Зробив добре діло...чекай бумеранг.
Я колись щиро вірив, що добрі справи працюють як банківський депозит: поклав — і відсотки капають.
Але життя, як виявилося, не банк.
Почалося з дрібниць.
Притримав двері в під’їзді. Ну, знаєте, класика жанру: ти стоїш, чемно тримаєш, а людина ще за двадцять метрів і така: “О, дякую!” — і починає йти ще повільніше. І ти вже не можеш піти, бо ти ж людина принципів. Стоїш, як пам’ятник ввічливості, і думаєш: “Я зараз постарію швидше, ніж ці двері закриються”.
Але це лише розминка.
Одного разу я зробив класичне “добре діло”. Допоміг сусідові перенести шафу. Не просто допоміг — я був головною тягловою силою цієї операції “Антресоль”. Сусід лише ходив поруч і морально підтримував, що, як ми знаємо, додає рівно нуль кілограмів до вантажу. Я тоді ще думав: “О, зараз Всесвіт поставить мені плюсик”. Поставив. Тільки не там, де я очікував.
На другий день цей самий сусід прийшов з новою ідеєю: “Слухай,… може, допоможеш ще диван?” І тут я вперше відчув, як працює бумеранг.
Якось я позичив знайомому дриль. Маленький акт добра, думаю. Нехай людина повісить поличку, буде щастя в домі. Через тиждень питаю: — Ну як там дриль? — Та супер! Я вже і поличку повісив, і шафу підкрутив, і ще трохи сусідам допоміг.
І тут мене наче струмом: — Сусідам?..
Моя дриль жила повноцінне соціальне життя. Вона бачила більше квартир, ніж я за все життя. Повернулась вона до мене з досвідом і, здається, з новими знайомствами. А я зрозумів: бумеранг іноді працює через посередників.
Ще один раз я вирішив бути добрим у магазині. Переді мною стояла людина без дрібних грошей, і я такий: “Та нічого, я доплачу”. Касирка посміхнулась, людина подякувала — сцена, як із реклами доброти. І що ви думаєте?
Ззаду одразу: — А мені теж можете?..
Підібрав я якось знайомого, бо дощ, холод, вітер. Думаю: “Людяність — понад усе”. Довіз, попрощалися, я задоволений, як кіт після сметани. І тут почалося.
Наступного дня: “Слухай, ти ж їдеш? Підкинь”. Через тиждень: “Ти ж все одно по дорозі…” Через місяць я вже не розумів, де закінчуюсь я і починається маршрутка. Мені навіть здалося, що хтось хотів передати за проїзд.
Оце і є той самий бумеранг. Тільки ти кидаєш добро, а воно повертається у вигляді абонемента “безліміт на твою доброту”.
Але найсмішніше сталося з гаманцем. Знайшов на вулиці, повернув власнику — все як у фільмах. Він подякував, потис руку, навіть сказав, що таких людей зараз мало. Я вже уявив, як про мене знімають документалку. І що ви думаєте? Через тиждень я загубив свій гаманець. І, здається, він потрапив до людини, яка теж вірить у бумеранг… але з затримкою доставки.
Тоді я трохи образився на цю систему. Думаю: “Ну що за несправедливість? Я ж старався!” Але потім до мене дійшло. Бумеранг — він не бухгалтер. Він не рахує, кому скільки і коли. Він більше схожий на кота: приходить, коли хоче, і не завжди туди, де його чекають.
І все ж є в цьому щось дивно приємне. Бо кожне добре діло — це як маленький жарт, який ти розповідаєш Всесвіту. І навіть якщо він сміється не одразу, десь там, за кулісами, уже готується відповідь.
Тож я вирішив: буду кидати ці бумеранги далі. Але тепер із розумінням — краще одразу готуватися їх ловити. І, бажано, в касці.
Тож тепер я допомагаю. Але іноді додаю: — Акція обмежена. Один добрий вчинок в одні руки.
Зробив добре діло...чекай бумеранг.
Я колись щиро вірив, що добрі справи працюють як банківський депозит: поклав — і відсотки капають.
Але життя, як виявилося, не банк.
Почалося з дрібниць.
Притримав двері в під’їзді. Ну, знаєте, класика жанру: ти стоїш, чемно тримаєш, а людина ще за двадцять метрів і така: “О, дякую!” — і починає йти ще повільніше. І ти вже не можеш піти, бо ти ж людина принципів. Стоїш, як пам’ятник ввічливості, і думаєш: “Я зараз постарію швидше, ніж ці двері закриються”.
Але це лише розминка.
Одного разу я зробив класичне “добре діло”. Допоміг сусідові перенести шафу. Не просто допоміг — я був головною тягловою силою цієї операції “Антресоль”. Сусід лише ходив поруч і морально підтримував, що, як ми знаємо, додає рівно нуль кілограмів до вантажу. Я тоді ще думав: “О, зараз Всесвіт поставить мені плюсик”. Поставив. Тільки не там, де я очікував.
На другий день цей самий сусід прийшов з новою ідеєю: “Слухай,… може, допоможеш ще диван?” І тут я вперше відчув, як працює бумеранг.
Якось я позичив знайомому дриль. Маленький акт добра, думаю. Нехай людина повісить поличку, буде щастя в домі. Через тиждень питаю: — Ну як там дриль? — Та супер! Я вже і поличку повісив, і шафу підкрутив, і ще трохи сусідам допоміг.
І тут мене наче струмом: — Сусідам?..
Моя дриль жила повноцінне соціальне життя. Вона бачила більше квартир, ніж я за все життя. Повернулась вона до мене з досвідом і, здається, з новими знайомствами. А я зрозумів: бумеранг іноді працює через посередників.
Ще один раз я вирішив бути добрим у магазині. Переді мною стояла людина без дрібних грошей, і я такий: “Та нічого, я доплачу”. Касирка посміхнулась, людина подякувала — сцена, як із реклами доброти. І що ви думаєте?
Ззаду одразу: — А мені теж можете?..
Підібрав я якось знайомого, бо дощ, холод, вітер. Думаю: “Людяність — понад усе”. Довіз, попрощалися, я задоволений, як кіт після сметани. І тут почалося.
Наступного дня: “Слухай, ти ж їдеш? Підкинь”. Через тиждень: “Ти ж все одно по дорозі…” Через місяць я вже не розумів, де закінчуюсь я і починається маршрутка. Мені навіть здалося, що хтось хотів передати за проїзд.
Оце і є той самий бумеранг. Тільки ти кидаєш добро, а воно повертається у вигляді абонемента “безліміт на твою доброту”.
Але найсмішніше сталося з гаманцем. Знайшов на вулиці, повернув власнику — все як у фільмах. Він подякував, потис руку, навіть сказав, що таких людей зараз мало. Я вже уявив, як про мене знімають документалку. І що ви думаєте? Через тиждень я загубив свій гаманець. І, здається, він потрапив до людини, яка теж вірить у бумеранг… але з затримкою доставки.
Тоді я трохи образився на цю систему. Думаю: “Ну що за несправедливість? Я ж старався!” Але потім до мене дійшло. Бумеранг — він не бухгалтер. Він не рахує, кому скільки і коли. Він більше схожий на кота: приходить, коли хоче, і не завжди туди, де його чекають.
І все ж є в цьому щось дивно приємне. Бо кожне добре діло — це як маленький жарт, який ти розповідаєш Всесвіту. І навіть якщо він сміється не одразу, десь там, за кулісами, уже готується відповідь.
Тож я вирішив: буду кидати ці бумеранги далі. Але тепер із розумінням — краще одразу готуватися їх ловити. І, бажано, в касці.
Тож тепер я допомагаю. Але іноді додаю: — Акція обмежена. Один добрий вчинок в одні руки.
Українська
English
