• В мережу потрапили фото та деталі розумних окулярів Samsung із кодовою назвою «Jinju» — орієнтовна ціна $380–$500. Окуляри працюватимуть на Android XR з інтеграцією Google Gemini, камерою 12 МП, чипом Snapdragon AR1 і динаміками з кістковою провідністю. Дисплея в «Jinju» не буде — версія з micro-LED під кодовою назвою «Haean» запланована на 2027 рік за ціною $600–$900. Попередній показ можливий на Samsung Unpacked у липні, повноцінний запуск очікується пізніше у 2026 році. https://channeltech.space/gadgets/samsung-jinju-smart-glasses-leaked-...
    В мережу потрапили фото та деталі розумних окулярів Samsung із кодовою назвою «Jinju» — орієнтовна ціна $380–$500. Окуляри працюватимуть на Android XR з інтеграцією Google Gemini, камерою 12 МП, чипом Snapdragon AR1 і динаміками з кістковою провідністю. Дисплея в «Jinju» не буде — версія з micro-LED під кодовою назвою «Haean» запланована на 2027 рік за ціною $600–$900. Попередній показ можливий на Samsung Unpacked у липні, повноцінний запуск очікується пізніше у 2026 році. https://channeltech.space/gadgets/samsung-jinju-smart-glasses-leaked-specs/
    CHANNELTECH.SPACE
    Samsung Jinju: фото розумних окулярів і характеристики з'явилися до анонсу – Channel Tech
    Злиті фото розумних окулярів Samsung Jinju розкрили характеристики: Android XR, Gemini, камера 12 МП і ціна від $380. Анонс можливий у липні.
    1
    301переглядів 1 Поширень
  • Як завжди я порівнюю..
    І ось GPT проти Nano Banana 🍌
    Який варіант більш подобається? 1 чи 2 ??
    Промт:
    "Створіть гламурний стилізований туристичний плакат / графічний колаж для Італія. Головною героїню має бути стильна іноземна туристка, яка відвідує [Італію], чітко представлена як мандрівник, а не місцевий житель. Зобразіть цю жінку туристку в сучасному вбранні такому як кокосові штани оливкового кольору та біла футболка з щільного корону і мінімалістичним принтом на футболці,і ще з такими деталями, як рюкзак, сонцезахисні окуляри на голові, валіза, яка знайомиться з культурою та атмосферою [Італії]. Розмістіть туристка жінку в динамічній композиції, оточеній знаковою архітектурою, вулицями, пейзажами, пам'ятками, транспортом, їжею, вивісками та культурними елементами, пов'язаними з [Італія]. Поєднайте реалістичні деталі персонажа з графічним колажним фоном, створеним із багатошарових паперових текстур, порваних країв плаката, елементів наклейок, півтонових точок, редакційної типографіки та сміливих геометричних форм. Включіть автентичні візуальні мотиви з [Італія], але збережіть зовнішній вигляд і стиль туриста у відповідності до світових модних тенденцій та чітко виділіть її , як іноземця в цьому оточенні. Додайте великий, читабельний заголовок: «моя Найжаданіша подорож до Італії ». Сучасна, художня, преміальна естетика редакційного туристичного плаката, збалансоване компонування, композиція, придатна для друку.
    За референс візьми додане фото жінки,зберігаючи повністю всі риси обличчя
    Як завжди я порівнюю.. І ось GPT проти Nano Banana 🍌 Який варіант більш подобається? 1 чи 2 ?? Промт: "Створіть гламурний стилізований туристичний плакат / графічний колаж для Італія. Головною героїню має бути стильна іноземна туристка, яка відвідує [Італію], чітко представлена як мандрівник, а не місцевий житель. Зобразіть цю жінку туристку в сучасному вбранні такому як кокосові штани оливкового кольору та біла футболка з щільного корону і мінімалістичним принтом на футболці,і ще з такими деталями, як рюкзак, сонцезахисні окуляри на голові, валіза, яка знайомиться з культурою та атмосферою [Італії]. Розмістіть туристка жінку в динамічній композиції, оточеній знаковою архітектурою, вулицями, пейзажами, пам'ятками, транспортом, їжею, вивісками та культурними елементами, пов'язаними з [Італія]. Поєднайте реалістичні деталі персонажа з графічним колажним фоном, створеним із багатошарових паперових текстур, порваних країв плаката, елементів наклейок, півтонових точок, редакційної типографіки та сміливих геометричних форм. Включіть автентичні візуальні мотиви з [Італія], але збережіть зовнішній вигляд і стиль туриста у відповідності до світових модних тенденцій та чітко виділіть її , як іноземця в цьому оточенні. Додайте великий, читабельний заголовок: «моя Найжаданіша подорож до Італії ». Сучасна, художня, преміальна естетика редакційного туристичного плаката, збалансоване компонування, композиція, придатна для друку. За референс візьми додане фото жінки,зберігаючи повністю всі риси обличчя
    2
    698переглядів
  • Дрес-код творчих людей

    ХУДОЖНИКИ
    Це істота, яку легко впізнати за три кілометри по запаху фарби, кави й легкого творчого відчаю.

    Зовнішній вигляд:
    Волосся — або довге й скуйовджене, ніби його стриг вітер під час екзистенційної кризи, або навпаки лисий, але з дуже поважним блиском генія.
    Погляд — такий, ніби він бачить кольори, яких не існує в природі, і трохи засуджує тебе за те, що ти їх не бачиш.
    На обличчі часто є пляма фарби, яку він або не помічає, або вважає частиною іміджу.
    Борода/щетина — обов’язкова, якщо художник чоловік. Якщо жінка — замість бороди величезний шарф і погляд людини, що пережила три артхаусні фестивалі поспіль.

    Одяг:
    Светр, який виглядає так, ніби його зв’язала бабуся ще в минулому столітті під джаз.
    Штани/джинси з такою кількістю плям, що вже незрозуміло: це бруд чи концептуальний принт.
    Берет.
    Не тому що зручно — бо Всесвіт забороняє художнику існувати без берета.
    Шарф навіть улітку. Особливо влітку.
    Старі кеди/черевики, що пережили більше виставок, ніж деякі музеї.

    Поведінка:
    Постійно примружується на випадкові предмети й каже:
    "У цій тріснутій стіні є трагедія сучасності..."
    Може годину пояснювати, чому синій квадрат символізує біль капіталізму.
    П’є каву так, ніби це паливо для душі.
    ---

    ПОЕТИ
    Це людина, яка виглядає так, ніби або щойно написала геніальний вірш, або вже третю годину страждає через захід сонця.

    Зовнішній вигляд:
    Волосся — романтично розтріпане, наче його спеціально скуйовджував осінній вітер під драматичну музику.
    Очі — завжди трохи сумні, ніби він щойно подумав про швидкоплинність буття через голуба на підвіконні.
    Бліде обличчя, бо сонце він бачить тільки коли йде подумати про вічне.
    Вічний вираз легкої меланхолії, навіть коли їсть шаурму.

    Одяг:
    Довге пальто/плащ, що майорить навіть без вітру.
    Водолазка або сорочка, розстібнута так, щоб виглядати ніби серце відкрите світу й стражданню.
    Шарф, який більше схожий на прапор душевних мук.
    Темний одяг, бо яскраві кольори — для людей без внутрішньої драми.
    Маленький блокнот/зошит, куди записуються геніальні рядки типу:
    "дощ плакав, і я теж"

    Поведінка:
    Дивиться у вікно так, ніби веде мовчазний діалог із вічністю.
    Може раптово сказати:
    "А чи не є любов лише тінню самотності?"
    Закохується кожні два тижні, щоб було про що писати.
    Вважає недосип частиною творчого процесу.
    ---

    ПИСЬМЕННИКИ
    Це загадкова істота, яка одночасно хоче усамітнення, слави, кави й щоб усі відчепилися, бо “я працюю”.

    Зовнішній вигляд:
    Волосся — або хаотично скуйовджене від геніальних думок, або прилизане так старанно, ніби він хоче виглядати серйозним для майбутнього фото на обкладинці книги.
    Очі — з вічними темними колами, бо найкращі ідеї приходять о 2:47 ночі, коли нормальні люди сплять.
    Погляд — такий, ніби він аналізує тебе як потенційного персонажа для трагічного роману.
    Обличчя часто задумливе, ніби він щойно придумав глибоку метафору про сенс буття через недопиту каву.

    Одяг:
    Светр/кардиган/сорочка, які кричать:
    "Я інтелектуал, але мені лінь прасувати."
    Окуляри — навіть якщо зір нормальний, бо без окулярів який ти взагалі письменник?
    Домашні штани або щось максимально зручне, бо половина творчості відбувається сидячи в дивній позі за ноутбуком.
    Старі капці/кеди, які бачили більше дедлайнів, ніж перемог.
    Атрибути:
    Блокнот/ноутбук/друкарська машинка (якщо хоче виглядати особливо “атмосферно”).
    Гора зім’ятих чернеток, бо геніальний текст не народжується без фрази:
    "Та що за дурня я написав?!"
    Мінімум три чашки з недопитою кавою на столі.
    Книжки всюди. Навіть там, де їм бути не треба.

    Поведінка:
    Може 40 хвилин дивитися в стелю й називати це роботою над сюжетом.
    Постійно каже: "У мене геніальна ідея для книги."
    і ніколи її не закінчує.
    Підслуховує чужі діалоги в кафе “для натхнення”, але виглядає як підозрілий дивак.
    Виправляє одне речення п’ятнадцять разів, а потім повертає перший варіант.
    Фінальна форма письменника:
    Коли дедлайн близько, він перетворюється на істоту з кофеїну, паніки, самоіронії й фрази "я більше ніколи не буду все відкладати".
    ---

    Можете щось додати 🙂
    Дрес-код творчих людей ХУДОЖНИКИ Це істота, яку легко впізнати за три кілометри по запаху фарби, кави й легкого творчого відчаю. Зовнішній вигляд: Волосся — або довге й скуйовджене, ніби його стриг вітер під час екзистенційної кризи, або навпаки лисий, але з дуже поважним блиском генія. Погляд — такий, ніби він бачить кольори, яких не існує в природі, і трохи засуджує тебе за те, що ти їх не бачиш. На обличчі часто є пляма фарби, яку він або не помічає, або вважає частиною іміджу. Борода/щетина — обов’язкова, якщо художник чоловік. Якщо жінка — замість бороди величезний шарф і погляд людини, що пережила три артхаусні фестивалі поспіль. Одяг: Светр, який виглядає так, ніби його зв’язала бабуся ще в минулому столітті під джаз. Штани/джинси з такою кількістю плям, що вже незрозуміло: це бруд чи концептуальний принт. Берет. Не тому що зручно — бо Всесвіт забороняє художнику існувати без берета. Шарф навіть улітку. Особливо влітку. Старі кеди/черевики, що пережили більше виставок, ніж деякі музеї. Поведінка: Постійно примружується на випадкові предмети й каже: "У цій тріснутій стіні є трагедія сучасності..." Може годину пояснювати, чому синій квадрат символізує біль капіталізму. П’є каву так, ніби це паливо для душі. --- ПОЕТИ Це людина, яка виглядає так, ніби або щойно написала геніальний вірш, або вже третю годину страждає через захід сонця. Зовнішній вигляд: Волосся — романтично розтріпане, наче його спеціально скуйовджував осінній вітер під драматичну музику. Очі — завжди трохи сумні, ніби він щойно подумав про швидкоплинність буття через голуба на підвіконні. Бліде обличчя, бо сонце він бачить тільки коли йде подумати про вічне. Вічний вираз легкої меланхолії, навіть коли їсть шаурму. Одяг: Довге пальто/плащ, що майорить навіть без вітру. Водолазка або сорочка, розстібнута так, щоб виглядати ніби серце відкрите світу й стражданню. Шарф, який більше схожий на прапор душевних мук. Темний одяг, бо яскраві кольори — для людей без внутрішньої драми. Маленький блокнот/зошит, куди записуються геніальні рядки типу: "дощ плакав, і я теж" Поведінка: Дивиться у вікно так, ніби веде мовчазний діалог із вічністю. Може раптово сказати: "А чи не є любов лише тінню самотності?" Закохується кожні два тижні, щоб було про що писати. Вважає недосип частиною творчого процесу. --- ПИСЬМЕННИКИ Це загадкова істота, яка одночасно хоче усамітнення, слави, кави й щоб усі відчепилися, бо “я працюю”. Зовнішній вигляд: Волосся — або хаотично скуйовджене від геніальних думок, або прилизане так старанно, ніби він хоче виглядати серйозним для майбутнього фото на обкладинці книги. Очі — з вічними темними колами, бо найкращі ідеї приходять о 2:47 ночі, коли нормальні люди сплять. Погляд — такий, ніби він аналізує тебе як потенційного персонажа для трагічного роману. Обличчя часто задумливе, ніби він щойно придумав глибоку метафору про сенс буття через недопиту каву. Одяг: Светр/кардиган/сорочка, які кричать: "Я інтелектуал, але мені лінь прасувати." Окуляри — навіть якщо зір нормальний, бо без окулярів який ти взагалі письменник? Домашні штани або щось максимально зручне, бо половина творчості відбувається сидячи в дивній позі за ноутбуком. Старі капці/кеди, які бачили більше дедлайнів, ніж перемог. Атрибути: Блокнот/ноутбук/друкарська машинка (якщо хоче виглядати особливо “атмосферно”). Гора зім’ятих чернеток, бо геніальний текст не народжується без фрази: "Та що за дурня я написав?!" Мінімум три чашки з недопитою кавою на столі. Книжки всюди. Навіть там, де їм бути не треба. Поведінка: Може 40 хвилин дивитися в стелю й називати це роботою над сюжетом. Постійно каже: "У мене геніальна ідея для книги." і ніколи її не закінчує. Підслуховує чужі діалоги в кафе “для натхнення”, але виглядає як підозрілий дивак. Виправляє одне речення п’ятнадцять разів, а потім повертає перший варіант. Фінальна форма письменника: Коли дедлайн близько, він перетворюється на істоту з кофеїну, паніки, самоіронії й фрази "я більше ніколи не буду все відкладати". --- Можете щось додати 🙂
    2Kпереглядів
  • Meta та Ray-Ban випустили моделі Blayzer та Scriber Optics за ціною від 499 доларів. Нові оправи сумісні з широким спектром рецептурних лінз та надійдуть у продаж 14 квітня. Окуляри отримали ШІ-функції для перекладу японської, арабської мов та відстеження їжі. Штучний інтелект Meta тепер може створювати стислі підсумки довгих чатів у месенджерах. https://channeltech.space/gadgets/ray-ban-meta-optics-blayzer-scriber...
    Meta та Ray-Ban випустили моделі Blayzer та Scriber Optics за ціною від 499 доларів. Нові оправи сумісні з широким спектром рецептурних лінз та надійдуть у продаж 14 квітня. Окуляри отримали ШІ-функції для перекладу японської, арабської мов та відстеження їжі. Штучний інтелект Meta тепер може створювати стислі підсумки довгих чатів у месенджерах. https://channeltech.space/gadgets/ray-ban-meta-optics-blayzer-scriber-launch-2026/
    CHANNELTECH.SPACE
    Meta представила нові розумні окуляри Ray-Ban з ШІ-функціями – Channel Tech
    Meta представила окуляри Ray-Ban Blayzer та Scriber Optics за ціною від $499. Додано ШІ-функції для відстеження харчування та перекладу японської й арабської мов.
    1
    426переглядів 1 Поширень
  • Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂

    У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко.
    Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу.
    Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій.
    Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти.

    Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів.
    — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального!
    Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив:
    — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат!

    Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці.
    Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь.

    Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс.
    — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції.

    Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів.

    — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він.

    Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів:
    — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм!

    Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося!
    На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя:
    “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…”
    І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”.
    Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту.
    Гриць відступив, визнавши поразку.
    — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити.

    Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися.
    Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич:
    — Повний бак — і в атаку!
    -----

    Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві.

    Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді.

    — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні...

    Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав:
    — Повний бак?
    — Два! — відповів голова.

    Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано.
    На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність.

    Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала!

    — Вона боїться?! — здивувався він. — Або...

    І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць.
    — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі.

    Семен прикусив пиріжок.

    — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву!

    Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів".
    Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою.
    Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода.

    Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив".

    Семен усім відповів одне:

    — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком!
    -----

    Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби.

    І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою.

    — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла!

    Семен підняв брову.
    — Трава, що косить людей?
    — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком!

    У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці.

    Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу.

    — Ви впевнені, що впораєтесь?

    — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий.

    Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити.

    — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження!

    Семен не розгубився:

    — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу!

    І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана".

    Але головний бос чекав попереду…

    У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора.

    — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею!

    — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой.
    Вони зійшлися у бою, де:
    Семен рубав лезом і логікою,
    МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!”

    Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот).
    — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння.

    Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі.

    Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту".
    А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.”
    ---
    THE END
    Але не кінець історії.
    Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян.
    І вже лунає знайомий звук:

