботі в Німеччині.Всім я радий на свой сторінці,та у реальному житті радий поспілкуватися та дружити і влюбитись у дівчину з України яка теж мене полюбить з цієї соціальної мережі.

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ🍨 Історія легендарного кафе «Пінгвін» на Куренівці
▪️Кафе «Пінгвін» відкрили 1972 року, коли до Києва мав приїхати президент США Річард Ніксон.
▪️Він планував відвідати Інститут надтвердих матеріалів, який знаходився на вулиці Автозаводській. А на розі Фрунзе (тепер Кирилівська, 125) і Сирецької знесли гастроном і за ніч поставили новий павільйон.
▪️У «Пінгвін» Ніксон так і не заїхав. Натомість кияни полюбили місце у стилі західного родхаусу (придорожньої закусочної).
▪️В кафе були різні смаки морозива. Його поливали варенням, додавали курагу або чорнослив. Тоді для людей це було чимось новим, бо подавали такі десерти лише в ресторанах.
▪️Фішкою також були пластмасові вазочки на ніжці й маленькі пластмасові ложки. В ті часи посуд з пластмаси теж був рідкістю.
▪️«Пінгвін» пережив 90-ті, але не 2000-ні. Приблизно 2011 року кафе повністю припинило роботу.
#history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv