Збір триває - тиждень сто двадцять сьомий ***127*** 1292 день російської повномаштабної війни проти України https://timeofwar.in.ua/ На рахунок ПриватБанку надійшло - 3 400 грн., 5 переказів велика вдячність: Анна Бабич, Марина Николенко, "Котики", Ганна Попик, Тимур Дзирквадзе. Баланс на зараз 8 400 грн. На рахунок МоноБанку надійшло - 8 400 грн., 8 переказів. Велика вдячність: "донатерам" сайту donater.com.ua https://donater.com.ua Максим Агарков https://linktr.ee/vo1dee, Vova Vysotskyi, Halyna Popyk, Надія Бояр, "Котики", Зайцева Олена, Леся Турчак, Nadya Mulyarska, Галина Бигар. Статиска по зборам за посиланням https://donater.com.ua/u/taras_yarosh. Зараз у "банках" 14 600 грн. Добавилось за тиждень 11 800 грн. Зараз наш баланс 23 000 грн. Прикріпляю фотозвіт про отримання компресору від підрозділу 14 ОМБР. Продовжуємо збір на нічну пташку Мавік-3Т, вартість 230 тис грн. Сьогодні кожний з нас воїн, Сьогодні кожний з нас волонтер, Ціль у нас одна Перемога України Зусилля усі для допомоги захисникам! PayPal [email protected] Рахунок у євро PL19102010264086000020648837 Рахунок у злотих PL17102010263947000020648839 Приватбанк: 5168745111258668 IBAN: UA923052990000026207743673341 https://next.privat24.ua/send/czhpg https://choko.link/taras_yarosh monobank: 5375411205154011 IBAN: UA883220010000026202335474676 https://send.monobank.ua/jar/3jDJbi56Rg Криптовалюта https://taras-yarosh.pay.whitepay.com День звіту день донатів #DonateIs...

#мистецтво Художниця Надія Внукова. м. Ромни. Осінь

#Здоров'я #Інновації Neuralink розширює свою діяльність на ринки Канади, успішно встановлюючи імплантати мозку пацієнтам з травмами хребта. Двоє людей у ​​Торонто отримали імплантат мозку Neuralink, що стало першими операціями компанії в Канаді. Neuralink розширює свою діяльність на ринки Канади, успішно встановлюючи імплантати мозку пацієнтам з травмами хребта. Хірурги проводять першу операцію з імплантації пристрою Neuralink у Канаді. Neuralink (CNW Group/UHN Foundation) Після проведення минулого місяця перших операцій з імплантації інтерфейсу «мозок-комп'ютер» у Великій Британії, Neuralink провела процедури двом людям у Торонто, що стало першою операцією в Канаді. Операції відбулися в Університетській медичній мережі (UHN) 27 серпня та 3 вересня. Ці імплантати включали людей з травмами шийного відділу спинного мозку, яким в рамках дослідження CAN-PRIME було встановлено бездротовий пристрій Neuralink за допомогою роботизованої хірургії. Це відбувається після попереднього запуску Neuralink у Великій Британії в рамках першого європейського клінічного випробування, що робить Канаду другою країною за межами США, яка проводить такі операції. Канада приєднується до глобальних зусиль Дослідження CAN-PRIME тестує як імплантат, так і хірургічного робота. Його мета — оцінити безпеку та з’ясувати, чи можуть люди з паралічем використовувати думки для керування зовнішніми пристроями. Учасники можуть навчитися переміщувати курсор, надсилати текстові повідомлення або керувати роботизованою рукою. Доктор Томас Форбс, головний хірург UHN, сказав: «Ми неймовірно пишаємося тим, що перебуваємо на передовій цього революційного прогресу в нейрохірургії». Канадську команду очолював доктор Андрес Лозано, Алан та Сьюзен Хадсон, завідувач кафедри нейрохірургії в Університеті Хемпшира. Лозано сказав: «Ця віха являє собою поєднання нейронауки, інженерії та клінічної допомоги». Він додав : «Пацієнти, які зголосилися бути першими в Канаді, – це чудові особистості, які роблять значний внесок у розвиток науки та охорони здоров’я». Набір учасників для участі в CAN-PRIME триває. Люди з травмами шийного відділу спинного мозку або аміотрофічним бічним склерозом (БАС) можуть мати право на участь. Пацієнти, які приєднаються, відвідуватимуть подальші прийоми та дослідницькі сесії для практики використання пристрою. Надія, що з'єднана технологіями Для пацієнтів цей вплив може змінити життя. Імплантат призначений для відновлення певного контролю над повсякденним життям. Він може дозволити людині з квадриплегією перевіряти електронну пошту, спілкуватися в соціальних мережах або використовувати смарт-пристрої вдома. Ці завдання прості для багатьох людей, але можуть змінити життя тих, хто страждає на параліч. Ці операції також підкреслюють зростаючу роль Канади в нейротехнологіях. UHN є найбільшою дослідницькою лікарнею Канади та одним з провідних світових центрів хірургічних інновацій. Проведення першого канадського випробування Neuralink додає їй репутації лідера в нейронауці. Компанія Neuralink, заснована Ілоном Маском, розробляє високошвидкісний інтерфейс «мозок-комп'ютер». Компанія вже провела випробування на людях у США. Раніше цього року пацієнт зміг використовувати імплантат для керування комп'ютером. Завдяки приєднанню Канади до цих зусиль дослідники отримають більше даних про те, як система працює в реальному житті. Технологія залишається експериментальною. Безпека та надійність мають бути доведені, перш ніж її можна буде використовувати ширше. Але кожна операція додає доказів того, що інтерфейси мозку та комп'ютера можуть одного дня перейти від лабораторних випробувань до загальної медичної допомоги. Neuralink прагне розширити свої випробування до 20-30 учасників до кінця 2025 року, одночасно прагнучи подальших схвалень регуляторних органів у США та за кордоном. Компанія також вивчає ширші застосування, зокрема допомогу пацієнтам, які перенесли інсульт , у відновленні мови , зору та потенційну можливість обмінюватися спогадами та навичками.