    бзззззззз…
    Повний бак (Пригодницькі історії газонокосільщика за наймом)🙂 У селищі Малий Борщівник, де корови — єдині, хто регулярно читає газету, а пеньки мають прізвиська, жив собі простий чоловік — Семен Газоненко. Семен був не просто газонокосільщиком. Він був легендою зеленого фронту, володарем ріжучого клинка обертового леза, і майстром рівного покосу. Щоранку він натягував свої шорти кольору "фісташковий напад", вдягав бейсболку з написом “Я косю, отже існую” — і вирушав у бій. Його вірний бойовий товариш — газонокосарка “Шерхан 3000” — ревіла, як тигр із бронхітом, і сміливо жувала траву будь-якої густоти. Одного дня до Семена підійшов сільський голова — пан Пилип Стрижений, тримаючи в руках карту з позначками у формі бур’янів. — Семене, біда! Сусіднє село Верхні Чоплики заросло так, що там зник тракторист і двоє туристів. Нам треба герой з повним баком пального! Семен поставив свою кружку з кефіром, обтер вуса, і урочисто промовив: — Заправ мені повний бак, і я зроблю з того бур’яну салат! Верхні Чоплики зустріли Семена шумом коників, криком баби Галі та сіткою павуків на автобусній зупинці. Трава була по пояс. У ній губилися велосипеди, гуси і навіть колодязь. Шерхан 3000 одразу закартав від хвилювання. Але Семен не злякався. Він витягнув із сумки антикропив’яні шкарпетки, надів захисні окуляри проти очей сусідів і почав покіс. — Я тут, щоб косити! — вигукнув Семен і врізався в кропиву так, що вона сама підписала акт капітуляції. Та раптом — засідка! З високої трави виліз Дядько Гриць, самопроголошений лідер газонної мафії, зі своєю ручною косою "Божевільна Міла". Гриць був косарем старої школи — без мотора, без страху, без штанів. — Чого це ти тут косиш, пацан? Тут моя територія! — загрозливо пробурчав він. Семен підкрутив швидкість, зробив два маневри “полуоберт-цибулина” і відповів: — Я з Малого Борщівника, ми не косим чужі газони. Ми їх звільняєм! Між ними почався епічний покіс, трава летіла, мов конфетті на весіллі у лісника. Та раптом Семен відчув, як двигун почав кашляти — пальне закінчувалося! На межі поразки, Семен пригадав слова діда Василя: “Якщо сильно любиш свій газон, каністра сама тебе знайде…” І справді — з-за кущів викотився єнот і простягнув йому каністру з написом “95+ для героїв”. Семен заправив “Шерхана”, вигукнув бойове “Бзззз!”, і вдарив по траві так, що навіть кульбаби повикидало на орбіту. Гриць відступив, визнавши поразку. — Косиш добре, хлопче… Якщо що, заходь на чай. Я тобі покажу, як борщ із мокриці варити. Після перемоги Семен повернувся в село. Йому вручили медаль з кульбаби, почесний титул “Газонний гладіатор”, а баба Маня навіть запропонувала одружитися. Відтоді, коли десь трава виростає більше, ніж совість депутата, в повітрі чути рев "Шерхана" і бойовий клич: — Повний бак — і в атаку! ----- Минули три дні після героїчного покосу у Верхніх Чопликах. Семен відпочивав у гамаку, жував пиріжок з кропивою (він почав поважати цю рослину після бою), і слухав, як вітер шепоче в зрізаній траві. Аж раптом у двір, наче сніг на грядки в травні, ввалився пан Пилип Стрижений — весь у болоті, з листям на голові та водоростями в бороді. — Семене, катастрофа! У болотах за хутором Мертвий Мульч з’явилась мохова нечисть! Там усе покрилося зеленим слизом. Люди кажуть, це — революція моху. Ходять чутки, що з’явився таємничий газонний друїд, який не коcить траву, а шепоче їй пісні... Семен стиснув рукоятку "Шерхана 3000", яка мирно стояла в сараї під вишитим рушником. Він встав, поправив кепку і спитав: — Повний бак? — Два! — відповів голова. Дорогою до болота Семен відчував, що повітря стає густішим, а жаби квакають з інтонацією іспанського фламенко. Це було погано. Дуже погано. На болоті справді відбувалось щось незвичайне: мох тягнувся до людей, поглинав паркани, і навіть проковтнув шкільного фізрука, який вирішив показати дітям, як стрибати з розбігу у плавучу дійсність. Семен, не гаючи часу, запустив двигун. Але трава... відступала! — Вона боїться?! — здивувався він. — Або... І тут з кущів вийшов високий, худий чоловік у халаті з моху, з довгою бородою, у якій гніздилася сім’я