#дати #свята День Незалежності Науру: Історія найменшої республіки планети 🏝️🇳🇷 31 січня 1968 року на крихітному острові в Тихому океані відбулася подія планетарного масштабу — Республіка Науру офіційно проголосила свою незалежність від опіки Австралії, Нової Зеландії та Великої Британії. Це була перемога народу, який зумів зберегти свою ідентичність на клаптику суші площею всього 21 квадратний кілометр. 🌊📜 Острів, що став державою Науру — це унікальний випадок у світовій геополітиці. Острів не має столиці в класичному розумінні (лише округ Ярен, де розташовані урядові будівлі) і є найменшою незалежною республікою у світі. Шлях до суверенітету був непростим: острів пережив німецьку колонізацію, японську окупацію під час Другої світової війни та десятиліття іноземного управління. 🌍🛡️ Епоха «фосфатного золота» Незалежність дала науруанцям контроль над їхнім головним багатством — покладами фосфатів. У 1970-х роках завдяки експорту цієї сировини Науру на короткий час стала однією з найбагатших країн світу за рівнем доходу на душу населення. Це був період розкоші, який, на жаль, змінився екологічною та економічною кризою, коли ресурси вичерпалися. 💰⛏️ Символіка свободи Прапор: Синє полотно символізує океан, а жовта смуга — екватор. Дванадцятипроменева зірка вказує на дванадцять племен, які споконвіку населяли острів. ✨🗺️ Дата: 31 січня було обрано не випадково — це річниця повернення науруанців із японського полону на Труку в 1946 році, що стало символом відродження нації. 🕊️🔙 Науру сьогодні Попри невеликі розміри та виклики глобального потепління, республіка залишається активним членом ООН та Співдружності націй. Для всього світу Науру є символом того, що право на самовизначення не залежить від розміру території чи кількості населення. Це історія про гідність і право бути господарем на власній землі, навіть якщо ця земля — лише цятка посеред безкрайнього океану. 🌊🇳🇷 Цей день нагадує нам, що свобода — це найвищий актив будь-якого народу, незалежно від його масштабу. ☝️🌟

#історія #речі 🎨 Мольберт: Скелет, на якому народжуються світи. Якщо ви думали, що мольберт — це лише три палиці та оптимізм художника, то ви недооцінюєте цей інженерний шедевр. Мольберт — це мовчазний атлант, який тримає на своїх плечах весь тягар світового мистецтва, від ренесансних мадонн до незрозумілих плям сучасного абстракціонізму. До того, як людство винайшло цю зручну підставку, художники поводилися як середньовічні мученики: вони малювали або на стінах (фрески), або на горизонтальних столах, зігнувшись у три погибелі. Мольберт став першим кроком до свободи хребта. Саме слово походить від німецького Malbrett, що буквально означає «дошка для малювання». Фактично, це був перший «десктоп» в історії, тільки замість пікселів на ньому сохла олія. 🖼 Еволюція вертикалі Стаціонарні «мольберти-студії» в майстернях старих майстрів були схожі на важкі меблі для катувань — дубові, масивні, здатні витримати полотно розміром з невелике вітрило. Але справжня культурна революція сталася, коли з’явився «лірний» мольберт (схожий на музичний інструмент) та його молодший брат — польовий складаний триніжок. Саме він вигнав художників з пишних студій на свіже повітря, дозволивши імпресіоністам малювати сонце, поки воно не втекло за горизонт. Без легкого мольберта Моне просто не встиг би за своїми лататтями. 🧐 Міф про «святу простоту» Існує упередження, що справжньому таланту інструмент не потрібен — мовляв, малюй хоч на коліні. Проте історія каже інше: мольберт змінив кут зору. Вертикальне розташування полотна дозволило оку художника бачити світ без перспективних спотворень, які виникають, коли дивишся на папір зверху вниз. Це була технологія HD свого часу. Сьогодні мольберт у квартирі часто виконує роль дорогого вішака для одягу або підставки під телевізор у хіпстерському інтер'єрі. Але він терпляче чекає. Адже знає: він — єдиний об'єкт, який може перетворити звичайну кімнату на портал у паралельну реальність, де трава завжди синіша, а обличчя складаються з трикутників. 👨‍🎨 Порада від «Історії речей»: іноді, щоб змінити своє життя, достатньо просто змінити кут нахилу, під яким ви на нього дивитеся. Мольберт підтвердить.

#історія #культура Таємний код вишиванки: Як приватний орнамент став «паспортом» і захистом. ​У світі, де людина належала імперії, а її доля вирішувалася в кабінетах чиновників, єдиним простором справжньої приватності та свободи залишалося полотно сорочки. Вишивка ніколи не була просто прикрасою. Для українця XVIII–XIX століть це був складний маніфест, приватна молитва та, як це не парадоксально, найнадійніший документ. 🧵 ​Маловідомим фактом є існування так званих «рекрутських сорочок». Коли хлопця забирали в москалі на довгі 25 років, мати чи наречена за одну ніч мали завершити особливий орнамент. У деяких регіонах вірили, що якщо вплести в узор певну кількість «зубців» або «ламаних гілок», це заплутає дорогу смерті. Це була приватна магія: жінки кодували в полотно знаки, які мали зробити воїна «невидимим» для кулі або, що не менш важливо, для очей суворого офіцера, щоб той не обрав саме цього хлопця для найнебезпечнішого завдання. ​Паспорт у стібках За вишивкою можна було визначити не просто область, а конкретне село і навіть статус родини. Бували випадки, коли саме завдяки унікальному «родинному коду» на манжеті чи комірі вдавалося ідентифікувати людину після років поневірянь або трагічних подій. Вишивка була приватною візитівкою: ​Чорні нитки — не завжди жалоба, часто це був символ родючої землі та мудрості, знак господаря. ​Червоні «павичі» — код молодої енергії та весільного статусу. ​Геометричні ромби — приватний замок на душі, щоб ніхто чужий не міг «врочити». ​Однією з найбільш щемливих приватних історій є розповіді про «незавершені сорочки». Якщо майстриня помирала, не дошивши останній стібок, вважалося, що її душа залишається прив’язаною до цієї речі. Таку сорочку ніхто не мав права дошивати — вона ставала приватним пам’ятником, недописаним листом до Бога. ✨ ​Вишиванка була єдиною річчю, яку не міг відібрати ні пан, ні солдат. Це був приватний простір, де людина сама вирішувала, хто вона, звідки походить і у що вірить. Кожен хрестик був кроком у внутрішню еміграцію від сірої реальності кріпацтва до світу символів та надії.

#історія #постаті Поль Сезанн: Художник, який навчив світ бачити суть. ​19 січня 1839 року народився чоловік, якого і Пікассо, і Матісс називали «батьком усіх нас». Поль Сезанн був тим рідкісним генієм, який мав терпіння витрачати сотні годин на один натюрморт, намагаючись зрозуміти, як світло перетворює звичайне яблуко на вічність. 🎨 ​На початку своєї кар'єри Сезанн був аутсайдером. Його роботи відкидали на офіційних виставках, а критики висміювали його «незграбний» стиль. Поки імпресіоністи ганялися за миттєвими враженнями та мінливим світлом, Сезанн шукав у природі щось постійне. Він прагнув «трактувати природу за допомогою циліндра, сфери та конуса». Фактично, він розклав світ на геометричні примітиви задовго до появи цифрової графіки. 🍏 ​Його життя в рідному Провансі було схоже на добровільне затворництво. Він міг роками малювати одну й ту саму гору Сент-Віктуар, щоразу знаходячи в її контурах нову глибину. Його живопис був інтелектуальним подвигом: він не просто копіював реальність, він її конструював. Сезанн довів, що картина — це не вікно у світ, а самостійний об'єкт, створений за законами гармонії та кольору. 🏔️ ​Він був містком, по якому мистецтво перейшло від класичного реалізму до зухвалого модернізму. Без його мазків, що нагадують цеглини, не було б кубізму, а наше сприйняття сучасного дизайну та архітектури було б зовсім іншим. Сезанн навчив нас, що краса не в деталях, а в структурі, і що справжнє мистецтво потребує не лише натхнення, а й залізної дисципліни. 🧱 ​Поль Сезанн пішов із життя, працюючи над черговим полотном під зливою, залишаючись вірним своєму покликанню до останнього подиху. Він залишив нам світ, який ми тепер бачимо його очима: структурованим, яскравим і глибоким. 🖌️

ПІЗНАТИ РАЙ В ЖИТТІ НАМ НЕ ДАНО ( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «НЕ ЗНАЮ Я» ) Пізнати рай в житті нам не дано́, Та й пекла в потойбіччі ми не знаєм, Та простелилось чорне полотно, По ньому з болем і слізьми́ ступаєм. Куди ж воно нас далі заведе́? Герої через нього йдуть в могилу, Щоразу цвіт на ньому наш паде́, І все через страшну ту вражу силу. Не знаю я й ніхто із нас не зна Ще скільки нам у цьо́му пеклі бути, Й коли минеться ця брудна війна І вибухів не будемо більш чути. Нам пекло влаштували на землі́, Ми в ньому опинились не по волі, Вкраїна-ненька в димовій імлі, А ПЕРЕМОГА десь на видноколі. Пекельно у вогні горить земля, Горять домівки, а в домівках – люди, Це витівки убивці-москаля, Сліди якого видно вже усюди. Була́ наша Вкраїна, наче рай, Але його на пекло нам змінили, В пекельних муках наш вкраїнський край, Та духу вольового в нас не вбили. 18.02.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 974257

ЕПОХА ДИЯВОЛА Невже це час диявола прийшов? Невже диявол хоче панувати? Невже упир із розуму зійшов І мусить ненька у вогні палати? Диявола епоха? Та невже? Чому́ її нам випало пізнати? Чому́ орда сягнула на чуже І кров свою́ ми мусим проливати. Чому́ диявол має міць таку І са́ме де захована ця сила? А цих потвор, як у морях піску… Яка ж бо мати всіх їх породила? Радіє ідол, гине неньки люд, І плач, і стогін, й скрегіт скрізь зубами, Коли вже буде Божий для них суд Й покотить вітер ниви із хліба́ми? Чому́ цей демон зажадав смертей І пе́кло влаштував в нашій державі? В котел з вогнем засунув і дітей, Усюди рі́ки потекли кроваві. Смола кипить в диявольськім котлі, Живцем потвора нас туди скидає, А інші опинились на нулі, І зрадник все дияволу зливає. Диявольська епоха у цей час… За що? Чому́? Чому́ це з нами сталось? Вже й вогник віри в багатьох загас, Бо полотно у пекло нам зіткалось. На милість ми чекаємо усі, Щоб щезла ця диявольська епоха, Бо всі тепер живемо у страсі Й надії покладаємо на Бога. 25.08.2022 р. © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022 ID: 957677

Художник Андрій Жуков (Київ/Чернівці).🎨 Натюрморт з апельсинами. 2024. Полотно, олія.🍊🍊🍊

Куплет: Сніг малю‌є на склі ієро‌гліфи наших чека‌нь. У повітрі розлита терпка‌, кришталева тривога. Але віра міцні‌ша за лід і мільйони вагань, Вона вкаже до рідного дому найкоротшу дорогу. Приспів: Хай ця ніч розітне темноту золотими вогнями. Спільна мрія одна — наче пульс, що єднає серця‌. Ми засіємо мир під святковими небесами. І за кожного, хто береже нас, доп'ємо‌ до кінця! Куплет: На порозі стоїть Новий рік, мов притихла надія. Ми бажаємо кожному: світла у кожне вікно. Хай вертаються ті, про кого кожна душа шаленіє. Бо без них навіть свято — лише німе полотно. Ми вогні не згасати навчили у люті морози. Ми навчилися жити, де замість прикрас — лиш зірки‌. Хай нарешті від радості тільки вмиваються сльози, Коли стиснуться в єдності пальці в гарячій руці! Приспів: Хай ця ніч розітне темноту золотими вогнями. Спільна мрія одна — наче пульс, що єднає серця‌. Ми засіємо мир під святковими небесами І за кожного, хто береже нас, доп'ємо до кінця! Світло має повернутись... Мир має повернутись...

#історія #постаті Маестро світла та тіні: Філософська камера Данила Демуцького 🎥 30 грудня 1906 року народився Данило Демуцький — людина, чиї очі бачили світ крізь об'єктив так, як ніхто інший. Син відомого фольклориста Порфирія Демуцького, він привніс у світове кіно не просто технічну майстерність, а глибоку українську душу та естетику «мальовничого» кінематографа ✍️ Демуцький став правою рукою геніального Олександра Довженка. Їхня співпраця подарувала світові шедеври «Арсенал» та «Земля», які сьогодні вивчають у всіх кіношколах світу від Парижа до Нью-Йорка. Саме Демуцький створив ті самі легендарні кадри з яблуками під дощем та неосяжними українськими степами, де кожен промінь сонця здається живим персонажем 🌾 Його стиль називали «фотографічним імпресіонізмом». Данило Демуцький першим в українському кіно почав використовувати м'яке фокусування та складні світлові схеми, щоб передати психологічний стан героїв. Він не просто фіксував подію — він малював світлом, перетворюючи звичайний кадр на справжнє полотно, сповнене драматизму та поезії 🎨 Доля видатного митця була непростою: репресії 1930-х років, арешт, заслання до Узбекистану та заборона працювати в Україні. Проте навіть в евакуації він продовжував творити, знявши знаменитий фільм «Насреддін у Бухарі», де майстерно передав колорит Середньої Азії. Повернувшись на батьківщину, він до останніх днів залишався вірним своїм художнім принципам на Київській кіностудії 🎬 Сьогодні Данило Демуцький визнаний одним із найбільших операторів-гуманістів у світовій історії. Його кадри — це не просто архів минулого, а вічне джерело натхнення для сучасних митців. Він довів, що камера в руках майстра — це інструмент, здатний зафіксувати не лише реальність, а й саму душу народу 🏛️

ЧОРНА НИТКА Й ЧОРНЕ ПОЛОТНО Чорна нитка й чорне полотно… Мама вишиває вишиванку. Дивиться старенька у вікно Й плаче все вона безперестанку. Чорна нитка й чорне полотно, Хрестик так за хрестиком лягає. Син загинув на війні давно, Мама гірко сльо́зи проливає. Чорна нитка й чорне полотно, А червону ненька вже не ві́зьме, Бо життя – тернистеє рядно… Миється тепер вона лиш слі́зьми. Чорна нитка й чорне полотно, Краплі крові бачаться в узорі. Будь же ти проклятая, війно! Кров'ю налили́ся небо й зо́рі. Чорна нитка й чорне полотно… Син давно лежить уже в могилі. Горе… Чом ввірвалося воно? Втрату пережити цю не в силі. Чорна нитка й чорне полотно… Мріяла червоним вишивати. Млин змолов лиш чорнеє зерно… В чорному вік мусить доживати. 19.05.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021