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 7 Тиждень минув, і Київ стискав їх в обіймах, що були одночасно і рятівними, і задушливими. Квартира Ольги перетворилася на крихку фортецю, де кожен день був наповнений невидимою напругою. Микола, відчувши, що атмосфера досягла критичної точки, вирішив розрядити обстановку і запропонував пообідати в кафе. Ольга спочатку вагалася, але потім погодилася, мабуть, щоб показати, що вони «нормальна» сім’я, навіть у таких умовах. Марія теж погодилась, бо втомилася від чотирьох стін, що тиснули на неї. Кафе було напівпорожнім. Вони сиділи за невеликим столиком, і Марія відчувала, як кожен рух Ольги був наповнений роздратуванням. Марія намагалася знайти хоч якусь роботу. Вона надсилала десятки резюме, знижуючи свої вимоги з кожним днем. Від архітектора до помічника адміністратора. Кожна відмова, навіть та, що була у формі мовчання, відбивалася в її серці важким каменем. — Ну що? — запитала Ольга, навіть не дивлячись на Марію. — Ти знайшла щось? Голос Ольги був таким, що Марія відчула себе винною, наче вона була не гостем, а тягарем. — Поки що ні, — тихо відповіла Марія, навіть не піднявши голови. — Вакансій мало, всі очікують… кращих часів. — А у нас їх немає! — різко відповіла Ольга. — Колю, ти чуєш? Вони тут вже тиждень, а Марія навіть не може знайти просту роботу! Мій салон працює в мінус, люди не ходять, у нас збитків більше, ніж прибутку! Я не можу утримувати цілу сім'ю! — Олю, не треба, — втрутився Микола, його голос став твердішим. — Марія старається, це не її вина. Зараз так по всій країні. — Так, але чому за це повинна платити я?! — Ольга підвищила голос, її обличчя почало червоніти. — Чому я повинна відмовлятися від власних планів заради людини, яка навіть не є моєю подругою?! Слова боляче вкололи Марію. Вона встала з-за столу, не в силах більше терпіти. — Я не прошу твоєї допомоги. Я знайду роботу, я не буду у вас сидіти! — Як? — холодно запитала Ольга. — Тобі потрібні гроші на їжу, одяг. Тобі потрібні гроші, щоб піти звідси, Маріє. Микола обійняв Ольгу за плечі, намагаючись її заспокоїти. Він обернувся до Марії, його очі виражали повне розуміння. — Маріє, не слухай її. Вона просто хвилюється. Я… я можу тобі допомогти. Є у мене один варіант. Він простягнув їй телефон, показуючи повідомлення. — Це мій давній друг, його звати Максим. Він теж шукає людей. Нам потрібні архітектори, щоб зробити проєкт нового житлового комплексу. Це буде реальна робота, коли все налагодиться. Обличчя Марії засвітилося надією. Це була перша надія за весь тиждень. Вона подивилася на Миколу, його доброта була як промінь світлом у темряві. Розмова нарешті затихла. Микола заплатив по рахунку, і вони втрьох, у напруженій тиші, пішли додому. Аліна, не в силах більше виносити напругу в квартирі, вийшла на вулицю. Вона притискала до себе м’яку іграшку, яку привезла з Мелітополя. Обличчя було блідим, а очі червоними. Вона сиділа на лавці неподалік від будинку, вся згорбившись, маленька постать Аліни на тлі київських будівель говорила більше, ніж будь-які слова. Вона чекала на них, і її самотність пронизала серце Марії, коли вони підійшли ближче. Далі буде...