синиць. — Я — Дід Мохій. Останній друїд Дикої Газонщини. Ти косиш — я вирощую. Ми два боки однієї граблі. Семен прикусив пиріжок. — Так, але я за санітарні норми. А ти — за хаос і плісняву! Між ними почався дуельний батл на логіку і травознавство. Мохій говорив про "природну свободу моху", Семен — про "порядок, зручність і бабусин город без кліщів". Зрештою, вирішили піти на компроміс: Мохій лишає одну ділянку для свого “мохо-арту”, а Семен викошує все інше — але з повагою. Так з’явився перший в Україні екологічний ландшафтний скансен, де поруч росли декоративна трава і дідова борода. Після цієї пригоди слава про Семена пішла далі меж селища. До нього приїхали представники з Польщі — запрошували на фестиваль “KosiKozak”,з Японії — пропонували навчити самураїв "шляхові леза роторного" і навіть один естонський депутат, який просто попросив підстригти йому під двором, бо "тут з 1987 року ніхто не коcив". Семен усім відповів одне: — Я коситиму там, де мене потребує трава. Але тільки з повним баком! ----- Життя після мохової кампанії було розміреним. Семен уже мав фан-клуб з восьми бабусь, йому присвячували пісні в стилі "шансон-коса-рок", а в Малому Борщівнику встановили йому пам’ятник — бетонну косарку на постаменті з бетонної кульбаби. І от одного ранку, коли Семен мастив "Шерхана" олією з ароматом бузини, з райцентру прибула делегація пані Сніжани з управління благоустрою. — Семене! — зойкнула вона. — Біда! У містечку Кам’яні Кущі — новобудови, плитка, бордюри! І тут — бум! — проростає трава… крізь асфальт! Ніхто не може її спинити. Вона нищить інфраструктуру, ламає лавки і… обвиває людей, що сидять без діла! Семен підняв брову. — Трава, що косить людей? — Майже. Вона натякає, що час щось робити. Люди в паніці. Міська влада просить втручання… з повним баком! У Кам’яних Кущах було все — але жодного зеленого клаптя за правилами. Проте трава вирішила інакше. Вона проростала між плитками, вздовж трамвайних колій, на голові у пам’ятника поету, і навіть у чашці капучіно одного айтішника на лавочці. Семен вийшов із маршрутки як герой. Його зустрів місцевий депутат, який ніколи не бачив газонокосарку вживу. — Ви впевнені, що впораєтесь? — У мене повний бак. І запасне лезо. Я — не впевнений. Я — готовий. Перший оберт лез запустив ефект доміно — з кожним зрізом трава шипіла, вигиналась і… почала говорити. — Ти не знищиш нас, людино з мотором. Ми — зелене пробудження! Семен не розгубився: — Ха! Я — пробудження бензинового ренесансу! І понеслось: асфальтові зарості, клумбові партизани, бур’яни-контрабандисти з сусіднього ЖК — усі скосилися перед шаленою атакою "Шерхана". Але головний бос чекав попереду… У самому центрі стояв велетенський кущ-гібрид, що поєднував у собі туї, хміль і філософію урбан-хаосу. Його звали МістоФлора. — Ти косиш за гроші, Семене. А я — росту за ідею! — Я косю за бабусин спокій, порядок у дворі і можливість сісти на лавочку, не вирощуючи папороть на джинсах! — відповів герой. Вони зійшлися у бою, де: Семен рубав лезом і логікою, МістоФлора атакувала лозунгами типу “Зарості — це свобода!” і “Кущі — новий урбанізм!” Зрештою, Семен дістав свою секретну зброю — електротример “Шершень” на акумуляторах (його тримав для субот). — Еко-бій — еко-зброя! — крикнув він і вдарив у саме коріння. Коли пил осів, а трава зашепотіла “прощавай”, люди вийшли зі своїх домівок — не тільки побачити рівну землю, а й усвідомити значення покосу у душі. Після перемоги Семена запросили на телебачення, у школу, і навіть на весілля як почесного гостя та "хрещеного отця ландшафту". А він тільки всміхався і казав: “Життя — це трава. Її треба косити, інакше вона косить тебе.” --- THE END Але не кінець історії. Бо десь на світі… знову росте перший бур’ян. І вже лунає знайомий звук: бзззззззз…
    2Kпереглядів
  • #new_ukrainian_music #українська_музика
    #що_послухати #для_настрою
    OSTY - Рожеві окуляри (2026)
    https://youtu.be/rNnSUJCW2lg
    #new_ukrainian_music #українська_музика #що_послухати #для_настрою OSTY - Рожеві окуляри (2026) https://youtu.be/rNnSUJCW2lg
    273переглядів
  • 📌Одеська мудрість за жінок та кицюнь🐾

    Приходить Моня до старого єврея і питає:
    — Дядя Сьома, а чому наші жінки вічно малюють очі як у кішок і одягають той леопард, шо аж в очах рябить?🫣😏

    Сьома поправляє окуляри і каже:
    — Моня, слухай сюди. Кішка — це єдина на світі істота, яка живе у твоєму домі, їсть твій форшмак і при цьому впевнена, шо це ти у неї в гостях на перетримці! 🥸

    Жінки це просікли ще при царі Гороху! Якщо вимагати гроші — це скандал! А якщо вона вигнула спинку і сказала «мяу» — це вже «граціозна хижачка»😈

    У підсумку: ти пашеш пів року на подарунок, а вона дивиться на тебе так, ніби ти приніс оброк Королеві за право подихати з нею одним повітрям та посидіти на краєчку дивана!🤭🙄😁

    Коли жінка вдягає леопард — вона вже не «рибка», вона офіційно вийшла на полювання! ☝️😃
    І в ролі біфштекса тут, судячи з усього, ти! 😉😋😜
    📌Одеська мудрість за жінок та кицюнь🐾 Приходить Моня до старого єврея і питає: — Дядя Сьома, а чому наші жінки вічно малюють очі як у кішок і одягають той леопард, шо аж в очах рябить?🫣😏 Сьома поправляє окуляри і каже: — Моня, слухай сюди. Кішка — це єдина на світі істота, яка живе у твоєму домі, їсть твій форшмак і при цьому впевнена, шо це ти у неї в гостях на перетримці! 🥸 Жінки це просікли ще при царі Гороху! Якщо вимагати гроші — це скандал! А якщо вона вигнула спинку і сказала «мяу» — це вже «граціозна хижачка»😈 У підсумку: ти пашеш пів року на подарунок, а вона дивиться на тебе так, ніби ти приніс оброк Королеві за право подихати з нею одним повітрям та посидіти на краєчку дивана!🤭🙄😁 Коли жінка вдягає леопард — вона вже не «рибка», вона офіційно вийшла на полювання! ☝️😃 І в ролі біфштекса тут, судячи з усього, ти! 😉😋😜
    363переглядів
  • OpenAI розробляє лінійку ШІ-гаджетів, включаючи смартколонку, окуляри та лампу. Першим продуктом стане розумна колонка з камерою та Face ID, реліз якої заплановано на початок 2027 року. Розробку апаратного забезпечення очолив колишній головний дизайнер Apple Джоні Айв. Вартість майбутньої колонки очікується в межах 200–300 доларів. https://channeltech.space/ai/openai-smart-speaker-jony-ive-2027-leak/
    OpenAI розробляє лінійку ШІ-гаджетів, включаючи смартколонку, окуляри та лампу. Першим продуктом стане розумна колонка з камерою та Face ID, реліз якої заплановано на початок 2027 року. Розробку апаратного забезпечення очолив колишній головний дизайнер Apple Джоні Айв. Вартість майбутньої колонки очікується в межах 200–300 доларів. https://channeltech.space/ai/openai-smart-speaker-jony-ive-2027-leak/
    CHANNELTECH.SPACE
    OpenAI готує розумну колонку з камерою та дизайном від Джоні Айва – Channel Tech
    Компанія OpenAI планує випустити свою першу смартколонку з вбудованою камерою та підтримкою Face ID на початку 2027 року.
    1
    433переглядів 1 Поширень
  • Apple прискорює розробку трьох носимих пристроїв з ШІ: окулярів N50, підвіски у стилі AirTag та AirPods із камерами. Окуляри з’являться у 2027 році та будуть орієнтовані на преміум-сегмент без вбудованих дисплеїв. Навушники з камерами можуть вийти вже наприкінці 2026 року. Усі гаджети працюватимуть як аксесуари до iPhone, допомагаючи Siri бачити та аналізувати навколишній світ користувача. https://channeltech.space/gadgets/apple-ai-wearables-n50-glasses-pend...
    Apple прискорює розробку трьох носимих пристроїв з ШІ: окулярів N50, підвіски у стилі AirTag та AirPods із камерами. Окуляри з’являться у 2027 році та будуть орієнтовані на преміум-сегмент без вбудованих дисплеїв. Навушники з камерами можуть вийти вже наприкінці 2026 року. Усі гаджети працюватимуть як аксесуари до iPhone, допомагаючи Siri бачити та аналізувати навколишній світ користувача. https://channeltech.space/gadgets/apple-ai-wearables-n50-glasses-pendant-airpods-leak/
    CHANNELTECH.SPACE
    Екосистема Visual Intelligence: Apple готує три нові ШІ-гаджети до 2027 року – Channel Tech
    Apple готує розумні окуляри N50, ШІ-підвіску та AirPods із камерами. Подробиці розробки, характеристики камер та дата виходу нових гаджетів.
    1
    831переглядів 1 Поширень
  • #дати #свята
    Анатомія альтруїзму: чому доброта — це не лише про «рожеві окуляри».
    Історія людства зазвичай пишеться кров’ю, чорнилом дипломатів або графіками економічних криз. Проте існують явища, які, попри свою позірну ефемерність, цементують суспільство набагато міцніше за будь-які державні договори. Одне з таких явищ — День спонтанного прояву доброти (Random Acts of Kindness Day), який світ відзначає 17 лютого. 🧐

    Хоча ідея безкорисливої допомоги є наріжним каменем більшості світових релігій та філософських систем — від стоїцизму до гуманізму — як офіційне свято цей день оформився порівняно недавно. Його коріння сягає 1995 року, коли в Денвері (штат Колорадо) було засновано однойменний фонд. Мета була цілком прагматичною, хоч і загорнутою в альтруїстичну обгортку: довести, що випадковий добрий вчинок має «вірусний» ефект, здатний знижувати рівень суспільної агресії. 🏛️

    У сучасному світі, де цинізм часто вважають ознакою високого інтелекту, спонтанна доброта виглядає мало не актом громадянської непокори. Це не про заплановану благодійність з метою оптимізації податків чи публічне меценатство заради рейтингів. Це про ту саму «непомітну» дію: підтримати двері, поступитися місцем або просто не висловити своє дуже важливе і дуже саркастичне «фе» там, де людина просто помилилася. ☕

    З наукової точки зору, такі акти мають цілком матеріальне підґрунтя. Дослідження Гарвардського університету підтверджують, що під час спонтанної допомоги в організмі обох сторін виділяється окситоцин — гормон, що знижує артеріальний тиск і рівень кортизолу. Отже, доброта — це не лише моральна категорія, а й ефективна профілактика серцево-судинних захворювань. 🩺

    Для українського суспільства, яке вже тривалий час живе в режимі екстремального стресу, концепція спонтанної підтримки давно вийшла за межі календаря. Ми перетворили «випадкову допомогу» на національну стратегію виживання, де незнайомі люди стають ближчими за родичів. Тож 17 лютого — це лише привід нагадати собі, що навіть у найтемніші часи людська гідність і здатність до емпатії залишаються нашими головними історичними здобутками. ✨
    #дати #свята Анатомія альтруїзму: чому доброта — це не лише про «рожеві окуляри». Історія людства зазвичай пишеться кров’ю, чорнилом дипломатів або графіками економічних криз. Проте існують явища, які, попри свою позірну ефемерність, цементують суспільство набагато міцніше за будь-які державні договори. Одне з таких явищ — День спонтанного прояву доброти (Random Acts of Kindness Day), який світ відзначає 17 лютого. 🧐 Хоча ідея безкорисливої допомоги є наріжним каменем більшості світових релігій та філософських систем — від стоїцизму до гуманізму — як офіційне свято цей день оформився порівняно недавно. Його коріння сягає 1995 року, коли в Денвері (штат Колорадо) було засновано однойменний фонд. Мета була цілком прагматичною, хоч і загорнутою в альтруїстичну обгортку: довести, що випадковий добрий вчинок має «вірусний» ефект, здатний знижувати рівень суспільної агресії. 🏛️ У сучасному світі, де цинізм часто вважають ознакою високого інтелекту, спонтанна доброта виглядає мало не актом громадянської непокори. Це не про заплановану благодійність з метою оптимізації податків чи публічне меценатство заради рейтингів. Це про ту саму «непомітну» дію: підтримати двері, поступитися місцем або просто не висловити своє дуже важливе і дуже саркастичне «фе» там, де людина просто помилилася. ☕ З наукової точки зору, такі акти мають цілком матеріальне підґрунтя. Дослідження Гарвардського університету підтверджують, що під час спонтанної допомоги в організмі обох сторін виділяється окситоцин — гормон, що знижує артеріальний тиск і рівень кортизолу. Отже, доброта — це не лише моральна категорія, а й ефективна профілактика серцево-судинних захворювань. 🩺 Для українського суспільства, яке вже тривалий час живе в режимі екстремального стресу, концепція спонтанної підтримки давно вийшла за межі календаря. Ми перетворили «випадкову допомогу» на національну стратегію виживання, де незнайомі люди стають ближчими за родичів. Тож 17 лютого — це лише привід нагадати собі, що навіть у найтемніші часи людська гідність і здатність до емпатії залишаються нашими головними історичними здобутками. ✨
    1
    1Kпереглядів
Більше результатів