#музика Пісня “Вперше” — добре знайома українському слухачеві завдяки поетичному й мелодійному таланту Миколи Мозгового. У 2025-му вона отримує нове звучання — у щирому та проникливому виконанні Влада Гнатовського. Це не просто кавер — це переосмислення, сучасне прочитання класики. Влад зберігає душу пісні, але додає до неї власне відчуття, емоцію, голос покоління, що теж переживає свої “вперше”. Легка та справжня — ця пісня знову торкається сердець. Це ніжна й емоційна історія першого кохання — щира, чуттєва, пронизана теплом і світлом весняних зорь. “Вперше” — це мелодія спогадів, де кожен акорд нагадує про ту єдину мить, коли слова кохання прозвучали вперше, коли дотик став долею, а погляд — безсонням усіх ночей. Теплий вокал артиста та проникливий текст створюють особливу атмосферу, у якій хочеться згадувати, мріяти й любити. Цей твір — саундтрек до моментів, які залишаються з нами назавжди. https://www.youtube.com/watch?v=EfxMqPhsTF8

#думки Навіть коли болить — живи Іноді серце мовчить так голосно, що хочеться затулити вуха. Світ іде далі, а ти ніби залишаєшся позаду — зі своїм болем, розчаруванням, втомою. Ніхто не помічає, що всередині щось обвалилось. А ти мусиш усміхатись, ніби нічого не сталося. Буває, здається, що більше не піднімешся. Що все розсипалося, як розбита чашка — і вже не склеїти. Але саме в цей момент у тобі народжується тиша, у якій з’являється сила. Вона не гучна. Не героїчна. Вона ніжна, як дотик. Міцна, як сльоза, що не скотилася. Життя не питає, коли ти готовий. Воно просто тече. І разом з ним — дні, втрати, зустрічі, прощання. Хтось іде назавжди. Хтось приходить, коли вже не чекаєш. Але кожна людина, кожен погляд, кожне слово залишає в тобі відбиток. І ти вже не той, ким був учора. Навіть коли розбите — твоє серце б’ється. І поки воно стукає, ти можеш дихати. Можеш жити. Не для когось. Для себе. Навчись берегти себе, як щось крихке, але цінне. Як дитину в собі, що хоче вірити, любити, сміятись, навіть якщо світ не завжди лагідний. Життя не обіцяє легкості. Але воно дарує моменти, заради яких варто йти далі. Варто знову вдихнути, знову встати, знову подивитися в небо. Навіть коли болить. Бо жити — це теж любов. Микола Савченко

#поезія Земле рідна моя, дивовижна й казкова, Серцю милі твої: і поля, і луги, І досвітня зоря, золота, світанкова, І гаї, і сади, і круті береги. Розливаєш навкруг аромати духмяні, Стелиш килим з волошок у стиглих житах. Всі красоти твої чарівні, незрівнянні, Над тобою летить в небесах вільно птах. Квітнуть маки червоні в полях, наче долі, Їх колишуть могутні і сильні вітри. Свободи ти прагнеш, Україно, і волі, Щоб твої розвівалися скрізь прапори. Щоб звучали пісні мелодійні у краю, Рідна мова лилась, солов'їна, дзвінка. Тебе, моя земле, немов неньку, кохаю. Твоя врода прекрасна, і ніжна, й п'янка. Земле рідна моя — ти моя Україно! У душі ти моїй із колиски живеш. Кров за тебе лило не одне покоління, Бо до тебе любов в кожнім серці без меж. Оксана Козак

Підзабуті імена... Ерно Ерб (1878-1943). "Біля львівської ратуші"🎨🎨 Ерно Айзіґ Ерб - один з найбільш плідних львівських художників-постімпресіоністів у 1920-30-х роках. "У міських краєвидах Ерно Ерба відчувається ніжна любов до Львова, його пам’яток архітектури, мешканців" (Галина Глембоцка). Полюбляв малювати побутові сцени (особливо - дрібних торгівців на численних львівських ринках), характерні типи українських селян та євреїв. Загинув у Янівському концтаборі.

Видавництво Nasha Idea анонсувало манґу «Хлопець, який їй сподобався, — не хлопець» Цей шьоджьо-ай підкорив інтернет!🔥 150 000 копій лише за перший тиждень продажів у Японії! Ніжна, меланхолійна атмосфера дружби й закоханості в монохромній зелено-сірій гамі! Це просто неймовірної краси манґа😍 Трохи про сюжет: Випадково зустріти загадкового та стильного красеня з музичного магазину — хіба це не казка? Чорний одяг, чарівний погляд, добірка дисків від класнючих рок-виконавців, яких щоденно слухаєш на повторі… Аї такий набір запав у саме серденько❤️ Старшокласниця вже мріє про новий романтичний розділ свого життя, думаючи, що знайшла свого принца! Та знала б вона, що цей краш — зовсім не той, ким здається. Що станеться, коли фантазії про ідеального хлопця зіткнуться з реальністю? Ганьба перед усім класом? Розчарування? Чи, може, зовсім інше — те, що донедавна не можна було й припустити? Рок-музика розпалює серця й несе на одній хвилі!🤟 💙Том 1/3, онґоїнг ⭐️У наявності у вересні 📚 формат 208×146 📚 м’яка обкладинка і суперобкладинка 📚 176 сторінок з яскравим 💚 + кольорові сторінки! 📚 вік 14+ 🔥 ціна 225 ❌ замість 280 грн А також на вас чекає неймовірний подарунок до передзамовлення, про який ми розкажемо трішки згодом🤭 ПЕРЕДЗАМОВИТИ 1 ТОМ «ХЛОПЕЦЬ, ЯКИЙ ЇЙ СПОДОБАВСЯ, — НЕ ХЛОПЕЦЬ»💚: https://nashaidea.com/product/ne-khlopets-tom-1/

#поезія #мистецтво Лети, рідна пісне, гартуй свої крила! Хай світ весь почує: ти вільна, мрійлива! Лети понад гори, степи і долини! Хай світ весь побачить, що ти з України! Вдягла вишиванку, барвистий віночок. І серденько мліє, і крила тріпочуть. Ніщо хай не спинить політ твій високий! Даруй, рідна пісне, і мир нам, і спокій! В тобі наша правда, відвага і сила. Ти ніжна, душевна, щемка і красива! Козацька і доблесть, і велич, й надія В тобі воєдино злилися, міцніють. Лети, мила пташко, неси добрі вісті! Хай слово лунає барвисте і чисте! Дарма, що війною обпалені крила, Звучи, рідна пісне, і дзвінко, й щасливо! Ніна Арендар Авторка картини: Наталія Резніченко. "Якби мені дістати струн живих".

#поезія На тебе, літечко, надія — Як на промінчик у журбі, Як подих миру — ніжна мрія У зболеній людській душі. Ти світлом кожен ранок грієш, Шепочеш травам про весну, І кольорами неба сієш Любові тишу запашну. Ти — пісня жайвора над полем, Що в серці будить добрий світ, І вітер твій — такий ласкавий, Мов материнський теплий слід. На тебе, літо, — наші мрії, Щоб знову сміх дзвенів у днях, Щоб мир зростив нові надії У дитячих голосах. Несеш ти щастя по краплині, І світ стає яснішим знов… На тебе віра є єдина, На тебе — спрагла ця любов. То пригорни ж, як мама сина, Покрий світанком кожен дім, Щоб Україна — вільна, сильна — Жила під небом голубим. Л. Медина

Сьогодні День батька. Гортаю стрічку і бачу, як усі вітають своїх татусів, пишаються ними. У мене ж давно немає кого вітати. Мої батьки розлучилися, коли мені було сімнадцять, і я вже тоді мала власну сім'ю. Мені завжди здавалося, що батько не цікавився ні мною, ні моїм життям. Наші стосунки були, м'яко кажучи, не надто тісними, і з часом я змирилася з думкою, що так воно і є. Але тепер його немає на цьому світі, і я знаю іншу правду – правду, яка змінює все. Виявилося, що він був поруч. Він бачив мої успіхи, пишався моїми досягненнями, хоч ніколи й не говорив про це прямо. І навіть залишив мені зовсім неочікувані подарунки. Один із них – ось ця троянда, ніжна, прекрасна, як спогад. Вона не просто квітка, це символ його присутності, його мовчазної любові, що розквітла навіть після його відходу. Ця троянда – це його спосіб сказати: "Я був поруч. Я бачив. Я любив". І хоча ми не встигли сказати одне одному багато слів, тепер я знаю, що його любов була. І це найбільший подарунок. #деньбатька

#поезія Ти забула, що жінка. Хіба так буває? Ти забула, що гарна. Лиш вітер це знає. Ти мало говориш, а більше мовчиш. Ти так часто плачеш…утомлено спиш… Ти більше не хочеш про щось розмовляти. А хоч пам’ятаєш: любила ж співати? Літала ж на крилах колись… До світанку. Із зорями бавилась в хаті на ґанку. Із квітами й бджолами ти розмовляла. Картини? Етюди? Це ж ти малювала? Сміялась, як ніби із гір тече річка. Така ти була…ніжна дівчинка… свічка. Тонюсінька в ниточку, крихко-тендітна. Яка ти була, пам’ятаєш, вагітна? Щаслива пампушечка. Два серця в тілі. І радість. Емоції. Птахом летіла… Забула, що жінка. Згадай, не барися! Впіймай цей момент. І навкруг озирнися! Ти є! Ти – жива! Ти сьогодні з собою. Прийми себе в дар. І зцілися любов’ю! Anna Savchuk‎

#поезія Літо... Ніжна зимова мрія. Стрілися віч-на-віч. Вітер легкúй шаленіє, пестить волосся до пліч. Літо... Сукенка в горошок. Цвіт конюшини в полях. Очі -- як небо з волошок. Має парфум свій і смак. Пахне суницями, кропом, джемом з пелюсток ружі. Скаче в степах галопом, міряє, босе, калюжі. Скубає вишням очі, бабкам латає крила. З лісовичком воркоче, як бігати вже несила. Пахне прив'ялим зіллям, медом з старої липи. Тішить комах цвітінням так, що аж хочеться жити... Вабить, п'янить рум'янком, з м'яти товче мохіто. Варить чаї на ґанку, смажить млинці.То -- літо... Людмила Галінська