#поезія літо вчора померло, як померла надія на «нас». смуток стискає нестерпно — вогник задув свічкогас. те, що палало яскраво, вмить стало схожим на лід… чи то так доля схотіла, щоб ти від журби трохи зблід? чи то так доля схотіла, щоб я трохи сліз пролила — і ми враз удвох постаріли… від думок — на чолі борозна. стукіт не в двері — у грудях, отже, фільм зі щасливим кінцем, діставшись складного розпуття — ми урозтіч щасливо підем. Поліна Шишлевська

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 3 Нарешті, вони були разом. Марія міцно стискала Аліну в обіймах, її серцебиття потроху заспокоювалося, але відчуття нереальності не відступало. Вулиця гула, як потривожений вулик. Люди бігли, хтось плакав, хтось голосно сварився. Здавалося, повітря стало в'язким від страху. — Мамо, куди ми йдемо? — тихенько запитала Аліна, притискаючись до неї. Марія дивилася на розгублене обличчя доньки. В її очах на секунду спалахнула яскрава, майже божевільна рішучість. Вона відчувала, як її паніка перетворюється на чисту, холодну енергію. В неї був лише один план: вивезти Аліну. Але куди? Телефони не відповідали, дороги, за чутками, були перекриті. Організованої евакуації не існувало — лише паніка та хаос. Єдиною надією, єдиною людиною, яку вона знала в Києві, була Ольга — її колишня однокласниця, яка також була сестрою її колишнього чоловіка. Їхні стосунки ніколи не були простими. Навіть до розлучення Марія відчувала холод у її ставленні, а після розриву стосунків між ними, здавалося, утворилася справжня прірва. Зв'язок обірвався, і Марія не знала, чи зможе вона звернутися до неї по допомогу. Але зараз не було часу на гордість чи образи. Потрібно було вижити. Їхній шлях назад, до дому, був справжнім випробуванням. Кожен крок був кроком проти течії: натовп, що біг до автовокзалу та виїздів із міста, здавалося, готовий був поглинути їх. Вони з усіх сил пробивалися крізь потік розгублених облич. Марія чула уривки розмов, які розривали її серце на шматки: «Кажуть, вони вже в Бердянську…» «Техніка рухається на Мелітополь…» Коли вони нарешті дісталися своєї квартири, у вікні вже виднівся той самий сірий, пронизливий лютневий вечір. У під’їзді панувала гробова тиша. Сусіди, хто встиг, вже поїхали. Марія швидко почала збирати найнеобхідніше: документи, трохи їжі, води. Вона кидала речі в старий рюкзак, який колись брав у походи її батько. — Що ти робиш? Ми кудись їдемо? — запитала Аліна, її голос звучав занадто доросло для десятирічної дитини. — Так, сонечко. Ми поїдемо. Нам потрібно бути у безпеці, — промовила Марія, ховаючи власне безсилля. Вона не могла їй сказати правду. Не могла сказати, що вони тікають від війни в нікуди. Вона лише обійняла Аліну, вдихнула запах її волосся і прошепотіла: «Нам потрібно бути разом. Тепер це найголовніше». Вона вирішила їхати до Києва. Коли вони вийшли з під'їзду, Марія не впізнавала своє місто. Вулиці були порожні, а з будинків майже не світилося жодне вікно. Вони дійшли до старенького батьківського «Жигуля», який роками стояв біля будинку. Марія обережно повернула ключ у замку. Вона ніколи не любила цю стару машину, але сьогодні вона була їхньою єдиною надією. Мотор завівся не відразу. Коли двигун нарешті запрацював, Марія відчула, як її душу наповнює нова, незнайома надія. Вони виїжджали з Мелітополя. На виїзді з міста, біля блокпосту, вони бачили перших озброєних людей. Вони були в чужій, незнайомій формі. У серці Марії все завмерло. Вона не знала, що робити, але її рішення було прийняте. Вона подивилася на напівзруйновану вивіску на в’їзді в місто, на якій ще виднілася назва «МЕЛІТОПОЛЬ». Вона виїхала на трасу, навіть не озирнувшись на рідне місто, яке так швидко змінилося. Вона їхала в нікуди, в безвість. Їхала до єдиної людини, яку знала в Києві. До Ольги. Дорога була сповнена жаху. Блокпости, повз яких пролітали лише військові машини і танки. Один раз їм довелося простояти кілька годин вночі перед розбитим мостом, а іншим разом — у них перевіряли документи озброєні військові. І кожен раз Марія затримувала подих, щоб не видати свій страх. Аліна спала, наче в неї забрали здатність реагувати на небезпеку. Її дитяче життя було поділено на «до» і «після». Марія розуміла, що їхня дорога ще не закінчена, але вона вже знала, що їхня історія тільки починається. Далі буде...

Сьогодні світ відзначає Міжнародний день зниклих безвісти – день, який нагадує нам про тисячі людей, що живуть у невизначеності та болю. Це день пам’яті та солідарності, адже рідні зниклих безвісти не повинні залишатися один на один зі своїм болем. Підтримка родин і пошук кожної людини – не лише питання гуманності, а й обов’язок перед громадянами. Важливо, щоб голоси цих родин були почуті, а їхня надія – стала реальністю.

Іх вбито під час удару по Києву 28 серпня🕯 Перші імена, серед них — діти, молодь, батьки, медики, митці: ➡️2-річна Ангеліна ➡️її 24-річна мама Надія Галич ➡️Марина Гришко, 17 років, студентка ➡️Яна Шаповал, мама 10-річного хлопчика ➡️Назарій Коваль, 14 років, школяр ➡️Оксана Процюк - лікар фізичної та реабілітаційної медицини, невролог ➡️Олена Чала ➡️Віра Тулупова - учасниця Ансамблю народної пісні та побутового танцю «Громиця» #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #війна_наслідки

5🥇🥈🥉 🙌У болгарському Смакові завершився чемпіонат світу U20 з трьох видів боротьби. Україна була представлена 29 спортсменами — усього за медалі боролися майже 650 атлетів з 50 країн світу. За результатами світової першості п'ять українців піднялися на подіум: 🥇Надія Соколовська — золото (жіноча боротьба, в.к. 76 кг) 🥇Єгор Якушенко — золото (греко-римська боротьба, в.к. 97 кг) 🥈Анастасія Польська — срібло (жіноча боротьба, в.к. 53 кг) 🥉Ірина Борисюк — бронза (жіноча боротьба, в.к. 65 кг) 🥉Іван Янковський — (бронза греко-римська боротьба, в.к. 130 кг) 🤩Зазначимо, що Єгор Якушенко захистив звання чемпіона світу у віковій категорії до 20 років — минулоріч він також здобув перемогу! Окрім цього, усі борці, які здобули нагороди чемпіонату світу U20, у липні піднімалися на подіум континентальної першості у цій ж віковій категорії. #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

🇺🇦🤸‍♀️🥇Є українське золото на чемпіонаті світу з художньої гімнастики у Ріо-де-Жанейро🇧🇷! Національна команда України у групових вправах 🥇перемогла у фіналі з 3 м'ячами/2 обручами. Наші гімнастки отримали від суддів 28,650 бала і піднялися на найвищу сходинку п’єдесталу пошани, випередивши команди Бразилії та Китаю. 🥇Чемпіонками світу стали: Єлизавета Азза, Діана Баєва, Валерія Перемета, Кіра Ширикіна, Олександра Ющак, Надія Юріна (запасна). Вдруге в історії українські гімнастки стали чемпіонками світу у групових вправах. У 2002 році наша команда здобула золото у вправах з п'ятьма стрічками. 👏Вітаємо команду і тренерський штаб з чудовим результатом! 📷Maria Muzychenko #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport